Руснак І.С. 2 страница

Кваліфікація – ступінь професійної підготовленості працівника до певного виду діяльності.

Класифікація – система супідрядних понять (класів, об'єктів, явищ) у будь-якій групі знань, утворена на основі обліку загальних оз­нак об'єктів та закономірних зв'язків між ними; розподіл тих чи інших об'єктів за класами (розрядами, видами і т. ін.).

Конспект – короткий письмовий виклад змісту отриманої інфор­мації.

Критерій – ознака, покладена в основу класифікації, на основі якої здійснюється оцінка визначення якості явища або предмета.

Когнітивний (лат. cognitio – знання, пізнання) дисонанс (лат. disono – різноголосий) – емоційний стан, який виникає, коли в людини одночасно є деякі настанови або знання, що не узгоджуються між собою, або якщо виникає конфлікт переконання і зовнішньої поведінки.

Колектив група однодумців, об'єднаних суспільне значущою спільною діяльністю, у якій переважають товариські стосунки й моральні норми поведінки. Колектив характеризується єдністю ціннісних орієнтацій, наявністю органів самоврядування, традицій та ін.

Компетентність – такий тип організації знань, який дає можливість приймати ефективні рішення: знання характеризуються різноманітністю, чіткою визначеністю І взаємозв'язком, гнучкістю, швидкою актуалізацією, широким застосуванням, категоріальним характером, саморегуляцією на основі рефлексії.

Компетенція загальна здатність мобілізувати в професійній діяльності набуті знання, уміння, а також використовувати узагальнені засоби і способи виконання дій. Компетенція забезпечує універсальність професійної діяльності.

Компроміс міжособистісний спосіб досягнення порозуміння, завершення конфлікту міжособистїсного або міжгрупового. Компроміс передбачає досягнення угоди, взаєморозуміння, часткового завершення соціального конфлікту через взаємні поступки і узгодження інтересів (через їх часткове задоволення). Компроміс використовується в умовах, коли суб'єкти мають однакові можливості при відсутності достатніх ресурсів для повного задоволення інтересів, потреб однієї зі сторін, яка конфліктує,

Комунікабельність викладача (лат. communico з'єдную, повідомляю) – риса особистості, яка виявляється в здатності до встановлення контактів, до спілкування, товариськості; комунікативний потенціал викладача і його навички ефективного педагогічного спілкування.

Комунікація спілкування, обмін інформацією, взаємодія один з одним.

Консенсус – згода, відсутність у сторін, що домовляються, заперечень щодо пропозицій, висунутих під час переговорів.

Конфіденційність довірливість, секретність, що не підлягає розголосу.

Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення осіб і груп, їхніх ідей, протилежних поглядів, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені або неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Прийоми психологічного тиску на опонентів, стиль, стратегія і тактика протиборства відображає індивідуальні характеристики учасників конфлікту. Способи запобігання і розв'язання конфліктів ґрунтуються насамперед на здійсненні психологічного впливу на опонентів, щоб змінити їхні ставлення, настанови.

Конфлікт внутрішній – психічний стан, який важко переживають, викликаний амбівалентністю (протиріччям) почуттів і тривалою боротьбою мотивів, що затримує прийняття рішення.

Конфліктна ситуація виникнення і загострення протиріч між членами групи. Усвідомлення конфліктної ситуації, яке виникає через певний час, активізує її учасників на вживання необхідних заходів. Коли не вдасться врегулювати гострі суперечності, виникає конфлікт.

Конформізм (лат. conformis – подібний, відповідний) – неусвідомлене узгодження позицій, коригування їхніх індивідуальних варіацій відповідно до групових настанов; властивість особистості «бути як інші», потрапляти в сувору залежність від групи, вияв якої визначається Іноді довільним наслідуванням, а іноді – скромністю.

Кооперація рівень взаємодії, який передбачає спільні зусилля в напрямі досягнення однієї мсти.

Креативність творчі можливості людини, які виявляються в здатності знаходити нові варіанти оптимального вирішення проблеми; сприйнятливість до нових ідей.

Криза – стан душевного розладу, викликаний невдоволенням собою, своїми успіхами, взаєминами з людьми. Криза ідентичності неможливо ототожнити себе в соціальному плані, конфлікт рольових настанов, суперечливість смислотворних життєвих цінностей.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, при, якій сту­дент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтверд­ження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лекція – 1) основна форма проведення занять у вищому навчаль­ному закладі; 2) метод навчання, який передбачає усний інформатив­но-доказовий виклад наукових знань.

Лідер (лат. leader – ведучий, керівник) – член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної та досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію гуртової діяльності людей для найшвидшого і найуспішнішого досягнення спільної мети.

Лідерство здатність особистості спонукувати інших діяти, надихаючи й запевняючи їх у тому, що обраний курс є правильним. У практичному плані лідерство – відношення домінування і підкорення, влади і підлеглості в системі міжособистісних взаємин У групі, сукупність правил або процедур, у межах яких здійснюється діяльність лідера.

Локус (лат. locus – місце, місцеположення) контролю (фр. controle – перевірка) якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам або власним здібностям і зусиллям. Розрізняються інтернальний (внутрішній, на себе) і екстернальний (зовнішній, на людей навколо) локус-контроль. У першому випадку людина вважає, що події, які відбуваються з нею, насамперед залежать від її особистісних якостей (компетентність, цілеспрямованість, рівень здібностей тощо) і є результатом: її власної діяльності. У другому випадку людина переконана, що її успіхи чи невдачі є результатом дії зовнішніх сил (удача, випадковість, тиск оточення, інші люди тощо).

Мета – один із елементів поведінки та свідомої діяльності люди­ни, що характеризує мислене передбачення результату діяльності та шляхи його реалізації за допомогою певних засобів.

Метод ігрових технологій – досить велика група методів і способів організації педагогічного процесу в формі різних педагогічних ігор.

Метод навчання – засіб спільної роботи викладача і студента, з до­помогою якого надаються знання, формуються вміння і навички.

Майстерність – властивість особистості, набута в процесі її досвіду діяльності як вищий рівень освоєних професійних умінь у цій галузі на основі гнучких навичок і творчості.

Менеджер (англ. management – управління) – суб'єкт, що виконує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах, освітніх закладах та ін.; особа, яка організовує конкретну роботу персоналу, керуючись сучасними методами управління.

Метод дослідження (шлях дослідження, спосіб пізнання) нормативний обґрунтований спосіб проведення наукового дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальних теоретичних уявлень про сутність об'єкта дослідження. Розуміння, визначення і вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової і конкретно-наукової методології.

Методика дослідження – конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта та об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу і визначеної процедури. У методиці дослідження конкретизується мета, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедура аналізу та інтерпретації одержаних даних.

Мислення абстрактне – один із різновидів людського мислення, яке полягає у виробленні узагальнених понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпіричного пізнання.

Модель особистості професіонала модель, що відображає структуру найсуттєвіших здібностей особистості до конкретної професії. Розробляється на основі узагальнення емпіричних відомостей про структури особистостей достатньої кількості професіоналів, що добре справляються (а для порівняння – і погано справляються) з професійною діяльністю або на підставі кодифікованих норм (законів, статутів, інструкцій та ін.) і побажань експертів.

Моніторинг – у педагогіці контроль з періодичним спостереженням за об'єктом дослідження на предмет відповідності бажаному результату.

Мораль загальна ціннісна основа культури, яка спрямовує активність людини на утвердження самоцінності особистості, рівності людей у їхньому прагненні до гідного й щасливого життя.

Моральні потреби – поняття, яке відтворює позитивне громадське цінування індивідуальних запитів особистості; суспільне (зокрема морально) санкціонована міра потреб, що стосується як їхнього складу, рівня, так і способів задоволення.

Моральні якості характеристики найтиповіших моральних рис поведінки індивіда.

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їхній початок, спрямованість і активність.

Навчання – цілеспрямований процес взаємодії викладача і студен­та, під час якого реалізуються суспільне зумовлені завдання освіти особистості.

Навчання у вищому навчальному закладі – цілеспрямований, зазда­легідь спланований процес взаємодії викладача і студента, під час яко­го реалізуються суспільне зумовлені завдання вищої освіти особис­тості. Внаслідок навчання у вищому навчальному закладі особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Навички – вміння, доведені до автоматизму.

Навчальний план – документ, який визначає добір і обсяг навчаль­них дисциплін, що викладають у вищому закладі освіти, послідовність і порядок їх вивчення за роками, а також визначає структуру навчаль­ного року.

Навчальний посібник – книга, яка включає додаткові, найновіші довідкові відомості, таким чином розширює межі підручника.

Навчальна програма – документ, що розкриває зміст і обсяг знань, умінь та навичок, які повинні отримати студенти в межах кожного на­вчального предмета, передбаченого навчальним планом.

Навички – дії високого ступеня досконалості, деякі з яких можуть бути доведені до автоматизму.

Навіюваність – некритичне прийняття чужого погляду.

Навчальна задача – задача, при розв'язанні якої учень (студент) оволодіває загальним способом розв'язання цілого класу однорідних часткових задач. Етапи розв'язання навчальної задачі: 1) прийняття або самостійне визначення навчальної задачі; 2) перетворення умов навчальної задачі, щоб знайти деяке загальне відношення предмета, що вивчається; 3) моделювання виділеного відношення; 4) перетворення моделі цього відношення для вивчення його властивостей у «чистому вигляді»; 5) побудова системи часткових задач, які розв'язуються загальним способом; 6) контроль, за виконанням попередніх дій; 7) оцінка засвоєння загального способу як результату розв'язання навчальної задачі.

Настанова психологічна – готовність, схильність суб'єкта до певної форми реагування. Настанова багато в чому визначає характер поведінки і діяльності. Психологічна настанова стосовно тих чи інших соціальних об'єктів і явищ називається соціальною або соціально-психологічною настановою. Настанова соціальна і соціально-психологічна можуть виникати під впливом пропаганди або спеціальних видів реклами.

Научіння процес і результат набуття людиною нового сенсомоторного та інтелектуального досвіду, нових форм поведінки; засвоєння студентом соціального досвіду, професійних знань, умінь і навичок. Результатом научіння є соціалізація особистості студента.

Новоутворення – якісно новий тип будови особистості, що позначається на внутрішньому та зовнішньому житті людини: це зміни в інтелектуальній, емоційній і польовій сфері, зміни в ставленні до середовища й самої себе.

Освіта – процес і результат засвоєння систематизованих знань; формування на їх основі світогляду; набуття умінь і навичок, не­обхідних людині для практичного застосування отриманих знань у суспільному житті та трудовій діяльності; розвиток пізнавальних мож­ливостей, творчих сил і здібностей.

Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характе­ристик якогось об'єкта щодо певних вимог.

Оптимізація процесу навчання – наближення процесу навчання до оптимального, тобто такого, при якому досягаються найкращі резуль­тати при оптимальних витратах зусиль і часу викладача і студентів.

Освіта – процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, а також способів мислення; це й рівень розумового розвитку особистості та її професійної кваліфікації. Освіту здобувають переважно в системі різних навчальних закладів (загальноосвітні та спеціальні (професійні) навчальні заклади), істотною умовою успіху освіти є самоосвіта.

Освічений індивід, який навчився вмитися самостійно; той, хто усвідомив, що безпека виживання базується не на самому знанні, а на вмінні Його здобувати.

Особистість – людська цілісність, яка самовизначається і складається з розвитку ставлення до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе; вища Інстанція, яка координує всю психічну діяльність, поведінкову активність; соціальне обличчя людини, «Я» для інших, Це соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуально неповторного.

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вив­чають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка вищої школи – як наука є сукупністю знань, опису, аналізу, організації, проектування та прогнозування шляхів удоскона­лення освітнього процесу у вищому навчальному закладі, а також по­шуку ефективних педагогічних систем для розвитку і підготовки лю­дини до здійснення трудової діяльності. Теорія вищої школи покликана поставити на наукову основу розв'язання проблеми вищої освіти для конкретних спеціальностей та засвоєння викладачами знань з управління педагогічним процесом.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної на­вчальної дисципліни відповідно до навчальної програми.

Принципи навчання – це система основних вимог, що спрямову­ють навчальний процес на досягнення поставлених педагогічних цілей на основі врахування закономірностей цього процесу

Пояснення – виклад сутності наукових понять, питань науки і практики, теоретичних положень. Метод пояснення передбачає вели­ку кількість операційних розумових дій, спрямованих на доказ науко­во-теоретичних положень; розкриття взаємозв'язків між фактами та явищами; управління розумовими діями студентів.

Практика – предметно-чуттєва форма життєдіяльності людини, об'єктивна основа єдності всіх форм її світовідношення.

Практичне заняття – форма навчального заняття, коли викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних поло­жень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практич­ного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Професійна орієнтація – науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення.

Професіоналізм – певний рівень успішності виконання про­фесійної діяльності.

Педагогічна майстерність комплекс властивостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності. Елементи педагогічної майстерності: 1) гуманістична спрямованість (інтереси, цінності, ідеали); 2) професійне знання (предмета, методики його викладання, педагогіки і психології); 3) педагогічні здібності (комунікабельність, перцептивні здібності, динамізм, емоційна стійкість, оптимістичне прогнозування, креативність); 4) педагогічна техніка (уміння керувати собою, уміння взаємодіяти).

Педагогічна технологія наукове психолого-педагогічне обґрунтування характеру педагогічного впливу на вихованця в процесі взаємодії з ним,

Переконування – вплив на раціональний бік психіки за допомогою логічних формулювань, аргументів і доказів.

Поведінка система взаємопов'язаних вчинків, які людина здійснює, щоб реалізувати певні функції, зумовлені взаємодією з середовищем.

Позиція (лат. positio – становище) – погляди, уявлення, настанови особистості стосовно умов її життєдіяльності.

Потреба пізнавальна прагнення студента до опанування теоретичними знаннями з якоїсь предметної галузі (ці знання відображають закономірності походження, становлення і розвитку предметів відповідної галузі).

Предмет психології вищої школи особистість викладача і студента в їхній розвивальній педагогічній взаємодії. Психологія вищої школи досліджує роль особистісного чинника при впровадженні інноваційних технологій навчання і виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Презентація – процес і засоби представлення себе оточенню.

Професійна готовність студента – особистісна якість, яка проявляється в позитивній самооцінці себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності та прагненні займатися нею після закінчення ВНЗ. Вона допомагає молодому фахівцю успішно реалізовувати професійні функції, правильно використовувані набуті знання і досвід, зберігати самоконтроль і долати непередбачені перешкоди. Професійна готовність – вирішальна умова швидкої адаптації випускника до умов праці,.подальшого його професійного вдосконалення і підвищення кваліфікації.

Професійна компетентність професійна готовність і здатність суб'єкта праці до розв'язання завдань і виконання професійних обов'язків. Це ступінь і основний критерій визначення відповідності суб'єкта посаді, яку він займає.

Професійна культура – 1) системний світогляд і модельне професійне мислення (юриста, педагога, інженера тощо); 2) професійна творчість; 3) праксіологічне, рефлексивне й інформаційне опанування; 4) компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку.

Професійна самосвідомість педагога усвідомлення педагогом себе як суб'єкта педагогічної діяльності, самооцінка професійно необхідних знань і професійно значущих якостей особистості. Результатом самосвідомості педагога є соціально-професійний аспект його «Я-концепції».

Професійна спрямованість розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності; а також співзвучних із нею інтересів, настанов, переконань і поглядів. Усі ці ознаки і компоненти професійної спрямованості виступають показниками рівня її сформованості в студентів. Вона характеризується стійкістю (нестійкістю), домінуванням соціальних або вузько особистісних мотивів, далекою чи близькою перспективою.

Професійне самовизначення процес прийняття особистістю рішення стосовно вибору майбутньої трудової діяльності (ким стати, до якої соціальної групи належати, де і з ким працювати?) Професійне самовизначення містить у собі усвідомлення індивідом себе як суб'єкта конкретної майбутньої професійної діяльності; зіставлення своїх можливостей на основі самооцінки індивідуально-психологічних якостей із психологічними вимогами професії до фахівця; усвідомлення своєї ролі й відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей: саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Професійне самоствердження студента погреба і прагнення відповідати професійним вимогам і суб'єктивному професійному ідеалу, реалізувати свої можливості й досягти певних результатів у навчальній і трудовій діяльності, спілкуванні, одержати визнання однокурсників і викладачів, утвердити у власній думці своє професійне «Я». Психологічними умовами професійного самоствердження є посилення професійної мотивації; наявність у свідомості студента сучасної моделі професії; внутрішнє прийняття вимог професії; адекватна самооцінка особистісних якостей, задатків і здібностей;.позитивне ставлення до себе як суб'єкта – майбутнього професіонала: оволодіння професійними знаннями; примноження досвіду розв'язання професійних завдань.

Професійний відбір (профвідбір) форма трудової експертизи, завдання якої – вибір із групи людей,.які мають певні здібності, досвід (знання, уміння і навички), моральні якості, необхідні для цієї професії або спеціальності. На підставі завдань розрізняють психологічний, медичний, фізіологічний і педагогічний профвідбір. Залежно від вибору діагностики (скспрес-психодіагностика або пролонгована психодіагностика) розрізняють психологічний експрес-відбір і пролонгований відбір.

Професіограма системний опис соціально-економічних, виробничо-технічних, санітарно-гігієнічних, психологічних та інших особливостей професії, а також вимог до суб'єкта цієї спеціальності, на основі чого визначаються необхідні для цього виду діяльності якості особистості, що становлять основу професійної придатності людини,

Психічне здоров'я емоційне благополуччя, створене завдяки атмосфері поваги, довіри, відкритості.

Психологічна модель фахівця – зразок фахівця з вищою освітою, сформований на основі вивчення особливостей особистості й структури діяльності осіб, що успішно працюють після закінчення ВНЗ. Чим ближче до завершення професійного навмання перебуває студент, тим ближче до модельних повинні бути його особистісні якості, знання, уміння і навички.

Психологічний бар'єр – наслідок невідповідності зовнішніх впливів (подразників) внутрішньому «Я» (інтересам, потребам, спрямованості особистості тощо), через що формується негативне ставлення до «подразників», прагнення захиститися від них.

Психологія вищої школи – галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості педагогічної взаємодії.

Розвиток – об'єктивний процес внутрішньої послідовної якісної і кількісної позитивної зміни фізичних і духовних начал людини під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є виховання і навчання.

Розповідь – усний нетривалий (10-12 хвилин) виклад навчального матеріалу з використанням яскравих образних прикладів, цитат тощо. Характерним є відсутність запитань у процесі розповіді. Отже, актив­на роль належить викладачеві. Є доцільною під час лекцій, практич­них, лабораторних занять.

Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істот­них рис, властивостей і зв'язків предметів, явищ, подій.

Рефлексія (від лат. reflexio – вигин, відображення) – довільна увага до змісту власної свідомості. Рефлексійність особистості виявляється в її здатності критично оцінювати свої дії та змінювати відповідно до цього мислення і діяльність.

Рефлексія педагога це процес пізнання ним самого себе як професіонала, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок і переживань у зв'язку з професійно-педагогічною діяльністю, міркування про себе як особистість, усвідомлення того, як його сприймають і оцінюють вихованці, колеги, інші люди.

Розвивальне навчання навчання, що спрямоване на розвиток теоретичного мислення і творчості як основи особистості. Зміст розвивального навчання вимагає активізації мисленнєвих дій. Розвивальне навчання формує уміння вчитися або набуття умінь і навичок власних навчальних дій, уміння самостійно орієнтуватися в новій науковій (або іншій) інформації. Розвивальне навчання використовує методики, які ґрунтуються на потребі сходження від абстрактного до конкретного.

Розвиток – зміни від простого до складного, від нижчого до вищого в результаті примноження кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень.

Самовиховання – здійснюване суб'єктом управління діяльністю, що спрямована на зміну власної особистості відповідно до свідомо поставлених цілей, ідеалів, переконань.

Самоконтроль – один із виявів усвідомлюваної регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред'явленим вимогам, нормам, пра­вилам, зразкам.

Саморозвиток – власна активність людини щодо позитивної зміни себе, збагачення своїх духовних потреб, розкриття свого творчого по­тенціалу в процесі фізичного, психічного, соціального розвитку.

Самоосвіта – самостійна цілеспрямована діяльність з оволодіння знаннями.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей.

Самостійна робота – сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких учасники навчального процесу без безпосередньої участі викла­дача або за його консультативною допомогою закріплюють раніше на­буті знання, вміння та навички, а також оволодівають новими знання­ми, уміннями та навичками.

Система освіти – сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядуванням у галузі освіти.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові кваліфікації бакалавра здобув спеціальні вміння та знання, має початковий досвід їх застосування для вирішення професійних за­вдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Суб'єкт – індивід або група людей як джерело пізнання та перетво­рення дійсності, носій активності.

Самоактуалізація вільна і повна реалізація своїх внутрішніх можливостей, природи; чесність перед собою і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.

Самореалізація розгортання оптимальних здібностей людини у різних видах людської діяльності; рівень розвитку, якого досягає людина від моменту народження; це свідоме прагнення до реалізації своїх можливостей.

Саморегуляція – вміння керувати своїм енергетичним потенціалом, контроль над емоціями, збереження здатності критично мислити, вирішувати в критичній ситуації.

Самостійність здатність до самоутвердження, підтримування стабільності «Я», самоконтроль, саморегуляція, відповідальність за події свого життя.

Самоцінність – це те, наскільки людина вважає себе гідною поваги, уваги людей, навіть незалежно від результатів діяльності в цей момент.

Сенситивність вікова (від лат. sensus відчуття) властива конкретному періоду онтогенетичного розвитку особлива чутливість до певних впливів навколишньої дійсності. Наприклад, студентський вік сенситивний для професійного становлення особистості. Знання вікових сенситивних періодів позитивно впливає на успішність педагогічної діяльності.

Смисл особистісний – суб'єктивне ставлення людини до того, що вона висловлює за допомогою мови. За О.М.Леонтьєвим, співвіднесення мотиву І мети народжує особистісний зміст. Концепція сенсу життя передбачає віддалену мету, яку треба досягти власними зусиллями, працею.

Совість це критична моральна оцінка своєї поведінки, яка супроводжується сильними почуттями. Це орган сенсу життя і діяльності. Це загострене почуття особистісної відповідальності перед людьми і суспільством за свою поведінку і вчинки. Совість виникає, коли свідомість констатує збіг або розбіжність вчинку і моральної норми. Унаслідок цього з'являється оцінка свого вчинку. Якщо негативна – з'являється негативна мотивація щодо вчинку, незадоволення собою муки совісті. Якщо позитивна оцінка зростає самоцінність.

Дата добавления: 2015-05-22