Загальне поняття емоцій і почуттів. 3 страница

Соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення Індивідом настанов, цінностей, ролей, очікувань, які властиві певній культурі або соціальній групі.

Соціальна інгібіція утримання, пригнічування активності,

гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність у присутності окремих членів групи може знижуватися.

Соціальна компетентність наявність у людини когнітивних, емоційних і моторних засобів соціальної поведінки.

Соціальна ситуація розвитку особливе, одиничне і неповторне відношення між індивідом і соціальною дійсністю (Л.С.Виготський): сукупність обставин, що спричиняють діяльність і соціальну поведінку суб'єкта; зовнішні і внутрішні умови.

Соціальна фасилітація – посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).

Соціальне порівняння соціально-психологічне явище, коли зіставляються не лише окремі особистості, а цілі групи людей. Відпадає необхідність ставати добрішим, веселішим, культурним, освіченішим тощо, займатися самовихованням, якщо порівняння на користь індивіда. З'являється можливість підвищити свою самооцінку, ставши членом відповідної групи. Окрім того, на члена групи автоматично переноситься її соціальний статус.

Соціальне управління діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій, щоб досягнути окреслені суспільно значущі цілі.

Соціальні норми вироблені суспільством моделі поведінки особистості та груп, які сприяють досягненню головних цінностей суспільства і життєво важливих для цього відношень.

Соціальні репрезентації загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди й культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні репрезентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжособистісні стосунки на засадах взаєморозуміння.

Співробітництво навчальне форма взаємодії викладача зі

студентами, в якій спільно визначаються і розв'язуються навчальні проблеми і розумові задачі. Від педагога вимагається такт, поважне ставлення до вихованців, пильна увага до їхнього розумового процесу; підтримка, схвалення найменшого успіху; прояв симпатії, уміння поставити себе на місце студента, зрозуміти мету і мотиви його діяльності; доброзичливість; рефлексія, аналіз своїх дій як педагога, швидке запровадження поправок у навчальний процес. Від студентів очікується самоконтроль, самооцінка, розкутість, відсутність страху, відповідальне ставлення до навчання, ініціатива, прагнення до творчості, доброзичливі взаємини в групі та з педагогом. Найпоширенішим способом навчального співробітництва при розв'язанні навчальних завдань є дискусія, групове обговорення, розв'язання проблемних питань, проведення ділових ігор тощо.

Спілкування взаємодія суб'єктів, в якій проходить обмін раціональною й емоційною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями і вміннями, а також результатами діяльності. Необхідна умова розвитку і формування особистості та групи. Категорія спілкування настільки багатогранна, що спілкування розглядається з. різних позицій: як діяльність, специфічна форма взаємодії між людьми, як необхідна умова життєдіяльності, засіб передачі культури й суспільного досвіду, спосіб розкриття суб'єктивного світу, засіб впливу та ін.

Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється в напружених ситуаціях.

Студент (від лат. student (studentis) той, хто старанно працює, займається) – людина, яка наполегливо навчається, опановує професійні знання, уміння і навички, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній і освітньо-кваліфікаційний рівень.

Студентство – це мобільна соціальна група, метою діяльності якої є засвоєння за спеціально розробленою програмою соціально-професійних ролей, підготовка до виконання важливих професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних та інших функцій. Вона об'єднує молодих людей, які свідомо й цілеспрямовано оволодівають професійними знаннями, уміннями і навичками, набувають професійних якостей через навчання у вищих навчальних закладах.

Суб'єкт людина на вищому рівні активності, цілісності, автономності.

Суб'єкт пізнання людина, яка проявляє вільну активність, ініціативна в прийнятті рішень і самореалізації, інтелектуально заповзятлива; володіє багатим різнобічним внутрішнім світом і вирішує, спираючись на власне розуміння ситуації. Суб'єкт здатний змінюватися, формувати в собі нові якості, змінювати поведінку, відкритий новому досвіду. Суб'єкт готовий до самовдосконалення. У своїх сьогоднішніх діях виходить зі свого майбутнього, будує деяку особистісну перспективу. Життя багатогранне, протікає в багатьох планах. У навчально-професійній діяльності в студента розвиваються інтелектуальні здібності і пізнавальні якості, творча самостійність і рефлексія.

Творчі здібності – здібності, які забезпечують успішну реалізацію процесу творчості, створення продуктів духовного або матеріального життя, що відрізняються новизною, оригінальністю, унікальністю.

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, ціле­спрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке прово­диться у контрольних умовах та дає можливість об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються

Технічні засоби навчання – комплекс світлових, звукових та інших технічних пристроїв, які використовуються у сфері освіти і сприяють підвищенню ефективності навчального процесу шляхом впливу на почуття та інтелект його учасників.

Технологія навчання – напрям педагогічної науки, що займається конструюванням оптимальних навчальних систем, проектуванням навчальних процесів.

Тактовність – здібність і уміння людини безпомилково правильно приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути або побачити. Помилкове приписування – безтактність.

Творчість – свідома цілеспрямована діяльність людини, яка ставить завдання пізнання і перетворення дійсності, створення нових оригінальних предметів, творів, яких раніше не було. Процес творчості включає інтелектуальну діяльність стосовно усвідомлення життя, створення нових теоретичних узагальнень, висунення ідей і активне втілення їх у життя. Високий рівень розвитку творчого мислення фахівця – важлива психологічна передумова найбільш раціонального й ефективного виконання ним професійних обов'язків.

Уміння – здатність людини виконувати певні дії на основі за­своєних знань та життєвого досвіду.

Учіння – процес пізнавальної діяльності студента, спрямований на засвоєння змісту навчання через сприйняття, осмислення, перетво­рення і використання отриманої інформації, а також оволодіння практичними вміннями та навичками.

Університет – багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів.

Управління – процес впливу суб'єкта на якусь систему, покликаний забезпечити її цілеспрямований розвиток, зберегти або видозмінити структуру, підтримати або змінити режим діяльності відповідно до проміжного завдання і для досягнення мети.

Управління освітою взаємодія всіх суб'єктів в освіті, розвиток їхнього творчого потенціалу, індивідуальності. Об'єктом психології управління в системі освіти є організована діяльність людей, об'єднаних спільними цілями, інтересами, підпорядкованих статуту організації, режиму, розпорядку діяльності. Об'єкт управління дитина, учень, студент. Управління діяльністю учня, студента має не прямий, а опосередкований характер, бо завдання, які ставить педагог, виступають засобом досягнення мети. А суб'єктом діяльності з досягнення мети є сам учень, студент. Забезпечення такого управління має велике значення ще й тому, що правильно організована викладачем навчальна діяльність веде за собою розвиток того, хто вчиться.

Успішність ступінь засвоєння студентом обсягу знань, умінь і навичок, визначених навчальною програмою, із погляду їхньої усвідомленості, повноти, глибини, міцності. Успішність виражається в оцінних балах. Висока успішність студентів досягається системою дидактичних і виховних засобів, оптимальною організацією навчальної діяльності.

Учіння – 1) система пізнавальних дій, спрямованих на розв'язання навчально-виховних завдань, результатом чого є набуття системи знань, опанування уміннями і навичками; 2) процес (точніше, співпроцес) набуття і закріплення способів діяльності індивіда, результатом якого є досвід, виникають нові форми поведінки і діяльності; 3) діяльність учня (студента) щодо оволодіння соціальним досвідом і розвитку якостей, необхідних для виконання соціальних функцій і розв'язання задач.

Фізичне виховання – виховання, що здійснюється з метою укріплення здоров'я людини та досягнення нею доцільного фізичного розвитку.

Формування особистості – процес становлення людини як соціальної істоти під впливом всіх без виключення факторів – екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних і т.п.

Фрустрація – психічний стан дезорганізації свідомості й поведінки, який виникає в ситуаціях перешкоджання досягненню мети або задоволенню потреб, що загрожує гідності людини.

Характеристика – сукупність специфічних ознак, властивостей, позитивних рис чи недоліків предметів зовнішнього світу або людських індивідів.

Хрестоматія – книга, яка містить матеріали першоджерел, вивчен­ня яких сприяє засвоєнню знань, передбачуваних програмою.

Цілеспрямованість – позитивна вольова якість, яка характеризується тим, що людина підпорядковує свою поведінку визначеній життєвій меті.

Ціннісні орієнтації – вибіркова відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

Ціннісні орієнтації – інтегративні утворення, пов'язані як з потребно-мотиваційною, так і смисловою сферою особистості. Вони усвідомлюються, їхні функції – регулювання поведінки і діяльності особистості в найбільш значущих життєвих ситуаціях.

Чесність професійна діловита вимогливість, самовідданість у роботі, уміння говорити правду «у вічі».

«Я-концепція» цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного «Я», який є настановою людини стосовно себе. «Я-концепція» містить такі компоненти: 1) когнітивний складник – «Образ-Я» – уявлення індивіда про самого себе, про свої якості, здібності, зовнішність, соціальну значущість та ін.; 2) оцінний складник – «Ставлення-Я» – самооцінка, сам о ставлення, самоповага та ін.; 3) поведінковий складник «Вчинок-Я» потенційні поведінкові реакції, конкретні дії, самопрезентації, які можуть бути викликані «Образом-Я» і «Ставленням-Я». У склад «Я-концепції» входять: 1) «фізичне Я» – схема власного тіла; 2) «реальне Я» – уявлення про себе в теперішньому часі: 3) «динамічне Я» – те, яким суб'єкт має намір стати; 4) «соціальне Я» – співвіднесене зі сферами соціальної інтеграції (статевою, етнічною, громадянською, рольовою та ін.); 5) «екзистенційне Я» – оцінка себе в аспекті життя і смерті; 6) «Ідеальне Я» – те, яким суб'єкт, на його думку, повинен бути, орієнтуючись на моральні норми; 7) «фантастичне Я» – те, яким суб'єкт бажав би бути, якщо це було б можливим.

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Емоції і почуття - це своєрідне особистісне ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе. Почуття і емоції не існують поза пізнанням і діяльністю людини. Вони виникають в процесі діяльності і впливають на її протікання.

Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Джерелами емоцій і почуттів є реальні предмети і явища, виконувана діяльність, зміни, що відбуваються в нашій психіці і організмі. У різний час значимість одних і тих же предметів буває неоднакова. Стакан води, випитий для втамування спраги, приносить задоволення. Якщо ж змусити пити воду людину, яка не відчуває спраги, то може виникнути переживання невдоволення, роздратування. Приємно послухати музику, але якщо концерт затягується занадто довго, то притупляються переживання і настає утома.

Своєрідність емоцій і почуттів визначається потребами, мотивами, прагненнями, намірами людини, особливостями її волі, характеру. Зі зміною якого-небудь з цих компонентів змінюється ставлення до предмета потреби.

Емоція виникає тоді, коли з'являється неузгодженість між тим, що необхідно для того, щоб задовольнити потребу (необхідне), і тим, що насправді є. На цій основі створена своєрідна формула емоцій: Е = П (Н-І), де Е - емоція, П - потреба (в формулі вона береться з негативним знаком «-»), Н - необхідне для задоволення потреби, І – існуюче, наявне.

З цієї формули випливають чотири наслідки: 1) Якщо П = 0, тобто якщо немає потреби, Е також дорівнює 0. 2) Е = 0, тобто емоція не виникає і тоді, коли Н = І. Це той випадок, коли людина, відчуває потребу, володіє повною можливістю для її реалізації. 3) Е максимальна, якщо І = 0. Це означає, що найбільшої сили емоція досягає тоді, коли потреба існує, але абсолютно немає наявних можливостей її задовільнити. Недарма кажуть, що лякає не сама подія, а невідомість. 4) Нарешті, згідно з формулою, в разі, коли І> Н, повинна виникнути позитивна емоція.

П. В. Симонов в книзі «Що таке емоція?» наводить таку ситуацію: «Замучений спрагою мандрівник рухається по розпечених пісках. Він знає, що тільки через три дні шляху може зустрітися з джерелом. Чи вдасться пройти цей шлях? Не занесло чи струмок пісками? І раптом, завернувши за виступ скелі, людина бачить колодязь, не зазначений на картах. Бурхлива радість охоплює стомленого мандрівника. У той момент, коли перед ним блиснуло дзеркало колодязя, подорожній став володарем вичерпної інформації про можливість втамувати спрагу. І це в ситуації, коли прогноз в кращому випадку пророкував три дні найтяжчих поневірянь».

Основні функції почуттів і емоцій. Наші почуття виконують
дві функції: сигнальну і регулюючу.

Сигнальна функція почуттів виражається в тому, що переживання виникають і змінюються у зв'язку зі змінами в навколишньому середовищі або в організмі людини.

Регулююча функція почуттів виражається в тому, що стійкі переживання спрямовують нашу поведінку, підтримують її, змушують долати перешкоди, або заважають протіканню діяльності, блокують її.

Емоції та почуття людини супроводжуються виразними рухами: мімічними (рухи м'язів обличчя), пантомімімічними (рухи м'язів тіла, жести). У щиро радої людини округлюються і блищать очі, губи розпливаються в усмішку, руки розчиняються для обіймів. Виразні рухи представляють експресивну сторону емоцій та почуттів і здійснюють сигнальну функцію. Вони доповнюють переживання, роблять їх більш яскравими і легко доступними сприйняттю іншими людьми.

В той же час психіка людини настільки складна, що не завжди за виразом обличчя чи жестикуляцією можна точно судити про переживання. Вже у підлітка спостерігається невідповідність між емоціями і формами їх вираження. Чим старша людина і тонше, багатше його переживання, тим більше складні і своєрідні форми їх вираження. Накопичуючи життєвий досвід, людина дуже майстернол навчається керувати своїми переживаннями і проявими. Нерідко піднесеною веселістю маскується збентеження, розгубленість, а за видимим спокоєм ховається незадоволення, стримувані переживання.

У мистецтві акторів передача переживань у виразних рухах особи і тіла досягає граничної віртуозності.

Взаємовідносини почуттів та емоцій. Емоції і почуття тісно взаємопов'язані. Почуття формуються і розвиваються на основі емоцій.
Емоції виникають при задоволенні чи незадоволенні органічних потреб в їжі, житлі, одязі, статевих потреб, потреб у сні. Вони виникають також в процесі відчуттів як їх емоційний тон. Різні запахи, шуми, скрипи, викликаючи ті чи інші відчуття, супроводжуються емоційним тоном і розкривають єдність сенсорної та емоційної організації особистості.

Емоції властиві як людині, так і тваринам. Однак, необхідно розрізняти емоції людини і емоції тварин. На емоції людей наклали свій відбиток соціальний образ життя, особливості виконуваної діяльності, внаслідок чого змінлися характер емоцій і форми їх вираження. Людина не накидається на питво, їжу, одяг, як тільки виникає в цьому необхідність, а задовольняє свої потреби, враховуючи культурні норми поведінки.

Якщо для існування тварин досить задоволено ня одних лише органічних спонукань, то людина нерідко не тільки підпорядковує, але свідомо ущемляє органічні пореби заради більш високих, специфічно людських, духовних, ідейних потреб.

Крім того, емоції виникають як емоційний настрій у спілкуванні. Вступає в розмову людина емоційно підлаштовується під співрозмовника. М'якість, різкість, уважність, безцеремонність доповнюють змістовну сторону комунікативних відносин в залежності від особливостей особистостей і стають емоційної характеристикою контактів (доброзичлива, приваблива або гнітюча атмосфера спілкування).

Проявляючись як безпосередні реакції на предмети оточення, емоції пов'язані з початковими враженнями. Вид неприбраної кімнати породжує неприємну емоційну реакцію, в той час як охайна обстановка, зі смаком підібрані меблі налаштовують на позитивне ставлення. Перше враження від знайомства з новою людиною носить чисто емоціональний характер, є безпосередньою реакцією на якісь зовнішні прояви його особливостей. Неусвідомлена реакція на зміни в поведінці співрозмовника або навколишнього оточення також представляє певну емоцію.

Через ставлення людини до інших людей у ​​нього формується ставлення до самого себе як до людини і як до особистості. Індивідуально-особистісні відносини спочатку формуються в спілкуванні з іншими людьми. Відносини людини до інших людей, до виконуваної діяльності, до предметного світу, задоволених потреб, сформували його почуття.

Така особлива форма ставлення до світу, як почуття, властива тільки людині. Йому знайомі радість праці, почуття патріотізму, почуття нового, почуття сорому і совісті; допитливості, сумніву і багато інших, які називають вищими почуттями.

Якісна своєрідність відносин людини до навколишнього світу проявляється в найрізноманітніших почуттях. Індивідуальність людини розкривається в особистісному ставленні його до предметів і явищ навколишньої дійсності.

Дата добавления: 2015-05-22