Інструменти державного впливу на економіку

Втручання владних структур у ринкові механізми здійснюється через використання певного набору методів державного регулювання економіки.

Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави на суб'єктів ринкової економіки з метою забезпечення сприятливих умов їх ефективного функціонування відповідно до прийнятої економічної політики держави.

У сукупності способів державного регулювання можливе поєднання різних методів, здатних чинити той чи інший вплив на національну економіку. При цьому домінування адміністративних методів може свідчити як про характер самої системи (ринкова економіка), так і про характеристики системи вже в межах ринкової економіки (трансформаційні перетворення в умовах перехідної економіки, формування ринкових інституцій, створення багатоукладної економіки тощо).

Методи прямого регулювання використовують з метою безпосереднього втручання держави в економічні процеси та економічну діяльність суб'єктів. Такий вплив передбачає здійснення заходів із застосуванням інструментів адміністративного регулювання та використання бюджету в частині державних асигнувань. До них, зокрема, відносять: визначення стратегічних цілей розвитку економіки; державне цільове фінансування; надання цільових дотацій; встановлення та обмеження цін; встановлення квот на виробництво, ввезення і вивезення продукції; ліцензування діяльності та операцій з експорту та імпорту; проведення державної експертизи та встановлення державних стандартів; встановлення нормативних вимог до якості та сертифікації технологій і продукції і т. ін. Прямі методи державного регулювання економіки не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу і базуються на силі державної влади.

Методи непрямого регулювання використовують з метою формування сприятливого економічного середовища, яке змушує суб'єктів ринкової економіки діяти в потрібному для держави напрямі.

Опосередковане регулювання - це вплив держави на економічні інтереси інструментами фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної та іншої політики.

Серед основних засобів можна виокремити:

- встановлення системи податків, рівнів оподаткування, пільг в оподаткуванні, диференціювання податків;

- надання пільг у кредитуванні;

- маніпулювання обліковою ставкою, ставкою рефінансування;

- регулювання валютного курсу національної грошової одиниці;

- митне регулювання експорту й імпорту;

- встановлення валютних курсів та умов обміну валют тощо.

Правові методи використовують з метою створення правового поля функціонування суб'єктів ринку через прийняття законодавчих та нормативних актів, передбачаючи механізми їх реалізації та контролю за виконанням.

Отже, правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових норм (правил) поведінки суб'єктів ринку.

В Україні правове регулювання здійснюється за допомогою системи таких законодавчо-нормативних актів:

- Конституція України;

- закони України;

- укази та розпорядження Президента України;

- постанови та інші нормативні акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України (програми, концепції, прогнози);

- нормативні акти центральних органів виконавчої влади (накази, розпорядження, інструкції, методичні рекомендації);

- нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

У ринковій економіці закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, інші правові акти мають короткостроковий характер і приймаються з метою врегулювання тих економічних процесів, які не відображені в законодавчих актах.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади і поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу. У країнах з розвинутою ринковою економікою сфера використання адміністративних методів обмежується, головним чином, охороною навколишнього середовища (екологічні норми, ліміти, штрафи, санкції), підтриманням мінімальних параметрів рівня життя населення (мінімальна зарплата, прожитковий мінімум, соціальні нормативи, соціальні стандарти), ліквідацією негативних наслідків ринкової конкуренції (монополізму - шляхом встановлення квот на виробництво, обмеження цін, рентабельності, стандартизації) та боротьбою з тіньовим бізнесом.

У свою чергу, в країнах з економікою, що розвивається, адміністративні методи доволі поширені та мають на меті, крім зазначеного, задовольнити потреби споживачів і захистити їхні права (державні замовлення, стандарти, сертифікація, соціально-економічні норми і нормативи, ліцензування діяльності); захистити національні інтереси в зовнішньоекономічній діяльності (квоти на ввезення, ліміти, митні обмеження, державна експертиза, реєстрація); забезпечити реалізацію цільових комплексних програм. Застосування адміністративних методів доцільне лише тоді, коли ринкові механізми та економічні засоби державного регулювання є недостатніми або діють надто повільно. У країнах з розвинутими ринковими механізмами використання адміністративних методів обмежене і відіграє другорядну роль.

Адміністративні методи реалізуються системою інструментів адміністративного регулювання і передбачають такі механізми, як:

- квотування;

- лімітування;

- ліцензування;

- нормування;

- стандартизацію;

- державні замовлення тощо.

Квотування - встановлення державою для суб'єктів ринку частки у виробництві, споживанні, експорті або імпорті товарів і послуг. Передбачає створення конкурентного середовища, захисту внутрішнього ринку, стабілізацію цін тощо.

Ліцензування - надання спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Спрямоване на захист економічних інтересів країни, інтересів споживачів товарів і послуг, гарантування безпеки.

Система санкцій і штрафів - це заходи держави, спрямовані проти порушення (або невиконання) суб'єктами умов чи правил діяльності. Як економічні санкції, можуть використовуватися сплата неустойки, штрафи, пеня або вилучення на користь держави, виручки від незаконної діяльності. Стандартизація - це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами, методами контролю, організацією змісту робіт, а також за величинами виміру, правилами маркування та зберігання продукції. Дотримання стандартів обов'язкове для всіх суб'єктів економічної діяльності. Державні замовлення є засобом задоволення державних потреб у товарах і послугах, інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Адміністративний характер державні замовлення мають стосовно підприємств, які перебувають у державній власності, а також підприємств-монополістів.

Відправну роль у реалізації основних функцій та завдань уряду, а також забезпеченні макроекономічної стабілізації та коригуванні ринкових механізмів відіграють економічні методи державного регулювання економіки.

Економічні методи використовують з метою створення економічного середовища, яке спонукає суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі та розв'язувати\\вдання7\ціально\економічног\фінансово-бюджетного;

- грошово-кредитного;

- цінового та валютного регулювання.

Фінансово-бюджетне регулювання (ФБР) передбачає використання системи оподаткування та управління видатками з метою встановлення рівноваги на ринку. Так, якщо необхідно активізувати ділову активність і стимулювати попит, ставки оподаткування знижують, збільшують видатки з бюджету, що зумовлює зростання доходів і пожвавлює підприємницьку діяльність, і навпаки.

ФБР реалізується такою системою інструментів:

- державний бюджет і бюджети всіх рівнів;

- система податків, ставки оподаткування, регресивні та прогресивні ставки оподаткування, податкові преференції;

- державні видатки, дотації, субсидії, субвенції, допомоги; державні кредити і державні інвестиції; державні закупівлі.

Грошово-кредитне регулювання (ГКР) є основним методом впливу держави на механізми ринкової економіки в зарубіжних країнах і лежить в основі монетарної політики. Сутність ГКР полягає у здійсненні сукупності заходів, спрямованих на зміну обсягів грошової маси в обігу, кредитних ресурсів та емісії (тобто впливу на грошову пропозицію).

ГКР реалізується такою системою основних інструментів, як:

- облікова ставка, норми обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку цінних паперів;

- грошова та кредитна емісія;

- валютний курс.

Цінове регулювання (державне регулювання цін) - є системою заходів впливу держави на ціни та ціноутворення з метою сприяння стабільному розвитку національної економіки, а також попередження розгортання інфляційних процесів. Передбачає використання системи цін і тарифів, формування правил та умов ціноутворення.

Валютне регулювання економіки є системою заходів, спрямованих на регламентацію валютних операцій, міжнародних розрахунків та порядку здійснення угод з валютними цінностями.

За допомогою валютних методів держава прагне:

- поставити під контроль валютні операції;

- надання іноземним особам кредитів і позик;

- ввезення і вивезення валюти за кордон;

- підтримувати рівновагу платіжного балансу та стійкість власної валюти.

Основними інструментами валютного регулювання є:

- дисконтні ставки центрального банку (дисконтна політика);

- валютна інтервенція і валютні обмеження;

- валютний курс грошової одиниці (девальвація або ревальвація);

- валютні резерви; платіжний баланс;

- міждержавні угоди про структурні зміни у валютній системі.

Основні терміни:

Акціонерне товариство – це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки власним майном.

Біржа – простий, але найефективніший інструмент оперативного реагування на зміни попиту споживачів; особливий регулярно функціонуючий ринок, на якому через посередників здійснюється оптова торгівля товарами, цінними паперами, валютою. Біржа – загальноекономічна категорія, надбання цивілізації в процесі розвитку товарно-грошових відносин.

Благо – це все те, що заключає в собі певний позитивний зміст, предмет, явище, продуктивність; який (зміст) задовольняє певну людську потребу і відповідає інтересам, цілям, устремлінням людей.

Брокер – фірма або окрема особа пов’язана з фірмою. Купує і продає товари, цінні папери за дорученням та за рахунок клієнта, не стаючи їх власником. Одержує за це певну плату – брокерські комісійні.

Вексель – письмове безумовне грошове зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми грошей від особи, яка видала вексель, у відповідний строк.

Виробництво – процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Гроші – специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар і є загальним еквівалентом.

Держава – це політична форма організації суспільства з визначеною територією, економікою і політичною владою.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб.

Засоби виробництва – сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Засоби виробництва і праця людини нерозривно пов'язані і взаємообумовлені.

Економічна політика – система економічних цілей і заходів, спрямованих на вирішення довгострокових (стратегічних) та поточних економічних і соціальних завдань, засобів та способів їх досягнення, виходячи зі змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному і світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб’єктів господарювання.

Економічні відносини – це відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених матеріальних і нематеріальних благ.

Капітал – чинник суспільного виробництва, який використовується в господарському обороті з метою отримання прибутку.

Конкуренція – суперництво економічних суб’єктів за вигідні умови виробництва і збуту товарів, за отримання найвищих прибутків (боротьба за виживання, за покупця).

Кейнсіанство – це запропонована модель активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом проведення активної кредитно-бюджетної політики з метою регулювання сукупного попиту й інвестицій.

Маклер – посередник під час укладання угод на фондових, торгових і валютних біржах, який виконує операції за рахунок клієнтів і одержує грошову винагороду у вигляді комісійних.

Масштаб цін – це засіб та спосіб вимірювання вартості товару в грошових одиницях.

Меркантилізм – це переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими.

Монетаризм – це економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів.

Монополістична конкуренція – ринкова структура, яка передбачає диференціацію продукту, пов’язана або з особливостями самого продукту (якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару.

Монополія – домінуюче становище на ринку окремого суб’єкта господарювання або групи суб’єктів, яке дає можливість обмежувати конкуренцію, створювати або підтримувати дефіцит на ринку, встановлювати монопольні ціни на свої товари та послуги.

Норма прибутку – це відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.

Олігополія – структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива.

Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємництво – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Попит – форма прояву потреб покупців у певних товарах чи послугах, забезпечена відповідними грошовими засобами.

Пропозиція – загальна кількість товарів чи послуг, які представлені на ринку. Тобто це обсяг товарів (послуг), який продавці хочуть і можуть продати за існуючою ринковою ціною.

Предмети праці – це речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення життєвих благ, тобто йдеться про речовину природи, сировину, напівфабрикати.

Продуктивні сили – засоби виробництва і трудові ресурси, що їх використовують у виробництві.

Приватизація – процес перетворення державної та колективної власності у приватну власність за плату чи на безоплатних засадах.

Робоча сила – здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Ринок – сукупність економічних відносин між суб’єктами господарювання з приводу виробництва й розподілу економічних благ; обміну результатами виробництва згідно з законами товарного виробництва та обігу.

Роздержавлення – перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності.

Собівартість продукції – поточні витрати суб’єкта господарювання (підприємства) на виробництво і реалізацію продукції, виражені у грошовій формі.

Товар – продукт праці й природи, який задовольняє завдяки своїм властивостям певну потребу людини і виготовлений для обміну шляхом купівлі-продажу на ринку.

Чек – встановленої форми грошовий (фінансовий) документ, який містить безумовне письмове розпорядження чекодавця (власника рахунку у фінансовій установі) про сплату чекотримачеві зазначеної в чеку суми.

Ціна – грошова форма виразу вартості товару.

Список використаної літератури:

1. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: Ніка-Центр Ельга, 2003.

2. Гальчинський A.C., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 2006.

3. Державне регулювання економіки: Навч. посібник /СМ. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - Вид. 2-ге, доопрац. і допов. - К.: КНЕУ, 2004.

4. Дорогунцов С.І., Гош ОН. Політична економія: науковий курс. - К.: Оріони, 2004.

5. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник //За ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знан-ня-Прес, 2001.

7. Економічна теорія: Підручник //За ред. В.М. Тарасовича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

8. Злучко С. Основи історії економічної теорії. - Львів: ЛНУ, 2001.

9. Історія економічних учень: Підручник //За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К: КНЕУ, 1999.

10. Національна економіка: Підручник //За ред. проф. к.е.н. П.В. Круша. - К.: Каравела, 2008.

11. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С. В. Мочерного. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993.

12. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища шк.: Знання, 1997.

13. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф.Федоренка В.Г. – К.:Алерта, 2005. – 511 с.

14. Перехідна економіка: Підручник //За ред. В.М. Гейця. - К: Вища шк., 2003.

15. Рибалкін В.О., Лазня L.B. Теорія власності. - К.: Логос, 2000.

Дата добавления: 2015-05-22