Онтологія відповідальності 1 страница

М. Хайдеггер

1. Відповідальність онтологічна. Її не уник­нути, від неї не втекти, хіба що в Ніщо. Але Ніщо саме є крайньою формою відповідальності.

2. Відповідальність гносеологічна. Вона зав­жди зумовлена пізнавальними процесами. Тому ступінь пізнавальної активності визначає харак­тер і міру відповідальності.

3. Відповідальність аксіологічна. Аксіологі­ч­ний парадокс тут полягає в тому, що з величез­ного тягаря для кожної людини відповідальність може певним чином перетворюватися в абсолю­тну умову свободи, насолоди і щастя.

4. Відповідальність логічна. Алогічна відпо­віда­льність з аподиктичною послідовністю при­зводить до відповідальності логічної. Вони то­тожні.

5. Відповідальність за своєю природою зав­жди юридична. Фізична чи фізіологічна, мора­льна чи релігійна, політична чи економічна чи будь-яка інша є лише юридизованими різнови­дами відповідальності, оскільки завжди пов’язу-ються з порушенням прийнятих норм, об’єктив-них законів або встановлених правил і через те з необхідністю передбачаючих онтоло­гі­чну санк­цію в специфічних її формах [34, р. 217].

6. Відповідальність субстанційно духовна. Жодна зі згаданих характеристик відповідально­сті, якщо вона не пронизана духом і духовністю, є безпідставною в своїй основі: бездуховна онто­логія “розвалюється” в хаотичне місиво матеріа­льності, бездуховно-пізнавальна активність при­зводить до саморуйнації, бездуховні цінності замість прогресу розчавлюють тягарем, бездухо­вна логіка стає алогічною, а юридизовані форми бездуховної відповідальності стають неправом.

(екзистенціально-феноменологіч­ний аналіз)

Буття виникло з Ніщо як Відповідальність.

Ніщо - стихія безвідповідальності, а з без­від­повідальності ніщо не виникає. Становлення завжди є поступовим нівелюванням безвідпові­дальності й зростанням паростків відповідально­сті.

Безвідповідальність є тупиковий шлях і про­вал у Ніщо. Водночас духовна “безвідповідаль­ність” є стихією Свободи.

Як і Чому Буття виникає з Ніщо? Для чого Ніщо потрібно було стати відповідальним, коли безвід­повідальність є стихія і автентичний стан Ніщо?

Буття – це відповідь Ніщо за прийняття на себе відповідальності.

Те, що існує, заявляє про себе. Буття заявляє про себе Ніщо тим, що бере на себе відповідаль­ність. Ніщо не має за що відповідати. Якщо воно за щось і відповідає, то тоді Ніщо це відповідь Буттю про безвідповідальність і вже не є Ніщо, а Становлення. Становлення через відповідаль­ність становиться в Буття, яке відповідальне за все. Повнота Буття це Абсолютна Відповідаль­ність, що в реальності майже не існує. Реальність і є відносна відповідальність, вона частково від­повідає за себе, частково стихійна і безвідпові­дальна, або безвідповідальна перед Ніщо.

Все, що існує, заявляє про себе і дає відпо­відь Ніщо про те, що воно не Ніщо, а відповіда­ль­ність. Зростання Буття є зростання відповіда­ль­ності, яке в своєму розвитку про­ходить певні стадії, відмінні між собою в якіс­ному значенні. Тому рівні Буття є рівні Відпо­відальності. Існу­вання можливе й без відпові­дальності, але саме тому воно є існуванням, а не Буттям. Екзистенція як існування є існу­вання в Бутті. Існування на­стільки екзистенці­альне, наскільки воно буттєве. Право насті­льки екзистенціальне, наскільки воно Буттєве, а не тому що воно суще. Суще не зав­жди від­повідальне, ступінь його відповідально­сті ви­зна­чає й можливості його буттєвості. Буття і Ніщо як крайнощі опосередковуються через Суще, в якому перемішане буттєве й нищівне. Тому принципова хибність правореалізації й правоза­стосування полягає в абсолютному ото­тожнені їх буттєвості, коли вони є тільки певною мірою буттєвості в сущому як право­існуванні.

Буття є такою абстракцією, в якій більше Життя і Права, ніж у самому житті і функціону­ванні права, коли вони тільки існування сущого. Відповідальність є шлях і механізм наближення правового сущого до Права і реального існу­вання до субстанціального (справжнього) Життя. Право настільки субстанціальне, наскільки воно відповідальне.

Відповідальність - субстанція Права. Буття права це буття його відповідальності. Закон, конституція настільки правові, наскільки суб­ста­нціально відповідальні. Субстанціально без­від­повідальний акт є правове ніщо, існуюче в стру­ктурі правовідносин і функціонально по­глинає субстанціально правове, поступово пере­творю­ючи його в неправове, а потім і в Ніщо.

Отже, Відповідальність як правова субстан­ція є джерелом життя та існування Права, вод­но­час Безвідповідальність є формою ерозії й по­гли­нання права в Ніщо.

Ніщо як стихія безвідповідальності дає ілю­зію автентичної свободи і субстанціальної са­мо­достатності.

Абсолютна Відповідальність мало відрізня­ється від Абсолютної Свободи, яка є “вільне море спокійної безвідповідальності”. Проте аб­солютна відповідальність є тільки вищий ідеал і шлях до вищої свободи, в реальності ж, яка є ві­ртуальною консистенцією буття і сущого, відпо­відальності й безвідповідальності, вищий рівень відповідальності насправді є тільки відносно можливий рівень і не дає абсолютної свободи. Вла­стивість людини завжди забігати в абсолю­тну сво­боду (“роблю, що хочу, тому що я так хочу”) зго­дом карається нею ж самою як темпо­ральна транс­формація в абсолютну відповідаль­ність.

Свавілля є перестрибування межі власної від­повідальності, за якою маячить Ніщо як ни­щівна відповідальність перетворення в ніщо. Водночас постійне долання власної межі відпо­відальності є трансцендентальний шлях до Буття як буттєвої відповідальності свободи в повноті існування. Де критерій свавілля чи відповідаль­ного трансцен­дування? Критерій в єдності мого Я і Трансцен­дентного. Свавілля - коли моє Я заміщає, підмі­няє, поглинає, заперечує Трансце­ндентне. Екзис­тенція - коли Трансцендентне є метою і формою реалізації мого Я. Свавілля зав­жди прикрива­ється трансцендентним, як хитрий депутат - на­родом. Я намагаюсь стати, досягти й отримати своє Я, в якому моє я стає справжнім Я, таким, яким воно може і повинно бути, проте я можу, відчуваю, потребую і впевнений стати своїм Я тільки завдяки Трансцендентному, як вищий шлях до самого себе.

Свавілля - це я, яке намагається стати Я за­вдяки і через своє я. Право - це я, яке стає Я че­рез транс­цендентне. Тому що Право і є Трансце­ндентне як Буття Справедливості в його Відпові­дальності.

Реальність - це динаміка Буття і Сущого, Відповідальності й Безвідповідальності. Неви­критий злочин є безвідповідальність як специфі­чна форма відповідальності перед Ніщо. Злочин це деформація буття і ніщо сущого.

Відповідальність є мірою людини. Людина є мірою всіх речей, а відповідальність - мірою людини. Людина настільки Людина, наскільки відповідальна.

Проте в самому Бутті чи в традиційній логіці його пізнання закладена якась вада: моральна доброчинність вважається основою повноти ра­дості і щастя, проте як в повсякденному житті злий і хитрий завжди отримує більшу насолоду тутешнього існування; буття також відповіда­льне, проте безвідповідальність дає більше задо­волення і не до чого так не прагне людина, як “перестриб­нути” через будь-які перешкоди від­повідальності – від найменших до життєво стра­тегічних.

Безвідповідальність завжди солодка: вона дає зиск; вона дозволяє обігнати ближнього в погоні за успіхом, насолодою і радощами життя. Чим безвідповідальність не приємніше від відпо­віда­льності? А відповідальність це завжди на­пруга, тяжка праця, яка тільки й призводить до справе­дливості, тому й справедливість видається зав­жди важкою, рутинною, що врешті решт не ви­правдовує себе в своєму зиску. Та радість, яку дає справедливість, аж ніяк не компенсує витра­чених зусиль й перенесених страждань, перш за все часу, які на неї витрачено. Тому радість хит­рування та безвідповідальності значно приєм­ніша: вона легша, швидше отримується і дозво­ляє думати вже про інше, а не зациклюватися на якомусь одному етапі. За життя треба пройти багато етапів, і зациклюючись на якомусь, не встигнеш дійти до інших не менш важливих, щоб підводячи підсумки, в твоєму багажу було значно більше, ніж у інших, і ти б зміг вважати себе більш значною особою, ніж інша. Встиг­нути, встигнути, встигнути - чи не одна з най­поширеніших онтологічно-темпоральних інтен­цій і причин безвідповідальності. Час є Відпові­дальність, відповідальність є час. Безвідповіда­льність швидка, ефективна, хитра, мобільна. “Швидкість - душа будь-якої справи”, - конста­тував лорд Честерфілд. Що ж може бути шви­дше, ніж сама безвідповідальність?

Швидкість та ефективність - пафос безвід­по­відальності. Чому уповільненість більш ви­прав­дана? Вона надійна, надійніша. Надійність пе­редбачає Волю. Воля - умова уповільненості, а тому й надійності. Безвідповідальність хоч і швидка й ефективна, проте ефективність її або короткочасна, або ненадійна. Ось основна вада безвідповідальності - ненадійність, неонтологіч­ність, вона завжди передбачає ризик втрати ефе­ктивності, а то й втрати результату та необхідно­сті “сплати неустойки”, тобто зустрічі із відпові­дальністю. Відповідальність завжди передбачає виплат волі, часу й терпіння. Тільки такою ціною можна оплатити ефективність і спокій. Відпові­дальність можна розглядати як “політекономіч­ний” (в термінах Ж. Бодрійара) механізм отри­мання ефективного результату, надійності та спокою. Поспіх породжує, просто вимагає без­відповідальності. Поспіх - хіба не основна риса сучасної епохи [6].

Безвідповідальність завжди пов’язана з ризи­ком. Хіба можна уявити собі цікавість життя без ризику. Ризик і Життя неподільні, без ризику - сум, нудьга і нецікавість. Хто не ризикує, той не знає радощів життя. Як пов’язані ризик і безвід­повідальність? Хіба не є ризик більш складною формою відповідальності [19]?

Відповідальність завжди регламентована, тому й нецікава. Засвоївши розроблений меха­нізм, далі неможливо просуватися вище по ієра­рхії без такого ж рутинного засвоєння “наступної відповідальності”. Ризик це завжди вихід за межі сталого, рутинного.

Небажання відповідальності визначається її нецікавістю: “Не хочу бути відповідальним, це нецікаво. Відповідальність розписана за пунк­тами, які вже набридли. Хочеться нового, та як його досягти, коли воно не розписане у відпові­дальність, принаймні для мене не регламенто­ване, оскільки про цю регламентацію я ще не знаю, нею не володію, а результату я жадаю вже, негайно, оскільки попередній мені вже неціка­вий, а засвоювати наступний механізм відпові­дальності важко, довго і не завжди бажано, як би його перестрибнути, а потім вже якось освоїти само собою. Я вище інших, а хто знає яким шля­хом я його отримав цей рівень. Я ж не цікавлюся метушнею інших, сужу тільки за результатом. Хто не має результату, тільки й судить про шлях його отримання. Ти отримуй сам результат, а потім вже суди. Говорити легко, ти отримай ре­зультат, його важко досягти в будь-якій формі, відповідально чи безвідповідально”. Отже, від­повідальність є внутрішня характеристика меха­нізму отримання результату. Результат є зовні­шня характеристика діяльності людини.

Відповідальність внутрішня, безвідповідаль­ність зовнішня [2, с. 23]. Відповідальність відпо­відає і за засоби, безвідповідальність - тільки за мету. Мета, результат має більше значення для людини, тому їм приділяється значно більша увага в діяльності людини. Про людину судять за її досягненнями, це перша й основна характерис­тика самодостатності людини. Людей розрізня­ють за результатами і людина дбає про свої ре­зультати, по них судять про тебе, а не про те, як ти довго мучився і страждав за них. Твої страж­дання це твої проблеми і нам вони не цікаві. Тому мета і результат у нашому сучасному світі переважають. Понад те, вони є основною харак­теристикою сутності й цінності людини. Засоби завжди приховані, більш того, вони навпаки саме й приховуються, щоб не напружувати інших і свідчити про мою надзвичайність і легкість отриманих мною результатів. А раз вони отри­мані мною так легко, то значить я в майбутньому зможу отримати ще більші результати. Тобто я вже сьогодні є більш могутнім, ніж насправді, я потенційно могутніше, якщо те, що я досяг, мені далося так легко, для чого напружувати ін­ших своїми проблемами досягнення результату, ін­акше вони не будуть думати про мою потенціа­льну могутність, а вважати мої результати як межу, хоча б на даному етапі. Тоді треба знову доводити всім, що я можу бути ще вище. Коли ж я маю характеристику потенційної могутності, вона мене підтримує, допомагає і стимулює. Якщо я не справлюся з даним етапом відповіда­льності або не зможу обійти його засобом без­відповідальності, тоді й отримую свої проблеми, які стануть відомі іншим, а тепер це тільки мої проблеми засобу.

Кожен етап має свої часові межі. Коли ти їх перебільшуєш, то отримуєш характеристику без­відповідальності [7, с. 292]. А якщо ти випере­джаєш загальноприйняті параметри часу, тоді ти або успішний, або розумно ефективний, або хи­тро-невідповідальний. У будь-якому разі вихід за часові межі вікового етапу (відставання) пов’я-зується із безвідповідальністю.

Відповідальність є характеристикою конкре­т­ного онтологічно вікового етапу людини. Проте відповідальність може й дозволити перестриб­нути через даний етап, якщо форма діяльності більш ефективна, ніж передбачено механізмом відповідальності даного етапу. Відповідальність пов’язана із механізмом. А механізм має простір для творчості, і коли вона розкриває цей прихо­ваний потенціал, то він може дати результати, що перевищують характеристики даного етапу, що прискорює перехід до наступного.

Тобто, у відповідальності існує прихована за­ко­номірність засобів і результатів їх отри­мання: пере­акцентування уваги на результатах (основ­ний кри­терій відповідальності сучасного суб’єкта) прихо­вує значимість потенціальних джерел засобів-ме­ханізмів їх досягнення. Отже, ігнорування механіз­мів відповідальності - без­відповідальне!

Будь-яка категорія права може бути протес­то­вана стосовно її дії як відповідальності. Відпо­відальність є лакмусовим папірцем і інститутів права, і норм, і будь-якого іншого феномена права, оскільки в їх основі так чи інакше лежить структура відповідальності. В основі права ле­жить структура відповідальності. Якщо необ­хідно виявити сутність і структуру права - вияви сутність і структуру відповідальності. Так само лакмусовий папірець відповідальності є своєрід­ним тестом і будь-якої концепції права. Слабка в своїх аргументах концепція права не дає ефек­ти­вного механізму відповідальності, її взаємодії з безвідповідальністю та її наслідками.

Якщо відповідальність є формою, а результат змістом, то тоді це така форма, яка значною мі­рою відповідальна за зміст. Інколи реалізована форма повністю руйнує бажаний зміст. Інколи новий зміст корегує форму, підтягує її до себе. Частіш за все так воно й буває: суб’єкт “пере­стрибує” через форму за ради змісту, реалізує мету випадковими засобами і потім її оформлює. Великий розрив між формою і змістом руйнує і зміст, і результат.

Відповідальність є сутністю права чи тільки формою його функціонування? Відповідальність є субстанцією права чи право може бути безсуб­станціальним? Чи може право бути безвідповіда­льним, чи можливе безвідповідальне право? Без­відповідальність необхідно наявна в структурі відповідальності і без неї не можлива. Відпові­дальність є долання безвідповідальності. Проте безвідповідальність цікавіша, швидша. Чому без­відповідальність так приємна і бажана, результати­вна і безпосередня?

Відповідальність завжди опосередкована. Без­посередність є запахом життя, повноти при­роди, природних сил. Опосередкованість завжди раці­оналізована та пов’язана з вольовим приду­шенням природних інстинктів, їх призупинен­ням.

Дуже сумна відповідальність: вона є перма­нентним придушенням природних бажань і на­солоди заради майбутньої насолоди, і не має га­рантії, що та майбутня буде повною і тривалою. Безвідповідальність є насолодою вже тепер і за­раз, а відповідальність тільки обіцяє її в майбут­ньому і негарантовано.

Відповідальність настільки ж надійна, наскі­льки і ненадійна. Вона може дати гарантовані результати і спокій, але може й не дати таких результатів, або просто жалюгідні результати відносно затрачених зусиль. Де гарантія сього­днішньої відповідальності, що вона дасть у май­бутньому потрібні результати? А безвідповіда­льність, ризикована й захоплююча чи хоча б просто цікава, може дати результати як швидкі надприбутки, а якщо не дасть, то й зусиль вона потребувала вже й не досить великих - політ­економія проста. Чи варто засуджувати І. Бен­тама з його економією насолоди, коли абсолютна більшість людей діє саме за такою схемою?

Отже, основні онтологічні категорії, які зна­ч­ною мірою можуть привідкрити нам завісу тає­мниці відповідальності як такої та “глибинні за­сади юридичної відповідальності” [13, с. 12], це перш за все: а) безвідповідальність – чому право завжди має і породжує безвідповідальність, проте не може без неї існувати і завжди з нею воро­гує?; в) час і його прискорення чи уповіль­нення, певний обсяг часу на реалізацію програми пев­ного етапу життя; с) ризик і його результатив­ність, економність і нешкідливість у випадку втрат або надприбутків насолоди у випадку ви­правданого ризику; d) насолода і страждання; e) зовнішня оцінка результатів і відповідальність як внутрішній механізм діяльності, тобто внут­рішнє і зовнішнє; f) результат, мета і його за­соби; g) форма і зміст як характеристики відпо­відальності й безвідповідальності; h) кількість і якість в структурі відповідальності й безвідпо­відальності; i) природа людини як джерело від­повідальності чи безвідповідальності; j) регла­ментованість відповідальності і творчість без­відповідальності водночас творчий потенціал ре­гламентованого механізму відповідальності; k) смисл життя і відповідальність, негативіст­ське ставлення до безвідповідальності, яка є ви­крив­лене розуміння завдань життя як накопи­чення результатів, які ще не дають самого сми­слу життя; l) відповідальність як структура права, а отже, і його субстрат і субстанція; m) розвиток і саморозвиток відповідальності, без­відповідаль­ність як стрибок і відповідальність як розвиток. Невеличкий перелік категоріальних аспектів да­ного явища тільки свідчить, що фе­номенологія відповідальності ще не розкрита, в ній залиша­ється безліч таємниць [12; 16], як і саме Право, що є відповідальним.

Чи не найбільшою екзистенціально-онтоло­гі­чною таємницею в структурі відповідальності є совість.

Совість зав’язана на Буття. Совість є відпові­дальний механізм суще-буттєвості людини [7].

Буття як Відповідальність пов’язується з лю­диною через Совість.

Ілюзія в тому, що Совість вважають етичною категорією, тоді як вона є центральною катего­рією механізму функціонування автентичного права. Коли говорять про природне право, яке зафі­ксоване в позитивному, це значить, що знай­дено певні соціальні форми регламентації совісті як по­казника буття, яке є основою природного права.

Повна регламентація совісті неможлива, як неможлива повна регламентація буття, яке нескінченне. Совість є форма скінченого в не­скінченному, конкретна форма буття в конк­ретній людині. Критерієм придушення совісті є применшення, постійне і перманентне вбив­ство Буття в собі.

Совість є онтичною формою зв’язку сущого з Буттям як Відповідальністю. Совість - онтич­ний голос онтологічного Смислу. Його, голос, можна задушити, та безсвідоме карає за онтоло­гічний розрив із Буттям.

Совість онтологічна, тому що породжена со­ціальною онтологією як специфічною норматив­ністю самовиживання [11]. Проте існувати й фу­нкціонувати вона може тільки у формі інтравер­тно-суб’єктивованих (моральна совість) чи у фо­рмі екстравертно-об’єктивованих (соціально по­ведінкова совість - етикет, правомірність дій) соціально-нормативних структур. Безсовісність означає відрив від онтології, втрата Буття й за­плющення очей перед Ніщо. Тільки злиття з Бут­тям дає відчуття спокою, нечиста совість поро­джує неспокій через несвідомий відрив від Буття. Відпо­відальність і є механізмом закріп­лення в Бутті.

Проте відповідальність ніколи не гаранто­вана, совість не завжди дає радість. Окрім меха­нізму від­повідальності як форми поведінки, є ще й інші обов’язкові її елементи, передусім онто­логічна константа духовності, без якої відповіда­льність ні­коли не гарантуватиме необхідно пов­ноцінного результату. Про це йтиметься в шостій (заключній) статті з онтології юридичної відпо­відальності.

Совість може бути й бездуховною, коли на­бу­ває вигляду зовнішнього процедурно-церемо­ніа­льного характеру. Це завжди робиться для ви­правдання перед іншими (наприклад, нова мода у політиків демонструвати перед телекаме­рами відвідування церкви), тоді як совість за своєю автентичною природою є недемонстрати­вне, суто внутрішнє явище і потребує виправ­дання (відповідальності) перед самим собою, само­очищення, а не відмивання.

Оскільки совість - духовно-внутрішнє явище, то в даному випадку діє закон оберненої оцінки: чим більше акцентується на демонстрації зовні­шніх показників совісності, тим менше їх на­справді в духовно-субстанціальному плані; чим більше неспокою в душі, тим більше зовні­ш­нього фанфаронства. Закон оберненої оцінки діє завжди у формі постійної самокомпенсації, в си­хоаналізі подібне явище називають субліма­цією взаємовідповідальності Ego і Super-Ego [27, с. 425-439, 202-309].

Онтологічно право також сублімативне сто­совно характеру відповідальності, і тут прихо­вана одна з фундаментальних проблем функціо­нування й реалізації права як такого. При оцінці правомірної поведінки і різних форм правопо­рушень акцентується увага перш за все на аспек­тах зовнішньої поведінки суб’єкта. Основні фо­рми ретроспективної відповідальності також ма­ють чисто зовнішній, матеріально-об’єктивований поведінкований характер. Право загалом в онтично сущому має переважно біхе­віористсь­кий характер. У цьому його регулятив­ність, але саме в цьому по­лягає і його обмеже­ність, неефе­ктивність.

Поведінка завжди мотивована. В мотивації ж концентруються не тільки чисто матеріальні по­треби й інтереси, в ній задіяні й чисельні мора­льно-духовні чинники, наприклад, престиж, честь і гідність [18]. Акцентуація правореалізації та правозастосування на зовнішньо сущому тому не може давати і гарантувати в структурі ретро­спективної відповідальності ефекту виправлення й перевиховання [26], які в своїй основі є внут­рішньо духовними феноменами, хоча й поро­дженими соціально-онтологічними чинниками, до яких, зокрема, належить совість.

Абсолютна відповідальність це смерть права. Право з необхідністю передбачає безвідповіда­льність, породжує її, виступаючи формою її по­стійного долання.

Людина не може бути постійно відповідаль­ною, якщо не хоче перетворитися на механізм. Людина може бути принципово відповідальною, якщо в самій відповідальності вона відкриває творчі потенціали, які роблять відповідальність цікавою, захоплюючою і результативною. Тільки результативна відповідальність здатна до само­розвитку, і саме така відповідальність необхідно передбачає елемент творчості. Ефективізація не­можлива як тривалий процес, якщо вона ґрунту­ється на простій інтенсифікації, а не на творчій переробці самої структури наявних механізмів відповідальності. Безвідповідальність дає “стри­бок”, проте не забезпечує розвитку.

Чому Безвідповідальність утворює саму сти­хію й атмосферу Буття? Відповідальність вважа­ється онтологічною, проте в стихії сущого не є переважною і посідає жалюгідно мізерне місце. Прояви автентичної відповідальності постають як миттєві блискавки на тлі миру, в найкращому випадку, як маленькі зірочки серед густої ночі безвідповідальності. Людина рідко міркує про зірки як натяки на онтологію Всесвіту й про те, що вона є миттєвою миттю на його поверхні. Безвідповідальність більш онтологічна в су­щому, ніж відповідальність. Є певне дзеркальне співвідношення Буття і Сущого як Відповідаль­ності й Безвідповідальності. Відповідальність вкорінена в самій субстанції буття, безвідповіда­льність є тільки її моментом, умовою, середови­щем, випадковим в тотально-глобальній необ­хідності Буття. Як безвідповідальність воює з Відповідальністю в сфері Буття, так відповіда­ль­ність воює з Безвідповідальністю в сфері Су­щого. Безвідповідальність є стихією і повітрям Сущого. Безвідповідальність діє як відповідаль­ність, подібно до того як Диявол діє в образі бла­гого порадника-Змія. Безвідповідальність завжди приховується, ховається в темноті, світло викри­ває безвідповідальність і перетворює її на відпо­відальність. Темність, прихованість і таємни­чість - субстанціальні властивості безвідповіда­льності. Світло викриває безвідповідальність і трансформує її у відповідальність і покарання. Тому в нашому світі мало світла. Наш світ тем­ний, і чим більше його намагаються зробити сві­тлішим, тим він стає складнішим і темнішим. Темність є формою існування світу, історія тільки просвітляється, оскільки поступово її ви­носять на світло і це можливо тільки тому, що відповідати вже нікому. Чому ближня історія свідомо і офіційно утримується в державному секреті із встановленням строку давності? Тому що є ще за що відповідати. Коли вже нікому від­повідати і час вивітрюватиме відповідальність, тоді й можна таємницю як безвідповідальність вивести на світло. Відповідальність і світло, від­повідальність і ясність, відповідальність і від­критість - антиномії безвідповідальності. Проте свідома настанова відповідальності ще не гаран­тує ясності, тому ясність і неясність завжди вір­туальна як і відповідальність і безвідповідаль­ність.

В суспільстві і праві тому встановлюється і проголошується принцип невідворотності відпо­відальності, що він є найбільш яскравим показ­ником відсутності реальної відповідально­сті на практиці. Відповідальність існує і реалізу­ється настільки, наскільки це необхідно для під­три­мання самого суспільства як цілого. Відпові­да­льність завжди посилюється в цілісній системі, якщо їй загрожує руйнація і розвал. При стабіль­ності системи існують оптимально допустимі межі безвідповідальності як гносеологічні розві­дники динамічного зростання системи. У праві таку роль виконують дозволяючі норми, і якщо в їх межах реалізуються акти об’єктивно шкід­ливі системі, вони все одно вважаються право­вими. Право дає можливість отримати задово­лення від безвідповідальності, якщо це істотно не загрожує самій системі, в якій інші теж нама­гаються отримати частку безвідповідальності. Тому від­повідальність є системоутворюючим механізмом суспільства за своїм значенням, проте не за своїм обсягом. Безвідповідальність складає атмосферу й основне середовище існу­вання відповідально­сті як серцевини суспільства і буття як субстан­ції.

Закон зворотньої оцінки чітко викриває ме­ха­нізм дії безвідповідальності: вона завжди по­стає і представляється як відповідальність. Безс­ві­доме як безвідповідальність видає себе в чисе­льній кількості дрібниць як контрольована фо­рма відповідальності [27, с. 202-309]. З цього складається стихія соціальної віртуальності від­повідальності-безвідповідальності.

Відповідальність може бути комплексом і безвідповідальність може бути комплексом. Від­повідальність стає комплексом, коли захоп­лює стихія вільної безвідповідальності, коли по­стійно вимушений приховуватися і висвіт­люва­тися як відповідальний, проте постійне прихову­вання покривається масою невиму­шено-безсві­домих актів як викриваючих авте­нтичну безвід­повідальність. І навпаки, безвід­повідальність стає комплексом, коли тоталізу­ється явна і не­явна відповідальність, від якої швидко стомлю­єшся і стаєш свідком провалу в безвідповідаль­ність, проте ця безвідповідаль­ність не дає спо­кою і радості, над нею як Да­моклів меч висить відповідальність і постійно мучить і звинувачує. Відповідальність-ком­плекс так само мучить і безвідповідальність-комплекс мучить.

Хоча можлива відповідальність як радість і безвідповідальність як радість. Відповідаль­ність як радість є зв’язок із буттям, набли­ження до Буття, духовне заспокоєння в онто­логічному спокої як життєвій основності.

Відповідальність є Спокій, основність, тому що ґрунтується на бутті яке є сутністю. Буття спокійне, воно не поспішає. Відповідальність не завжди спокійна, коли поспішає відповісти і на­тикається на безвідповідальність. Реальна, авте­нтична відповідальність вчасна і спокійна. За­здалегідь-відповідальність неефективна, хоча ефек­тивна відповідальність завжди від­повідаль­ність-заздалегідь. Відповідальність має свій час. Не­вчасна відповідальність - без­відповідальність. Відповідальність оптима­льно темпоральна.

Відповідальність має темпоральні межі із від­повідними хроновластивостями, характер­них для різних структурно-ієрархічних видів відпові­да­льності.

При наближенні до Буття час відповідально­сті уповільнюється, при наближенні до Сущого він прискорюється. Така ж хроносистема право­вої відповідальності: конституційна відповідаль­ність має значно триваліші часові межі, ніж, скажімо, цивільно-договірна відповідальність, визначена строком договору. Строк функціону­вання сущого визначає строк відповідальності, проте суще, засноване на бутті і ним визначене, не знімає відповідальності як такої, що є харак­терис­тикою самого буття, а не сущого [21, с. 205].

В сущому відповідальність висвітлює суб­ста­нцію буття, безвідповідальність - субстанцію людини. Людина абуттєва істота в розумінні буття-ніщо істоти. Небуття визначає буття лю­дини як безвідповідальність саму її сутність.

Безвідповідальність - “ефективний” спосіб обходу відповідальності. Черга є простим свід­ченням “безвідповідальної онтології” людини: вистояти велику чергу складно, це вимагає ба­гато часу. В довгій черзі час уповільнюється, ви­дається неефективним, “марним”. Обхід черги є форма самоствердження - який я спритний, що знайшов спосіб прискорити чи обійти чергу (до­мовився з кимось, вигадав причину пропусти мене поза чергою, зробив вигляд, що не помітив черги, черга це серйозно, а мені тільки на хвили­ночку і т. ін.). Черга завжди має ціну. Чим довша і триваліша черга, тим її цінність вища. Те, що вистояв чергу, свідчить про мою волю і це теж є свідчення моєї самодостатності.

Дата добавления: 2015-05-22