![]() КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Онтологія відповідальності 1 страница
М. Хайдеггер
1. Відповідальність онтологічна. Її не уникнути, від неї не втекти, хіба що в Ніщо. Але Ніщо саме є крайньою формою відповідальності. 2. Відповідальність гносеологічна. Вона завжди зумовлена пізнавальними процесами. Тому ступінь пізнавальної активності визначає характер і міру відповідальності. 3. Відповідальність аксіологічна. Аксіологічний парадокс тут полягає в тому, що з величезного тягаря для кожної людини відповідальність може певним чином перетворюватися в абсолютну умову свободи, насолоди і щастя. 4. Відповідальність логічна. Алогічна відповідальність з аподиктичною послідовністю призводить до відповідальності логічної. Вони тотожні. 5. Відповідальність за своєю природою завжди юридична. Фізична чи фізіологічна, моральна чи релігійна, політична чи економічна чи будь-яка інша є лише юридизованими різновидами відповідальності, оскільки завжди пов’язу-ються з порушенням прийнятих норм, об’єктив-них законів або встановлених правил і через те з необхідністю передбачаючих онтологічну санкцію в специфічних її формах [34, р. 217]. 6. Відповідальність субстанційно духовна. Жодна зі згаданих характеристик відповідальності, якщо вона не пронизана духом і духовністю, є безпідставною в своїй основі: бездуховна онтологія “розвалюється” в хаотичне місиво матеріальності, бездуховно-пізнавальна активність призводить до саморуйнації, бездуховні цінності замість прогресу розчавлюють тягарем, бездуховна логіка стає алогічною, а юридизовані форми бездуховної відповідальності стають неправом.
(екзистенціально-феноменологічний аналіз)
Буття виникло з Ніщо як Відповідальність. Ніщо - стихія безвідповідальності, а з безвідповідальності ніщо не виникає. Становлення завжди є поступовим нівелюванням безвідповідальності й зростанням паростків відповідальності. Безвідповідальність є тупиковий шлях і провал у Ніщо. Водночас духовна “безвідповідальність” є стихією Свободи. Як і Чому Буття виникає з Ніщо? Для чого Ніщо потрібно було стати відповідальним, коли безвідповідальність є стихія і автентичний стан Ніщо? Буття – це відповідь Ніщо за прийняття на себе відповідальності. Те, що існує, заявляє про себе. Буття заявляє про себе Ніщо тим, що бере на себе відповідальність. Ніщо не має за що відповідати. Якщо воно за щось і відповідає, то тоді Ніщо це відповідь Буттю про безвідповідальність і вже не є Ніщо, а Становлення. Становлення через відповідальність становиться в Буття, яке відповідальне за все. Повнота Буття це Абсолютна Відповідальність, що в реальності майже не існує. Реальність і є відносна відповідальність, вона частково відповідає за себе, частково стихійна і безвідповідальна, або безвідповідальна перед Ніщо. Все, що існує, заявляє про себе і дає відповідь Ніщо про те, що воно не Ніщо, а відповідальність. Зростання Буття є зростання відповідальності, яке в своєму розвитку проходить певні стадії, відмінні між собою в якісному значенні. Тому рівні Буття є рівні Відповідальності. Існування можливе й без відповідальності, але саме тому воно є існуванням, а не Буттям. Екзистенція як існування є існування в Бутті. Існування настільки екзистенціальне, наскільки воно буттєве. Право настільки екзистенціальне, наскільки воно Буттєве, а не тому що воно суще. Суще не завжди відповідальне, ступінь його відповідальності визначає й можливості його буттєвості. Буття і Ніщо як крайнощі опосередковуються через Суще, в якому перемішане буттєве й нищівне. Тому принципова хибність правореалізації й правозастосування полягає в абсолютному ототожнені їх буттєвості, коли вони є тільки певною мірою буттєвості в сущому як правоіснуванні. Буття є такою абстракцією, в якій більше Життя і Права, ніж у самому житті і функціонуванні права, коли вони тільки існування сущого. Відповідальність є шлях і механізм наближення правового сущого до Права і реального існування до субстанціального (справжнього) Життя. Право настільки субстанціальне, наскільки воно відповідальне. Відповідальність - субстанція Права. Буття права це буття його відповідальності. Закон, конституція настільки правові, наскільки субстанціально відповідальні. Субстанціально безвідповідальний акт є правове ніщо, існуюче в структурі правовідносин і функціонально поглинає субстанціально правове, поступово перетворюючи його в неправове, а потім і в Ніщо. Отже, Відповідальність як правова субстанція є джерелом життя та існування Права, водночас Безвідповідальність є формою ерозії й поглинання права в Ніщо. Ніщо як стихія безвідповідальності дає ілюзію автентичної свободи і субстанціальної самодостатності. Абсолютна Відповідальність мало відрізняється від Абсолютної Свободи, яка є “вільне море спокійної безвідповідальності”. Проте абсолютна відповідальність є тільки вищий ідеал і шлях до вищої свободи, в реальності ж, яка є віртуальною консистенцією буття і сущого, відповідальності й безвідповідальності, вищий рівень відповідальності насправді є тільки відносно можливий рівень і не дає абсолютної свободи. Властивість людини завжди забігати в абсолютну свободу (“роблю, що хочу, тому що я так хочу”) згодом карається нею ж самою як темпоральна трансформація в абсолютну відповідальність. Свавілля є перестрибування межі власної відповідальності, за якою маячить Ніщо як нищівна відповідальність перетворення в ніщо. Водночас постійне долання власної межі відповідальності є трансцендентальний шлях до Буття як буттєвої відповідальності свободи в повноті існування. Де критерій свавілля чи відповідального трансцендування? Критерій в єдності мого Я і Трансцендентного. Свавілля - коли моє Я заміщає, підміняє, поглинає, заперечує Трансцендентне. Екзистенція - коли Трансцендентне є метою і формою реалізації мого Я. Свавілля завжди прикривається трансцендентним, як хитрий депутат - народом. Я намагаюсь стати, досягти й отримати своє Я, в якому моє я стає справжнім Я, таким, яким воно може і повинно бути, проте я можу, відчуваю, потребую і впевнений стати своїм Я тільки завдяки Трансцендентному, як вищий шлях до самого себе. Свавілля - це я, яке намагається стати Я завдяки і через своє я. Право - це я, яке стає Я через трансцендентне. Тому що Право і є Трансцендентне як Буття Справедливості в його Відповідальності. Реальність - це динаміка Буття і Сущого, Відповідальності й Безвідповідальності. Невикритий злочин є безвідповідальність як специфічна форма відповідальності перед Ніщо. Злочин це деформація буття і ніщо сущого. Відповідальність є мірою людини. Людина є мірою всіх речей, а відповідальність - мірою людини. Людина настільки Людина, наскільки відповідальна. Проте в самому Бутті чи в традиційній логіці його пізнання закладена якась вада: моральна доброчинність вважається основою повноти радості і щастя, проте як в повсякденному житті злий і хитрий завжди отримує більшу насолоду тутешнього існування; буття також відповідальне, проте безвідповідальність дає більше задоволення і не до чого так не прагне людина, як “перестрибнути” через будь-які перешкоди відповідальності – від найменших до життєво стратегічних. Безвідповідальність завжди солодка: вона дає зиск; вона дозволяє обігнати ближнього в погоні за успіхом, насолодою і радощами життя. Чим безвідповідальність не приємніше від відповідальності? А відповідальність це завжди напруга, тяжка праця, яка тільки й призводить до справедливості, тому й справедливість видається завжди важкою, рутинною, що врешті решт не виправдовує себе в своєму зиску. Та радість, яку дає справедливість, аж ніяк не компенсує витрачених зусиль й перенесених страждань, перш за все часу, які на неї витрачено. Тому радість хитрування та безвідповідальності значно приємніша: вона легша, швидше отримується і дозволяє думати вже про інше, а не зациклюватися на якомусь одному етапі. За життя треба пройти багато етапів, і зациклюючись на якомусь, не встигнеш дійти до інших не менш важливих, щоб підводячи підсумки, в твоєму багажу було значно більше, ніж у інших, і ти б зміг вважати себе більш значною особою, ніж інша. Встигнути, встигнути, встигнути - чи не одна з найпоширеніших онтологічно-темпоральних інтенцій і причин безвідповідальності. Час є Відповідальність, відповідальність є час. Безвідповідальність швидка, ефективна, хитра, мобільна. “Швидкість - душа будь-якої справи”, - констатував лорд Честерфілд. Що ж може бути швидше, ніж сама безвідповідальність? Швидкість та ефективність - пафос безвідповідальності. Чому уповільненість більш виправдана? Вона надійна, надійніша. Надійність передбачає Волю. Воля - умова уповільненості, а тому й надійності. Безвідповідальність хоч і швидка й ефективна, проте ефективність її або короткочасна, або ненадійна. Ось основна вада безвідповідальності - ненадійність, неонтологічність, вона завжди передбачає ризик втрати ефективності, а то й втрати результату та необхідності “сплати неустойки”, тобто зустрічі із відповідальністю. Відповідальність завжди передбачає виплат волі, часу й терпіння. Тільки такою ціною можна оплатити ефективність і спокій. Відповідальність можна розглядати як “політекономічний” (в термінах Ж. Бодрійара) механізм отримання ефективного результату, надійності та спокою. Поспіх породжує, просто вимагає безвідповідальності. Поспіх - хіба не основна риса сучасної епохи [6]. Безвідповідальність завжди пов’язана з ризиком. Хіба можна уявити собі цікавість життя без ризику. Ризик і Життя неподільні, без ризику - сум, нудьга і нецікавість. Хто не ризикує, той не знає радощів життя. Як пов’язані ризик і безвідповідальність? Хіба не є ризик більш складною формою відповідальності [19]? Відповідальність завжди регламентована, тому й нецікава. Засвоївши розроблений механізм, далі неможливо просуватися вище по ієрархії без такого ж рутинного засвоєння “наступної відповідальності”. Ризик це завжди вихід за межі сталого, рутинного. Небажання відповідальності визначається її нецікавістю: “Не хочу бути відповідальним, це нецікаво. Відповідальність розписана за пунктами, які вже набридли. Хочеться нового, та як його досягти, коли воно не розписане у відповідальність, принаймні для мене не регламентоване, оскільки про цю регламентацію я ще не знаю, нею не володію, а результату я жадаю вже, негайно, оскільки попередній мені вже нецікавий, а засвоювати наступний механізм відповідальності важко, довго і не завжди бажано, як би його перестрибнути, а потім вже якось освоїти само собою. Я вище інших, а хто знає яким шляхом я його отримав цей рівень. Я ж не цікавлюся метушнею інших, сужу тільки за результатом. Хто не має результату, тільки й судить про шлях його отримання. Ти отримуй сам результат, а потім вже суди. Говорити легко, ти отримай результат, його важко досягти в будь-якій формі, відповідально чи безвідповідально”. Отже, відповідальність є внутрішня характеристика механізму отримання результату. Результат є зовнішня характеристика діяльності людини. Відповідальність внутрішня, безвідповідальність зовнішня [2, с. 23]. Відповідальність відповідає і за засоби, безвідповідальність - тільки за мету. Мета, результат має більше значення для людини, тому їм приділяється значно більша увага в діяльності людини. Про людину судять за її досягненнями, це перша й основна характеристика самодостатності людини. Людей розрізняють за результатами і людина дбає про свої результати, по них судять про тебе, а не про те, як ти довго мучився і страждав за них. Твої страждання це твої проблеми і нам вони не цікаві. Тому мета і результат у нашому сучасному світі переважають. Понад те, вони є основною характеристикою сутності й цінності людини. Засоби завжди приховані, більш того, вони навпаки саме й приховуються, щоб не напружувати інших і свідчити про мою надзвичайність і легкість отриманих мною результатів. А раз вони отримані мною так легко, то значить я в майбутньому зможу отримати ще більші результати. Тобто я вже сьогодні є більш могутнім, ніж насправді, я потенційно могутніше, якщо те, що я досяг, мені далося так легко, для чого напружувати інших своїми проблемами досягнення результату, інакше вони не будуть думати про мою потенціальну могутність, а вважати мої результати як межу, хоча б на даному етапі. Тоді треба знову доводити всім, що я можу бути ще вище. Коли ж я маю характеристику потенційної могутності, вона мене підтримує, допомагає і стимулює. Якщо я не справлюся з даним етапом відповідальності або не зможу обійти його засобом безвідповідальності, тоді й отримую свої проблеми, які стануть відомі іншим, а тепер це тільки мої проблеми засобу. Кожен етап має свої часові межі. Коли ти їх перебільшуєш, то отримуєш характеристику безвідповідальності [7, с. 292]. А якщо ти випереджаєш загальноприйняті параметри часу, тоді ти або успішний, або розумно ефективний, або хитро-невідповідальний. У будь-якому разі вихід за часові межі вікового етапу (відставання) пов’я-зується із безвідповідальністю. Відповідальність є характеристикою конкретного онтологічно вікового етапу людини. Проте відповідальність може й дозволити перестрибнути через даний етап, якщо форма діяльності більш ефективна, ніж передбачено механізмом відповідальності даного етапу. Відповідальність пов’язана із механізмом. А механізм має простір для творчості, і коли вона розкриває цей прихований потенціал, то він може дати результати, що перевищують характеристики даного етапу, що прискорює перехід до наступного. Тобто, у відповідальності існує прихована закономірність засобів і результатів їх отримання: переакцентування уваги на результатах (основний критерій відповідальності сучасного суб’єкта) приховує значимість потенціальних джерел засобів-механізмів їх досягнення. Отже, ігнорування механізмів відповідальності - безвідповідальне! Будь-яка категорія права може бути протестована стосовно її дії як відповідальності. Відповідальність є лакмусовим папірцем і інститутів права, і норм, і будь-якого іншого феномена права, оскільки в їх основі так чи інакше лежить структура відповідальності. В основі права лежить структура відповідальності. Якщо необхідно виявити сутність і структуру права - вияви сутність і структуру відповідальності. Так само лакмусовий папірець відповідальності є своєрідним тестом і будь-якої концепції права. Слабка в своїх аргументах концепція права не дає ефективного механізму відповідальності, її взаємодії з безвідповідальністю та її наслідками. Якщо відповідальність є формою, а результат змістом, то тоді це така форма, яка значною мірою відповідальна за зміст. Інколи реалізована форма повністю руйнує бажаний зміст. Інколи новий зміст корегує форму, підтягує її до себе. Частіш за все так воно й буває: суб’єкт “перестрибує” через форму за ради змісту, реалізує мету випадковими засобами і потім її оформлює. Великий розрив між формою і змістом руйнує і зміст, і результат. Відповідальність є сутністю права чи тільки формою його функціонування? Відповідальність є субстанцією права чи право може бути безсубстанціальним? Чи може право бути безвідповідальним, чи можливе безвідповідальне право? Безвідповідальність необхідно наявна в структурі відповідальності і без неї не можлива. Відповідальність є долання безвідповідальності. Проте безвідповідальність цікавіша, швидша. Чому безвідповідальність так приємна і бажана, результативна і безпосередня? Відповідальність завжди опосередкована. Безпосередність є запахом життя, повноти природи, природних сил. Опосередкованість завжди раціоналізована та пов’язана з вольовим придушенням природних інстинктів, їх призупиненням. Дуже сумна відповідальність: вона є перманентним придушенням природних бажань і насолоди заради майбутньої насолоди, і не має гарантії, що та майбутня буде повною і тривалою. Безвідповідальність є насолодою вже тепер і зараз, а відповідальність тільки обіцяє її в майбутньому і негарантовано. Відповідальність настільки ж надійна, наскільки і ненадійна. Вона може дати гарантовані результати і спокій, але може й не дати таких результатів, або просто жалюгідні результати відносно затрачених зусиль. Де гарантія сьогоднішньої відповідальності, що вона дасть у майбутньому потрібні результати? А безвідповідальність, ризикована й захоплююча чи хоча б просто цікава, може дати результати як швидкі надприбутки, а якщо не дасть, то й зусиль вона потребувала вже й не досить великих - політекономія проста. Чи варто засуджувати І. Бентама з його економією насолоди, коли абсолютна більшість людей діє саме за такою схемою? Отже, основні онтологічні категорії, які значною мірою можуть привідкрити нам завісу таємниці відповідальності як такої та “глибинні засади юридичної відповідальності” [13, с. 12], це перш за все: а) безвідповідальність – чому право завжди має і породжує безвідповідальність, проте не може без неї існувати і завжди з нею ворогує?; в) час і його прискорення чи уповільнення, певний обсяг часу на реалізацію програми певного етапу життя; с) ризик і його результативність, економність і нешкідливість у випадку втрат або надприбутків насолоди у випадку виправданого ризику; d) насолода і страждання; e) зовнішня оцінка результатів і відповідальність як внутрішній механізм діяльності, тобто внутрішнє і зовнішнє; f) результат, мета і його засоби; g) форма і зміст як характеристики відповідальності й безвідповідальності; h) кількість і якість в структурі відповідальності й безвідповідальності; i) природа людини як джерело відповідальності чи безвідповідальності; j) регламентованість відповідальності і творчість безвідповідальності водночас творчий потенціал регламентованого механізму відповідальності; k) смисл життя і відповідальність, негативістське ставлення до безвідповідальності, яка є викривлене розуміння завдань життя як накопичення результатів, які ще не дають самого смислу життя; l) відповідальність як структура права, а отже, і його субстрат і субстанція; m) розвиток і саморозвиток відповідальності, безвідповідальність як стрибок і відповідальність як розвиток. Невеличкий перелік категоріальних аспектів даного явища тільки свідчить, що феноменологія відповідальності ще не розкрита, в ній залишається безліч таємниць [12; 16], як і саме Право, що є відповідальним. Чи не найбільшою екзистенціально-онтологічною таємницею в структурі відповідальності є совість. Совість зав’язана на Буття. Совість є відповідальний механізм суще-буттєвості людини [7]. Буття як Відповідальність пов’язується з людиною через Совість. Ілюзія в тому, що Совість вважають етичною категорією, тоді як вона є центральною категорією механізму функціонування автентичного права. Коли говорять про природне право, яке зафіксоване в позитивному, це значить, що знайдено певні соціальні форми регламентації совісті як показника буття, яке є основою природного права. Повна регламентація совісті неможлива, як неможлива повна регламентація буття, яке нескінченне. Совість є форма скінченого в нескінченному, конкретна форма буття в конкретній людині. Критерієм придушення совісті є применшення, постійне і перманентне вбивство Буття в собі. Совість є онтичною формою зв’язку сущого з Буттям як Відповідальністю. Совість - онтичний голос онтологічного Смислу. Його, голос, можна задушити, та безсвідоме карає за онтологічний розрив із Буттям. Совість онтологічна, тому що породжена соціальною онтологією як специфічною нормативністю самовиживання [11]. Проте існувати й функціонувати вона може тільки у формі інтравертно-суб’єктивованих (моральна совість) чи у формі екстравертно-об’єктивованих (соціально поведінкова совість - етикет, правомірність дій) соціально-нормативних структур. Безсовісність означає відрив від онтології, втрата Буття й заплющення очей перед Ніщо. Тільки злиття з Буттям дає відчуття спокою, нечиста совість породжує неспокій через несвідомий відрив від Буття. Відповідальність і є механізмом закріплення в Бутті. Проте відповідальність ніколи не гарантована, совість не завжди дає радість. Окрім механізму відповідальності як форми поведінки, є ще й інші обов’язкові її елементи, передусім онтологічна константа духовності, без якої відповідальність ніколи не гарантуватиме необхідно повноцінного результату. Про це йтиметься в шостій (заключній) статті з онтології юридичної відповідальності. Совість може бути й бездуховною, коли набуває вигляду зовнішнього процедурно-церемоніального характеру. Це завжди робиться для виправдання перед іншими (наприклад, нова мода у політиків демонструвати перед телекамерами відвідування церкви), тоді як совість за своєю автентичною природою є недемонстративне, суто внутрішнє явище і потребує виправдання (відповідальності) перед самим собою, самоочищення, а не відмивання. Оскільки совість - духовно-внутрішнє явище, то в даному випадку діє закон оберненої оцінки: чим більше акцентується на демонстрації зовнішніх показників совісності, тим менше їх насправді в духовно-субстанціальному плані; чим більше неспокою в душі, тим більше зовнішнього фанфаронства. Закон оберненої оцінки діє завжди у формі постійної самокомпенсації, в сихоаналізі подібне явище називають сублімацією взаємовідповідальності Ego і Super-Ego [27, с. 425-439, 202-309]. Онтологічно право також сублімативне стосовно характеру відповідальності, і тут прихована одна з фундаментальних проблем функціонування й реалізації права як такого. При оцінці правомірної поведінки і різних форм правопорушень акцентується увага перш за все на аспектах зовнішньої поведінки суб’єкта. Основні форми ретроспективної відповідальності також мають чисто зовнішній, матеріально-об’єктивований поведінкований характер. Право загалом в онтично сущому має переважно біхевіористський характер. У цьому його регулятивність, але саме в цьому полягає і його обмеженість, неефективність. Поведінка завжди мотивована. В мотивації ж концентруються не тільки чисто матеріальні потреби й інтереси, в ній задіяні й чисельні морально-духовні чинники, наприклад, престиж, честь і гідність [18]. Акцентуація правореалізації та правозастосування на зовнішньо сущому тому не може давати і гарантувати в структурі ретроспективної відповідальності ефекту виправлення й перевиховання [26], які в своїй основі є внутрішньо духовними феноменами, хоча й породженими соціально-онтологічними чинниками, до яких, зокрема, належить совість. Абсолютна відповідальність це смерть права. Право з необхідністю передбачає безвідповідальність, породжує її, виступаючи формою її постійного долання. Людина не може бути постійно відповідальною, якщо не хоче перетворитися на механізм. Людина може бути принципово відповідальною, якщо в самій відповідальності вона відкриває творчі потенціали, які роблять відповідальність цікавою, захоплюючою і результативною. Тільки результативна відповідальність здатна до саморозвитку, і саме така відповідальність необхідно передбачає елемент творчості. Ефективізація неможлива як тривалий процес, якщо вона ґрунтується на простій інтенсифікації, а не на творчій переробці самої структури наявних механізмів відповідальності. Безвідповідальність дає “стрибок”, проте не забезпечує розвитку. Чому Безвідповідальність утворює саму стихію й атмосферу Буття? Відповідальність вважається онтологічною, проте в стихії сущого не є переважною і посідає жалюгідно мізерне місце. Прояви автентичної відповідальності постають як миттєві блискавки на тлі миру, в найкращому випадку, як маленькі зірочки серед густої ночі безвідповідальності. Людина рідко міркує про зірки як натяки на онтологію Всесвіту й про те, що вона є миттєвою миттю на його поверхні. Безвідповідальність більш онтологічна в сущому, ніж відповідальність. Є певне дзеркальне співвідношення Буття і Сущого як Відповідальності й Безвідповідальності. Відповідальність вкорінена в самій субстанції буття, безвідповідальність є тільки її моментом, умовою, середовищем, випадковим в тотально-глобальній необхідності Буття. Як безвідповідальність воює з Відповідальністю в сфері Буття, так відповідальність воює з Безвідповідальністю в сфері Сущого. Безвідповідальність є стихією і повітрям Сущого. Безвідповідальність діє як відповідальність, подібно до того як Диявол діє в образі благого порадника-Змія. Безвідповідальність завжди приховується, ховається в темноті, світло викриває безвідповідальність і перетворює її на відповідальність. Темність, прихованість і таємничість - субстанціальні властивості безвідповідальності. Світло викриває безвідповідальність і трансформує її у відповідальність і покарання. Тому в нашому світі мало світла. Наш світ темний, і чим більше його намагаються зробити світлішим, тим він стає складнішим і темнішим. Темність є формою існування світу, історія тільки просвітляється, оскільки поступово її виносять на світло і це можливо тільки тому, що відповідати вже нікому. Чому ближня історія свідомо і офіційно утримується в державному секреті із встановленням строку давності? Тому що є ще за що відповідати. Коли вже нікому відповідати і час вивітрюватиме відповідальність, тоді й можна таємницю як безвідповідальність вивести на світло. Відповідальність і світло, відповідальність і ясність, відповідальність і відкритість - антиномії безвідповідальності. Проте свідома настанова відповідальності ще не гарантує ясності, тому ясність і неясність завжди віртуальна як і відповідальність і безвідповідальність. В суспільстві і праві тому встановлюється і проголошується принцип невідворотності відповідальності, що він є найбільш яскравим показником відсутності реальної відповідальності на практиці. Відповідальність існує і реалізується настільки, наскільки це необхідно для підтримання самого суспільства як цілого. Відповідальність завжди посилюється в цілісній системі, якщо їй загрожує руйнація і розвал. При стабільності системи існують оптимально допустимі межі безвідповідальності як гносеологічні розвідники динамічного зростання системи. У праві таку роль виконують дозволяючі норми, і якщо в їх межах реалізуються акти об’єктивно шкідливі системі, вони все одно вважаються правовими. Право дає можливість отримати задоволення від безвідповідальності, якщо це істотно не загрожує самій системі, в якій інші теж намагаються отримати частку безвідповідальності. Тому відповідальність є системоутворюючим механізмом суспільства за своїм значенням, проте не за своїм обсягом. Безвідповідальність складає атмосферу й основне середовище існування відповідальності як серцевини суспільства і буття як субстанції. Закон зворотньої оцінки чітко викриває механізм дії безвідповідальності: вона завжди постає і представляється як відповідальність. Безсвідоме як безвідповідальність видає себе в чисельній кількості дрібниць як контрольована форма відповідальності [27, с. 202-309]. З цього складається стихія соціальної віртуальності відповідальності-безвідповідальності. Відповідальність може бути комплексом і безвідповідальність може бути комплексом. Відповідальність стає комплексом, коли захоплює стихія вільної безвідповідальності, коли постійно вимушений приховуватися і висвітлюватися як відповідальний, проте постійне приховування покривається масою невимушено-безсвідомих актів як викриваючих автентичну безвідповідальність. І навпаки, безвідповідальність стає комплексом, коли тоталізується явна і неявна відповідальність, від якої швидко стомлюєшся і стаєш свідком провалу в безвідповідальність, проте ця безвідповідальність не дає спокою і радості, над нею як Дамоклів меч висить відповідальність і постійно мучить і звинувачує. Відповідальність-комплекс так само мучить і безвідповідальність-комплекс мучить. Хоча можлива відповідальність як радість і безвідповідальність як радість. Відповідальність як радість є зв’язок із буттям, наближення до Буття, духовне заспокоєння в онтологічному спокої як життєвій основності. Відповідальність є Спокій, основність, тому що ґрунтується на бутті яке є сутністю. Буття спокійне, воно не поспішає. Відповідальність не завжди спокійна, коли поспішає відповісти і натикається на безвідповідальність. Реальна, автентична відповідальність вчасна і спокійна. Заздалегідь-відповідальність неефективна, хоча ефективна відповідальність завжди відповідальність-заздалегідь. Відповідальність має свій час. Невчасна відповідальність - безвідповідальність. Відповідальність оптимально темпоральна. Відповідальність має темпоральні межі із відповідними хроновластивостями, характерних для різних структурно-ієрархічних видів відповідальності. При наближенні до Буття час відповідальності уповільнюється, при наближенні до Сущого він прискорюється. Така ж хроносистема правової відповідальності: конституційна відповідальність має значно триваліші часові межі, ніж, скажімо, цивільно-договірна відповідальність, визначена строком договору. Строк функціонування сущого визначає строк відповідальності, проте суще, засноване на бутті і ним визначене, не знімає відповідальності як такої, що є характеристикою самого буття, а не сущого [21, с. 205]. В сущому відповідальність висвітлює субстанцію буття, безвідповідальність - субстанцію людини. Людина абуттєва істота в розумінні буття-ніщо істоти. Небуття визначає буття людини як безвідповідальність саму її сутність. Безвідповідальність - “ефективний” спосіб обходу відповідальності. Черга є простим свідченням “безвідповідальної онтології” людини: вистояти велику чергу складно, це вимагає багато часу. В довгій черзі час уповільнюється, видається неефективним, “марним”. Обхід черги є форма самоствердження - який я спритний, що знайшов спосіб прискорити чи обійти чергу (домовився з кимось, вигадав причину пропусти мене поза чергою, зробив вигляд, що не помітив черги, черга це серйозно, а мені тільки на хвилиночку і т. ін.). Черга завжди має ціну. Чим довша і триваліша черга, тим її цінність вища. Те, що вистояв чергу, свідчить про мою волю і це теж є свідчення моєї самодостатності.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 484; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |