Питання 4

Проте

Брови й зона навколо рота (губи).

Коли випробуваним пред'являлися малюнки облич, де варіювалося тільки положення брів і губ, погодженість їхніх оцінок була дуже велика — розпізнання емоцій було майже 100 %-м.

Сприйняття емоційного стану за виразом обличчя відбувається настільки точно і швидко, що японські психологи запропоновали використовувати схематичні зображення обличчя людини для якнайшвидшої передачі оператору інформації про стан керованої системи — машини. Виявилося, що цей спосіб інформування оператора — найшвидший і найнадійніший з усіх, у всякому разі, він набагато випереджає за всіма параметрами цифрові, графічні, колірні способи.

Брови:

o «до межі» підняті – вираз сильної недовіри до партнера;

o наполовину підняті — подив,

o трішки насуплені — замисленість, зосередженість;

o сильно насуплені — гнів.

Напрям погляду (дивиться на вас співрозмовник чи ні):

Погляд пов'язаний із процесом

формування вислову і труднощами цього процесу.

o Співрозмовник дивиться убік («у простір») – тільки формулює думку.

o Дивиться на співрозмовника найчастіше тоді, коли думка цілком готова.

o Якщо мова йде про складні речі, — на співрозмовника дивляться менше.

o Коли труднощі переборюються, — більше.

o Той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера — тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавленість.

o Слухач більшедивиться у бік того, хто говорить, і «посилає» йому сигнали зворотного зв'язку.

o Коли на вас дивляться мало, є підстава думати, що до вас чи до того, що ви говорите або робите, ставляться погано.

o Якщо на вас дивляться занадто багато, то це або специфічний виклик вам, або до вас справді дуже добре ставляться.

Погляд — дуже важливий показник у спілкуванні. Наприклад, в одному дослідженні інтерв'юер брав інтерв'ю одночасно в двох осіб, але дивився переважно на одного з них. У результаті той, на якого дивилися більше, оцінював інтерв'юера позитивніше, а той, на якого менше, — негативніше, вважаючи при цьому, нібито те, про, що він говорив, було інтерв'юеру нецікаво. В інших дослідженнях вивчалося сприйняття напряму погляду на семінарі. Доповідач вважав, що той, хто на нього більше дивиться, краще його розуміє і позитивніше оцінює. Ті ж, на кого більше дивився сам доповідач, вважали, буцімто їхня думка й оцінки особливо важливі для нього.

Хоч обличчя і вважається головним джерелом психологічної інформації,

в багатьох ситуаціях воно є набагато менш інформативним, ніж нам здається.

Річ у тому, що

міміка обличчя досить добре контролюється людиною,

у багато разів краще, ніж тіло.

незважаючи на розхожі уявлення про те, що «на обличчі усе написано».

Ступінь «контрольованості» частин тіла як джерел інформації залежить від трьох основних характеристик:

1) «пропускної здатності», тобто кількості різних за значенням сигналів, які можна посилати за одиницю часу;

2) зовнішнього зворотного зв'язку з боку партнерів;

3) внутрішнього зворотного зв'язку — через усвідомлення своєї експресивної поведінки.

Тому

коли людина хоче приховати свої почуття, обличчя стає малоінформативним, а тіло — головним джерелом інформації для партнера.

За словами одного з психологів,

тіло — це місце «витоку інформації»

про щиросердечні стани людини.

Експресія обличчя є найбільш інформативною

за умов передачі правдивої інформації

і найменш інформативною

за умов передачі неправдивої інформації.

Ø Жестикуляція:

Насамперед важлива кількість жестів.

o Нормальною вважаються різна кількість жестів у різних народів і в різних культурах (більша на півдні і менша на півночі).

o Проте скрізь їхня кількість і інтенсивність зростають разом зі зростанням емоційної збудженості людини, її схвильованості.

o Інтенсивність жестикуляції зростає за бажання досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно утруднено.

Ø Пози:

§ «Закриті» пози: людина намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в просторі; «наполеонівська» поза постаті: руки схрещені на грудях чи обидві руки упираються в підборіддя під час сидіння і т.п. –

o недовіра,

o незгода,

o протидія,

o критика,

o страх перед партнером.

§ «Відкриті» пози: руки розкриті долонями вверх; сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті –

o довіра,

o згода, доброзичливість,

o психологічний комфорт.

§ Пози роздуму: наприклад, поза роденівського Мислителя.

§ Пози критичної оцінки: рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий уздовж скроні.

§ Зацікавленість у спілкуванні: людина у положенні сидячи нахиляється вперед до співрозмовника, якщо ж не дуже зацікавлена — відкидається назад.

§ Бажання самоствердитися, «поставити себе»: ваш партнер стоїть прямо, у напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді упираючись руками в стегна.

§ Людина, якій не потрібно підкреслювати свій статус, розслаблена, спокійна, її поза вільна, невимушена.

загального малюнка ходи — моментів вставання, сідання і т. ін., тобто значення стилю пересування і зміни поз.

Ø Хода.

Хода є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Вона строго індивідуальна, у ній добре видно багато характеристик людини. Тому не дивно, що добрим лікарям хода служила діагностичним симптомом різних хвороб. Дуже цікаві в цьому відношенні експерименти Магнусона і Вільде. Вони приєднували до усіх великих суглобів людини маленькі електричні лампочки і потім знімали її ходу в цілковитій темряві так, що видно було тільки, як пересуваються вогники. Виявилося, що навіть по такій, здавалося б, мізерній інформації випробувані цілком упевнено і правильно могли визначити стать і вік людини.

По ході можна розпізнати емоційний стан людини:

o гнів, злість – найбільш «важка» хода,

o страждання – людина майже не розмахує руками,

o гордість – найбільша довжина кроку,

o щастя – людина «летить», у неї більш часті і легкі кроки.

Самоподача у спілкуванні

Самопрезентація — короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці

Уміння цілеспрямовано формувати враження про себе є складовою професійних умінь людей, що працюють у сфері обслуговування, менеджерів та багатьох інших професій.

Самоподача, самопред'явлення полягає в управлінні увагою партнера. Самоподача – це здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття у процес формування свого образу в партнера.

Змістовні характеристики самопрезентації включають такі компоненти:

o уявлення про те, яка саме інформація про себе пред'являється,

o усвідомлення того, які перетворення з нею відбуваються – на підставі аналізу відповідних реакцій партнера,

o наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції та самоорганізації,

o якою є частка вербального і невербального компонента на різних стадіях самопред'явлення.

o віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред'явлення.

Успішності самопрезентації сприяють:

o соціальний інтелект,

o Его-компетентність,

o природна чарівність,

o здатність до мобілізації та переключення,

o маніпулятивні уміння.

Гальмуючі фактори:

o нездатність до саморозкриття,

o сором'язливість,

o комплекси,

o недоліки у комунікативних уміннях і навичках.

Основою для самопред'явлення є наше інтуїтивне знання про основні способи соціального сприйняття:

o про типові схеми формування першого враження,

o про емоційне розуміння,

o про закономірності каузальної атрибуції.

Управління сприйняттям партнера відбувається за допомогою залучення уваги до тих особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки чи уявлення про ситуацію, що «запускають» відповідні механізми соціального сприйняття.

v Самоподача «переваги».

По-перше, нам треба спочатку цю перевагу оцінити.

Для цього в нашому розпорядженні є два основних джерела інформації:

1) усе зовнішнє «оформлення» людини, включаючи такі атрибути, як одяг, ознаки походження, окуляри, оформлення волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий «одяг», як машина, крісло, оформлення кабінету і т. ін.;

2) манера поведінки: як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т. ін.

Виділення переваги зовнішніми, видимими засобами

завжди дуже істотне.

Ø Що саме в одязі свідчить про перевагу?

1. ціна: чим вона вище, тим вищий статус. Вартість ми «обчислюємо», за якістю одягу, дефіцитністю даної моделі, її відповідністю моді.

2. вибір силуету одягу. Одяг людей високого соціального стану називають «строгим», «офіційним», причому найчастіше ці слова відносяться до силуету. «Високостатусним» вважається силует, який наближається до витягнутого прямокутника з підкресленими кутами, а «низькостатусним» — що наближається до кулі (тобто з високим статусом звичайно несумісні, наприклад, пухнатий светр, м'які штани чи джинси і т. ін.).

3. колір. У різних країнах конкретні кольори можуть мати різні значення. У нас ознаку високого статусу являє собою одяг ахроматичний, чорно-білої гами, а чим яскравіше, насиченіше і чистіше колір одягу (не чорний і білий), тим нижче передбачуваний статус.

Ø За манерою поведінки також можна визначити рівність чи нерівність з іншою людиною.

Ознакою переваги тут єнезалежність поведінки

в різних обставинах і ситуаціях:

Незалежність від партнера: людина демонструє, що її не цікавить той, з ким вона спілкується, його реакції, настрій чи стан, те, про що він говорить. «Іззовні» це виглядає як зарозумілість, нахабність, впевненість у собі і т. ін.

Незалежність від ситуації спілкування: людина ніби «не зауважує» деяких її аспектів — наявності свідків, різних перешкод, невдало обраного моменту і т. ін. Така поведінка може сприйматися по-різному, але майже завжди свідчить про певну перевагу. Про це ж свідчить незалежність від різних дрібних, неписаних норм спілкування.

Манера поведінки може містити ознаки переваги з різних причин:

внаслідок дійсної переваги, об'єктивної чи тільки суб'єктивної

внаслідок переваги ситуативної.

Самоподача переваги має дуже велике значення для професійного спілкування керівників, менеджерів, фахівців, викладачів, політиків і ін.

Самоподача привабливості.

Привабливість теж є предметом управління. При цьому, якщо самоподача переваги не завжди важлива для людини, то самоподача привабливості важлива для всіх.

Механізми сприйняття привабливості і сприйняття переваги схожі.

УВАГА! Знаки привабливості треба шукати не в тій чи іншій зовнішній характеристиці (кольорі очей чи волосся), а в соціальному значенні певної ознаки, що служить знаком привабливості.

Існують схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретними соціальними групами типи зовнішності. І привабливість — це не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється групою, до якої належать індивіди.

Знаками привабливості можуть бути:

o витрати людини на свій зовнішній вигляд,

o ті зусилля, та робота, яку вона має виконувати для створення певного зовнішнього вигляду.

Дата добавления: 2015-05-22