Питання 1

Год

Тема 3.

СПРИЙНЯТТЯ І РОЗУМІННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття. Механізми сприйняття у спілкуванні.

2. Типові схеми формування першого враження

3. Особливості сприйняття за умов постійного спілкування

4. Самоподача у спілкуванні. Імідж.

5. Рольові та маніпулятивні класифікації

Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

У механізмі контакту між людьми можна виділити два рівні:

o інтелектуальне переживання: виникає під час активної спільної діяльності, коли партнери поважають один одного і разом вирішують складне завдання.

o емоційне переживання: його викликає сама особистість учасника спілкування; головну роль відіграє зацікавленість людиною, викликаючи бажання, щоб контакт тривав і сфера спілкування розширювалася.

Для взаєморозуміння дуже важливо, як сприймається партнер по спілкуванню. На основі зовнішньої сторони поведінки люди ніби «читають» іншу людину, розшифровують значення її зовнішніх даних.

При цьому відбуваються одночасно:

o емоційна оцінка,

o спроба зрозуміти вчинки співрозмовника, стратегії зміни його поведінки,

o побудова своєї власної стратегії.

Процес сприйняття однією людиною іншої – обов'язкова складова спілкування, це перцептивна сторона спілкування ( від перцепція - сприйняття ).

Визначення феномену міжособистісного сприйняття:

o сприйняття іншої людини є процес, у якому відбувається відображення її зовнішніх ознак,

o співвіднесення їх з особистісними властивостями індивіда, якого сприймають,

o і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу і поведінки.

Від точності «прочитання» іншої людини

залежить успіх організації з нею спільних дій.

Уявлення про іншу людину тісно пов'язано з рівнем власної самосвідомості.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів.

Механізми міжособистісної перцепції:

1) пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);

2) пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);

3) прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція).

Ø Ідентифікація — це такий спосіб пізнання іншої людини, коли припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб поставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомлений процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком.

Ø Емпатія — це емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мислення, а за допомогою відчуттів, почуттів, емоцій і наступного усвідомлення їх, прояв емоційної чуйності. Ситуація партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається». Емпатія заснована на умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої людини.

Механізм емпатії у певних рисах подібний до механізма ідентифікації: і там, і тут є присутнім уміння поставити себе на місце іншого, глянути на речі його поглядом. Однак подивитись на речі чиїмось очима не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною:

§ Якщо я ототожнюю себе з кимось, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує її цей «інший».

§ Якщо ж я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по-іншому, по-своєму.

Два етапи механізму емпатії:

§ Спочатку особистість, спираючись на рухи, міміку партнера, ніби «вживається» в нього. Знання про те, що він переживає, досягається постановкою себе на його місце.

У тих випадках, коли ми хочемо краще зрозуміти партнера, «відчути» його, важливо вміти настроїти себе на відповідний лад — довіри, терпимості, відкритості. І тут іноді допомагає прийом, який можна назвати підстроюванням, який часто інтуїтивно застосовують багато людей, намагаючись зрозуміти стан іншої людини. Полягає він у тому, що потрібно спробувати максимально близько підстроїтися до партнера через наслідування його зовнішнього поводження — зайняти подібну йому позу, прийняти його темп мовлення і т. ін., тобто ніби «заразитися» його станом із усіма наслідками, що звідси випливають.

Потім, на другому етапі, здійснюється аналіз переживань партнера. Якщо другого етапу немає, емпатія неповна. Тоді спостерігається «зараження» чужим станом, але не відбувається ясного усвідомлення переживань співрозмовника.

Треба пам'ятати, що емпатія — це не тільки і не стільки техніка,

скільки певна позиція стосовно партнера —

зацікавлена, довірча, відкрита.

За відсутності цієї позиції всякий технічний прийом буде малоефективним.

Емпатією ми усі володіємо з дитинства. Однак з віком цей механізм усе рідше і рідше включається в дію. У нас немає часу, та й не хочеться розуміти кожного, з ким ми спілкуємося, — у нас маса власних проблем. Немає бажання розуміти позицію іншої людини, головне — донести власну. І взагалі, немає вже тієї спрямованості на розуміння, що була колись. Тому поступово ми втрачаємо свою унікальну чутливість до іншої людини, втрачаємо разом з нею здатність розуміти її і заміняємо відсутнє розуміння ерзац-розумінням — усе тими ж стереотипами.

Ø Рефлексія — це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню. Це своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного. Особистість, що опанувала рефлексію, багаторазово програє подумки власну тактику поведінки і поведінки партнера по спілкуванню, легко змінює характер своїх дій у разі потреби. Процес рефлексії включає шість позицій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спілкування:

1) сама особистість, яка вона є в дійсності;

2) як ця особистість сприймається партнером;

3) як вона бачить сама себе;

і 4), 5), 6) – ставлення до цих трьох позицій іншого партнера.

Ø Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини – прагнення з'ясувати причини поведінки партнера.

Інтерпретація поведінки іншої людини може ґрунтуватися на знанні причин цієї поведінки, і тоді — це завдання наукової психології.

Але в повсякденному житті люди здебільшого не знають дійсних причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді, в умовах дефіциту інформації, вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так іноді і зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики.

Приписування здійснюється:

o на основі подібності поведінки людини, яка сприймається, з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта;

o на основі аналізу власних мотивів, що мали місце в аналогічній ситуації (у цьому випадку може діяти і механізм ідентифікації).

Настанова на сприйняття рис, аналогічних власним, особливо виявляється в характеристиці інтересів іншої людини. Добре відомі експерименти А. А. Бодалєва, у яких виявлялася роль настанови в цьому випадку. В одному з експериментів двом групам студентів була показана фотографія тієї самої людини. Попередньо першій групі повідомили, що людина на пред'явленій фотографії є закоренілим злочинцем, а другій групі про ту ж людину було сказано, що вона — великий вчений. Після цього кожній групі запропонували скласти словесний портрет людини на фото. У першому випадку були отримані відповідні характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про затаєну злість, підборіддя, що видається вперед —- про рішучість «йти до кінця» у злочині і т. ін. Відповідно в другій групі ті ж «глибоко посаджені очі» говорили про глибину думки, а підборіддя — про силу волі у подоланні труднощів на шляху пізнання і т. ін.

Каузальна атрибуція включає:

приписування іншій людині якостей, рис і станів (з'ясуванням «яка» людина),

приписування причин поведінки – розуміння цих причин (відповіді на питання «чому?», «з якої причини?», «навіщо?» і т. ін.).

До пошуку причин своєї і чужої поведінки (а отже, до приписування причин) люди звертаються для пояснення іншим свого погляду на ситуацію, на мету спільної діяльності і прийнятні способи взаємодії. При цьому, чим більші утруднення зустрічаються нам під час взаємодії, тим більш серйозно ми підходимо до пошуку причин цих утруднень. Приписування причин відбувається не заради себе самого, навіть не заради абстрактної потреби в розумінні світу, а заради поліпшення спілкування, формування спільного з партнером погляду на світ.

Для розуміння помилок атрибуції дуже важливим є розуміння ролі перспективиспостереження, особистого «кута зору».

Звичні слова: «Якби ти був на моєму місці, ти б думав (робив, сприймав) інакше» означають: з різних кутів зору все виглядає по-різному.

У цьому плані дуже важливо усвідомити свій стиль атрибуції, наявний у будь-якому спілкуванні.

Крайні точки зору в атрибуції:

o «ситуаціоніст»: намагається усе завжди виводити з обставин,

o «суб'єктивіст»: пояснює усе зусиллями, бажанням, здібностями людини.

«Ефекти», що виникають під час сприйняття людьми один одного:

Ø «Ефект ореолу» (галоефект) означає вплив загального враження про іншу людину на сприйняття й оцінку часткових властивостей її особистості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, її позитивні якості переоцінюються, а негативні або применшуються, або так чи інакше виправдуються – і навпаки. Ефект ореолу виявляється тим повніше, чим меншу інформацію має той, що сприймає, про об'єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей.

Ø «Ефект послідовності» полягає в тому, що на судження про людину найбільше впливає (за суперечливої інформації) та інформація, що пред'явлена у першу чергу, а якщо справа стосується знайомої людини, — остання інформація про неї. Іноді, відповідно, виділяють «ефект попередження» й «ефект новизни».

Значний вплив на сприйняття іншої людини здійснює самооцінка того, хто сприймає. Кожна людина співвідносить інформацію про іншу людину з уявленнями про саму себе, причому неусвідомлено прагне зберегти сформовану про себе думку. Ці процеси позначаються як «перцептуальний захист»: якщо, наприклад, ставлення до людини в колективі не відповідає її завищеному уявленню про себе, вона може дуже неадекватно сприймати інших людей і їхні вчинки.

Ø «Проекція» – неусвідомлювана тенденція сприймати власні небажані якості, що суперечать уявленню про себе, як якості іншої людини, переносити, «проектувати» їх на іншого. Якщо людина внутрішньо не впевнена у собі і їй важко зберігати прийнятне уявлення про себе, вона протидіє усьому, що могло б порушити рівновагу, і несвідомо прагне принизити іншого, щоб у власних очах здаватися вищою.

Ø «Ефект поблажливості» — навпаки, щедра, надмірна доброзичливість у сприйнятті й оцінюванні іншої людини — найчастіше спостерігається в тих, хто має сильну емоційну підтримку з боку інших людей і, відповідно, низьку тривожність.

v У більш широкому плані всі ці ефекти можна розглядати як прояв особливого процесу, що супроводжує сприйняття людини людиною, а саме — явища стереотипізації.

Ø Стереотип — це стійкий образ будь-якого явища чи людини, який використовують як певне «скорочення» у взаємодії з цим явищем.

Стереотипи спілкування, що виникають, зокрема, у пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфічний зміст:

o стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення робити висновки на базі обмеженої інформації.

o часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад, приналежності її до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси зустрінутих у минулому представників цієї професії розглядаються як риси, що властиві всім представникам цієї професії («усі вчительки — повчальниці», «усі бухгалтери — педанти» і т. ін.). Стереотипізація у процесі пізнання людьми один одного може привести до двох різних наслідків:

o спрощення процесу пізнання іншої людини; у цьому випадку стереотип не обов'язково несе на собі оцінне навантаження: у сприйнятті іншої людини не відбувається «зрушення» у бік її емоційного сприйняття чи неприйняття.

o виникнення упередження. Якщо судження будується на основі минулого обмеженого досвіду, що був негативним, то будь-яке нове сприйняття забарвлюється ворожістю (наприклад, етнічні стереотипи).

Соціальні стереотипи є однією з основ формування першого враження.

Це може викликати певну оцінку невідомих властивостей і якостей, які не стосуються справи, що може призвести до неадекватного спілкування надалі.

Ø На сприйняття і розуміння іншої людини впливає також

соціальна дистанція між людьми .

Поняття соціальної дистанції пов'язане з політичними, економічними, культурними й іншими розходженнями між соціальними групами, до яких належать взаємодіючі індивіди. Ці розходження і створюють відчуття дистанції. Чим більш негативні стереотипізовані уявлення про групу іншого, чим менш критично індивід користується цими стереотипами.

У своїй крайній формі збільшення соціальної дистанції призводить до висновку, що представники іншої групи — не люди. У лекціях з етнопсихології Б. Ф. Поршнєв стверджував, що в історії людства ніколи не було людожерства. І пояснював: істоти, що з'їдаються, ніколи не сприймалися як люди; люди за первісних уявлень — це тільки члени власного племені, власної соціальної групи.

Психологічно, у певних обставинах, існування певної дистанції між людьми функціонально необхідне: вона потрібна для збереження відносної відповідної взаємозалежності, для виключення сваволі. Однак надмірна дистанція утруднює розуміння вчинків один одного та створює дискомфорт і перешкоди для спільної діяльності.

Ø Атракція (залучення) — являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У цьому випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення. В атракції переважає емоційний компонент, партнер оцінюється переважно в категоріях, властивих афективним оцінкам.

Атракція з особливою чіткістю розкриває ту характерну рису людського спілкування, що воно завжди є реалізацією певних відносин.

Питання 2.

Типові схеми формування першого враження:

Перше враження – складний психологічний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емоційний компоненти.

Знання ефектів першого враження, тобто систематичних помилок соціального сприйняття, може дати для розуміння того, чому ми помиляємося в своїх оцінках ділових партнерів.

o Фактор переваги: люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них. Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійсно важливої для людини нерівності (наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх параметрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіченість, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце). У даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

o Фактор «загальної естетичної виразності людини» – тобто подобається нам своєю зовнішністю наш партнер по спілкуванню чи ні. Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш доброю, розумною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик.

Наприклад, в одному з експериментів учителям були запропоновані для оцінки «особові справи» учнів. Перед ними була поставлена задача визначити рівень інтелекту школяра, ставлення його батьків до школи, його плани відносно подальшої освіти і ставлення до нього однолітків. Секрет експерименту полягав у тому, що усім давалася одна особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії — одна свідомо приваблива, інша свідомо неприваблива. Виявилося, що «привабливим» дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір вступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням. Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, «звичайних» і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фото. Випробувані оцінили чоловіків і жінок, яких експерти віднесли до найкрасивіших, як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і багатших духовно, ніж ті, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж ті, хто потрапив у категорію «звичайних». Крім того, випробувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш дбайливих і уважних.

o Фактор «ставлення до нас»: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться).

Показовим у цьому плані є результат дослідження Р. Нісбета і Т. Вільсона. Студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, що з одними випробуваними поводився доброзичливо, з іншими відсторонено, підкреслюючи соціальну дистанцію. Після цього студентів просили оцінити ряд характеристик викладача. Результати були досить однозначні. Оцінки викладача доброзичливого виявилися значно вищими, ніж оцінки «холодного».

Отже, можна зробити висновок:

позитивне ставлення до нас дійсно породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкидання (чи неуважності до них) негативних, і навпаки, — явне негативне ставлення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і випинати негативні. Якщо в ситуації спілкування діє хоча б один з розглянутих факторів (переваги, привабливості чи ставлення до нас), то людина, швидше за все, застосує одну зі схем сприйняття і, можливо, помилиться в оцінці партнера.

Ці три фактори охоплюють

практично всі можливі ситуації спілкування.

Дата добавления: 2015-05-22