Питання 5

У рамках соціоніки розроблена класифікація типів, що спира­ється у своїй основі на типологію К. Г. Юнга.

Людина — індиві­дуальна, неповторна, своєрідна, проте певні риси можуть бути знайдені в багатьох інших людей. Сукупність психологічних яко­стей, що виявляються в однаковій уяві мислення і поведінці в рі­зноманітних ситуаціях, називають типом індивідуальності або соціонічним типом (для стислості — соціотипом).

К. Г. Юнг визначив, що розбіжність соціотипів корениться в різноманітних способах сприйняття світу. Ці способи фіксуються у відповідних поняттях. Фундаментальна розбіжність, що ділить людей на дві великі категорії, виражена в поняттях «екстраверсія» і «інтроверсія».

У них міститься характеристика індивідуа­льно-психологічних відмінностей людини, що виражаються в переважній спрямованості особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища її власного суб'єктивного світу.

1. Екстравертована настановленість мислення орієнтується на об'єкт і об'єктивні дані. Це мислення може бути як конкретним фактич­ним, так і ідейним. Важливим є розуміння того, що факти й ідеї беруться іззовні, тобто «доставляються» традицією, вихованням.

2. Інтровертована настановленість мислення орієнтується, насампе­ред, на суб'єктивний чинник. Суб'єктивний напрямок, таким чи­ном, впливає на обробку фактичних даних та на оперування абс­трактними поняттями.

К. Г. Юнг для ілюстрації екстраверсії й інтроверсії наводив імена Дарвіна та Канта. Перший з них був екстравертом, ін­ший — інтровертом. Перший прагнув до об'єктивної дійсності оперував фактами. Інший характеризувався негативним ставлен­ням до об'єкта, — у доказі своєї ідеї виходив із суб'єктивних ос­нов. При цьому, хоча він і прагнув провести свою ідею у світ, проявляв велику практичну непристосованість (табл. 1).

Таблиця 1

Соціотип
Екстраверт	Інтроверт
У бесіді завжди готовий відповідати на запитання, охоче повідомляє ві­домості про себе. Якщо, наприклад, бесіда проходить між лікарем та па­цієнтом, то останній, будучи екстра­вертом, готовий безумовно викону­вати усі приписи першого.	У бесіді відрізняється стриманістю. Активізується тоді, коли з'являється тема, яка відповідає його ідеям.
Контактний, легко йде на психологі­чне зближення з партнером, заводить нові знайомства. Володіє доброю пристосованістю уміє влаштуватися у житті.	Має високу норму самотності, лю­бить зосередженість і тишу, яка сприяє роздумам. Людина такого ти­пу в дитинстві більше віддає перева­гу заняттям на одинці, ніж колектив­ним іграм.
У вільний час віддає перевагу прове­денню з людьми, постійно шукає но­вих пригод. Якщо серед них трапля­ються мандрівники, то це заняття служить не пізнавальним цілям, а пошукам нових вражень. Легше під­дається чужому впливу, часто є лег­ковірним. Погляди не усталенні.	Віддає перевагу проводити вільний час у родинному колі чи в колі доб­рих знайомих, друзів. Зовнішні події мало впливають на інтроверта, — важливіше те, що він про них думає. У нього більше ви­ражена схильність до роздумів, сла­бше — до вчинків.

Проте, відмінності екстравертів від інтровертів цим не обме­жуються. Сам К. Г. Юнг, розмірковуючи про екстраверсію та ін­троверсію, відмітив, що обидва способи сприйняття світу мають як переваги, так і недоліки:

ü Екстраверти мають якості «динаміки», мають мож­ливість освоювати більші території. Наприклад, американці, які були вихідцями з Європи, під час освоєння американського континенту, у переважній більшості представляли екстравертів. Екстраверти не схильні ставити предметом своєї уваги своє психічне життя.

ü Інтроверти не такі динамічні як екстраверти. Проте в інтрове­ртів більш розвинута інша здібність — робити правильні виснов­ки. Водночас, значну небезпеку представляє така особливість, що сильна прив’язаність до власних, особистих ідей може остаточно за­вести представника цього соціотипу у світ ілюзійних уявлень.

К. Г. Юнг позначив західний світ як екстравертовании, схід­ний — інтровертований. Подальший розвиток цивілізації він уяв­ляв як процес взаємопроникнення екстравертної та інтровертної культур. Ці думки підтверджуються процесами, які відбуваються у наш час. Західний світ усе більше переймає з того, що виробле­но східною культурою. А Схід учиться у Заходу діловій кмітли­вості і розважливості, зберігаючи при цьому історично вироблену психокультуру.

Дихотомія «екстраверсія—інтроверсія» конкретизується іншою парою понять: «раціональність—ірраціональність».

Конкре­тизуючими їх називають тому, що вони вказують на відмінність у засобах сприйняття світу більш загального порядку, до яких, як вже було зазначено, відносяться екстраверсія й інтроверсія. Тоб­то, люди екстраверти та люди інтроверти можуть бути як раціо­нальними, так і ірраціональними. Розкриємо суть цих понять.

ü Раціоналісти — це люди з аналітичним складом розуму, який характеризується дискретністю, послідовністю виділення найбільш значимих ознак сприйняття інформації. Перш за все, їх Цікавить причинно-наслідковий зв'язок між явищами оточуючого світу. З приводу іншого явища вони намагаються створити ви­значену несуперечливу концепцію. Нестача або неузгодженість фактів викликають почуття незадоволення, яке намагаються усу­нути завдяки пошуку додаткової інформації. Ця якість зовнішньо виявляється в розумності, розважливості вчинків. Ці люди у жит­тєвий практиці дотримуються мудрості, викладеної у прислів'ї «сім раз відмір — один раз відріж». Плануючи наступну подію, Намагаються застосувати весь останній досвід. Зробивши вірний вчинок, отримують велике задоволення; поганий вчинок погір­шує емоційний стан, змушує поміркувати над причинами невдач.

ü Ірраціоналісти характеризуються синтетичним складом ро­зуму, в основі якого лежить цілісне сприйняття світу. Це люди з переважно образним типом мислення. Ірраціоналістів, перш за все, цікавить логіка образів, логіка почуттів. Абстрактні схеми їх не задовольняють. Відтак, викладання будь-якого матеріалу вони намагаються забарвити порівняннями, метафорами. Бага­тьом незрозумілим явищам дають містичне тлумачення. Зовніш­ній синтетичний склад розуму виражається в імпульсивності вчинків, рушійним мотивом яких виступають емоції, як реакція на обставини в конкретному місці й у конкретний час. Ці вчинки не є результатом минулого аналізу, а скоріше, виступають пристосуванням до реальної ситуації, що викликає деякі почуття й емоції. Їх не засмучує, якщо зроблені ними вчинки логічно не пов'язані з останніми подіями. З точки зору раціоналістів такий засіб реакції на інформацію є малопередбачуваним.

Звичайно, поділ характеристик на раціональні й ірраціональні є доволі умовним. Кожен може відшукати у себе риси, частина яких буде співвідноситися з раціональністю, інша — з ірраціона­льністю. Тому, вирішуючи питання щодо належності до того чи іншого типу, треба спиратися на принцип домінантності, — тоб­то визначити, які якості переважають у реакції на зовнішній і внутрішній світ.

К. Г. Юнг визначив, що в рамках екстравертного (раціональ­ного й ірраціонального) і інтровентного (раціонального й ірраці­онального) способів сприйняття світу здійснюється розподіл всього інформаційного потоку на окремі складові.

Юнг виділив чотири способи:

ü Відчуття — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфор­мацію про існування деякого об'єкта.

ü Інтуїція — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфор­мацію про скриті можливості, які закладені в об'єкті.

ü Мислення — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфо­рмацію про властивості об'єкту.

ü Емоції — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфор­мацію про ті, подобається об'єкт чи ні.

Розкриємо зміст основних понять. Для удосконалення існуючих методик, доповнимо термінологію Юнга термінологією, введеною А. Аугустинавичюте:

1. Мислячий — логічний.

2. Емоційний — етичний.

3. Чуттєвий — сенсорний.

4. Інтуїтивний — інтуїтивний.

· Логічний тип. Для представників даного типу характер­не послідовне сприйняття часу: «минуле — теперішнє — май­бутнє».

При цьому минуле, життєвий досвід, сприймається не як осо­бисте, а відсторонене, історичне минуле, у якому важливо те, що мало суттєве, необхідне значення для того часу. Будь-яке питан­ня сьогодення вирішується шляхом з'ясування, звідки воно похо­дить, як розвивається, куди і до чого призведе. Щодо подій сьогодення, то яскраво виражена емоційна реак­ція відсутня. Тому представників даного типу часто звинувачу­ють у холодному, байдужому ставленні до того, що відбувається. Проте це не так. Справа в тому, що інтерес цього типу становить цілісний процес, а не окремі моменти. Людина з логічним типом мислення вважає, що події йдуть одна за одною у часі, і колись набудуть заверше­ного характеру. Такий підхід до оцінки зовнішніх подій відображується і на внутрішньому житті. Представники окресленого типу живуть «відповідно до принципів», а не «залежно від ситуації». Віддають перевагу наступності і послідовності. Тому намагаються, щоб їх­ні вчинки відбувались у рамках єдиної концепції, а випадковість була зведена до мінімуму. Хаос їх насторожує і хвилює. Відтак, швидкість дій їм не властива.

Програма дій детально обмірковується. Як наслідок, у своїй реакції на події часто бувають інертними, у кризових ситуаці­ях — бездіяльними. Водночас, спроможність справлятися з таки­ми ситуаціями зростає у ході того, як криза поглиблюється. Вони добре проводять планування у часі, оцінюючи кожний логічний крок, задачу, програму реалізації. Звичайно, за умови навчання представники інших типів також зможуть робити зазначені дії. Проте, лише представники логічного типу, не відхиляючись, су­воро дотримуються програми. Представники логічного типу, як і інші, мають певні особливо­сті у спілкуванні. Для них спілкування— інформаційний обмін, Що здійснюється вербально, тобто є інформаційним процесом. Го­ловною його особливістю є абстрагування від емоційної оцінки матеріалу, що викладається. Основна увага приділяється самому повідомленню, констатації фактів. Логіка викладу матеріалу під­порядкована головній цілі— опису предмету, виокремленню за­кономірностей його функціонування. При цьому, як правило, від­сутня орієнтація на реакцію слухача з погляду емоційної оцінки 'овідомлення. Логіка викладення орієнтується на власний аналіз, рзуміння предмета й явищ, навіть якщо даний аналіз відірваний від реальності. Незгода з матеріалом, що подається, сприймається едставниками логічного типу не як незгода з їх персональною б'єктивно-особистіною позицією, а як нездатність сприйняття

логіки предмета, або як критики їх спроможності до логічного аналізу. Для переконання представників цього типу, завжди потрі­бні серйозні логічні аргументи, — до яких вони ставляться спокій­но. Якщо критика зачіпає їх етичні уявлення, — ставлення може стати різко негативним. Головним мотивом ділового спілкування представників логіч­ного типу є прагнення до спільної інтелектуальної діяльності з конкретної проблематики. Таке прагнення виявляється й у товари­ських, дружніх відносинах. У спілкуванні намагаються обрати для себе такого партнера, який би задовольняв їхню потребу у співрозумінні проблем. Орієнтація на співрозуміння обумовлює, що вони утримуються від категоричності суджень, від форм повинності. При цьому, наче відсторонюються від прояву своїх почуттів і від­носин, і часто сприймаються як урівноважені особистості.

· Етичний тип. Представники цього типу характеризуються іншим сприйняттям часу: їхній час циркулює в особистому життє­вому досвіді — минуле стає теперішнім, а потім знову поверта­ється в минуле. Це варто розуміти так, що особисте минуле ви­значає всі їх реакції у теперішньому. Вони базуються на розумінні за аналогією: «Це, здається, мені нагадує...». Наявність минулого досвіду наповнює їх впевненістю; і, навпаки, у новій обстановці мають місце вагання. Рішень, що можуть перервати зв'язок із минулим або змінити життя, намагаються уникнути.

У молодому віці можуть вдаватись до авантюри і ризику, — через брак особистого досвіду. З наближенням до старшого віку стають консервативними. Консервативність виявляється у тому, що вони оцінюють події не за їхніми можливостями, а за тим, як вони співвідносяться з минулим досвідом із погляду їхньої емо­ційної значимості. Для них мають значення тільки ті події, ш° можуть стати яскравими враженнями. Віддають перевагу силь­ним переживанням, навіть якщо вони неприємні. Представники етичного типу уникають обвинувачувати інших. Можуть довго перепрошувати з приводу всіляких дрібниць. Оці­нюють людину не стільки за об'єктивно властивими якостями, скільки за емоційним ставленням до неї (симпатіями, антипатія­ми). Головним мотивом вчинків виступає особисті спонуки. Тому їм не завжди зрозуміло, коли людина робить щось із принципу (логічний тип), міркувань практичної корисності (сен­сорний тип), або просто через прагнення досягти успіху в майбу­тньому (інтуїтивний тип). Особливості спілкування представників етичного типу харак­теризуються прагненням викласти питання, цікаві для співрозмовників. Вони максимально орієнтовані на людину, на її ціннісні уявлення, інтереси. Здійснюють спроби емоційно залучити парт­нерів до процесу спілкування; і самі потребують прояву з їх сто­рони співучасті, співчуття. Для досягнення такого результату прагнуть до скорочення комунікативної дистанції, коли можна дозволити максимально можливий ступінь відкритості, довіри для конкретної ситуації. Намагаються «вхопити» емоційне став­лення партнерів до викладеного матеріалу. Представники цього типу чутливі до заперечень, критичних зауважень, емоційної ізоляції.

· Інтуїтивний тип. Представники цього типу відрізняються особливим сприйняттям часу. Для інтуїтивного типу тепері­шнє — лише «тінь майбутнього», минуле — взагалі туманне. Для них те, що буде, реальніше, ніж те, що є. Через це вони доволі нетерплячі, внаслідок чого в навколишніх складається враження щодо їх легковажності, непрактичності.

Такі люди легко змінюють один вид діяльності на інший, як тільки у них з'являється нова ідея. Рутинна, монотонна робота для них не підходить. Цікавлячись перспективними ідеями, йдуть вперед. У той час, як люди розмірковують над висказаною іде­єю, — вони вже заоплюються новою. З цієї причини рідко дося­гають визначених ними самими цілей. Часто помиляються, коли їх запитують про час (без годинни­ків), їм важко діяти згідно плану. Якщо вони не зосереджені на собі, то, зазвичай, виявляють значну чарівність, при­вабливість для інших людей. Як правило, не рахуються з тим, як бачать майбутнє інші лю­ди. У випадку наявності власного бачення, — будь-яким чином прагнутимуть змінити світ відповідно до своїх переконань. Представників інтуїтивного типу можна розпізнати за тонким розумінням сутності іншої людини, що дуже яскраво проявляється у спілкуванні. Зазвичай, у розмові вони не підтримують теми, яка їх не цікавить. Але, якщо бесіда набуває потрібної для них спрямованості, запалюються, проявляючи відвертість, безпосередність і творчість. Для викладення власних думок і переконання співроз­мовника, намагаються залучити весь масив знань, використову­ють успішні порівняння, метафори, імпровізації. Часто надлишок матеріалу, що використовується для доказу, відображується на логіці викладення. Відповідно, у роздумах з'являються елементи непослідовності. Цей недолік компенсується захоплюючим сти­лем викладення.

· Сенсорний тип. Представники цього типу характеризуються розвинутою здатністю до сприйняття предметів у просторі, добре відчувають і оцінюють розмірність просторових відносин, відчу­вають гармонію оточуючого світу, його якісні характеристики. Інші представники цього типу тонко відчувають стан свого здо­ров'я, силу своїх м'язів, пізнають межі свого впливу на інших людей. Як правило, вони володіють настирливістю, значним по­тенціалом вольових якостей. У критичних ситуаціях демонстру­ють сміливість, впевненість у собі, швидко і рішучо реагують на зовнішні дії.

Ці якості дозволяють класифікувати представників сенсорного типу як людей практичного складу. Головним мотивом ді­яльності вважають отримання корисного ефекту. Добре прояв­ляють себе у сфері спільної діяльності, — там, де потрібно довес­ти розпочату справу до завершення. Уміють успішно відстою­вати власні життєві позиції, матеріальні інтереси. Завдяки цим якостям набувають успіху у боротьбі за владу, у сходженні соці­альною драбиною, твердо займають місце в ієрархії міжособистісних відносин. Особливості спілкування з представниками сенсорного типу визначаються їх практичним спрямуванням. Представники цього типу віддають перевагу вступу у процес розмови, голо­вним чином, для вирішення будь-якої важливої для них прак­тичної задачі. Передачу інформації намагаються здійснити так, щоб у партнерів не було сумнівів відносно правдивості викла­деного. При цьому увагу на логічності, або суперечливості ви­кладеного не акцентують, не намагаються ілюструвати додат­ковим матеріалом те, що пояснюється. Головне для них – показати, підкреслити (часто в категоричній формі) корисний ефект, який міститься в інформації, змусити партнерів стати прихильниками їх позиції. Так, якщо партнером представника сенсорного типа є пред­ставник інтуїтивного типу, то останній підкоряється силі аргуме­нтації сенсорного характеру. Внаслідок цього, як правило, між інтуїтами і сенсориками не виникають конфлікти. Кожен відчуває свою силу і слабкість у відношенні один до одного.

Таким чином, як видно, кожен із чотирьох типів має власні характеристики та особливості. На практиці ж, звичайно дуже складно знайти людину, яка б повністю на 100 % відповідала од­ній з наведених характеристик.

Дата добавления: 2015-05-22