Питання 6

Одним з можливих способів розуміння ситуації спіл­кування, що дає можливість побачити зміст дій у спілкуванні як своїх, так і партнера, є сприйняття стану партнерів, а також їхніх позицій відносно один одного. У будь-якій розмові, бесіді, публічному спілкуванні величезне зна­чення має відносний статус партнерів (не постійний соціальний статус, а статус «тут і зараз» у спілкуванні). Дуже важливо, хто в даний момент «нагорі», а хто «унизу», хто веде у даному спілку­ванні, а кого ведуть, і т. ін.

Підхід до аналізу ситуації спілкування з погляду позицій, що їх займають партнери, розвивається в руслі трансактного аналізу — напряму, що в останнє десятиліття завоював величезну популярність в усьому світі. Словосполучення «трансактний аналіз» дослівно означає «ана­ліз взаємодії». У ньому закладено дві глибокі ідеї: 1) мультиплікативна природа спілкування; 2) поділ процесу спілкування на еле­ментарні складові й аналіз цих елементів взаємодії.

Головна ідея трансактного аналізу:

основними складовими у спілкуванні є дії, усвідомлено чи неусвідомлено спрямовані на зміну чи регулювання своєї або чужої позиції у спілкуванні — певного міжособистісного статусу.

Існує кілька варіантів для визначення цих позицій:

· Англійський психотерапевт Перлз виділяє дві основні позиції в розмові: господар становища і підлегла сторона.

Це ситуативні позиції, проте вони мають певні стійкі риси. Так, людина в пози­ції хазяїна поводиться більш авторитетно, «усе знає краще за всіх». Вона вимоглива, часто звертається до погроз, залякування якимись катастрофічними подіями: «Якщо ти цього не зробиш — не буду тебе любити». Позиція підле­глої сторони також припускає певні стереотипи у поведінці. У цій позиції людина потребує захисту, вона залежна, підлегла, позба­влена ініціативи, влади. Типові репліки: «Я хотів, як краще»; «Що я можу зробити, я зовсім забув про цю подію». Ця позиція, незважаючи на свою зовнішню залежність та безпорадність, дає набагато більше можливостей для маневрів, аніж позиція госпо­даря становища, і в цілому є дуже вигідною. Практично всі вза­ємодії у спілкуванні складаються з використання і динаміки цих міжособистісних позицій.

· Більш розповсюдженою є схема, роз­роблена Е. Берном, що дозволяє пояснити механізм маніпуляції.

У його теорії трансактного аналізу основними поняттями є стани «Его» і трансакції. Під станом «Его» Е. Берн розуміє відносно неза­лежні й відокремлені у внутрішньому світі людини сукупності емоцій, настанов і схем поведінки, що ніби дискретні і можуть виявля­тися в поведінці кожна окремо. Таких відокремлених комплексів настанов і способів поведінки Е. Берн виділяє три: Батько, Дорос­лий і Дитина (Б, Д, Дт).

· Батько — це такий стан «Его», почуття, на­станови і звична поведінка якого відноситься до ролі Батька.

· Стан Дорослого звернений до реальної дійсності.

· Стан Дитини — актуа­лізація комплексу настанов і поведінки, виробленої в дитинстві.

Пе­редбачається, що в будь-який момент кожна людина, в залежності від ситуації, може бути або Батьком, або Дорослим, або Дитиною, а конкретний стан «Его», від якого ведеться розмова, визначає по­зицію і статус людини у спілкуванні. Важливо відзначити, що ні­якого відношення до реального віку людини ці позиції не мають. Критеріями визначення позиції є наступні характеристики:

Ø Батько — вимагає, оцінює (засуджує чи схвалює), учить, керує, складає протекцію.

Ø Дорослий — розважливість, робота з інформацією.

Ø Дитина — прояви почуттів, безпорадність, підпорядкування.

Важливо, що, відповідно до теорії трансактного аналізу, Батько, Дорослий і Дитина — це не абстрактні конгломерати стилів пове­дінки і реагування, вони засновані на цілком конкретних й значи­мих спогадах, що їх має кожна людина, які далеко не завжди можна довільно пригадати, але які все ж є і впливають на поведінку люди­ни. Тому мій Батько — це не тільки узагальнена позиція, але й кон­кретні особисті спогади про те, як реагували моя мати чи мій батько на подібну ситуацію — я ніби перейняв їхній стиль поведінки. Моя Дитина — це не взагалі Дитина, а я сам у дитинстві в такій ситуації. Проте в позиціях Батька, Дорослого і Дитини є спільне — спрямованість поведінки, що добре видна в усьому: в інтонаціях, лексиці, характерних позах і т. ін. У будь-якій ситуації в деякій мірі виявляється кожна з цих по­зицій. Складність полягає у тому, щоб правильно визначити ви­рішальну з них, під упливом саме якої діє людина.

Ці три «Я» супроводжують нас усе життя. Зріла людина вміло використовує різні форми поведінки, щоб вони були доречні. Самоконтроль і гнучкість допомагають їй вчасно повернутися в «дорослий» стан, що, власне, й відрізняє зрілу особистість від молодика, нехай навіть солідного віку.

З позиції Дитини людина дивиться на інших ніби знизу вгору, охоче підкоряється, відчуваючи радість від того, що її люблять, але одночасно і почуває непевність, беззахисність. Ця позиція, що є основною у дитинстві, нерідко зустрічається й у дорослих.

Позиція Дорослого припускає зрілу, тверезу, не емоційну оцінку під час прийняття рішень. У спілкуванні з колегами зазвичай прагнуть займати позицію Дорослого, що передбачає спокійний тон, витримку, солідність, відповідальність за свої вчинки, рівноправність у спілкуванні.

З позиції Батька грають ролі поважного колеги по роботі, педагога, що опікує, начальника, що критикує. Вони припуска­ють певне співвідношення емоцій і логічних міркувань.

У позиції Батька можуть бути два різновиди:

1) «Караючий Батько» (чи «Батько-критик») — вказує, нака­зує, критикує, карає за неслухняність і помилки;

2) «Батько-опікун» — радить у м'якій формі, захищає, опікує­ться, допомагає, підтримує, співчуває, шкодує, піклується, про­щає помилки й образи.

У позиції Дитини виділяють наступні позиції:

1) «слухняна Дитина» (чи «Дитина-пристосованець») — адаптується до ситуації, уникаючи конфлікту зовнішнього, але натомість має внутрішній;

2) «Дитина-бунтівник» — вередуючи, прагне отримати собі додаткові вигоди, погоджуючись у випадку успіху виконати пропоновану роботу («Не хочу. Не буду, відчепіться! А тобі що до цього? Як хочу, так і буду робити!»);

3) «Вільне Дитя» — поводиться згідно з обстановкою, що ство­рилася, і діє так, як підказує йому інтуїція (табл. 5).

Таблиця 5

СТИЛІ ПОВЕДІНКИ, ХАРАКТЕРНІ РІЗНИМ «ЕГО»-СТАНАМ

«Его»-стан	Стиль поведінки
Батько-контролер Батько-критик	Контролюючий, авторитарний, орієнтується на себе (підлеглі — неслухняні діти)
Батько-вихователь Батько-опікун	Той, що піклується, авторитарний, орієнтується на себе (підлеглі — слабкі діти, що потребують захисту)
Дорослий	Демократичний (як у спілкуванні, так і в прийнятті рішень), орієнтується на інформацію
Вільне Дитя	Демократичний у спілкуванні, але може бути непо­слідовним у прийнятті рішень чи не доводити їх до реалізації
Адаптивна, Слухняна Дитина	Ліберальний стиль (м'якість, непослідовність, не­вміння наполягти на своєму, орієнтується на думку оточуючих)
Адаптивна Дитина, Дитина-бунтар	Емоційний, мінливий, непослідовний (її стиль дуже залежить від її настрою)

Ø Найбільш успішним і ефективним є спілкування двох співро­змовників з позиції Дорослих; можуть одне одного зрозуміти і дві Дитини.

Ø Спілкування Батька і Дорослого проходить динамічно: або Дорослий своєю спокійною, незалежною, відповідальною пове­дінкою зіб'є пиху з Батька і переведе його в рівноправну, «Доро­слу» позицію, або Батько зуміє придушити співрозмовника та пе­ревести його в позицію Дитини, що підкоряється чи бунтує.

Ø Спілкування Дорослого й Дитини є настільки ж динамічним: або Дорослий зуміє спонукати Дитину серйозно і відповідально поставитися до обговорюваної проблеми та перейти в позицію Дорослого, або безпорадність Дитини спровокує перехід Дорос­лого до позиції «Батька-опікуна».

Ø Спілкування Батька і Дитини взаємо доповнюється, тому часто реалізується у спілкуванні, хоч може носити як спокійний («слухняна Дитина»), так і конфлікт­ний характер («Дитина-бунтар»).

Зустрічаються замасковані види спілкування, де зовнішній (соціальний) рівень спілкування маскує, не збігається з щирим психологічним рівнем спілкування. Наприклад, спілкування про­давця і покупця може зовні носити рівноправний характер двох Дорослих, а фактично діалог продавця («Річ гарна, але дорога») і покупця («Саме це я і візьму») буде на рівні Батько (продавець) і Дитина (покупець).

Типи трансакцій

Іншим найважливішим поняттям теорії трансактного аналізу Е. Берна є «трансакція».

Трансакція —

одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню,

що супроводжує визначення позицій кожного

Традиційно в трансактному аналізі виділяються три типи трансакцій:

Ø доповнювальні,

Ø перехресні

Ø приховані.

Насправді може існувати велика кількість різних комбінацій, тому що кожен з партнерів може бути в даний момент або Батьком, або Дорос­лим, або Дитиною, його слова і дії можуть виходити з кожної з цих трьох позицій. І вони можуть бути спрямовані до кожного з трьох можливих станів партнера, при цьому виникають будь-які комбінації. Однак названі вище — доповнювальні, перехресні і при­ховані трансакції— розглядаються як типові стосовно безлічі можливих варіантів.

Ø Доповнювальною називається така взаємодія, у якій партнери адекватно сприймають позиції один одного, розуміють ситуа­цію однаково і спрямовують свої дії саме в тому напрямі, що очікується й приймається партнером, і якого він також дотри­мується.

Можна виділити два підтипи доповнювальних трансакцій: рівні і нерівні.

· У рівних взаєминах партнери перебувають на однакових по­зиціях, вони однаково сприймають інформацію, відповідають са­ме з тієї позиції, якої очікує партнер, тому можна було б назвати цей підтип — спілкування з повним взаєморозумінням.

· У нерівному спілкуванні з підпорядкуванням партнери так са­мо, як і в рівній взаємодії, правильно розуміють і позицію партне­ра, і ту позицію, з якої вони повинні «відповідати» у цій ситуації. Однак зміст дій, вчинених тут, інший, ніж у рівному спілкуванні.

У рівній взаємодії завжди основну роль відіграє передана чи одер­жана інформація, така розмова завжди предметна, співвіднесена з реальністю і від неї відштовхується. Навіть якщо предметом роз­мови є один зі співрозмовників, він обговорюється, скоріше, як складова цієї реальності, ніж як об'єкт будь-яких змін, і т. ін.

Інша ситуація в спілкуванні з підпорядкуванням. Оскільки в ній завжди задіяні позиції Батька і Дитини, а отже, комплекси на­станов, схем сприйняття світу, поведінки, що відповідають цим позиціям, то дії найчастіше складаються не тільки і не стільки з передачі якоїсь інформації, спільного обговорення якихось ре­альних проблем, а, скоріше, з оцінки будь-якої інформації, будь-яких проблем, але найчастіше — саме з оцінки партнерів по спіл­куванню. Така оцінка робиться з відповідних позицій по-різному.

Наприклад, з позиції «Упередженого Батька» най­більш часто проявляються осуд, обурення, вказівки, що по­винно бути зроблено, тенденції перевиховати партнера, вислови­ти свою думку про недоліки світу і т. ін.; з позиції ж «Природної Дитини» це можуть бути оцінки, пов'язані з виконанням її ба­жань, вимоги їх виконання, захист себе і т. ін. Таким чином, незважаючи на удавану схожість двох підтипів доповнювальних трансакцій, вони, проте, досить істотно відрізняються — насамперед внутрішнім змістом. При цьому треба відзначити, що часто саме зміст визначає вибір спілкування з підлеглими, тому що існують ситуації, у яких бажаного ефекту в рамках взаємодії «на рівних» досягти неможливо. Наприклад, треба «поплака­тися кому-небудь у жилетку». Малоймовірно, що така можли­вість буде, якщо «плакальщик» і «власник жилетки» (обидва) знаходяться в позиції Дорослого. Тут можливим є тільки нерівне спілкування.

Ø Другий тип трансакцій – перехресна взаємодія. Власне кажучи, взаємодія, що перехрещується, — це «неправильна» взаємодія. «Неправильність» її полягає в тому, що партнери не розуміють чи не бажають зважати на те, до якої позиції звертається партнер, відповідають йому з іншої позиції, тим самим виявляючи, з одного боку, неадекватність розуміння позиції та дій партнера, а з іншого — яскраво виявляючи свої власні наміри і дії.

Ø Третім типом взаємодії є приховані трансакції. Це такі взаємодії, що містять одночасно два рівні: явний, виражений словесно, соціальний і прихований, який мається на увазі, психо­логічний.

Трансактний аналіз дозволяє описати не тільки те, що гово­рять партнери, але і підтекст, що виражається інтонацією чи про­сто мається на увазі («читання між рядків»). Саме підтекст, спеціально пристосо­ваний прихований вплив дозволяють маніпулятору управляти співрозмовником проти його волі.

Використання прихованих трансакцій припускає або глибоке знання партнера, або велику чутливість до невербальних засобів спілкування — тону голосу, інтонації, міміки, жесту, оскільки саме вони найчастіше передають прихований зміст. Важливо також відзначити, що часто перехресна взаємодія виникає через те, що один з партнерів явно реагує на існуючу чи удавану при­ховану дію.

Використання трансактного аналізу взаємодії дозволяє глибше зрозуміти події, що відбуваються у ній, позиції і наміри учасни­ків, а також дає можливість перебудувати спілкування таким чи­ном, щоб одержати потрібний результат.

Дата добавления: 2015-05-22