Питання 1. 1. Людина,індивідуальність особистість як предмет прикладної психології

Год.

Тема 2.

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА МІЖОСОБИСТІСНА СУМІСНІСТЬ

1. Людина,індивідуальність особистість як предмет прикладної психології.

2. Темперамент, його роль у діяльності людини.

3. Проблема міжособистісної сумісності.

4. Характер, його вплив на ділову співпрацю.

5. Типологія особистості

6. Трансактний аналіз спілкування

Кожна людина, як складна самоорганізована система має окрему тілесність, тобто окрему фізичну структуру (механістична основа), а також свою власну, індивідуальну сукупність духовно-психологічних рис (синергетична основа), що визначають її індивідуальність.

Індивідуальність — це сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, зді­бностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, які забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків із навколишнім світом.Інди­відуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психо­логічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої людини, так і для її оточен­ня. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспіль­на сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, тощо.

Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, ге­нетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в ре­альній дійсності вона стає особистістю.

Структуру особи за 3. Фрейдом становлять три інстанції:

1. «Воно» — це первісна, основна, центральна частина струк­тури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. «Его» («Я») — психічна інстанція, яка підкоряється прин­ципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім сере­довищем і виробляє ефективні способи спілкування із зовнішнім світом.

3. «Супер-Его» («Над-Я») — моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного спо­собу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з «Воно», а з «Я», вона є суддею і цензором особистості. До функцій «Над-Я» належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Незадоволеність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби «Воно» і «Над-Я». Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє у собі захисні механізми:

1. Заперечення — проявляється тоді, коли людина намагається не помічати, заперечувати неприємну для неї дійсність, що ча­сто заважає їй продуктивно працювати. Поширеною формою такої поведінки є заперечення критики на свою адресу як психологічний самозахист.

2. Придушення (стримування) — проявляється у блокуванні внутрішніх імпульсів і погроз (напротивагу запереченню).

3. Раціоналізація — постає як спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать моральним нормам.

4. Реактивне утворення — проявляється у приховуванні людиною від себе мотиву власної поведінки, його придушенням через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

5. Проекція — проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі.

6. Інтелектуалізація — намагання уникнути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах.

7. Заміщення — полягає в частковому задоволенні неприйнятного мотиву будь-яким морально допустимим способом.

Згідно з теорією гуманістичної психології особистість є уніка­льною цілісною системою, здатною до самоактуалізації, що притаманне тільки людині. Це вчення базується на таких основних положеннях:

ü людину слід вивчати лише в цілісності;

ü кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих ви­падків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;

ü головною психологічною реальністю є переживання люди­ною світу і себе в ньому;

ü людське життя слід розглядати як єдиний процес станов­лення і буття людини;

ü людина є активною, творчою особистістю;

ü людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації;

ü людина наділена певними ступенями свободи від зовніш­ньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керуєть­ся у своєму виборі.

При створенні цієї теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987) брав до уваги здатність кожної людини до особистісного самовдосконалення. Важливим компо­нентом її структури є «Я-концепція», що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини.

«Я-концепція»

— цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного «Я», який є установкою людини стосовно себе.

«Я-концепція» може бути позитивною, негативною і амбіва­лентною (суперечливою). Задоволеність людини життям, від­чуття нею щастя жити залежить від того, якою мірою її досвід, «реальне Я» та «ідеальне Я» співвідносяться між собою. Найва­жливішою характеристикою психологічно зрілої особистості є її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людсько­го «я».

На шляху розвитку особистості у її прагненні до психоло­гічної зрілості виникає проблема міжособистісної суміс­ності.

Позитивний синергізм дії виникає внаслідок психоінтеграції двох чи групи індивідуумів — особистостей у найбільшій мірі психологічно сумісних.

Головними ознаками психологічної сумісності є:

Ø взаємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній дія­льності;

Ø висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії її процесом і результатом, коли кожний з них виявився на висоті вимог іншого.

Вона базується на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик особистості. Критерієм міжособистісної суміс­ності

є суб'єктивна задоволеність партнерів результатами взаємодії.

Ключову роль у психологічній інтегративності відіграє темперамент особи. Він визначає сумісність (інтегративність, високо-інтегративність, слабоінтегративність, несумісність).

Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і у тварини) двох нервових процесів: збудження і гальмування. Ви­користовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту та його типів: ü сила — слабкість; ü врівноваженість — неврівноваженість; ü швидкість, рухливість — інертність, повільність.

Дата добавления: 2015-05-22