Етапи формування особистості

Період	Провідна діяльність	Провідна сторона соціалізації
1. Дитинство (0-1 рік)- етап “довіри до світу”	Емоційне спілкування з дорослими	Освоєння норм відносин між людьми
2. Раю, є дитинство (1-3 роки) - етап “самостійності”	Предметна діяльність	Опанування суспільно вироблених способів діяльності з предметами
3. Дошкільне дитинство (3-6-7 років) - етап “вибору ініціативи”	Гра	Освоєння соціальних ролей, взаємовідносин між людьми
4. Молодший шкільний вік (6-11 років)- етап “майстерності”	Навчальна діяльність	Освоєння знань, розвиток Інтелектуально - пізнавальної сфери особистості
5. Підлітковий (11-14 років)	Спілкування з ровесниками	Освоєння норм відносин між людьми
6. Юнацький (14-18 років) - етап самовизначення “світ і я”	Навчально - фахова діяльність	Освоєння фахових знань, умінь
7. Пізня юність (18-25 років) - етап “людської близькості”	Трудова діяльність, фахове навчання	Освоєння норм відносин між людьми і професійно-трудових умінь
8. Етап людської зрілості

Психосоціальна концепція розвитку особистості (рис. 9), розроблена відомим психологом Еріксоном, показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Еріксон увів поняття “групова ідентичність”, яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується “егоідентичність”, почуття сталості та безперервності свого “Я”, незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності - тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості. Кожна стадія характеризується завданнями цього віку, а завдання висуваються суспільством. Але вирішення завдань визначається вже досягнутим рівнем психомоторного розвитку людини і духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе. На стадії дитинства (1-ша стадія) головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу. Базова довіра виявляється в легкості годування, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечника, умінні дитини спокійно чекати матір (не кричить, не кличе, дитина упевнена, що мати прийде і зробить те, що потрібно). Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важлива не кількість їжі, а якість догляду за дитиною, важлива впевненість матері у своїх діях. Якщо мати тривожна, невротична, якщо обстановка в сім'ї напружена, якщо дитині приділяють мало уваги (наприклад, дитина в будинку сиріт), то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з немовлям призводить до різкого уповільнення психічного розвитку дитини.
2-га стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії і незалежності, дитина починає ходити, вчиться контролювати себе при виконанні актів дефекації; суспільство і батьки привчають дитину до акуратності, охайності, починають соромити за “мокрі штанці”. Соціальне несхвалення відкриває очі дитини “всередину”, вона відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага “автономії” і “сорому”. Це співвідношення буде позитивно сприятливим для розвитку дитини, якщо батьки не будуть пригнічувати бажання дитини, не будуть бити за провинності. У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому що вона бігає, вміє говорити, розширює сферу оволодіння світом, у дитини формується почуття підприємливості, ініціативи, що закладається в грі. Гра дуже важлива для розвитку, тобто формує ініціативу, творчість, дитина освоює відносини між людьми за допомогою гри, розвиває свої психічні можливості: волю, пам'ять, мислення тощо. Але якщо батьки сильно пригнічують дитину, не приділяють уваги її іграм, то це негативно впливає на її розвиток, сприяє закріпленню пасивності, непевності, почуття провини. У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа залучає її до знань про майбутнє життя і діяльність, якщо дитина успішно опановує знання, нові навички, вона вірить у свої сили, спокійна, проте невдачі в школі призводять до появи, а іноді до закріплення, почуття неповноцінності, невіри у свої сили, розпачу, втрати інтересу до навчання. При відчутті неповноцінності дитина наче знову повертається в сім'ю, вона для нього - захист, якщо батьки намагаються допомогти дитині перебороти труднощі в навчанні. Якщо батьки лише лають і карають за погані оцінки, почуття неповноцінності в дитини закріплюється іноді на все життя. У підлітковому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як він виглядає перед іншими, необхідність знайти фахове покликання, здібності, уміння - ось питання, що постають перед підлітком, і це вже - вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення. На цій стадії наново постають всі критичні питання минулого. Якщо на ранніх стадіях у дитини сформувалися автономія, ініціатива, довіра до світу, впевненість у своїй повноцінності, значущості, то підліток успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє “Я”, визнання себе з боку оточуючих. У протилежному випадку відбувається дифузія ідентичності, підліток не може знайти своє “Я”, не усвідомлює своїх цілей і бажань, відбувається повернення, регресія до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій, з'являється неясне, але стійке відчуття тривоги, самітності, спустошеності, виникає постійне чекання чогось такого, що може змінити життя, але сама людина активно нічого не робить, з'являється страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до оточуючих, почуття “невизнання себе” з боку інших людей. Якщо людина знайшла себе, то ідентифікація полегшується.
На 6-й стадії (молодість) для людини актуальними стають пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми, зміцнення зв'язків із своєю соціальною групою, людина не боїться знеособлювання, вона змішує свою ідентичність з іншими людьми, з'являється почуття близькості, єдності, співробітництва, інтимності з певними людьми. Проте, якщо дифузія ідентичності переходить і на цей вік, людина замикається, закріплюється ізоляція, самітність, 7-ма (центральна) стадія - дорослий етап розвитку особистості. Розвиток ідентичності йде все життя, справляється вплив з боку інших людей, особливо дітей, вони підтверджують, що ти їм потрібний. Позитивні симптоми цієї стадії: особистість вкладає себе в улюблену працю і турботу про дітей, задоволена собою і життям. Якщо немає об'єктів любові (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина спустошується, виникає застій, відсталість, психологічний і фізіологічний регрес. Як правило, такі негативні симптоми сильно виражені, якщо особистість була підготовлена до цього всім перебігом свого розвитку, якщо завжди були негативні вибори на етапах розвитку. Після 50 років (8-ма стадія) відбувається утворення завершеної форми егоідентичності на основі всього шляху розвитку особистості. Людина переосмислює усе життя, усвідомлює своє “Я” у духовних роздумах про прожиті роки. Людина повинна зрозуміти, що її життя - це неповторна доля, яку не треба переробляти, людина “приймає” себе і своє життя, усвідомлює необхідність у логічному завершенні життя, проявляється мудрість, відсторонений інтерес до життя перед обличчям смерті. Якщо “прийняття себе і життя” не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, виникає думка, що життя пройшло неправильно, марно.

5. Поняття про психосоціальну кризу. Характеристика вікових криз за еріксоном

Соціалізація особистості - процес складний і суперечливий, у ньому доводиться постійно переборювати численні перешкоди та кризи. Відповідно до теорії психосоціального розвитку американського психолога Е. Еріксона, розвиток людини складається із трьох взаємозалежних, хоча й автономних процесів: соматичного розвитку, що досліджується біологією, розвитку свідомого «Я», що досліджується психологією, і соціального розвитку, що досліджується суспільними науками.

Основний закон розвитку - «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища та властивості, яких не було на попередніх стадіях процесу. Перехід до нової фази розвитку протікає у формі «нормативної кризи», що зовні нагадує патологічні явища, але насправді виражає нормальні складності росту. Перехід на нову фазу розвитку можливий тільки на основі вирішення основного протиріччя, властивого попередній фазі.

У цілому людина протягом життя переживає вісім глобальних психосоціальних криз, специфічних для кожного віку (причому шість із них властиві в період життя до 20-25-ти років). Суть кризи становить внутрішньоособистісний конфлікт між протилежними станами свідомості та психіки. Успішний результат цих криз визначає можливість подальшої соціалізації та наступного розквіту особистості. Невдале розв'язання однієї з цих криз приводить до того, що, розв'язуючи наступну кризу, людина змушена розв'язувати протиріччя, властиві не тільки для даної кризи, а й для попередніх. Однак це дається набагато сутужніше. Це утруднює процес соціалізації та наприклад, пояснює таке соціально-психологічне явище, як більш пізне дорослішання, соціальна пасивність тощо.

Першу кризу (довіра - недовіра) людина переживає в дитинстві - на першому році життя. Вона пов'язана з тим, задовольняються чи ні основні фізіологічні потреби дитини людиною, яка доглядає за нею. У випадку задоволення потреби у спілкуванні й інших життєво важливих потреб, взаємної прихильності в дитини розвивається почуття глибокої довіри до навколишнього світу. У випадку поганого спілкування матері з дитиною - ігнорування, її зневаги, позбавлення любові, занадто раннього або різкого відлучення дитини від грудей у дитини формується недовіра до навколишнього світу. Таким чином, розвиток дитини визначається майже винятково спілкуванням із нею дорослих людей, у першу чергу матері. У процесі вирішення першої кризи вже можуть виникнути передумови до прояву в майбутньому прагнення до людей або відстороненості від них.

Друга криза (самостійність - сумніви в собі та сором) переживається в ранньому дитинстві - у віці від одного до трьох років. Вона пов'язана з першим досвідом навчання, особливо з розвитком найпростіших рухових навичок (наприклад, ходіння), із приученням дитини до охайності. Якщо батьки розуміють дитину та допомагають їй, не позбавляючи її можливості проявляти самостійність, дитина отримує досвід автономії. Навпаки, занадто строгий або занадто непослідовний зовнішній контроль призводить до розвитку в дитини сором'язливості або сумнівів, пов'язаних, головним чином, зі страхом утратити контроль над власним організмом. Дитина почуває свою непристосованість, сумнівається у своїх здатностях, відчуває втрати. Слабко розвинена мова, є сильне бажання приховати свою ущербність від оточуючих.

Третя криза (ініціатива, активність - почуття провини, пасивність) відповідає другому дитинству (із трьох до шести років). У цьому віці відбувається самоутвердження дитини («Я - сам»), активне вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, уключення в статево-рольову поведінку (наприклад, нагадування хлопчикам «Ти ж чоловік, а чоловіки не плачуть» найчастіше допомагають набагато більше інших виховних засобів). Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач і безвідповідальності можуть призвести її до пасивності та почуття провини.

Четверта криза (працьовитість - почуття власної неповноцінності) відбувається в молодшому шкільному віці (від шести до одинадцяти років). У школі дитина вчиться працювати, готуючися до виконання майбутніх завдань. Залежно від атмосфери, що панує у школі, прийнятих методів навчання та виховання в дитини розвиваються смак до роботи, почуття обов'язку, пізнавальні та комунікативні вміння та навички тощо. Або ж, навпаки, у неї виникає почуття неповноцінності як у плані використання засобів і можливостей, так і у плані власного статусу серед товаришів (дитина уникає складних завдань, ситуацій змагання тощо).

П'ята криза (життєве самовизначення - плутанина ролей) переживають підлітки обох статей у період статевої зрілості (11-ти та 16-18-ти років). Цей період характеризується появою почуття своєї неповторності, індивідуальності, несхожості на інші. Типова риса цього періоду - «рольовий мораторій». Діапазон виконуваних ролей розширюється, але юнак не засвоює ці ролі всерйоз і остаточно, а як би пробує, приміряє їх до себе. У цей же період відбувається пошук ідеалів і прикладів для наслідування, вибудовування планів на майбутнє, самовизначення в питаннях «як бути?», «ким бути?». Цей процес припускає об'єднання минулого досвіду підлітка, його потенційних можливостей і виборів, які він повинен зробити. При успішному розв'язанні кризи підліток формує світогляд, заявляє про себе як про індивідуальності, здійснює чітку статеву поляризацію у формах поведінки. Нездатність підлітка до ідентифікації або пов'язані з нею труднощі можуть призвести до її «розпилення» або ж плутанини ролей, які підліток грає або буде грати в усіх сферах життєдіяльності. Може наступити виражене прагнення розібратися в собі на шкоду відносинам із зовнішнім світом (зокрема нерозуміння форм поведінки, що відповідають даній статі), «застиганні» на минулому замість думок про майбутнє тощо.

Шоста криза (близькість до людей - ізоляція від людей) притаманна молодим дорослим людям у віці 18-25 років. Вона пов'язана з пошуком щиросердечної та інтимної близькості з коханою людиною, разом із якою йому треба буде прожити в сім'ї тривалий час. Головні проблеми цієї кризи - любов, народження та виховання дітей, робота, задоволеність особистим життям. При успішному подоланні кризи виражене прагнення до контактів із людьми, бажання присвятити себе іншим людям. Відсутність подібного досвіду призводить до уникнення людей, особливо близьких інтимних відносин із ними, до ізоляції людини та його замикання в самій собі, до стану самітності. При неподоланні шостої кризи характерні перші симптоми відхилень у психіці, розладів, що виникають під впливом нібито існуючих загрозливих сил.

Сьома криза (творчість, життєва активність - застій, зосередженість на собі, на своїх проблемах) переживається людиною у віці 40-45 років, а іноді й пізніше. Її успішне долання характеризується продуктивною та творчою роботою над собою й іншими людьми, задоволеністю сімейними відносинами, гордістю за своїх дітей. Цей період життя відрізняється високою продуктивністю в самих різних областях. У випадку неподолання цієї кризи в людині виражені егоїзм, егоцентризм, непродуктивність у роботі, виняткова турбота про саму себе.

У свою чергу, Пекк виділяє в цій кризі чотири підкризи. По-перше, поступовий розвиток у людини поваги до мудрості, що змінює примат фізичної сили та хоробрості. По-друге, важливо, щоби сексуалізація соціальних відносин поступилася місцем їхній соціалізації (що природно призводить до ослаблення сексуальних ролей). По-третє, треба вміти не піддатися афективному,тобто пов'язаному з почуттями, настроями, переживаннями - Ред.), почуттєвому збіднінню, пов'язаному із втратою та смертю близьких чи з відокремленням дітей, і зберегти емоційну гнучкість, що сприяє емоційному збагаченню в інших формах. Нарешті, по-четверте, важливо, щоби людина намагалася зберегти як можна більшу щиросердечну гнучкість і продовжувати пошук нових форм поведінки, замість того щоби дотримуватися старих звичок і перебувати в психічній ригідності (закляклості, негнучкості - Ред.).

Восьма криза (повнота життя - розпач) переживається під час старіння, особливо з виходом людини на пенсію.

7. Головні форми та види діяльності. – дописати про форми

Основні різновиди діяльності (пізнання, спілкування, праця)

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині залежно від віку властиві всі тир різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є грау шкільному - навчання, а у зрілому віці - праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом - суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.

Дата добавления: 2015-05-22