Завроцький М. М. ,саоичвмко О. М, 'тичина ЇМ. Психологія особистості

/89

/86

W5

Властивості, які входять у цю підструктуру, далеко не всі психологи розглядають як властивості особистості. Дійсно, навичка, яка тільки почала формуватися, як і кожна однократна дія (як і однократний, короткочасний прояв інтересу в попередній підструктурі або психічній функції в наступній), ще не властивість особистості, а тільки короткочасний психічний

А підструктура особистості поєднує знання, навички, уміння і звички, набуті в особистому досвіді шляхом навчання, але вже з помітним впливом і біологічно, і навіть генетично зумовлених властивостей особистості. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою, або підготовленістю, але краще її коротко називати досвідом. Активність досвіду виявляється через вопьові навички, а його вивчення вимагає психолого-педагогічного рівня.

Але в другому значенні, акцентованому психологами, переконання — найвищий рівень спрямованості, у структуру якого входить не тільки світогляд, який може бути пасивним, але й активізуюча його воля до боротьби за нього. У цьому значенні переконання — вищий підсумок ідеологічного виховання особистості.

Згаданий термін «переконання» вимагає уточнення. В одному значенні це синонім впевненості в істинності конкретного факту або положення. У цьому значенні переконання є компонентом світогляду, причому найбільш істотним.

У цю подструктуру включаються різні прояви відношень, виходячи з п'ятого наведеного критерію виділення підструктур — загальноприйнятості психологічних понять. Однак відношення більш правильно розглядати не як властивість особистості, а як атрибут свідомості, поряд з переживанням і пізнанням, які визначають різні прояви її активності. Але найбільше активність спрямованості виявляється через переконання. Вивчення цієї підструктури вимагає соціально-психологічного рівня.

А підструктура особистості поєднує спрямованість і відношення особистості, які виявляються як її моральні риси. Елементи (риси) особистості, які входять у цю під структуру, не мають безпосередніх вроджених задатків, а відбивають індивідуально заломлену групову суспільну свідомість. Ця підструктура формується шляхом виховання. Вона може бути названа соціально зумовленою подструктурою, але може більш коротко бути названа і спрямованістю особистості. Спрямованість, взята як ціле, у свою чергу, містить у собі такі її форми, як підструктури: потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали, світогляд, переконання. У цих формах спрямованості особистості виявляються і стосунки, і моральні якості особистості, і різні форми потреб.

процес або стан. Але їх типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навички (не тільки розумові або вольові, але і моторні й сенсорні), і тим більше вміння, і вже, безперечно, властивість особистості. Адже у цьому і полягає діалектика переходу кількості в якість у ряді: короткочасний процес — стан — властивість особистості.

3-я підструктура особистості поєднує індивідуальні особливості окремих психічних процесів, або психічних функцій, які розуміються як форми психічного відображення: пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприймання, почуттів, волі. Порядок цей не випадковий. Психічна пам'ять розвивалася на основі фізіологічної і генетичної пам'яті, і без неї не могли б ні існувати, ні розвиватися інші форми відображення. Тому з неї і починається цей ієрархічний ряд психічних процесів як форм відображення. Але кожна форма відображення, закріплюючись своїм видом пам'яті, стає властивістю особистості. Якщо механічна пам'ять відкриває цей ряд, то значеннєва пам'ять ніби замикає його Тому пам'ять краще розглядати як наступну форму відображення, яка пронизує весь ієрархічний ряд його форм знизу доверху.

Емоції і відчуття як форми відображення властиві і тварині. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі видно ще більш чітко, оскільки форми відображення є функціями мозку і залежать від його стану. Вона, взаємодіючи з трьома іншими підструктурами, формується в основному шляхом вправи. Вивчається вона в основному на індивідуальному психологічному рівні.

Як відомо, форм відображення світу більше, ніж ті дві, про які говорять філософи як про почуттєве й абстрактне або, точніше, безпосереднє і опосередковане пізнання, яке відповідає, говорячи мовою школи І. П. Павлова, першосигнальному і другосигнальному пізнанню. Усі психічні явища є формами відображення або їх комбінацій, хоча все ще не досить добре вивчені у світлі ленінської теорії відображення.

4-а підструктура особистості поєднує властивості темпераменту, або, як тепер говорять слідом за Б.М. Тепловим, типологічні властивості особистості. Сюди ж входять статеві та вікові властивості особистості і її патологічні, так звані «органічні» зміни. Формуються потрібні риси, які входять у цю підструктуру (а точніше, перетворюються), шляхом тренування, якщо це перетворення взагалі можливе. Більшу, ніж у попередніх підструктурах, роль тут відіграє компенсація. Властивості особистості, які входять у цю підструктуру, незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, а соціальні впливи їх тільки субординують і компенсують. Тому коротко цю підструктуру можна називати біопсихічною. Активність цієї підструктури визначається силою нервових процесів, а вивчається вона на психофізіологічному, а іноді і на нейропсихологічному, аж до молекулярного, рівні.

У ці чотири підструктури можуть бути вміщені усі відомі властивості особистості. Причому частина цих властивостей відноситься в основному тільки до однієї підструктури, наприклад переконаність і зацікавленість — до 1-ї; начитаність і вмілість — до 2-ї; рішучість до 3-ї; виснажуваність і збудливість — до 4-ї. Інші, і їх більше, лежать на перетинах підструктур і є результатом взаємозв'язків різних власних підструктур. Прикладом може бути морально-вихована воля, як взаємозв'язок 1-ї і 3-ї підструктур; музикальність, як взаємозв'язок 3,4 і, звичайно, 2-ї підструктур.

Не тільки кожна з цих чотирьох підструктур, розглянута як ціле, у свою чергу, має свої підструктури, але і кожна риса особистості також має свою структуру, до якої входять більш тонкі зв'язки. Наприклад, хоча переконаність в основному відноситься до 1-ї підструктури, у її структуру входять як елементи волі і відповідні знання, і розумові навички.

Отже, підсумовуючи викладене можна стверджувати, що чотири основні рядоположні підструктури особистості містять у собі всі відомі властивості особистості і їх уже досить добре вивчені узагальнення. Ієрархія різних властивостей цих підструктур (співвідношення в кожній з них ролі соціальних і біологічних, особливостей активності, специфічних видів формування і рівнів вивчення) виявляє їхні закономірні збіги. Це буде підтверджено й уточнено спеціальним розглядом соціального і біологічного в особистості (р. IX) і її формування (р. XIII).

Однак це можна буде зробити остаточно тільки після розгляду й обґрунтування в наступному розділі, який є безпосереднім продовженням цього, місця характеру і здібностей, як двох підструктур, спроектованих на чотири розглянуті тут рядоположені підструктури.

3. ВЗАЄМОДІЯ СТРУКТУР ОСОБИСТОСТІ, СВІДОМОСТІ, ДІЯЛЬНОСТІ

Коли мова йшла про структуру свідомості і діяльності, було відзначено, що, крім зв'язків їх підструктур між собою, обидві ці структури пов'язані й зі структурою особистості. Тепер настав час розібрати ці зв'язки, уточнивши дві найважливіші обставини.

По-перше, треба нагадати, що у всіх трьох випадках мова йде про динамічну і функціональну структури, розумінню яких заважає їхнє мимовільне ототожнення з просторовими і морфологічними.

По-друге, треба враховувати, що взаємодія цих трьох структур може проявлятися як безпосередня тотожність елементів різних структур, які лежать на перетині їх підмножин (говорячи мовою теорії множин), і як їх причинно-наслідкові взаємодії. Оскільки взаємодія може мати місце між елементами всіх трьох структур, далі мова йтиме не тільки про ці останні випадки, але і про ті, коли одні й ті ж психічні явища можуть бути елементами або навіть підструктурами в цілому одночасно двох або навіть трьох структур.

Щоб уберегти читача від листания книги, зведемо всі три структури в один висновок:

Елементи спрямованості особистості можуть бути тотожні стійким атрибутам свідомості, що найбільш чітко виражено стосовно будь-яких її підструктур зі стійкими відношеннями як атрибутами свідомості. Але вони ж можуть бути й елементами підструктур мети і мотивів діяльності. Сказане відноситься до всіх підструктур спрямованості особистості, але до переконань, зрозуміло, у більшій мірі, ніж до потягів. Закон ієрархії виявляється і тут.

Найбільша, фактично абсолютна тотожність є в підструктурах форм відображення структури особистості і структури

свідомості. Це, зокрема, підтверджує обґрунтованість визначення: особистість — це людина як носій свідомості. Але окремі елементи цієї підструктури особистості можуть бути й елементами підструктури мотивів діяльності, що особливо чітко виявляється в змістовній стороні мотивів.

Не менш виразна тотожність елементів виявляється в підструктурі досвіду особистості з елементами підструктури способу діяльності, з одного боку, і вищої за ієрархією підструктурою стійкості свідомості. Адже нею, як було сказано в § 2 р. Ill, є ті елементи свідомості, які є властивостями особистості. Звичайно, тут мова йде тільки про ті з них, які ними стали в особистому досвіді, а не виявилися результатом вроджених задатків.

Підструктура форм психічного відображення, загальна і тільки по-різному названа в структурі свідомості й особистості, найбільш чітко виявляється в структурі дії

Біопсихічна структура особистості має тотожні елементи тільки патологічні, у настільки ж патологічних елементах структур і свідомості, і діяльності. Ясність свідомості пов'язана зі структурою особистості і діяльності формою її впливу, а не тотожністю. А результат діяльності пов'язаний зі структурами особистості і свідомості тільки через попередні йому підструктури структури діяльності — її спосіб.

Особистість, свідомість і діяльність взаємодіють і в цілому, змінюючи свої причинно-наслідкові зв'язки відповідно до загального для всього існуючого закону взаємодії. Особистість, виявляючись у діяльності, є її причиною, але, формуючись в діяльності, вона її наслідок. Діяльність як прояв особистості — її наслідок, а як фактор її формування — причина. Діяльність, формуючи не тільки особистість, але і свідомість, є причиною і її. Але свідомість у формі свідомої мети є причиною діяльності. Ця зміна причинно-наслідкових зв'язків, розуміння і використання якої має найважливіше значення для теорії і практики формування особистості, спонукала сформулювати принцип єдності особистості, свідомості і діяльності, про який мова йшла в р. IV і ще буде сказано в р. X.

На закінчення цього короткого огляду взаємодій структур особистості, свідомості і діяльності треба відзначити, що все-таки особистість, свідомість і діяльність — це не тотожні феномени, а різні прояви одного і того ж феномена — людської психіки. Тому, говорячи мовою теорії множин, їхньої структури — тільки пересічні підмножини множини — людської психіки, у яких, як і в будь-яких пересічних підмножин, є тільки окремі загальні елементи.

Отже, теоретично є підстави розглядати структури свідомості особистості і діяльності як підструктури єдиної динамічної функціональної структури психіки, якщо її взяти за ціле.

Зіставлення структури особистості з раніше викладеними (у p. Ill і IV) структурами свідомості і діяльності виявляє їхні закономірні взаємодії, підтверджуючи зв'язок структур свідомості і діяльності, викладені в р. IV.

Теоретичне припущення підтвердилося, хоча раніше кожна з цих трьох структур була виявлена й описана незалежно одна від одної.

Розгляд співвідношення соціального і біологічного (р. IX), методів її вивчення (р. XI) і формування (р. XIII) допоможе глибше зрозуміти всі ці взаємодії.

187

Платонов К.К. Структура и развитие личности. - М.: Наука, 1986. - С. 131-144.

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ ______

Фріц Перлз

ГЕШТАЛЬТ-ПСИХОЛОПЯ

Будь-який
розумний підхід до
психології, який не
ховається за

професійним жаргоном, повинен бути зрозумілий інтелігентному зацікавленому читачу і повинен ґрунтуватися на

фактах людської поведінки. Якщо це не так, з цим підходом у принципі щось не в порядку. Зрештою, психологія має справу з найбільш цікавим для людини предметом — з нами самими і з нашими близькими.

Розуміння психології і нас самих повинно бути послідовним. Не вміючи зрозуміти себе, ми не можемо зрозуміти, що ми робимо, не можемо розраховувати на вирішення своїх проблем і повинні відмовитися від надії жити життям, яке нас задовольняє. Однак розуміння себе припускає щось більше, ніж звичайну роботу розуму. Воно вимагає також почуттів і сензитивності.

Представлений тут підхід ґрунтується на передумовах, які не можна назвати ні неясними, ні безпідставними. Навпаки, переважно це передумови здорового глузду, які легко підтверджуються досвідом. Фактично вони лежать в основі сучасної психології, хоча часто їх формулюють у складних термінах, які, підтримуючи в автора почуття власної значимості: швидше заплутують читача, ніж служать проясненню суті справи. На жаль, психологи, як правило, приймають їх як щось зрозуміле саме по собі і залишають на задньому плані, а тим часом

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УІІІВСРСИТСГ ІМСНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_______________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО) ТА ПРАКТИЧНО! ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

їхні теорії все далі ідуть від реальності і результатів спостереження. Але якщо ми виразимо ці передумови ясно і просто, ми отримаємо можливість використовувати їх як міру обґрунтованості і корисності наших уявлень, що дозволить нам проводити дослідження з задоволенням і з користю.

Першу передумову ми введемо за допомогою ілюстрації. Ми сказали, що запропонований у цій книзі підхід у багатьох відношеннях новий. Це не означає, що він ніяк не пов'язаний з іншими теоріями людської поведінки або з іншими застосуваннями цих теорій до проблем повсякденного життя, чи у психотерапевтичній практиці. Це не означає також, що наш підхід складається лише з нових і революційних елементів. Значна частина його елементів може бути знайдена в багатьох інших підходах до нашого предмета. Нові тут в основному не окремі фрагменти, з яких повинна складатися теорія; унікальність, яка дає нам право претендувати на увагу читача, дає підходу спосіб їх використання й організації.

У цьому останньому реченні виявлена перша основна передумова нашого підходу, яка полягає в тому, що факти, сприйняття, поведінка або феномени здобувають свою специфіку і певне значення завдяки своїй особливій організації

Ці уявлення спочатку розроблялися групою німецьких психологів, які працювали в галузі сприймання. Вони показали, що людина не сприймає окремі, не пов'язані між собою елементи, а організує їх у процесі сприймання в єдине ціле. Наприклад, людина, яка входить в кімнату, де перебувають інші люди, сприймає не плями кольору, які пересуваються, і навіть не обличчя і тіла окремо; вона сприймає кімнату і людей, які перебувають в ній, як деяку єдність, у якій один з елементів, обраний з багатьох інших, виділяється, у той час, як інші складають тло. Вибір цього елементу серед інших визначається багатьма факторами, сукупність яких може бути об'єднана загальним терміном "інтерес". Поки є такий інтерес, усе ціле представляється осмислено організованим. А якщо інтерес повністю відсутній, сприймання перестає бути цілісним і кімната розпадається на безліч непов'язаних об'єктів.

Розглянемо, як цей принцип може діяти в простій ситуації. Припустимо, що кімната, про яку йде мова, — вітальня під час вечірки. Велика частина гостей уже прийшла, інші поступово збираються. Входить хронічний алкоголік, який хоче випивки. Для нього інші гості, а також стільці, диван, картини на стінах — усе це несуттєво, це тло. Він направляється до бару; із усіх об'єктів у кімнаті саме бар є для нього фігурою.

Входить інша гостя; вона — художниця, і хазяйка квартири недавно купила її картину. її насамперед цікавить, де і як висить ця картина; її вона вибирає серед всіх інших об'єктів у кімнаті. її, як і алкоголіка, можуть зовсім не цікавити люди в кімнаті, вона простує до своєї картини як голуб, який прагне додому.

А ось молодий чоловік, який прийшов на вечірку, щоб зустрітися зі своєю нинішньою подружкою. Він оглядає тих, хто зібрався, розшукуючи її, і, коли знаходить, вона стає для нього фігурою, а все інше - тлом.

Для гостя, який переходить від однієї групи до іншої, з дивана на софу, від хазяйки до коробки із сигаретами, вітальня виявляється зовсім різною в різні моменти. Коли він бере участь в розмові у певному колі гостей, це коло і ця розмова є для нього фігурою. Коли він, постоявши, почуває себе втомленим і хоче сісти, фігурою стає вільне місце на дивані. В міру змін його інтересу змінюється його сприйняття кімнати, людей і об'єктів у ній, і навіть самого себе. Фігура і тло міняються місцями; вони не залишаються настільки постійними, як у того юнака, що увесь вечір прикутий до своєї коханої.

Але ось приходить новий гість. Він, як багато хто з нас на вечірках, взагалі не хотів сюди йти, і в нього тут немає ніяких справжніх інтересів. Для нього вся сцена залишається неорганізованою і безглуздою, поки не відбудеться що-небудь, що залучить його увагу й інтерес.

Психологічна школа, яка ґрунтується на таких спостереженнях, називається гештальтпсихологією. "Гештальт" — німецьке слово, для якого важко знайти точний англійський еквівалент. Гештальт — це паттерн, конфігурація, певна форма організації індивідуальних частин, що створює цілісність. Основна передумова гештальтпсихології полягає в тому, що людська природа організована у вигляді патгернів або цілісностей, і тільки в такий спосіб може бути сприйнята і зрозуміла.

ГОМЕОСТАЗ

Наша наступна передумова полягає в тому, що життя і поведінка керуються процесом, який в науці називається гомеостазом, а простіше — пристосуванням чи адаптацією. Гомеостаз — це процес, за допомогою якого організм підтримує свою рівновагу і, відповідно, здоровий стан в умовах, які змінюються. Іншими словами, гомеостаз — це процес задоволення організмом своїх потреб. Оскільки потреби ці численні і від кожної з них залежить рівновага організму, гомеостатичний процес продовжується безупинно. Усе життя характеризується цією постійною грою рівноваги та нерівноваги в організмі.

Якщо гомеостатичний процес порушується так, що організм занадто довго залишається в стані нерівноваги, — це означає, що він хворий. Якщо процес гомеостазу зазнає повної невдачі, організм помирає.

Ось трохи прикладів, які це пояснюють. Функціонування людського організму вимагає підтримки в певних рамках кількості цукру в крові. Якщо кількість цукру нижча від норми, надниркові залози виділяють адреналін, що змушує печінку перетворювати в цукор запаси глікогену; цукор потрапляє у кров, і рівень його в крові підвищується. Усе це відбувається фізіологічно, організм цього не усвідомлює. Але падіння рівня цукру в крові створює й інший ефект: воно супроводжується відчуттям голоду. Організм відновлює свою рівновагу, задовольняючи цю потребу за допомогою їжі. їжа перетравлюється, певна її кількість перетворюється в цукор, який надходить у кров. Таким чином, у тому, що стосується їжі, гомеостатичний процес вимагає усвідомлення і певних довільних дій з боку організму.

Коли рівень цукру піднімається вище норми, підшлункова залоза виділяє більше інсуліну, що змушує печінку зменшити кількість цукру. У цьому також допомагають нирки: цукор виходить із сечею. Цей процес, як і раніше описаний, є чисто фізіологічним. Але вміст цукру в крові може бути зменшений і довільним чином, в результаті усвідомлення і відповідної дії. Хронічні труднощі гомеостатичного процесу, які проявляються в постійно підвищеній кількості цукру в крові, в медицині називаються діабетом. Організм діабетика не може керувати власним процесом. Однак пацієнт може здійснювати контроль, штучно збільшуючи кількість інсуліну, тобто приймаючи його у вигляді таблетки, що знижує рівень цукру до норми.

Візьмемо інший приклад. Здоров'я організму вимагає, щоб кількість води в крові також підтримувалася в певних межах, Якщо вона падає нижче необхідного рівня, зменшується потовиділення, слиновиділення і сечовиділення, і тканини тіла передають частину рідини, що міститься в них, у систему кровообігу. Тіло в такі періоди зберігає воду. Це фізіологічна

сторона процесу. Але коли кількість води в крові стає занадто малою, індивід почуває спрагу і починає можливі для нього дії, щоб підтримати необхідну рівновагу: він випиває певну кількість рідини. Якщо кількість води в крові занадто велика, відбуваються протилежні процеси, так само як у випадку збільшення кількості цукру.

Простіше можна сказати про це так: у термінах фізіології втрата води в крові називається дегідрзцією; хімічно це може бути виражене як втрата певної кількості одиниць Н_гО\ сенсорно це відчувається як спрага, симптоми якої полягають в сухості рота і занепокоєнні; психологічно це переживається як бажання пити.

Таким чином, ми можемо назвати гомеостатичний процес процесом саморегуляції, за допомогою якого організм взаємодіє зі своїм середовищем. Хоча наведені приклади описують складну діяльність організму, це найпростіші і найелементарніші функції, які служать виживанню індивіда і завдяки цьому виду в цілому. Необхідність підтримувати кількість цукру і води в крові у певних межах життєво необхідна для кожного тваринного організму.

Але є й інші потреби, не настільки критично пов'язані з питаннями життя і смерті, у яких також діє процес гомеостазу. Людина краще бачить двома очима, ніж одним. Але якщо одне око хворе чи зруйноване, людина може продовжувати жити. І хоча тепер це не двоокий, а одноокий організм, згодом він навчається ефективно функціонувати в цій ситуації, задовольняючи свої потреби шляхом відповідного пристосування.

Організм має потребу в психологічних контактах, так само як і в фізіологічних; вона відчувається щоразу, коли порушується психологічна рівновага, так само як фізіологічні потреби відчуваються, коли порушується фізіологічна рівновага. Психологічні потреби задовольняються за допомогою психологічної сторони гомеостатичного процесу.

Потрібно, однак, ясно розуміти, що психологічні процеси не можуть бути відділені від фізіологічних; кожен з них містить елементи іншого. Потреби, які за своєю природою є насамперед психологічними, і гомеостатичні пристосувальні механізми, за допомогою яких вони задовольняються, складають частину предмета психології.

Люди мають тисячі потреб на фізіологічному рівні і тисячі потреб на соціальному. Чим більше вони видаються нам істотними для виживання, чим більше ми з ними ототожнюємося, тим з більшою інтенсивністю ми направляємо нашу діяльність на їх задоволення.

І тут статичні уявлення старих психологічних теорій можуть зашкодити правильному розумінню. Помічаючи певні загальні спонуки, характерні для всіх живих істот, теоретики поступювали інстинкти як сили, що направляють життєві процеси, і описали невроз як придушення цих інстинктів. Мак-Дауголл представив список з чотирнадцяти інстинктів. Фройд вважав, що найбільш фундаментальними і важливими є ерос (секс або життя) і танатос (смерть). Але якщо ми розглянемо всі можливі порушення органічної рівноваги, то знайдемо тисячі різних за інтенсивністю інстинктів.

Теорія інстинктів має ще одну слабку сторону. Можна погодитися з тим, що потреба діє як примусова сила у всіх живих істотах, проявляючись у двох істотних тенденціях: тенденції виживання як індивіда і виду і тенденції розвитку. Це фіксовані цілі. Але способи, якими вони задовольняються, різні в різних ситуаціях, для різних видів і для різних індивідів.

Якщо виживанню нації загрожує війна, громадяни беруться за зброю. Якщо виживанню індивіда загрожує низький рівень цукру в крові, він шукає їжу. Шехерезаді загрожував смертю султан, і щоб уникнути цієї перспективи, вона протягом тисячі й однієї ночі розповідала йому казки. Чи повинні ми вважати, що вона володіла "казко-розповідним" інстинктом?

Очевидно, теорія інстинктів змішує потреби з їхніми симптомами і з засобами, які використовуються для їх задоволення, і з цієї плутанини виникає уявлення про придушення інстинкту.

Інстинкти (якщо вони існують) не можуть придушуватися, вони поза досяжністю нашої свідомості й тому поза досяжністю довільних дій. Ми, наприклад, не можемо "придушити" потребу у виживанні; але ми можемо втручатися — і робимо це — у її симптоми й ознаки. Це робиться за допомогою переривання поточного процесу, за допомогою перешкоджання самому собі у виконанні тієї дії, яка відповідає потребі.

Але що відбувається, якщо кілька потреб (чи, якщо хочете, інстинктів) виникають одночасно? Здоровий організм, очевидно, діє за принципом ієрархії цінностей. Оскільки він не здатний належним чином робити більше однієї справи одночасно, він звертається до домінуючої потреби виживання перш, ніж до якоїсь іншої. Він діє за принципом "спочатку найважливіше".

Один раз в Африці я спостерігав групу оленів, які паслися недалеко від сплячих левів. Коли один із левів прокинувся і заревів з голоду, олені минево втекли. Уявіть на хвилинку себе в шкірі оленя, припустіть, що ви біжите, рятуючи своє життя. Через якийсь час ви почнете задихатися, і тоді вам доведеться сповільнити свій біг чи взагалі зупинитися, поки ви не відпочинете; у цей момент потреба в диханні більш важлива, ніж біг, так само, як раніше, потреба втекти була важливішою від потреби в їжі.

Формулюючи цей принцип у термінах гештальтпсихології, ми можемо сказати, що в кожен момент домінуюча потреба організму виходить на передній план як фігура, а інші, принаймні тимчасово, відступають на задній план. Фігура — це та потреба, що найбільш гостро вимагає задоволення; вона може бути, як у нашому прикладі, потребою зберегти саме життя; у менш гострих ситуаціях вона може бути фізіологічною чи психологічною потребою.

Мати, наприклад, має потребу в тому, щоб її дитина була задоволена і щаслива; дискомфорт дитини створює дискомфорт для матері. Мати маленької дитини може спокійно спати під звуки вуличного шуму чи грози, але відразу ж прокинеться, якщо її дитина заплаче в сусідній кімнаті,

Щоб людина могла задовольнити свою потребу, завершивши тим самим гештальт, і перейти до інших справ, їй необхідно усвідомлювати свої потреби і вміти поводитися з собою і зі своїм середовищем, тому що навіть винятково фізіологічні потреби можуть задовольнятися лише у взаємодії організму і середовища.

Перлз Ф. Гвштальт-подход, Свидетель терапии.

- Пер. с англ. М. Папуша. - М.: Изд-во Института

Психотерапии, 2001. -С.14-21.

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ' ПС'.ИХОПОПІ __________________________________________

На основі стилів життя можна виділити основні особистісні типи:

1. Управляючий (керуючий). Основні риси - самовпевненість, напористість, відсутність соціального інтересу, встановлення переваги над оточуючими, схильність до асоціального способу розв'язання проблем

2. Беручий. Основні риси — паразитичне ставлення до світу, задоволення своїх потреб коштом інших, відсутність соціального інтересу.

3. Уникаючий. Основні риси — низька активність, низький соціальний інтерес, домінування мотивації уникання невдачі.

4. Соціально-корисний. Основні риси — висока активність, високий соціальний інтерес, турбота про інших людей, зацікавленість у спілкуванні з іншими, розвиток таких якостей як співробітництво, особиста мужність, готовність внести свій вклад у життя інших людей.

В поясненні розвитку особистості особлива увага приділяється сімейній констеляції (соціологічні характеристики сім'ї, які впливають на кожного її члена, типу послідовність народження дітей, наявність в сім'ї батька тощо) та сімейну атмосферу.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ К. РОДЖЕРСА Тенденція ядра - актуалізація своїх внутрішніх потенціалів.

Характеристики ядра - тенденція самоактуалізації => потреба в позитивній увазі та потреба в позитивній увазі до себе.

Тили особистості:

1. Повноцінно функціонуюча особистість (отримувала безумовну позитивну увагу). Риси - відкритість переживанню, екзистенцій ний спосіб життя, організмічна довіра, емпірична свобода, креативність.

2. Дезадаптована особистість (отримувала умовну позитивну увагу). Риси - живе за попередньо складеним планом, зневажає власний організм, відчуває, що нею маніпулюють, коно>ормна.

Розвиток особистості залежить від того, яку увагу отримує людина - безумовну позитивну (базові, повні прийняття та повага) чи зумовлену позитивну увагу (прийняття одних поведінкових проявів та запереченняінших).

ТЕОРІЯ ОСОБИСТЮНИХ КОНСТРУКТІВ ДЖ. КЕШ

Тенденція ядра - прагнення прогнозувати та контролювати події свого життя.

Характеристики ядра:

. Особистість - це організована система певною мірою важливих конструктів, які використовуються людиною

для інтерпретації своїх переживань і прогнозів майбутніх подій.

Кожна людина - це вчений, дослідник, який не просто реагує на стимули, не просто засвоює інформацію

ззовні, а висуває власні гіпотези, перевіряє їх на практиці, будує свою власну "теорію світу" і людських

стосунків. і Люди відрізняються між собою за способами конструювання подій, г Конструкт - це особливий суб'єктивний засіб, створений людиною, перевірений нею на практиці, який

допомагає їй сприймати і розуміти оточуючу дійсність, прогнозувати і оцінювати події.;• Кожна людина розуміє дійсність на основі свого унікального особистісного конструкту; ♦ Особистісні конструкти організовані з людей по-різному. + Події свого життя люди пояснюють, використовуючи різні конструкти, притаманні їм. У ситуації вибору

вибираються конструкти, які розширюють наше розуміння світу або уточнюють нашу систему конструктів. + Система конструктів змінюється людиною в напрямку розширення або в напрямку визначення.

Типи конструктів:

+ Напередвизначені (якщо це неправда, то це неправда і нічого більше) + Констелятивні (якщо це неправда, тоді це нечесно, підлягає покаранню і т.ін.) + Пропозиційні (можна припустити, що це, крім усього іншого, ще й неправда), Горизонтальні зв'язки між конструктами:

: Констелятивні конструкти (строго певним чином пов'язані з іншими конструктами); + Пропозиційні конструкти (неоднозначно, нестрого пов'язані з іншими конструктами, які допускають

багато варіантів зв'язку в залежності від контексту). Вертикальні зв'язки між конструктами:; Суперординатні конструкти - це конструкти високого рівня узагальненості, які узагальнюють цілі

підсистеми конструктів. + Субординатні конструкти - це підлеглі конструкти, які узагальнюються іншими конструктами вищого рівня узагальненості.

Змброцький MM., CaeviMttHKO О.ГИ., Тичим* і.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОООБИСТОСТ,'

+ Ядерні конструкти - які утворюють ядро системи або підсистеми конструктів. Це найбільш значимі конструкти людини. Розвиток залежить від особливостей конструювання подій, а також від зміни та усунення конструктів. ТЕОРІЯ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ А. МАСЛОУ

Тенденція ядра - спроби актуалізувати внутрішні потенціали та задовольнити потреби, які відповідають за фізичне та психологічне виживання організму. Базові потреби:

Дата добавления: 2015-05-22