Динаміка процесів в моделі світу

МС не стала, а динамічна система. Перш за все, слід відмітити, що існують так звані періодичні зміни МС, які повторюються протягом життя людини не залежно від досвіду і освіти. Їх називають пульсацією МС.

Вперше подібний цикл виявив Дж. Келлі, який висунув припущення, що творчі здібності пов’язані з періодичною зміною ступеню діяльності і детальності світосприйняття.

Гіпотеза пульсацій підтверджується і тим, що стійкість ідей і ідеалів протягом життя може змінюватися.

Виявлено, що і процес навчання хвилеподібний, учень то просувається в перед, то раптом зупиняється і деякий час не має досягнень.

Слабкі люди можуть опустити руки, але потім (хто старається) простежується стрімкий стрибок вперед.

В МС все пов’язане минулим і майбутнім. На базі пам’яті досвід минулого можна перетворити на образ майбутнього. В людині час виражається в єдності минулого і майбутнього. Як відмічав А. Маслоу, минуле існує в людині в кожний окремий момент у формі цінностей, а майбутнє у формі ідеалів.

Вихідною точкою будь-якої дії є теперішнє. Перебуваючи в ньому, людина здійснює свої задуми. Але, перш ніж діяти, людина будує план. А це вже відносится до майбутнього. Ціль, таким чином, пов’язує тперішнє і майбутнє.

Виникнення подібного зв’язку дозволяє цілі (образу майбутнього) впливати на теперішнє. Через те, що ми боїмося неприємностей в майбутньому, погіршується якість нашого життя в теперішньому.

Не складно уявити виникнення внутрішнього конфлікту між подіями сьогоднішньої дійсності і пам’яттю про давно минувше. Причому різні події минулого впливають на нас по-різному. Найсильніше в даний момент впливають не ті події, які були найбільш значущими для того часу, а ті, які за асоціацією або за контрастом пов’язуються з теперішнім часом, його болями і вдачами. Через постійні спогади про щось погане людина втрачає здатність радіти життю.

Таким чином, на відміну від фізичного світу, де майбутнє не впливає на теперішнє, в психіці цей принцип порушується. Надії, бажання і фантазії, звернені в майбутнє, роблять можливою самореалізацію як просування до ідеалів, що знаходяться на вершині.

Однак, з часом людина може змінювати свої погляди на минуле не тільки внаслідок набуття нових знань і відповідно нових оцінок, але і з втратою старих. Людина здатна редагувати минуле (н-д, після розлучення або якщо виявляється, що у чоловіка роман на стороні). Тоді раптом всі хороші моменти, які радували подружжя протягом багатьох років, виглядають по-іншому.

Кожний вибирає той час і ту реальність, в якій йому легше приймати рішення.

Людина ніколи не живе теперішнім: вона або думає про майбутнє, або жаліє про минуле, намагається його повернути. “Покопайтесь в своїх думках, і ви знайдете в них тільки минуле і майбутнє” (Паскаль).

В МС світу представлений не тільки зовнішній, але й внутрішній світ, зокрема уявлення людини про саму себе. Уявлення про себе умовно можна поділити на 2 частини:

- сприймання себе як фізичного тіла в цьому світі

- уявлення про свою особистість на фоні базових цінностей.

“Из зеркала смотрит навстречу несчастное чье-то лицо”.

Коли почуттям не дають виходу, вони стають сильніші.

З того часу, коли в МС з’являється образ самої людини, вона може себе оцінити і передбачити наслідки своїх дій. В іншому випадку людина не зможе мати цілісну картину світу, вона не зможе побачити себе зі сторони як частину цього світу.

Поява в МС образу себе дає можливість порівнювати себе з оточуючими. Оцінка свого місця в житті залежить від оцінок інших людей і детермінована порівнянням з чужою кар’єрою і життєвими успіхами. Виявилось, що більшість людей з легкістю позитивно оцінюють успіхи інших, якщо вони відносяться до далекої від них сфери діяльності і, коли вони (люди) малознайомі. До успіхів в їх власній сфері дій і до успіхів близьких спостерігається більш ревниве і менш позитивне ставлення.

Самореалізація як вічуття повноти життя виникає у людини, коли вона втілює свої ідеали, використовує свої таланти і здібності, і не змушена поступати проти своїх переконань. Самореалізація не має сенсу, Якщо вона не пов’язана з надіями на майбутнє.

Хто підпорядковує своє життя кінцевій цілі, той щасливіший за того, хто її не має. Ціль обмежує, але водночас концентрує і організовує сили. Відчуття повноти життя виникає, коли людина реалізує свої ідеали, просуваючись до такої цілі. В іншому випадку, якщо людина погано розуміє для чого живе, вона втрачає здатність оцінювати свої можливості і вистояти в життєвій боротьбі.

Цілеспрямованість і стійкість психіки зростає, якщо є 2 обставини:

- масштаб мотивів і цілей, які стоять на вершині;

- віддаленість.

Максимально надихаючий вплив здійснює ціль, яка знаходиться за межами індивідуального життя.

Переносячи увагу на вершину піраміди, відмітимо, що саме там знаходяться надцінні цілі – ідеали. Вони монополізують поведінку людини в користь свого змісту. Ідеал як у фокусі збирає велику силу. Особистість ніби зливається, ототожнюючись з ним. Ідеали можуть бути більш або менш конкретні. Ідеали, як досить абстрактні глобальні цілі, містять в собі уявлення про загальне благо, заради якого здійснюється діяльність.

Втілення або відчуття втілення ідеалів визначає для людини сенс життя.

Ідеал не з’являється сам по собі. Для його формування повинні бути створені певні умови:

1). людині потрібно усвідомити і сформулювати сенс свого існування, тобто оцінити своє життя вцілому;

2). важливою умовою появи ідеалау виступає самоповага. Якщо людина себе не поважає, має низьку самооцінку, то вона приходить до висновку, що її життя не має сенсу.

Вивчення осіб зі спробою суїциду показало, що до такого рішення їх штовхнула негативна оцінка власного життя, втрата здатності управляти своїми справами. Життя стає нестерпним, якщо людина не знаходить цілі, якої б варто було добиватися. Насправді, за суїцидом стоїть небажання людини визнати, що її життя позбавлене достойного сенсу, а зовсім не те, що воно не має сенсу взагалі. Тому самоповага є передумовою успішного особистісного розвитку.

Ідеали різного масштабу наділяють людину різними життєвими силами. Найсильнішими є ідеали релігійної віри. Максимальна цілеспрямованість забезпечує людині стабільність дешевної рівноваги або навіть просвітлення.

Все так і відбувалося в стабільні періоди історії, коли традиційні цінності і їх символи можуть підніматися на вершини особистих ієрархій як ідеали, перетворюючи слабких людей в моральних і цілеспрямованих. Зовсім інша ситуація виникла в нас, в останні роки, що призвело до розквіту радикального націоналізму, релігійного секстанства і загальної бездуховності. Це сталося, тому що традиційні символи віри стали викликати сумніви, а нові толком ще не сформувалися. Таке становище завжди веде до деморалізації суспільства.

В такі важкі моменти, коли стоїть питання психологічного виживання людини, рятує віра. Вона підтримує, допомагає зрозуміти те, що вона не в силах зрозуміти.

Однак, дорослій людині не так просто свідомо стати віруючою. Як правило, вона потребує допомоги ззовні, поштовху для присвоєння релігійних цінностей і смислів. Місія великих релігійних лідерів і полягає в тому, щоб бути посередниками між цими цінностями і неофітом.

Набуття релігійних переконань – процес непростий. Якщо людина не сама визначає ціль, не бере участі в процесі її постановки, а стає засобом, то він до неї не має ніякого відношення.

Людина повинна хоча б самостійно сформулювати і прийняти для себе (присвоїти), тоді вона зможе нормально розвиватися. Людина зможе відчути гармонію внутрішнього світу і радість від світлих очікувань і надій.

Отже, можливі різні способи набуття сенсу життя і утвердження неповторності своєї особистості:

1) активний, власне створення цінностей (не для себе – створити і віддати)

2) більш пасивний – це шлях розвитку здатності любити (віддати і, якщо повезе, отримати щось для себе)

3) позиційний – прагнення зайняти певне місце в суспільстві, якщо не складно, то шляхом його зміни (получити для себе, по можливості, нічого не віддаваючи).

У світових релігіях перевага віддається 1) і 2) способам. Так, в ісламі вимагається постійно усвідомлювати владу Аллаха. Задача особистого життя віруючого дана йому зверху, це возвишує його і підкреслює відповідність. В християнстві на перший план висунуті цінності відносин. Милість Господня і всі переживання, які падають на долю людини даром Божим.

Не дивлячись на відмінності, всі релігії спрямовують нашу увагу на те, що у прагненях суспільства спостерігається страшна асиметрія. Проявляється вона в тому, що головні пізнавальні зусилля суспільства і окремого індивида спрямовані на зовнішній світ. Вважається, що там – головні життєві цінності.

При такому переконанні самопізнання людини стає бідним. Відповідно і на самовдосконалення направляється малесенька частина нашої енергії. Релігія допомагає людині побачити нові значущі цілі в своєму внутрішньому світі. Людина починає усвідомлювати, що енергія добра і справедливості здатна перемогти заздрість і злобу, витерпіти, здавалось би, невиносну біль і муку. Людині відкривається, що егоїстична, агресивна поведінка і неадекватне, обманне самопізнання здатні викликати деформацію цілого світу і поставити під запитання саме існування людської цивілізації.

В межах релігійного світосприймання проблеми, не зрозумілі з позиції науки, вирішується простим визнанням того факту, що дійсність, доступна органам чуття, - це лише один з багатьох пластів реальності, що існують і інші виміри, в тому числі і принципово неосяжні. Об’єктивна реальність багатозначна. І якщо змінити внутрішні структури сприймання, то іншим стане і зовнішній світ.

Релігія, в т.ч., відображаючи дійсність по-своєму, створює у віруючого нову картину світу, формує інші погляди на природу, на суспільство і на себе. Людині, яка страждає, релігія обіцяє втіху – надію на вічне життя. Звичайно цим знижується унікальність земного життя окремої особистості, але возвеличується Бог, і віра стає фундаментальними цінностями.

Підняти задоволення людини своїм життям і тим самим привести в стан душевної рівноваги можна двома способами. Якщо втрата сенсу життя тісно пов’язана з падінням самооцінки, а самооцінка дорівнює успіху, що ділиться на домагання, то для її нормалізації людині необхідно або а) підняти свої успіхи, або б) знизити домагання. Саме останній метод використовує релігія, знижуючи в очах людини роль тих побутових і культурних цінностей, яким в звичайному життю надається найбільше значення.

Дата добавления: 2015-05-22