Психологічний аспект діалектики релігійної моралі і культу

Найбільш наближеною до проблем людських взаємин є релігійна мораль, яка пропонує оптимальне їх розв’язання.

Релігійна мораль ¾ система проголошених від Бога моральних уявлень, понять, принципів, норм, настанов, дотримання яких є необхідною умовою вдосконалення світу, людства, особистого спасіння.

Етичне вчення, релігійна мораль найбільш присутня у християнстві, буддизмі, його японському різновиді ¾ дзен-буддизмі. Наприклад, християнська мораль налаштовує людину на щиру любов, доброзичливість... Це надто високий орієнтир для пересічної в духовно-моральному аспекті людини, якій у досягненні його висот доводиться долати самолюбство, корисливість, лінощі, пристрасть до тілесних задоволень.

Цілковито відповідають християнському моральному ідеалу тільки святі. Більшості християн необхідна компенсація своєї духовно-моральної недосконалості, неповноцінності. Таким компенсаційним чинником для неї є участь у культовому служінні.

Християнські ідеї ¾ принципи про страждання ¾ благо, не протиставлення злу дають змогу знедоленому піднестися у своїй душі, досягти торжества над гнобителями. Людина психологічно оволодіває благами, яких позбавлена, підкоряє їх, відкидаючи від себе як зло, гріх, непотріб, що нищить її єдину дорогоцінну сутність ¾ душу, перекриває її шлях до вічного, високого блаженства.

Після такої психологічної операції неможливість задоволення бажань щодо оволодіння благами, сприймається як сприятлива обставина, що стимулює заспокоєння надію, вдоволення. Перебудова внутрішнього симетрично змінює емоційне ставлення до зовнішнього, визначає зміну вдоволення ним на невдоволення чи навпаки.

В період античності (первісне християнство), коли всі християни служили ділом, їх буття відповідало християнському світогляду, тому вони не мали потреби в культовому служінні.

Коли християнство прийняли представники всіх соціальних верств, його моральні та соціальні принципи виявилися неоднаково прийнятними для різних людей. У цей період сформувався культ, який розвинувся до складних форм, властивих передусім католицизму і християнству. Культове служіння стало засобом компенсації недостатнього служіння справами. Але християнський культ не зводиться до засобу компенсації духовно-моральної недосконалості віруючого.

Культ у психологічному сенсі є комплексом механізмів емоційної психокорекції, в якому віра безпосередньо виявляє, демонструє себе Богові і цим утверджується, зміцнюється. Усі емоційні ефекти культу спрямовані передусім на утвердження його ключового психологічного змісту ¾ ставлення до нього як до способу досягнення найближчого контакту з Богом. При цьому людина може не очікувати від Бога задоволення її мирських бажань, оскільки в християнстві інтерпретації такі бажання прилягають до сфери марноти, але людина сподівається, що культові відносини з надприродними силами сприятливо вплинуть на перебіг подій. Ця антиципація (передбачення, очікування) є ключовим чинником катарсичного ефекту релігійного культу.

Катарсичну емоційну динаміку в процесі культурних відправ забезпечують соціально-психологічні механізми впливу, релігійна символіка і твори культового мистецтва.

Соціально-психологічні механізми культових відправ

Під час культових відправ на їх учасників діють соціально-психологічні механізми.

Соціально-психологічні механізми ¾ механізми, які забезпечують утворення і функціонування цих феноменів, що виникають у процесі безпосереднього спілкування між людьми. Поклони, молитовне складання рук та інші рухи мають здатність знімати напруження, оскільки міміка, пантоміміка є каналом вираження та розрядки емоцій. Ця здатність посилюється, якщо віруючі вважають їх – засобом звернення до Бога. Такі рухи є сприятливим ґрунтом для дії соціально-психологічних механізмів, взаємовпливу, найпоширенішими з яких є переконування, навіювання, емоційне зараження, наслідування. Розглянемо їх.

Переконування ¾ це цілеспрямований вербальний вплив однієї людини на іншу або групу людей, розрахований на критичне, осмислене, науково та емпірично (фактами) обґрунтоване спрямування інформації.

Головна мета його в тому, що проголошена інформація з часом вкоренилася у свідомості людини.

Ефективність переконування під час культових відправ залежить від знань, інтелекту, особистісних якостей, авторитету, ораторської майстерності священика, його вміння впливати на свідомість віруючих.

Релігійна інформація, яку наука не може ні довести, ні спростувати не може спиратися на переконування, тому індуктор (той, хто подає інформацію) апелює до віри.

Основним соціально-психологічним механізмом передавання та сприймання релігійної інформації є навіювання (сугестія).

Навіювання ­ ¾ це цілеспрямований вербальний (словесний) вплив людини на іншу людину або групу людей, розрахований на некритичне сприймання інформації, на довіру, віру.

Згідно з психологічною закономірністю емоційне збудження людини і здатність її (людини) до критичного осмислення ситуації, вчинків, перебувають у зворотно-пропорційній залежності: з наростанням збудження критичність зменшується. Тому сугестор (той хто навіює) свідомо чи несвідомо, що залежить від його психологічних знань і вмінь, прагне вплинути на емоційну сферу людини, намагається викликати у них емоційне збудження, схвилювати їх, що є сприятливим ґрунтом для навіювання.

Довіра до інформації залежить не лише від емоційного збудження в момент її спрямування. Довіряють, вірять людям, які мають авторитет ¾ засноване на довірі ставлення до людини, що безпосередньо залежить від її чесності, справедливості, доброзичливості.

Тому сугестор апелює до авторитету Бога, пророків, вождів, мудреців, людей, яких поважають.

Ефективність навіювання також пов’язана з референтністю сугестора ¾ ставленням, заснованим на визнанні його компетентності в одній чи в багатьох сферах, професійній кваліфікації, освіченості.

Оптимальним для сугестії є поєднання авторитету і референтності.

Головним каналом навіювання в процесі культових відправ є проповідь як основне джерело релігійної інформації для віруючих.

Психологічно освічені священики виголошують проповідь зрозумілою для аудиторії мовою, не перенасичуючи її складними, архаїчно-церковними термінами, викликаючи у свідомості віруючих звичні їм образи, застосовують різноманітні риторичні прийоми (інтонації, паузи, наголоси).

Сугестивна сила проповіді залежить від особистості священика:

· глибини його віри, що виявляється у поведінці;

· від знань і вміння їх подати;

· від його популярності в громадській думці;

· від його зовнішньої привабливості, яка визначається насамперед приязним виразом обличчя, ясним теплим поглядом, стриманими манерами, чистотою і охайністю.

Емоційне зараження ¾ переважно неусвідомлюваний процес передавання емоційних станів від однієї людини (групи) до іншої людини (групи), що перебувають у безпосередньому візуальному і (або) вербальному контакті.

Основними каналами зовнішнього вияву емоційних станів, через які здійснюється емоційне зараження, є міміка, пантоміміка (рухи тіла, кінцівок), інтонація, тембр голосу. Наприклад, радісно усміхнене обличчя, піднесено-оптимістичні настрої заражають оптимістичною радістю.

Наслідування ­¾ свідоме і неусвідомлюване відтворення, повторення стилю життя, суджень, уподобань, манер тощо.

Найпотужнішими об’єктами наслідування і референтні і авторитетні особи. До навіювання, емоційного заражування, наслідування найбільш схильні діти, оскільки в них ще не сформовані наукові знання, немає достатнього досвіду для критичного осмислення інформації.

Жінки більш схильні до цих впливів, ніж чоловіки. Можливо це пов¢язано з тим, що вони емоційніші, емпатійніші, співчутливіші.

Отже, соціально-психологічні механізми у функціональній структурі культових відправ посилюють і скеровують катарсичний ефект культу.

Особливості впливу культової символіки і культового мистецтва на психіку віруючих

Значну роль у створенні емоційно-регулятивного ефекту культового спілкування відіграють його символічні, наочно-образні, художньо-мистецькі засоби, які своєю незвичайністю, урочистістю, естетичністю, красою відповідним чином емоційно збуджують учасників цього спілкування.

Символ є особливим знаком. На відміну від інших знаків йому властива певна зовнішня подібність з позначуваним об¢єктом. Наприклад, лева вважають символом великодушності, лисицю ¾ хитрості, коло ¾ символом вічності.

За аналогією і в релігії:

­¾ биття себе в груди зображує каяття (людина карає себе, б¢є);

¾ змія, що кусає себе за хвіст ¾ символізує вічність.

¾ обряд хрещення (занурення у воду) ­¾ символізує очищення;

¾ вогонь свічки ­ ¾ очищення душі від гріховних помислів;

¾ вода і вогонь ¾ особливі символи.

Культові символи виражають ставлення людей до Бога, в якому виражається їх ставлення до світу, до себе, до людей.

Культові символи ¾ використовувані під час богослужінь предмети, символічні дії, які згідно з релігійним тлумаченням, наділені значущими для віруючих благотворними впливами щодо облагородження земного життя, пізнання Бога, злиття з ним.

Вплив культових символів на свідомість зумовлений емоційними переживаннями.

Важливою під час культових відправ є роль культового мистецтва.

Культове мистецтво ¾ літературні, музичні, живописні, архітектурні, скульптурні, декоративні та інші твори, які використовують під час богослужінь, прикрашаючи храм, культові споруди.

Твори культового мистецтва поділяють на дві групи

o ­ зображення Бога, надприродних істот, оскільки віруючим дуже важко спілкуватися з тим, хто не має тіла, формами, водночас перебуваючи скрізь. Якщо надприродна істота ототожнюється із зображенням ¾ це ідол, якщо ні ¾ символ.

o Художні засоби, які виражають ідейно-емоційний зміст культу ¾ спів, музика, храмова архітектура, культові атрибути, що мають художню цінність: хрести, посуд, підсвічники.

Намагаючись не допустити ідолопоклонство, чимало діячів церкви у часи раннього християнства вимагали заборонити будь-які зображення надприроднього, як це зробили іудеї і мусульмани.

Священнослужителі, особливо православні, чітко розмежовують власне культове і світське мистецтво, яке містить релігійні сюжети. Культові сюжети не повинні відволікати від молитовного настрою і привертати до земних пристрастей. Багато віруючих далекі від розуміння символів природи, ікон, інших культових зображень, вони ставляться до них швидше як до ідолів, ніж як до символів вищих духовних істин, тому що не здатні збагнути цей символізм.

Сьогодні наука ще не дослідила, що впливає на людську психіку в процесі спілкування з Богом через ці символи. Мабуть на це впливає такий феномен як ВІРА. Якщо людина знає, що якийсь культовий предмет не має безпосереднього контакту з Богом, він навряд чи справить на неї помітне емоційне враження, а тому й не вплине на її віру.

Отже, культові символіка і мистецтво у взаємодії із соціально-психологічними механізмами забезпечують катарсичні емоційні процеси у психіці віруючих. Характерна особливість релігії, яка реалізується під час культових відправ полягає у зверненні до емоцій людини. Особливо це помітно під час культових відправ в деяких сектантських общинах.

Перебіг емоційних процесів під час сектанських культових відправ (за православним богословом Д.Г.Коноваловим) має три періоди розвитку:

Ø замилування;

Ø захоплення;

Ø натхнення.

Цей процес завершився бурхливою розрядкою.

Екстаз ¾ найвищий ступінь захоплення, що доходить до несамовитості. За спостереженнями психіатра П.Ганнушкіна, екстаз є переживанням “надто високого блаженства, пов’язаного з почуттям розчиненого “Я” і віддання самого себе у владу улюбленої чи вищої істоти”.

Дослідники у різних країнах виявили спільні, однакові особливості перебігу емоційних процесів:

v поступове наростання емоційного напруження. Домінують негативно забарвлені переживання: гріховності, вини, тривоги, страху, розпачу. Пастор закликає покаятись нагнітаючи емоційне напруження. Ця фаза завершується самозвинуваченням і каяттям, нерідко зі сльозами.

v кульмінація емоційного збудження. Емоційне напруження виливається в бурхливу розрядку, в “солодкі” сльози замилування. Негативний емоційний стан змінюється позитивним, який можна характеризувати як просвітлення.

v домінування спокійних, позитивно забарвлених емоційних процесів. Вони сприймаються як душевне звільнення і просвітлення, божественна легкість і радість.

Емпіричною основою динаміки емоційних психологічних процесів є записані, проаналізовані і узагальнені самоспостереження віруючих. Внаслідок емоційної динаміки у психіці учасників культових відправ спрацьовує відома психологічна законність: чим інтенсивнішими емоційними реакціями супроводжується сприяння якихось ідей, положень, духовних цінностей, тим інтенсивніше глибше, повніше вони засвоюються, набувають автентичного особистісного смислу. У системі культових відправ специфічна емоційна динаміка притаманна сповіді, молитві, медитації.

Згідно з християнським ученням покаяння, розкаяння в гріхах є актом совісті.

Сповідь є ритуальною складовою, видимим елементом християнського таїнства покаяння. Її практикують католицька і православна церква.

Сповідь ¾ осмислення людиною окремих своїх вчинків як гріха, визнання їх перед людиною, яка наділена правом прощати гріховні вчинки від імені Бога.

Згідно з християнським ученням покаяння, розкаяння в гріхах є актом совісті.

Совість ¾ автентичне (інтимно-особистісне) визначення добра і зла, усвідомлення і почування моральної відповідальності особистості за свою поведінку, вчинки перед собою, людьми, суспільством.

Совість особистості сама внутрішньо, автентично, незалежно від зовнішніх санкцій, заохочень судить схвалює чи не схвалює її вчинки, бажання, емоції.

Нагорода за совісне поводження ¾ чиста совість ¾ душевний спокій і комфорт. За безсовісні вчинки ¾ муки совісті ¾ душевний біль, які іноді бувають дуже болючими.

Ідея раю і пекла як загробної відплати за праведні вчинки і гріхи вносить у каяття і сповідь меркантильний, егоїстично-споживацький мотив. Людину спонукає до каяття і сповіді страх перед пекельними карами.

Ритуал сповіді в такій психологічній ситуації зводиться до формального акту, ритуальної умовності, зовнішніх дій. Якщо душевний тягар гріхів, каяття сягає рівня мук совісті, а катарсис сповнює наснагою, натхненням до доброчинності, то процес сповіді є морально-духовним актом найвищого ґатунку.

Цій функції сприяє мисленнєве переструктурування гріхів, переосмислення хибних вчинків у процесі відвертої розповіді про них. Американські дослідники, вивчаючи ці процеси, дійшли висновку, що багато людей мають потребу абсолютно відверто розповісти про свої важкі суперечливі інтимні переживання. Це допомагає їм розібратись у почуттях, логічно пов’язати, інтерпретувати їх з різних позицій, знайти і усвідомити нові аспекти.

Психологічні аспекти молитви

Основним виявом і незаперечним свідченням правдивої, автентично-особистісної релігійності є постійна внутрішня потреба молитись.

Молитва ¾ звернення віруючого до Бога, інших надприродних сил, святих з проханням про дарування благ, заступництво, відвернення зла із вдячністю та уславленням їх.

Особлива роль відводиться їй у буддизмі, ісламі, іудаїзмі, християнстві.

З огляду на зміст молитви бувають:

ü прохальні;

ü заступництва;

ü подяки;

ü возлюблення.

Прохальні молитви. Їх мотивом є переживання нестачі чогось, страх втрати, хвороби. Людина благає, молить відвернути усе це. Така молитва не завжди пов’язана з правдивою вірою. Вона може бути виявом останньої надії. Звернення до Бога послаблює напруження страху і тривоги.

Молитва заступництва. Також містить прохання, але за інших людей. Джерелом їх є любов, турбота. При цих молитвах домінує морально-альтруїстична мотивація.

Молитва подяки. У суб’єкта сповненого радістю, виникає бажання дякувати тим хто її дав.

Молитви возлюблення. Такі молитви виявляють найвищу вдячність, оскільки їх основу становлять не індивідуальні потреби суб’єкта, а потреби всього світу, як божого творіння. Людина віддає хвалу Господу за його любов і турботу.

Ці молитви є виявом духовно-моральної віри, якій притаманний психологічний вихід об’єкта за свої егоїстичні межі.

У проміжках між молитвами і під час них людина корегує, виправляє свої вчинки, помисли, емоційні реакції, намагаючись наблизити їх до релігійного ідеалу.

Наявність здатності і потреби молитися є найістотнішою

відмінністю віри від безвір’я.

Молитва може бути вербальною і невербальною, бо на хвилі особливого піднесення душа людини набуває здатності говорити з Богом без слів.

Молитви також класифікують на:

o молитви примітивні (приземлено-утилітарні);

o молитви ритуальні (шаблонні, що психологічно наближає їх до магічно-анімістичних заклинань);

o молитви індивідуальні. Вони є результатом переконань, духовно-ціннісних орієнтацій людини, що підводить її до духовного споглядання, яке наближує до Бога аж до духовного єднання.

У всіх видах молитви простежується катарсичний, психотерапевтичний ефект.

Контрольні запитання і завдання

1. Релігійний культ є зовнішнім виявом віри. В чому він реалізується?

2. Що означають для віруючих ритуали?

3. Що таке релігійний культ?

4. Чим відрізняються культові система різних релігій? Чи відрізняються вона в психологічному плані?

5. Які культові відправи вам відомі?

6. Що є психологічною основою культових дій?

7. В чому полягають психологічні функції культових дій?

8. Чим відрізняється культове спілкування в ранніх формах релігії від культового спілкування в більш досконалих релігіях?

9. Яке місце відводиться релігійній моралі в культових відправах?

10. Що таке релігійна мораль?

11. Які соціально-психологічні механізми діють під час культових відправ?

12. Чим переконування відрізняється від навіювання?

13. Які фактори впливають на силу навіювання?

14. Від чого залежить ефективність проповіді?

15. Яку роль в культових відправах відіграють художньо-мистецькі засоби?

16. Яке мистецтво вважається культовим?

17. Чи можна ототожнювати ікони з ідолами?

Теми для обговорення:

1. Вплив обрядів і ритуалів на соціалізацію особистості.

2. Психологія проповіді.

Дата добавления: 2015-05-22