Предмет науки управління. Етапи її розвитку

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Суб'єкт та об'єкт управління, що трактуються також як ке­рівна й керована системи (підсистеми), у сукупності взаємних зв'язків утворюють систему управління, яка характеризується інформаційним забезпеченням, процедурою прийняття й вико­нання рішень.

Система управління як цілісно-організаційне об'єднання ха­рактеризується:

функціями й цілями діяльності;

конкретним переліком складових, що підпорядковуються одна одній;

режимом зовнішніх зв'язків (субординація, координація, до­говірні відносини й т. ін.);

правовим регулюванням структури, зв'язків, повноважень, ді­яльності системи управління в цілому та її елементів.

У сучасній цивілізації сприйняття управління як професії спирається на різноманітні досягнення міждисциплінарної галузі наукового та практичного знання, посідаючи важливе місце. Нині прийнято вважати, що перед керівником будь-якого рівня стоять два взаємозалежних завдання:

1) опанувати теоретичні основи раціонального управління, тобто
науку управління;

2) уміти творчо застосовувати положення цієї науки, тобто опа­
нувати мистецтво управління.

Виконання першого завдання досягається в процесі навчання, другого - у процесі практичної діяльності. Управління як наука має свій власний предмет. На думку більшості вітчизняних і зару­біжних учених, предметом науки управління є управлінські відно­сини, тобто відносини:

між суб'єктом та об'єктом управління;

• між членами організації, які перебувають на тому самому
ієрархічному рівні, спрямовані на взаємне узгодження дій від­
повідно до поставлених завдань;

• між різними організаційними підрозділами в межах одного
й того самого об'єкта управління.

Управлінська діяльність принципово відрізняється від інших видів діяльності. Основні психологічні особливості управлінської діяльності такі:

• велика розмаїтість видів діяльності на різних рівнях управлін­
ської ієрархії;

• неалгоритмічний, творчий характер діяльності, що відбуваєть­
ся, як правило, у мінливій, нерідко суперечливій обстановці
за недостатньої кількості інформації;

• яскраво виражена прогностична природа поставлених управ­
лінських завдань;

• значна роль комунікативної функції;

• висока психічна напруженість, зумовлена великою відпові­
дальністю за прийняті рішення.

Отже, управлінська діяльність — це особливим чином органі­зований вид трудової діяльності, пов'язаний з виконанням функцій управління в організації. Головна її мета — забезпечення цілеспря­мованої і скоординованої діяльності керованого колективу на ви­рішення завдань, що стоять перед ним. Продуктом управлінської діяльності є управлінські рішення й практичні дії, необхідні для функціонування організації в потрібному режимі. Оскільки управ­лінський вплив на всі сфери діяльності здійснюється через членів організації, пріоритетне значення має управління живою працею, тобто доцільною діяльністю підлеглих.

Відповідно до функціональної ролі в процесі управління виді­ляють три основні категорії персоналу управління:

• керівники, або лінійні менеджери (10 % працівників апарату
управління);

• фахівці, або функціональні менеджери (60-70 % працівників
апарату управління);

Дата добавления: 2015-05-22