Структура характеру. Фiзiологiчнi основи характеру

Фiзiологiчнi основи характеру.

Поняття про характер.

Люди по-різному ставляться до оточуючого світу. Одна людина наполеглива у праці, інша надто високо себе оцінює, інша скромна та соромлива. Працелюбність і ледачість, сміливість та боягузтво, відвертість та потайливість, доброта і байдужість, егоїзм та альтруїзм – усе це пряви людського характеру.

Термін «характер» грецького походження і в перекладі означає «відмінна риса», «особливість», «ознака», «відбиток».

Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На відміну від темпераменту характер людини може змінюватись протягом життя залежно від причин морального, соціального та економічного змісту життя. Характер може змінюватися також в житті кожного залежно від віку.

На протязі всього розвитку психології вчені робили багато спроб класифікувати характер.

В побуті найбільш широко розповсюджено поділення характеру за їх соціальною цінністю: хороший – плохий, легкий – тяжкий.

Фізіологічні основи характеру

Хоча характер не вроджений, ряд особливостей організації людини впливає на його прояв та формування. У цілому ряді психологічних досліджень порівнювалися способи дій у людей з протилежними властивостями загального типу нервової системи в одних і тих самих типових ситуаціях з однаково позитивним ставленням до ситуації. При цьому виявилося, що протилежним властивостям загального типу нервової системи відповідають психологічно протилежні способи дії. Так, було показано, що при позитивному ставленні до товаришів по класу і до класного колективу учні з інертними процесами схильні до спілкування з вузьким колом добре знайомих товаришів. За своєю ініціативою вони рідко розповідають будь-що про себе. Вони з трудом заводять нові знайомства, але також важко їм припинити спілкування зі старими знайомими, якщо вони з ними надовго розлучаються. Навпаки, учні з рухливими нервовими процесами проявляють протилежні властивості у спілкуванні з людьми. Отже, властивості загального типу нервової системи – фізіологічна умова виникнення характеру.

Характер не є спадковою і не є вродженою, а також постійному і незмінно властивістю особистості. Характер формується і розвивається під впливом оточуючого середовища, життєвого досвіду людини, її виховання.

Характер як одна з історичних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму.

Зміст характеру - особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Форма характеру - наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

спрямованість; розумові риси;

переконання; повноту;

емоції; цілісність;

волю; визначеність;

темперамент; силу

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не властиві.

Емоції стають підгрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні люди – слабохарактерні.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах.

Характерологія – галузь психології особистості, вчення про характер.

Визначення характеру людини за:

• Датою народження (гороскоп);
• Іменем (гама звуків імені визначає характер („р” – тверді))
• Зовнішністю (фізіогноміка) – люди з тонкими губами злі; люди-товстуни добряки;
• Рельєфом долонею (хіромантія)
• Почерком(графологія)

45. Поняття про здiбностi, їх зв’язок

за iнтересами i нахилами.
Здібності людини є її істотними властивостями.

Здібності людини виявляються в діяльності, в праці. З розвитком праці та суспільного життя людські здібності розвивалися, зазнавали змін їх зміст і структура, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій,та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина виявляє власні здібності в певній діяльності. Успіх виконання людиною певної діяльності залежить, безперечно, не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Наприклад, двоє друзів вступають до інституту. Один складає іспити, другий зазнає невдачі. Чи свідчить це про те, що один з них більш здібний? На це запитання не можна дати відповіді, доки не буде встановлено, скільки часу витратив на підготовку кожен із них.

Кожна здібність людини - це її складна властивість, внутрішня здатність відповідати тим вимогам, які ставить перед нею діяльність, вона спирається на багато інших властивостей. До них належать, насамперед, життєвий досвід людини, надбані нею знання, вміння та навички.

Здібності людини спираються на наявні в неї знання, вміння та навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що формуються й розвиваються в процесі набування людиною нових знань, умінь і навичок.

Тільки після спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певної діяльності. Помилкою педагога є віднесення до нездібних тих учнів, у яких немає знань. Ігнорування відмінностей між здібностями та знаннями в певний момент навчання часто призводило до помилок в оцінюванні можливостей. Таким чином, здібності та знання тісно і складно взаємопов'язані. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість опанування цих знань. Щодо знань, умінь і навичок здібності скоріше виявляються не в їх наявності, а в динаміці опанування ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння.

46. Види здiбностей.
Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності.
Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності.
До спеціальних здібностей належить зарахувати й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.
Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).
Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку загальних здібностей.
Кожна здібність має свою структуру, в якій розрізняють провідні й допоміжні властивості.
Здібності розвиваються в обдарованість, а потім талант.
Обдарованість - це система здібностей людини, яка дозволяє їй досягнути значних успіхів в одній або кількох видах діяльності. Обдарованість людина одержує як щось спадкове. Обдарованість виражає внутрішні дані й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвідношенні з вимогами, які висуває ця діяльність.
Талант - це високий рівень розвитку здібностей, який дає людині можливості творчо працювати й досягнути надзвичайно важливих, значущих успіхів у діяльності. Талант може виявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, у найрізноманітніших видах виробництва.
Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, який втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху в своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

47. Умови формування здiбностей.
Людина наділена від природи лише однією здатністю - здатністю до формування специфічно людських здібностей. Задатки відіграють значнішу роль у процесі формування таких здібностей, як музичні, математичні, лінгвістичні. Задатки – природні передумови здібностей людини (деякі вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, аналізаторів, ЦНС). Задатки - вроджені, а здібності є наслідком їх розвитку. Чим вищий рівень досягнень, тим більшу роль у цьому процесі відіграють задатки.Задатки багатозначні, тобто на основі одних задатків можуть виробитися різні здібності.

Відсутність ранніх досягнень не означає відсутність здібностей, вони можуть проявитися в більш пізньому віці.

Ознаки здібностей:

1. індивідуальні особливості, які відрізняють одну людину від іншої;

2. психологічні особливості особистості;

3. це ті особливості, які відповідають певним видам діяльності.

Умови формування здібностей:

1. наявність задатків;

2. наявність сприятливих умов;

3. бажання самої людини та наполеглива праця для досягнення успіхів.

48. Предмет та завдання вiкової психологiї.

Вікова психологія - це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності розвитку та функціонування психіки людини на всіх етапах її індивідуального життя тобто онтогенезу. Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування). В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість.

Завданнями вікової психології є:

· розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоров'ї людини;

• дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності;

• розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій);

• з'ясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей;

• дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій;

• створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку;

• вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку;

• дослідження взаємин дітей і дорослих;

• з'ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей;

• забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака.

Дата добавления: 2015-05-22