Структура теоретичного дослідження з географії

Теоретичне рівень дослідження, на відміну від емпіричного, відображає суть об’єктивної дійсності, яка вивчається за допомогою розроблення логічних конструкцій. Якщо емпіричне дослідження безпосередньо спрямоване на реальні об'єкти, дані спостережень та експериментів, то теоретичне вивчає дійсність опосередкова­но. Географія, як і будь-яка інша наука завжди потребує спостереження явищ дійсності та ек­спериментального її дослідження.

Теоретичний рівень географічного дослідження починається після побудови логічних конструкцій, які в науковому дослідженні ві­діграють роль ідеалізованих об'єктів. Теоретична модель лише опосередковано зумовлена емпіризмом, але її виникнення неможливе без розвитку емпі­ричної науки.

Отже, теоретична модель об’єкту дослідження проявляється у формалізованій (знаково-символічній) формі і не виступає реальним предметом. За допомогою логічних методів дослідження та розумового експерименту встановлюються загальні, істотні та необхідні зв’язки між елементами об’єкту дослідження, які відображаються за допомогою теоретичних законів та закономірностей, що є основою теорії даного галузі знань. Формування даних теоретичних моделей дає змогу розробити теоретичну систему дослідження. Хоча на теоретичному рівні науки і відсутня пряма взаємозалежність між змістом наукового знання та дослідними даними, проте на даному рівні активніше розвивається понятійно-термінологічний апарати даної предметної галузі знань (географії), що визначає більш активну та спрямовуючу особливість теоретичних досліджень на противагу емпіричним.

На початковому етапі розвитку науки можливе одержання теоретичних знань без використання емпіричних відомостей про довкілля, тобто шляхом уявного експерименту. Але подальший розвиток теорії вимагає постійне використання дослідних даних одержаних емпіричним шляхом, що дасть можливість конкретизувати та визначити шляхи практичного застосування теоретичних розробок.

Таким чином, теоретичне та емпіричне знання є однаково необхідними та пов’язаними між собою напрямами в науковому дослідженні. Подальший розвиток науки в значній мірі залежить від протиріччя між даними науковими напрямами, оскільки емпіричне дослідження стосується природи самих понять.

Все сформульоване у даному підрозділі підтверджує правильність існування п’яти основних етапів теоретичного дослідження сформульованих відповідно до загальної принципової схему теоретичного дослідження з суспільної географії, запропонованої Пістуном М. Д. [7, с. 13], яку можна використати і для інших географічних дисциплін та яка включає:

- вибір і обґрунтування абстрактного об'єкта суспільно-геогра­фічного вивчення;

- вивчення особливостей суспільно-географічних відношень (зв'язків) і процесів;

- визначення нових понять, їх термінів і категорій;

- обґрунтування концепцій (гіпотетичних чи достовірних), а потім відповідних законів і закономірностей;

- розробку конструктивних аспектів дослідження (прогнозу, планування, конструювання).

Саме таке розуміння теоретичного рівня географічного дослідження дозволить успішно розвинути всі основні напрями наукової діяльності – від пізнавальний до конструктивного.

1.3. Методологічний база географічних дисциплін та її місце в загальній науковій методології

Важливим елементом теоретичної діяльності є методологія дослідження, тобто науково обґрунтований підхід до вирішення основних теоретичних питань науки, який можна назвати методологічним підходом.

Розвиток теорії географії пов'язаний з переосмисленням ролі людини в природі, що призводить до виникнення методологічних проблем географічної науки та зумовлює необхідність вдосконалення методології дослідження. Це значною мірою пов’язано із розумінням місця людини в природі, оскільки людина є складовою частиною природи і одночасно основною рушійною силою виробництва.

Таким чином, термін "методо­логія" визначає науково обґрунтовані принципи, форми та методи науково-пізнавальної діяльності, тобто характеризує процес отримання наукового знання і в «…широкому філософському розумінні термін "методо­логія" означає світогляд ученого, а у вузькому – сукупність ме­тодів і засобів дослідження, що застосовуються в даній галузі знань» [7, с. 14].

Отже, методологію географічної науки як «вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності» [15, с. 29] можна вважати перехідною ланкою між філософією та географією.

Існують різноманітні підходи до визначення структури методології науки.

За З. Є. Дзенісом розрізняють наступні методологічні рівні наукового пізнання [3]:

- загальна наукова методологія (базується на філософії та логіці);

- загальнонаукова методологія (використовує загальні для різних наук концепції та підходи);

- методологія споріднених груп наук;

- методологія конкретних наук (конкретно-наукова методологія);

- часткова методологія (методологія окремих дисциплін напрямків науки).

І. В. Блауберг і Е. Г. Юдін визначили чотири рівні методологічного знання [2]:

- філософська методологія, що вив­чає загальні принципи пізнання і категоріальний устрій науки загалом;

- загальнонаукові принципи і форми дослідження;

- конкретно наукова методологія, тобто су­купність принципів, методів, прийомів та процедур досліджен­ня, що застосовуються в певній спеціальній галузі знань, зокре­ма в суспільній географії;

- методика і техніка досліджень.

С.А. Мороз виділив три рівні методології [5]:

- філософська методологія;

- загальнонаукові принципи, підходи і форми пізнання;

- конкретно-наукова методологія.

Досить важливим завданням при дослідженні теоретичного розвитку географічної науки є визначення взаємовпливу методологічних рівнів, оскільки кожен процес наукового дослідження включає: суб'єкт, об'єкт, предмет, методи, підхід, засоби пізнання, ре­зультати дослідження, практичне використання цих результатів та кожне наукове дослідження проходить в три етапи: 1) описовий (дескрип­тивний) – узагальнення та систематизацію матеріалів дослідження (класифікація, типізація, районування тощо); 2) інтерпретивний – пояснення досліджуваного явища в процесі розвитку, його аналіз та прогно­зування; 3) конструктивний – визначення опти­мальних цілей і рекомендацій для управління географічними процесами.

На основі системного аналізу та синтезу досліджень з географії можна виділити наступні методологічні принципи географії: принцип системності дослідження географічних об’єктів на різних рівнях функціонування; принцип територіальності, що передбачає територіальну організацію елементів географічного об’єкту дослідження; принцип комплексно-пропорційного розвитку та перспективності географічних об’єктів; принцип картографування географічних процесів та явищ; принцип історизму та інші принципи.

Таким чином, можна вважати, що узагальнення та аналіз емпіричного географічного матеріалу і формування на цій основі наукових положень, категорій, принципів, законів та закономірностей географічної науки значною мірою залежить від філософсько-методологічної орієнтації дослідника яка продовжує базуватися на принципах матеріалістичної діалектики, що значною мірою залишається основою методологічного знання географічних наук.

Можна виділити декілька методологічних проблем географії: проблема географічного простору і часу, взаємодії природи і людини, теоретизації географії та географічних законів, співвідношення теоретичного та емпіричного в географічному пізнанні та інші проблеми, які значною мірою пов’язані з якісними змінами географічної науки та тенденціями обґрунтування її як фундаментальної теоретичної науки.

Дата добавления: 2015-05-22