Тема 11. Розвиток України з другої пол. 40-х до поч. 80-х рр. XX ст

Методичні поради

Вивчаючи тему, студент повинен проаналізувати радянсько-німецький договір 1939 р. та територіальні зміни в Західній Україні протягом 1939-1940 рр., визначити основні битви на території України у 1941-1944 рр., уяснити різні підходи щодо оцінки ОУН-УПА.

10.6. Інформаційні джерела

1. Васильєв В.Ю. Україна в політиці керівництва СРСР напередодні Другої світової війни // УІК. - 2005. - № 1. - С 4-15.

2. Голиш Г.М. Наслідки німецько-радянської війни для неповнолітніх громадян України // УІК. - 2005. - № 3. - 37-49.

3. Касьянов Г.В. Ідеологія ОУН: історико-ретроспективний аналіз // УІК. - 2004. - № 1. - С 29^2; № 2. - С. 68-82.

4. Король В.Ю. Визвольні бої Червоної армії на території України / 1943-1944 рр. // УІК. - 2005. -№ І. - С. 16-33.

5. Ктеній А., Ловицький В. Партизанський рух 1941-1944 рр. на Україні // УІК. - 2005. - № 3. - С 3-15.

6. Лисенко О.Е., Буцько О.В., Чайковський А.С. Плен. За чужие и свои грехи. Военнопленные и интернированные в Украине. 1939-1953 гг. //У1К.-2005.-№ 1.-С. 208-215.

7. Лисенко О.Е. Друга світова війна як предмет наукового дослідження та феномен історичної пам'яті // УІК. - 2004. - № 5. - С. 3-16.

8. Патриляк І.К. До питання про внесок ОУН та УПА у боротьбу проти нацистських окупантів на території України // УІК. - 2004. -№5.- С. 81-95.

9. Сидоров С.В. Штрафні підрозділи як форма покарання радянських військовослужбовців та бойового використання військ у роки Другої світової війни // УІК. - 2004. - № 6. - С 65-68.

10. Тронько П.Г. Внесок народу України в Перемогу над гітлерівськими загарбниками. - 2005. - № 3. - С 95-100.

11. Трохимович В. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). -Львів,-1995.-280 с.

Кількість годин: аудиторні заняття - 2, самостійна робота - 8.

11.1. Методичні поради до вивчення теми

Розглядаючи демократичні процеси в Україні в 60-х роках, доцільно зупинитися на наступних питаннях:

1. Труднощі післявоєнної відбудови.

2. Україна після смерті Сталіна. Критика культу особи.

3. Дисидентський рух як вияв політичної опозиції комуністичному режимові.

4. Наростання кризових явищ в економічному і політичному житті республіки.

Вивчення першого питання слід розпочати з відбудови народного господарства в післявоєнний період, причин і наслідків голоду 1946—1947 рр. У подальшому розгляньте, які зміни відбулися в кремлівському керівництві після смерті Й. Сталіна та передумови десталінізації. В грудні 1953 р. за злочинну діяльність був страчений Берія. Восени 1953 р. були ліквідовані інструменти терору - воєнні трибунали військ МВС і особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув'язнення.

Подальшим кроком процесу десталінізації став XX з'їзд КПРС (1956 р.). В останній день роботи з'їзду відбулося закрите засідання. На цьому засіданні М. Хрущов протягом 4 годин зачитував доповідь «Про культ особи та його наслідки». Ця доповідь потім обговорювалась на закритих партійних зборах по всій країні. Офіційно в друці її не було. Вперше вона була надрукована в СРСР у 1989 р. Ця промова М. Хрущова була однією з найдраматичніших у радянській історії промов. У цій доповіді на неспростовних фактах доводилася відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з Німеччиною, депортацію цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. і післявоєнних років. Одночасно засуджувалися прояви тоталітаризму. У липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». Це прискорило ліквідацію системи Гулагу (російською мовою - Государственное управление лагерей). Для мільйонів українців це означало можливість повернення із заслання, концтаборів. Почався перегляд справ засуджених та їх реабілітація (тобто виправдання, повернення чесного імені).

Критика культу особи Сталіна гостро прозвучала на XXII з'їзді КПРС (1961 р.). Цей з'їзд став найвищою точкою в процесі десталінізації.

Цього разу йшлося не тільки про злочини Сталіна, а й про його активних помічників та підручних, у тому числі Л. Кагановича. Саме тоді вперше прозвучала правда про ганебну діяльність Л. Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо «чорними днями» для республіки.

Зверніть увагу, що викриття на XX з'їзді КПРС злочинів Сталіна було сміливим політичним кроком М. Хрущова, здійсненим всупереч волі більшості інших членів вищого партійно-радянського керівництва. Тому процес десталінізації здійснювався непослідовно, часто підпорядковуючись тактичним політичним розрахункам, при наявності сильної опозиції. Не дивне, що заходи з метою десталінізації отримали влучну назву - хрущовська «відлига» (тобто тимчасове потепління), адже демократизація та лібералізація політичного життя здійснювалась у рамках існуючої політичної системи.

Важливим моментом хрущовської «відлиги» став перехід Криму до складу УРСР. У 1954 р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьохсотої річниці Переяславської угоди. З нагоди ювілею було опубліковано «Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 рр.), схвалені ЦК КПРС. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, святкування річниці Переяславської угоди вінчав акт передачі Криму від Російської Федерації Україні - «як свідчення дружби російського народу». 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР», враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом і Україною. Кримська область зразу ж органічно влилася в господарський комплекс УРСР. Та при цьому зразу ж виникло декілька проблем, перш за все пов'язаних з поверненням висланих у 1944 р. з Криму татар, які, на жаль до цього часу повністю не вирішені.

Аналізуючи друге питання, зверніть увагу на зміну пріоритетів в економіці. За часів правління М. Хрущова відбувається зміна пріоритетів в економічній політиці. Проблема науково-технічної революції була поставлена як політична. Посилюється увага до таких галузей економіки як хімія, кольорова металургія, приладо-машино-будування, зв'язок, транспорт, житлове й комунальне господарство.

М. Хрущов розпочав серію соціально-економічних реформ, спрямованих на ліквідацію старої системи планування й управління господарством. У лютому 1957 р. він робить чергову спробу децентралізації управління промисловістю і скорочення більшості союзних міністерств. На місце старої системи галузевого, централізованого управління постала система раднаргоспів (ради народного господарства), які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у відповідних економічних адміністративних районах. В Україні було створено 11 рад народного господарства (раднаргоспів). За цією реформою вже в 1957 р. було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Тепер майже вся промисловість України знаходилася у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР, у тому числі раднаргоспів.

У цілому вчені вважають реформу децентралізації управління промисловістю найбільш радикальною реформою М. Хрущова в галузі економіки. Українські плановики та господарські керівники вперше почали ставити питання про потреби та інтереси України. Але практика управління промисловістю по горизонталі не змогла створити ринкову економіку.

У 1958 р. було поставлено питання про прискорену хімізацію країни, на цю галузь були виділені додаткові асигнування. Розпочалося широке виробництво та впровадження синтетичних матеріалів і виробів із них, яке мало як позитивні, так і негативні наслідки.

Велику увагу М. Хрущов приділяв питанню прискорення науково-технічного прогресу, впровадженню єдиної політики в народному господарстві, освоєнню космосу. У Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетно-будівничий комплекс з десятками тисяч науковців, інженерів, робітників.

На початку 60-х років окремі вчені поставили питання про поєднання ринку з директивним плануванням. Деякі пропонували провести реформу планування і економічного стимулювання, запровадити економічні важелі підвищення ефективності виробництва. В результаті була запропонована система преміювання інженерно-технічних працівників і робітників. Ряд об'єднань швейної промисловості України перейшли на роботу за прямими зв'язками з магазинами.

М. Хрущов вирішив наростити продовольство сільськогосподарської продукції шляхом збільшення капіталовкладень в сільське господарство, тобто був обраний екстенсивний шлях розвитку аграрної сфери. Цьому сприяли і прийняті у 1953 р. рішення про підвищення закупівельних і заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, зниження розмірів обов'язкових поставок, зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, збільшення асигнувань на потреби колгоспів та радгоспів.

У 1954 р. з метою збільшення виробництва зерна взялися за освоєння цінних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу, Поволжя та Північного Кавказу. Велику частину витрат з освоєння цілини взяла на себе Україна. Збір зерна мав вирости і внаслідок значного збільшення посівів кукурудзи, яке почалося з 1955 р. Нова кампанія здійснювалась майже повсюдно і часто без належного економічного обґрунтування. «Кукурудзяна епопея» показала, що аграрна політика залишалася суто волюнтаристською.

З метою надання державної підтримки колгоспам у липні 1957 р. була прийнята постанова про відміну обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції державі господарствами колгоспників. У 1958 р. машинно-тракторні станції (МТС) були ліквідовані, а техніку і машини колгоспам дозволили викупляти. Влітку 1958 р. була введена єдина форма державних заготівель сільськогосподарських продуктів по єдиним, економічно обґрунтованими цінами із врахуванням природних зон країни. З колгоспів була списана заборгованість минулих років по обов'язковим поставкам та контрактації. У кінці 50-х років було здійснене нове укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. В той же час почалася ліквідація «неперспективних» сіл

Безсумнівним досягненням М. Хрущова була сильна соціальна політика. У цей час був скорочений на дві години робочий день у передвихідні та передсвяткові дні. Було збільшено тривалість відпусток, пов'язаних з вагітністю і родами із 77 до 112 календарних днів. З 1956 р. розпочався перехід на 7-годинний робочий день. У той же час для селян зберігалося попереднє становище: не маючи паспортів, вони не могли залишити свій колгосп або радгосп.

У 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії по старості та інвалідності. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Право на пенсію одержали колгоспники: чоловіки -від 65 років (при стажі роботи не менше 25 років), і жінки - від 60 років (при стажі роботи не менше 20 років).

Розпочалася епопея вирішення житлової проблеми. При цьому намагалися забезпечити кожну сім'ю окремою квартирою. Значною мірою вдалося зняти гостроту житлової проблеми, оскільки було збудовано понад 3 млн. квартир в Україні.

У 1958 р. була введена обов'язкова восьмирічна освіта. Проте соціальні перетворення середини 50-х - середини 60-х років були непослідовними, поспішними, багато обіцянок не було виконано.

Вивчаючи третє питання, доречно звернути увагу на демократичні зміни в духовній сфері. Критика культу особи Сталіна відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільства. Цей процес був складний і суперечливий, але загалом сприяв громадському пробудженню, національному відродженню в Україні.

При розгляді даної проблеми зверніть увагу на такі моменти як активізація української інтелігенції, місце та роль «шістдесятників» (найбільш активна частина української інтелігенції, яка прагнула поглиблення демократичних перетворень), дисидентський рух (опозиція, той, хто не погоджується з офіційною точкою зору), стан освіти та науки, національний літературний процес (мовне питання), мистецьке життя та художня творчість, боротьба властей з релігією і церквою.

Лібералізація суспільно-політичного життя була могутнім чинником розкріпачення творчої думки, пожвавилося культурно-національне життя. Ця політика сприяла появі покоління «шістдесятників», які намагалися оновити радянський лад засобами реформ. Ці люди штовхали режим до більш рішучої десталінізації, пропагували загальнолюдські цінності. Був започаткований дисидентський рух, який в сталінські часи був неможливий. У всіх формах мистецтва з'явилися сміливі й новаторські твори, які відбивали духовне відродження нації. На деякий час письменники, поети та інші діячі культури дістали ширший простір для самовираження.

Зверніть увагу на той факт, що лібералізація суспільно-політичного і культурного життя мала свої парадокси, зокрема це проявлялося в запеклому гонінні на релігію і церкву.

Отже, в середині 50-60-х рр. XX ст. відбулася демократизація політичного, економічного та духовного життя України, але до кінця ця справа доведена не була.

У 1965 р. за ініціативою Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна розпочалася нова економічна реформа. Суть нових економічних підходів полягала у розширенні самостійності підприємств і колгоспів, зміцнення їх матеріальної бази, Підвищення закупівельних цін з урахуванням кліматичних умов та матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їх праці. Проте в умовах адміністративної системи й ці реформи не були втілені.

З середини 70-х років починається загострення кризи радянської системи в усіх сферах життя республіки.

11.2. Плани семінарських занять

Дата добавления: 2015-05-22