Вихідні положення формування новітньої аґрарної політики

Сільські території в системі новітнього стану розвитку аґрарного сектору

Методи реґулювання діяльності і розвитку аґрарного сектору

Основні завдання

· Визначення взаємоузгодженої політики з показниками Державної стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр.;

· створення основи для розроблення програм районів та міст області;

· забезпечення прозорості прийняття розпоряджень обласної державної адміністрації, рішень обласної ради щодо розвитку сільського господарства регіону і можливостей для громадського контролю;

· докорінного поліпшення добробуту населення регіону, стабілізації та забезпечення подальшого зростання рівня споживання сільськогосподарської продукції;

· створення нових робочих місць, поліпшення зайнятості сільського населення та підвищення його доходів;

· забезпечення дієвості громадських організацій по захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників всіх форм господарювання.

Регіональне регулювання у сфері аґропромислового комплексу має забезпечувати:

· своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення, суспільного виробництва у продуктах харчування та отриманні послуг;

· захист прав громадян під час їх роботи на підприємствах аґропромислового комплексу та при наданні послуг;

· захист інтересів власників землі і майна;

· безпечне функціонування підприємств;

· додержання необхідних темпів і структурних пропорцій розвитку аґропромислового комплексу області;

· створення рівних умов для розвитку господарської діяльності усіх суб’єктів аґропромислового комплексу;

· обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

· координацію роботи галузей аґропромислового комплексу;

· охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу;

· удосконалення діяльності громадських організацій з питань розвитку сільського господарства та захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

2.1.1 Започаткування породженого Майданом політичного оновлення України означає одночасно настання новітнього етапу розвитку сільського господарства. За своєю сутністю, механізмами здійснення і кінцевими результатами він покликаний стати відроджувальним. Мається на увазі не відновлення того, що у тій чи іншій формі колись вже було, а винятково виведення сільського господарства, села і сільського способу життя на істотно, незрівнянно вищі рівні порівняно з тим, що маємо наразі.

2.1.2 Ставши спадкоємцями згубної щодо сільського господарства, села і селянства аґрарної політики недавно держава в особі її найвищих владних структур взяла на себе зобов’язання і відповідальність за те, що новітній етап розвитку сільського господарства матиме у своїй основі новітню аґрарну політику.

2.1.3 Найважливішими відмінностями новітньої державної аґрарної політики від усього того, що видавалось за аґрарну політику ще недавно і результати якої країна та її громадяни відчувають, мають стати наступні. Передусім гармонізація в аґрарній політиці інтересів країни і зайнятих у сільськогосподарському виробництві селян, за якої інтереси селян були б не віртуальними, декларативними, а реальними повинна включати:

– запуск в дію функціонування всієї необхідної низки політичних, правових, соціальних, економічних, організаційних, управлінських та інших складових, кожна з яких і всі вони разом будуть діяти на найсучасніших властивих їм механізмах.

– усвідомлення того, що подолати системну аґрарну кризу можна лише шляхом консолідованого багатофакторного активного впливу на все те, що її спричинило і гальмує вихід з неї.

Відповідно до закону Лібіха кінцевий результат залежить від фактора, що знаходиться в мінімумі, тобто недооцінка здавалось би найменш важливого фактора негативно впливає на кінцевий результат. Цей закон сформований до фізіологічних основ формування врожаю сільськогосподарських культур, має право на сприйняття його в аґрарній економіці.

Не ставши на шлях системного забезпечення потреб сільського господарства, ми дуже швидко спричинимо ще більшу поразку в цій галузі, ніж маємо зараз.

2.1.4 Ще один аспект системності новітньої аґрарної політики базується на вченні видатного радянсько-російського економіста-аґрарника О.О. Ніконова про сільськогосподарське виробництво як про надскладну біолого-соціально-економічну суперсистему, або, по-іншому кажучи, про нерозривну єдність у ній біологічної, соціальної і економічної підсистем.

З огляду на те, що в сучасних умовах у цій суперсистемі все помітніше місце посідає (точніше, вже посіла) її екологічна складова, її виправдано розглядати як біолого-соціально-екологічно-економічну. Якщо ж у цьому відношенні йти далі, прийдемо до висновку, що її серцевиною є соціальна складова (людина, соціум), заради інтересів якої вона (суперсистема) формується і діє, а її функціонування знаходиться у повній залежності від соціального чинника, сукупності громадян (певної величини соціуму), які живуть і працюють у ній, формують і розвивають, забезпечують її конкретну соціально-економічну результативність.

Похідним від цього є висновок щодо того, що винятково важливою у новітній аґрарній політиці має стати забезпечення оптимальної співвідносності її соціального, біологічного (у даному випадку її можна розглядати як сукупність усього того, що становить безпосередньо виробничо-господарську діяльність і використання землі, вирощування сільськогосподарських рослин і тварин тощо), екологічного і економічного елементів (складових). Кожний з них у свою чергу є поліформний, що у кінцевому рахунку зумовлює велику складність забезпечення ефективного розвитку аґропродовольчого сектора економіки.

2.1.5 Винятково важливим у розробленні і функціонуванні новітньої аґрарної політики має стати її наповнення і виведення у ній на чільні місця нетрадиційних для нашої науки і практики економічних категорій: управління по результатах, сталий розвиток сільського господарства, людський капітал села, сільські території. Якщо перші з них у тій чи іншій мірі вже досліджено, то цього не можна сказати про категорію сільська територія (сільські категорії, сільські місцевості).

Дата добавления: 2015-05-22