Сільські територіїз погляду відродження і сталого розвитку аґрарної сфери економіки

Велика сукупність негативних об'єктивних і суб'єктивних причин і обставин, які склалася в останні роки у сільському господарстві України загалом і на селі зокрема, їх подолання вимагає вивчення і втілення у практику нетрадиційних для вітчизняних умов практичних кроків. Серед них особливе місце посідає своєрідний організаційний і соціальний тандем, що охоплює собою, з одного боку - відродження аґропромислового виробництва у всій його масштабності, у тому числі сільського господарства і села, і з іншого - переведення аґрарного сектора економіки на засади сталого (стабільного) розвитку.

Різні за природою і соціально-економічною сутністю і конкретно-цільовим індивідуалізованим призначенням, вони у кінцевому відношенні у взаємодії з іншими чинниками покликані забезпечити досягнення загальної кінцевої триєдиної мети: перевести українське сільське господарство і село з руїни, у якій вони не з власної волі опинилися, на засади істотно вищого, порівняно з тим, що має країна наразі, у соціальному, організаційному, економічному та у всіх інших відношеннях рівня розвитку; сформувати досконаліший і результативніший спосіб життя на селі; створити у ньому достойні селянства та інших жителів села умови проживання, праці і відпочинку.

Новітній характер цих категорій зумовлює доцільність розгляду їх сутності.

Відродження, тобто піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку, його своєрідне воскресіння, повернення до життя. Особливо важливим тут є орієнтація не на те, що вже колись мало місце, а винятково на побудову в процесі відродження досконалішого, нового.

Категорія сталого (стабільного, стійкого) розвитку, це така організація і соціально-економічна результативність, за яких кожне сучасне покоління формує не лише якомога кращі умови для себе, а й дбає про те, щоб їх мали також наступні покоління. По-іншому кажучи, сталий розвиток всією своєю сутністю, формами організації і механізмами здійснення поступально спрямовується в стратегічне майбутнє. У такому розумінні цієї категорії сконцентрована принципово нова якість відносин не просто між людьми, а й між поколіннями. Це, крім усього іншого, засвідчує розвиток глобалізації світових відносин досконалішого типу: не лише міждержавної в інтересах сьогодення, а й глобалізації, зорієнтованої в оглядове і більш віддалене майбутнє в інтересах гарантування добробуту і процвітання поколінь. У всій його повноті це стосується проблем сталого розвитку сільського господарства.

У практичному відношенні це означає, що все необхідне для сталого розвитку галузі: нарощування обсягів виробництва галузевої структури і одержання продукції вищої якості має базуватися на найновіших високо технологічних і екологічно безпечних засадах.

Це вимагає додаткових, у тому числі значних матеріальних, фінансових та інших витрат. Інтереси сьогодення і майбутніх періодів варті цього.

Таку поступальність розвитку аґропродовольчого сектора економіки вже освоїло чимало країн, інші прискорено активізують подібні процеси. Тепер настає черга України. Одна з найбільших її проблем у цій частині полягає у тому, що відповідну роботу вона змушена починати в умовах глибокого соціально-економічного занепаду сільського господарства і села і обмеженості їх ресурсного забезпечення. Вирішення цієї проблеми даватиметься складно і важко, вимагає багато різного роду зусиль і часу.

Першоосновою подолання ускладнень, з якими Україна зустрічатиметься на цьому шляху, є її сучасне політичне очищення (є підстави вірити, що назавжди) під впливом відомих політичних подій в країні наприкінці 2004 року. Є підстави сподіватися, що після них настане період обнадійливого системного політико-правового, соціально-економічного, організаційно-управлінського, ресурсного, інноваційного та всього іншого оновлення країни, у тому числі села. Надання таким процесам поступальності набуває значення визначального чинника зростання аґрарного виробництва, виведення на якісно вищий рівень розвитку села, подолання у ньому бідності, створення істотно кращих умов для проживання, роботи і відпочинку, поліпшення побутових умов, відновлення втраченої і примноження досконалішої виробничої і соціальної інфраструктури і всього того, що забезпечуватиме відродження села і властивого йому способу життя.

Стратегічна орієнтація аґрарної політики країни і всієї системи аґрарних відносин на сталий розвиток сільського господарства і АПК все очевидніше набуває значення визначального чинника, здатного забезпечити використання їх потенціалу (того, що зберігся і того, що буде примножений) для виконання аґрарним сектором, у тому числі і перш за все селом, їх багатофункціонального цільового призначення, найважливішими складовими якого є:

· виробництво в необхідних для внутрішніх і експортних потреб країни обсягах продовольства і сільськогосподарської сировини для переробних та інших виробництв;

· модифікація стосовно нових умов особливостей і сільського способу життя, включаючи його духовні, культурні, звичаєві та інші надбання сіл;

· формування істотно привабливішої, порівняно з тим, що має українське село, наразі, соціальної облаштованості кожного сільського поселення;

· створення передумов для розширеного відтворення сільського населення з одночасним формуванням достатньо привабливих для нього умов проживання, праці і відпочинку;

· забезпечення соціального захисту територій, включаючи збереження та підтримання на належному рівні наявних і створення нових природних ландшафтів, формування мережі структур з цільовим призначенням надання соціально забезпечуючих рекреаційних послуг;

· розвиток екологічно надійного виробництва на селі з одночасною підтримкою екологічної рівноваги у довкіллі.

Така масштабність і невичерпність завдань, розв'язанню яких має підпорядковуватися сталий розвиток аґрарного сектора економіки, зумовлює необхідність, з одного боку, розглядати сільську територію у її розширеному (глибшому) розумінні і, з іншого, включення у виконання цього складного завдання всієї сукупності таких територій. У конкретно прикладному відношенні це означає перехід від переважаючого наразі розгляду сільської території як територіально-просторового явища до розуміння її як системного соціально-виробничого, формалізованого утворення багатоцільового призначення. До його складових належать:

Сільська громада (община), як визначальний соціальний осередок функціонування сільської території. Вона охоплює собою усіх без винятку тих, хто проживає на ній, незалежно від того, у якій сфері виробництва і обслуговування вони зайняті: у сільському господарстві, у соціальній сфері, у наданні послуг, у збереженні довкілля тощо. Незалежно також від того, де вони працюють – безпосередньо на даній сільській території чи у будь-якому іншому місці і на будь-якій роботі поза її межами, вона (сільська громада, община) покликана розвивати дану сільську територію передовсім у власних інтересах. Навіть якщо вона виконує роботу, результати якої передаються споживачам поза її межами, все ж інтереси даної сільської громади (общини) і кожного з її члена є визначальними.

Село (сільське поселення) як соціально-побутовий, виробничий осередок, адміністративний і соціально-культурно-побутовий центр, своєрідна "столиця " кожної даної сільської території. Воно охоплює собою все, що має місце, діє чи просто функціонує у кожному сільському поселенні, розміщеному на даній сільській території. Крім житлових і присадибних господарських будівель, сюди належать соціальна і виробнича інфраструктура сільських поселень, природні чи штучно створені ландшафтні (рекреаційні) ділянки: ставки, озера, лісові та інші насадження.

Важливе значення матиме запроваджувана адміністративна реформа –об'єднувана навколо однієї сільської ради сільська територія, в яку входить два і більше сільських поселень, кожне з яких виділяє (формує) "індивідуалізовану" (стосовно кожного даного сільського поселення) сільську територію. Такі локалізовані території будуть одночасно складовими даної загальної, сукупної сільської території.

Сільськогосподарські та інші угіддя поза межами сільських поселень з розташованими на них виробничими об'єктами: тваринницькими приміщеннями, зрошувальними і осушувальними спорудами, полезахисними (екологозабезпечуючими) та іншими лісонасадженнями тощо. Незалежно від того, кому вони належать – окремому власникові чи знаходяться у колективному (груповому) використанні, обробляються (використовуються) індивідуально чи на орендній основі, знаходяться в активному господарському обігу чи тимчасово не використовуються або використовуються не за призначенням – всі вони є складовими конкретної сільської території і входять у коло інтересів даної сільської громади (общини). Крім їх виробничого використання (експлуатації), на неї покладається відповідальність за їх ефективну експлуатацію, догляд за ними, бережливе і екологічно безпечне використання, здійснення всього задля їх збереження від шкідливих природних та інших впливів.

Органи місцевого самоуправління та інші громадські організації (структури), що діють на даній сільській території. Незалежно від сфери їх впливу, вони можуть діяти лише в межах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", обов'язково враховуючи специфічні інтереси конкретних сільських громад. Жодна державна чи будь-яка інша структура не може діяти на даній сільській території без дозволу сільської громади (общини) і тим більше діяти на них "по-своєму", з порушенням визначених нормативних положень.

Сільська територія у сучасному розумінні являє собою складну і багатофункціональну природну, соціально-економічну і виробничо-господарську структуру і характеризується сукупністю властивих кожній з них особливостей: площею земельних угідь, на яких вона розміщена; чисельністю проживаючих і зайнятих у виробництві чи обслуговуванні людей; обсягами і структурою виробництва; розвитком соціальної і виробничої інфраструктури; формою зайнятості проживаючих на ній та іншими рисами. У зв'язку з цим, загальноприйнятим сільські території у нашій країні слід вважати щонайменше три визначальні обставини.

По-перше, кожна окремо взята сільська територія є середовищем буття сформованого, динамічно і цілеспрямовано діючого на ній мікросоціуму з його конкретними інтересами і потребами. Згідно цьому розвиток кожної з них повинен підпорядковуватись передовсім їх задоволенню у зростаючих обсягах.

По-друге, він (мікросоціум) є єдиною і найважливішою складовою кожної даної сільської території, здатної включити в дію всі чинники, спроможні забезпечити її ефективне функціонування, збереження і збагачення потенціалу. Крім того, саме від нього в дуже великій мірі або й переважно залежатиме сучасне і майбутнє даної території або сукупності територій.

По-третє, при всій специфічності окремо взятих сільських територій вони виконуватимуть спільну для них функцію забезпечення сталого розвитку кожної і всієї аґропродовольчої сфери країни..

Кінцева результативність розвитку сільських територій, крім усього іншого, залежатиме від того, як, з якою віддачею будуть враховуватись ці обставини в практиці кожної з них.

Найважливішою передумовою виконання цієї стратегічної мети слід вважати одночасне включення в процес практичного втілення великої сукупності соціальних, правових, економічних, організаційних, управлінських, кадрових та всіх інших чинників, кожний з яких окремо взятий і всі вони разом мають підпорядковуватись досягненню необхідного кінцевого результату.

Визначальною складовою досягнення такої мети повинно стати опрацювання національної стратегії стійкого розвитку українського села та правової основи організації всієї подальшої роботи по її практичному втіленню. Весь попередній досвід розвитку пострадянських аґрарних відносин вказує на те, що без чітких стратегічних орієнтирів досягнення очікуваної кінцевої мети надміру ускладнюється і не гарантує очікуваних результатів. Тим більше, коли в сучасних умовах стійкий розвиток сільського господарства, села і сільських територій набув значення одного з найважливіших пріоритетів розвитку аґрарного сектора економіки. Можливі два варіанти вирішення цієї проблеми: передбачити відповідний матеріал складовою стратегії розвитку сільського господарства і АПК, що розробляється, або опрацювати спеціалізовану відповідну розробку. З огляду на новітній і до кінця ще не усвідомлений характер проблем розвитку сільських територій другий варіант за певних умов міг би вважатися більш прийнятним.

Багатоцільовий характер функціонування сільських територій з одночасною участю в ньому соціальних і виробничих структур різного адміністративного підпорядкування зумовлює необхідність не лише недопущення вузьковідомчого підходу до проблем їх розвитку, а навпаки, вимагає консолідації для цієї мети фінансових, економічних та інших зусиль різних виробництв і відомств. Консолідуючою ланкою практичного досягнення такої мети можуть бути органи місцевого самоврядування відповідних рівнів або спеціально створювані для цієї мети муніципальні структури.

Винятково важливим аспектом організації розвитку сільських територій є об'єднання відповідних державних, регіональних і безпосередньо місцевих фінансових, матеріальних та інших зусиль і можливостей. Кожний з цих рівнів виконуватиме у цій роботі властиву йому (визначену для нього) функцію. Чи не найбільша проблема полягає в їх узгодженні і цілеспрямованому регулюванні. Одним з найважливіших кроків по цьому шляху має стати здійснення кожним суб'єктом покладених на нього чи взятих на себе завдань у визначені строки і у встановлених обсягах. По-іншому кажучи, безпідставно сподіватися, що відповідальність за необхідний рівень розвитку сільських територій повністю візьме на себе держава. Не під силу це і конкретній сільській громаді (території). Успіх можливий лише на шляху його надійного "вертикального" забезпечення.

Для вирішення проблем розвитку сільських територій винятково важливе місце необхідно відводити:

· організації розвитку сільських територій на основі спеціально опрацьовуваних для кожної або спільних для їх певної сукупності у них стратегій;

· диверсифікації виробництва на них як однієї з основ формування альтернативних джерел зайнятості сільського населення і розвиток внаслідок цього додаткових, у тому числі нетрадиційних для кожної даної сільської території, робочих місць з наступним зменшенням безробіття, підвищенням доходів населення тощо;

· забезпеченню ефективного функціонування і виведення на якісно вищий у всіх відношеннях рівень розвитку сільського господарства як переважно головної галузі сільських територій, та всіх інших виробничо-господарських структур;

· прискореному відтворенню (відродженню) соціальної інфраструктури сільських поселень як однієї з найважливіших передумов їх збереження від соціальної і виробничої деградації, передовсім у частині збереження і поступового нарощування людського капіталу;

· удосконаленню соціальних, економічних та всіх інших механізмів підтримання виробничої активності і зацікавленості сільського населення у всебічному використанню виробничого і ресурсного потенціалу сільських територій та його примноження;

· підтримання екологічної надійності сільських територій збереження природних особливостей кожної з них, у тому числі шляхом захисту від згубних впливів людської діяльності і негативних погодних впливів.

Найбільш загальною передумовою забезпечення ефективного розвитку сільських територій є відповідна переорієнтація державної аґрарної політики. Відповідним аспектам має відводитися належне місце також у програмах розвитку галузей і регіонів. Їх практичне втілення має базуватися на розроблюваних на всіх рівнях програми розвитку сільських територій.

Розробка “Комплексної програми розвитку аґропромислового комплексу та сільських територій Івано-Франківської області у 2005-2010 роках та на період до 2015 року” великою мірою викликана не лише гірким становищем сільського господарства, а й проведенням в державі адміністративно-територіальної реформи. Оскільки мета останньої – максимізувати повноваження владних структур на місцях, то логічним є включити в дану програму ряд заходів відносно управління сільськими територіями. Завданням таких заходів є підвищення ефективності функціонування сільських власників і господарів. Більшість із них повинні бути реалізовані органами місцевого самоврядування. До таких заходів належать:

- допомога у видачі державних актів на право приватної власності на землю;

- надання пільг суб’єктам зайнятим у сільському господарстві;

- ініціювання формування обслуговуючого кооперативу та кредитної спілки;

- надання системного характеру становленню сільських власників і господарів;

- підтримка становлення дорадчих служб та послуг.

3. Соціально-економічна спрямованість

Територія області становить 13,9 тис.км².

Адміністративно-територіальний устрій - 14 районів, 5 - обласного підпорядкування, 804 сільських населених пунктів.

Населення – 1395,1 тис. чол., в тому числі у містах 584,0 тис. чол. (41,9 %), сільського – 811,1 тис. чол. (58,1 %).

Аґропромисловий комплекс області - це майже 1,1 тис. підприємств і організацій всіх форм власності, включаючи 127 великих підприємств харчової та переробної промисловості. В цілому у аґропромисловому комплексі зайнято близько 147,9 тис. чоловік, з них 121,9 в особистих господарствах населення.

Сільськогосподарські, переробні і промислові підприємства АПК області виробляють близько третини всієї валової доданої вартості регіону. Вони формують основну частку продовольчих ресурсів регіону.

В усьому світі все більше уваги привертається до аґрарного сектору. У розвинутих країнах люди живуть заможно в першу чергу завдяки розвинутому сільському господарству. Високий рівень сільськогосподарського виробництва є запорукою продовольчої безпеки та успішного розвитку інших сфер матеріального виробництва.

Аналіз світових тенденцій свідчить про збільшення у 1980-2000 роках обсягів виробництва основних видів аґропромислової продукції: по молоку на 20 %, по зерну на 65 %, по м’ясу на 95 %. При цьому значно посилився вплив аґрарнорозвинутих країн на міжнародний продовольчий ринок.

В цілому по Україні, і, зокрема, в Івано-Франківській області за ці роки виробництво зменшено майже на половину. Внаслідок цього, зменшилось споживання населенням основних видів продуктів харчування. Значно зменшилась калорійність раціону харчування, особливо скоротилась частка продуктів тваринного походження.

Виконання Комплексної програми дасть змогу у 2015 році в області наблизити споживання продуктів харчування до раціонального рівня: м’яса та м’ясопродуктів - 67 кг на душу населення, молока та молочних продуктів – 395 кг, яєць - 245 шт., риби та рибних продуктів - 15 кг, хлібопродуктів - 104 кг, картоплі - 123 кг, овочів - 110 кг, плодів та ягід - 43 кг, цукру - 38 кг.

У раціоні споживання зросте питома вага найбільш цінних продуктів харчування – м’яса, молока, яєць, овочів, риби.

Докорінне поліпшення продовольчого забезпечення населення регіону високоякісними та дешевими продуктами харчування власного виробництва буде здійснюватись за рахунок інтенсифікації та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у регіоні.

Розроблена в області “Комплексна програма розвитку аґропромислового комплексу та сільських територій Івано-Франківської області на 2005-2010 рр. та на період до 2015 р.” забезпечить призупинення спаду, стабілізацію та нарощування обсягів аґропромислового виробництва, досягнення рекомендованих норм споживання населенням харчових продуктів, визначення основних напрямів реформування економічних, організаційних, соціальних та правових відносин, створення необхідних економічних умов для розширеного відтворення у всіх галузях аґропромислового комплексу, формування економічного механізму рівноправного функціонування усіх форм власності і організаційно-правових структур.

Значна увага в Комплексній програмі приділяється створенню належних умов для життя на селі, забезпеченню зайнятості сільської молоді, підвищенню рівня її професійного навчання та профорієнтації, відновленню культурно-національних традицій Прикарпаття.

Виконання заходів, передбачених програмами розвитку землеробства, тваринництва, технічної політики, дозволить стабілізувати та суттєво збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції.

Будуть створені умови для фінансової стабілізації і беззбиткової роботи галузей та господарств усіх форм власності і господарювання, перетворення сільського господарства у конкурентоспроможний сектор економіки регіону.

Дата добавления: 2015-05-22