Виховання. Без надійного сімейного тепла переборювати труднощі життя надзвичайно складно

Сімейне

Родинне і

Без надійного сімейного тепла переборювати труднощі життя надзвичайно складно. Тому слід старанно зберігати ідеальний образ партнера, в який у свій час закохалися, пишатися позитивними якостями і не намагатися переробити те, що не подобається.

Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка розвитку дитини. Сімейне виховання - це організація життєдіяльності дитини в умовах сім'ї [1, с. 49]. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її світорозуміння. Саме сім'я протягом перших шести-семи років життя дитини формує основи майбутньої особистості. Сімейне виховання продуктивне, якщо воно здійснюється в атмосфері любові, взаємного розуміння і поваги. Значну роль тут також відіграє професійна самореалізація і матеріальне благополуччя батьків, яке створює умови для нормального розвитку дитини. Родинне виховання - могутнє джерело формування національної гідності, трудової підготовки, людських почуттів, любові до матері та батька, пошани до рідної мови, культури, історії. Від роду до народу, націй - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості.

Сучасна модель родинного виховання формується на позиціях співробітництва. Важливо те, що сім'я та навчальні заклади є рівноправними та рівнозначними союзниками. Сім'я починає займати визначальне місце у системі розвитку дитини. Вона несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Завдання, що стоять перед сім'єю:

1) забезпечити виховання фізично і морально здорової дитини;

2) включити дитину у спільну з дорослими діяльність;

3) створити атмосферу емоційної захищеності, тепла, любові;

4) готувати дитину до життя у складних економічних умовах;

5) сприяти засвоєнню моральних цінностей;

6) забезпечити духовну єдність поколінь;

7) виховувати доброту, справедливість, гідність, людяність;

8) формувати естетичні смаки і почуття;

9) виховувати повагу до школи і вчителя;

10) зберігати традиції;

11) турбуватися про засвоєння дитиною рідної мови.

Можливості впливу сім'ї на дитину величезні, але вони залежать від типу сім'ї, її благополуччя, атмосфери у ній, яка визначається її міцністю, цінностями, емоційним змістом. "Небла-гополучпа сім'я - сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини" [4, с. 222]. Ознаками неблагополучних сімей є такі:

1. Конфліктна. Стосунки подружжя носять конфліктний характер. Почуття поваги руйнуються. Діти ростуть дратівливими, неврівноваженими, часто злими, не вміють підтримувати доброзичливі стосунки з людьми.

2. Педагогічно неспромооїсиа. Батьки свідомо підбурюють дітей проти вчителів, школи, оточуючих дітей. Діти, як правило, мало піддаються педагогічному впливу вчителів.

3. Асоціальна. Має негативну спрямованість до цінностей, інтересів суспільства, хоч зовнішньо у ній присутня гармонія стосунків. Діти ставляться зі зневагою до товаришів, до тих, хто знаходиться нижче їх соціального рівня.

4. Аморальна. Подружжя конфліктують не тільки між собою, але і з загальноприйнятими нормами. Діти, частіше за все, поповнюють лави правопорушників.

Вплив сім'ї на дитину може бути як формальним, тобто спеціально організованим через доручення, вимоги і т.д., так і неформальним, тобто взаємовідносини складаються природно. Родинне виховання як органічна частина педагогіки має цілі та зміст, основні методи та форми взаємодії батьків та дітей.

" Сімейне виховання - одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту" [5, с. 306]. Особливості сімейного виховання такі: члени родини поєднані природними узами спорідненості, спільного побуту, взаємною допомогою і турботою один

про одного; діти беруть участь у домашній праці разом з дорослими; стосунки членів родини сповнені любов'ю.

Дитина приходить у світ слабкою та безправною, вона повністю залежить від дорослого. Вона тільки осягає життя, вчиться спілкуватися з людьми. Саме в родині перш за все можна навчитися поважати самого себе, починаючи з дрібниць. Але кожна дрібниця впливає на підсвідомість дитини і викликає глибинні негативні або позитивні емоції. Любов, краса, мудрість сім'ї - це ключ до щастя особистості. Догляд за малюком - це перш за все підтримка емоційного контакту з дитиною, адже його відсутність є основною причиною емоційних дефектів особистості: відсутності емпатії, проявів агресивності, жорстокості та ін. Провідними методами виховання у цей період є вправи, наслідування. Основним засобом організації виховання дітей дошкільного віку є організація різноманітної діяльності дитини, ігри, оволодіння навичками самообслуговування.

Родинне виховання дітей молодшого шкільного віку спрямоване на розвиток самостійності, формування позитивних мотивів навчання, естетичних смаків. Важливими педагогічними методами є привчання, доручення, робота з книгою, вправи, організація різноманітних видів діяльності.

У старшому шкільному віці важливого значення набувають методи формування світогляду, професійної орієнтації, бесіди, дискусії, обговорення, формування цінностей, моральних установок, включення у проблеми життя.

Одна з найважливіших особливостей сімейного виховання полягає в тому, що ефективність сімейної педагогіки залежить від авторитету батьків. А справжній авторитет народжується в родині, де справи, турботи батьків, їх тривоги та радощі стають спільною справою.

Стосунки батьків і дітей з роками складаються в певні типові варіанти незалежно від того, усвідомлюються вони чи ні. Ці варіанти можна подати у певній структурі - послідовних стадіях розвитку.

1. Батьки і діти відчувають постійну потребу в спілкуванні. Тому виникає моральна злагода у сім'ї.

Варіанти

стосунків

батьків і дітей

і сімейні

традиції

2. Батьки вникають у турботи та інтереси дітей. Діти діляться з ними, проте це не завжди є потребою для дітей. Тому заповітні зв'язки порушені.

Причини: а) недостатній контакт батьків з дітьми; б) недооцінка потреб дитини бути особистістю; в) фальшивий тон; г) недбале ставлення до секретів.

3. Швидше батьки намагаються вникнути в інтереси та турботи дітей, ніж діти діляться з ними, тому інтерес батьків не завжди супроводжується вмінням увійти до внутрішнього світу дитини без нервозності, натиску, тиску.

4. Швидше діти мають бажання ділитися з батьками, ніж батьки переймаються інтересами та турботами дітей. Виникає через надмірну зайнятість батьків роботою, захопленнями, собою, особистими стосунками.

5. Поведінка, життєві прагнення дітей спричиняють конфлікти у сім'ї, при цьому:

а) швидше праві батьки: коли наявне недостатнє знання один одного, відмінності у характері, суперечності бажань, негативних емоцій;

б) швидше праві діти: коли є недоліки у батьків, які вони не вважають за потрібне подолати.

6. Порушення єдності установок та стосунків, педагогічної культури батьків ("Кого ти більше любиш?").

7. Повне взаємне відчуження та ворожість. Виникає педагогічна неспроможність батьків, варварські методи виховання або потурання дитині в усьому.

Духовні контакти не можуть виникнути у результаті одних лише платонічних побажань і прагнень батьків. Для цього повинні бути створені психолого-педагогічні передумови.

Раціональні умови стосунків батьків і дітей це:

> розумна організація сім "і: спільні перспективи, спільна діяльність, певні трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні рішення, спільні інтереси і захоплення. Виховний процес підкріплює словесні вимоги. Інтерес до внутрішнього світу дітей, врахування їх вікових і індивідуальних особливостей;

> педагогічний такт: врахування життєвого досвіду вихованців, їх емоційного стану, тонкий аналіз мо-

тивш вчинку, чуйний, м'який дотик до внутрішньо-' го світу людини. Приховування оголеності прямої виховної дії. Участь в заняттях та інтересах дітей;, > спільні захоплення: залучення дітей до власних занять

і захоплень, загальносімейні захоплення, інтереси, традиції.

Інстинкт рідні, "голос крові" інтенсивно проявля.ється тоді, коли батьки і діти по-людськи близькі один до одного, пов'язані не лише родинною, але й духовною близькістю. Глибокі контакти з батьками створюють у дітей стійкий життєвий стан, відчуття впевненості і надійності. А батькам приносять радісне відчуття задоволення.

В умовах розбудови національної системи освіти та виховання відновлюється і родинна педагогіка, яка має величезні можливості, традиції, які дуже демократичні, гуманістичні, привабливі, непідвладні суб'єктивним віянням.

В основі відродження сімейного виховання лежить твердження, що батьки - головні вихователі. Народна мудрість завжди відводила найголовнішу роль у вихованні дітей матері та батькові. Споконвіку в українській сім'ї укріпилися добросердечні, сповнені любові й поваги взаємини.

Традиційним для України було поєднання патріархальних засад у суспільних відносинах з патріархатом на рівні родини. Внаслідок специфічного розподілу ролей ще у стародавній Україні, українська жінка ніколи не була пригніченою: нерівноправність в одній сфері діяльності цілком компенсувалася перевагами в інших. Саме в історії України жінка мала рівні права з чоловіком щодо освіти, вибору своєї долі та свого обранця, мала великий авторитет господині. Жінка-мати завжди була головним вихователем дітей у родині.

В українській сім'ї традиційно вчили, що людина повинна знати свій родовід, берегти його пам'ять, пишатися своїми предками. У сім'ях зберігали письмові спомини, перекази, предмети побуту та ін. Живучи за законами краси, культивували національні мистецтва: малярство, спів народних пісень, веснянок, колядок, щедрівок, танці, писанкарство, плетіння з лози тощо. Учили жити за законами етики, моралі.

Одним із засобів естетичного виховання виступала краса повсякденного життя: прикрашання свого побуту, облагороджені сто-

сунки між членами родини, доброзичлива атмосфера рідного дому. Важливе значення має звичай прощати одне одному образи напередодні великих християнських свят. Джерелом виховної сили, етики завжди були обряди, звичаї, пов'язані з релігійними святами.

В українській сім'ї велику увагу приділяли розвитку мови дитини.

З давніх-давен в українській родині, особливо селянській, діти привчалися до справжнього діла, чітко розподілялися обов'язки по дому, господарству.

У наш час необхідно знаходити нові форми виховання дітей у родині, але треба продовжувати й те, що століттями збирав, зберігав, цінував наш народ. Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода -пріоритети родинного виховання.

2. ОПОРНІ СХЕМИ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

Дата добавления: 2015-05-22