Педагогічну майстерність і педагогічну творчість

Т

Т і!

Ж

$18

Методи впливу на особистість

3. ВИСНОВКИ

У сучасних умовах відроджується система національного виховання, головною метою якої є розвиток і формування громадянина незалежної Української держави. На вирішення цієї мети спрямований виховний процес. Він передбачає мету, ідеали, зміст, методи, форми і засоби.

Щоб досягти поставленої мети, налагодженої роботи усіх компонентів, необхідно їх проектувати, чітко керувати ними.

Результативність виховного процесу забезпечується також оптимальним вибором його компонентів, їх пристосування до

конкретних умов, традицій, індивідуальних особливостей вихованців, педагогів, єдністю виховання і самовиховання.

Процес виховання пов'язаний зі складною проблемою перевиховання. Найбільш розповсюдженими формами девіантної поведінки серед молоді у сучасних умовах є алкоголізм, наркоманія, суїцид.

Виникненню девіацій сприяють різні чинники. Девіантна поведінка вимагає особливої діяльності з перевиховання особистості, її психологічної, педагогічної, моральної підтримки.

Сім'я - це мала група, основана на шлюбі або кровній спорідненості, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою та моральною відповідальністю. Не зважаючи на соціально-еко-номічні складності, сім'я залишається однією з головних цінностей у нашому суспільстві. Вона є основним інститутом виховання та соціалізації дітей. Процес засвоєння дитиною основних цінностей, системи знань, норм відбувається головним чином у родині.

Рекомендації з виховання дітей у родині можна дати тільки узагальнюючі. По-перше, немає однакових дітей, по-друге, немає однакових батьків, кожний хоче бачити свою дитину кращою, ніж інші діти, удосконаленим повторенням себе. І, можливо, сьогодні найважливішим у взаємостосунках дітей та батьків є набуття справжнього інтересу один до одного. Важливо, щоб діти також були необхідні батькам, як батьки дітям.

Батьки іноді не помічають, як стосунки раптово обмежуються рамками вихователя та вихованця, а виховання стає докучливим обов'язком. Це відбувається з багатьох причин, але, у першу чергу, від втрати контакту між дітьми та батьками.

Кожний віковий період створює особливі можливості для зміцнення та розвитку зв'язків з дітьми. Глибокі контакти з батьками створюють у дітей відчуття впевненості та надійності, а у батьків - почуття задоволення.

Той або інший варіант негативних стосунків не є непереборною перешкодою. Якщо батьки за допомогою психологів і педагогів зможуть розібратися у суті стосунків, то подолати бар'єри можливо. Безперечно, надзвичайно складно змінювати ситуацію у випадку відчуження. Порядне ставлення до родини, батьків вимагається і від дітей. У виховання поступово входить розвиток їх відповідальності за мікроклімат.

За свою багату історію український народ створив невичерпні скарби національного сімейного виховання.

Родинна педагогіка є складовою культури нашого народу. Сім'я виховує любов до рідних, до свого роду, історії, рідної землі, найгуманніші людські стосунки, духовні почуття.

Ці традиції повинні зайняти належне місце у системі сучасного сімейного виховання.

4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому полягає сутність національного виховання?

2. Які основні тенденції відродження системи національного виховання?

3. Яке значення для практичної діяльності має визначення цілей виховання?

4. Які педагогічні умови сприяють вибору форм і методів виховання?

5. Складіть перелік педагогічних методів виховання, що використовуються викладачами інституту. Які є дійсно ефективними? Чому?

6. Яку роль у процесі виховання відіграє самовиховання?

7. У хорошій сім'ї покарання ніколи не буває, і це - найправильніший шлях сімейного виховання (А.С. Макаренко). Чи згодні Ви з такою думкою?

8. Які типові варіанти стосунків виникають у сучасній сім'ї?

9. Які причини призводять до конфлікту у сімейних стосунках? Як можна їх вирішити, використовуючи психолого-пе-дагогічні знання?

10. Які традиції виховання в українській сім'ї Вам хотілося б мати у своїй родині?

11. Які уроки на майбутнє (для своєї сім'ї) Ви могли б винести після вивчення цього модуля?

5. ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

5.1. ДИДАКТИЧНИЙ ТЕСТ

Виберіть правильні відповіді.

1. Виховання - це:

а) процес, що забезпечує розвиток особистості;

б) процес накопичення знань;

в) процес передавання суспільного досвіду;

г) проектування.

2. Головна мета національного виховання:

а) розвиток громадянина незалежної держави;

б) різка зміна цінностей;

в) відродження традицій;

г) перевиховання.

3. Види методів виховання залежать від:

а) індивідуальних особливостей виховання;

б) типу навчального закладу;

в) завдань виховання;

г) точки зору.

4. Основними критеріями виховної роботи є:

а) мета, ідеал;

б) шляхи виховання;

в) рівень вихованості особистості;

г) принципи виховання.

5. На взаємостосунки в сім'ї впливають:

а) конфлікти;

б) розвиток педагогічної науки;

в) духовне знання;

г) стан здоров'я.

6. Основними ознаками партнерської сім'ї в сучасних умо-

а) відсутність рівноправності;

б) суворий розподіл ролей;

в) гнучкі правила розпорядку;

г) рівні можливості.

5.2. ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ ДЛЯ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПОГЛИБЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Форми і засоби переконання.

2. Значення прикладу в переконанні.

3. Виховання та розвиток волі.

4. Ефективні форми виховання студентської молоді.

5. Взаємостосунки батьків і дітей як психологічна проблема.

6. Причини сімейних конфліктів та їх профілактика.

7. Раціональні умови взаємостосунків батьків та дітей.

6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2001. - 304 с.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1998. - 78 с.

3. Винославська О.В., Малигіна М.П. Людські стосунки: заочна школа. Конфлікти // Практична психологія та соціальна робота.- 1999.-№2-4.

4. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2001. - 576 с.

5. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. -К.: Либідь, 1997.- 374 с.

6. Зязюн І.А., Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-ме-тод. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 312 с.

7. Іонова О.М. Дитина в сучасному суспільстві (Вальдорф-ська педагогіка як "екологія дитинства") // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 1. - С. 86-92.

8. Ігнатенко Н.І., Крицька А.В. Виховання громадянина. -К.: Ін-т змісту і методів навчання, 1997. - 252 с.

9. Корчак Я. Как любить ребенка. Книга о воспитании: Пер. с пол. - М.: Педагогика, 1991. - 493 с.

10. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Рад. шк., 1989. - 608 с.

11. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергієнко З.О. Основи національного виховання. - К: КДО, 1999.

12. Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его зна-чение. - М.: Педагогика, 1991. - 175 с.

13. Макаренко А.С. Книга для родителей: Избр. соч.: В 8 т. Т. 5. - М.: Педагогика, 1985. - 381 с.

14. Максимова Н.Ю. Підліток і наркотики // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 5, 6.

15. Національна система виховання. - К.: Либідь, 1996. - 28 с.

16. Основи національного виховання. - Концептуальні положення / За ред.: В.Г. Кузя, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчука. -К.: Проблеми освіти, 1995. - Вип. 2. - 172 с.

17. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов / Сост. А.А. Радугин. - М.: Центр, 1999. - 256 с.

18. Родинно-сімейна енциклопедія. - К.: Богдана, 1996. - 498 с.

19. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М.: Просве-щение, Виадос, 1992. -315 с.

20. Семья на рубеже тьісячелетия // Зеркало недели. - 1998. -12 марта. - С. 14.

21. Смерз Н. Соціологія. - М.: Фенікс, 1994. - 468 с.

22. Статінова Н.П., Сень Г.П. Основи психології та педагогіки: Навч. посіб. - К: КДТЕУ, 1999. - 330 с.

23. Стельмахович М. Українська народна педагогіка. - К.: ІЗМН, 1997. - 232 с.

24. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибр. твори: У 5 т. Т. 1. - К., 1976. - 208 с.

25. Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. - М.: Молодая гвардия, 1971. - 334 с.

26. Телешевская М.Е. Учитесь властвовать собой. - К.: Здоровье, 1990. - 96 с.

27. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Академія, 2001. - 528 с.

28. Флейк-Хобсон К., Робинсон Б.Е., Скин П. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с англ. - М., 1993. -511с.

29. Чижевський Ю.Г. Актуальні проблеми побудови системи виховання в умовах державотворення // Педагогіка і психологія. - 1997. -№ 1-С. 111-118.

30. Яценко Т.О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка та психологія. - 1997. - № 2. - С. 88-95.

7. ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ГІПЕРТЕКСТІВ

7.1. ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Він має свою специфіку, передусім, цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища. До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емо-ційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Організація процесу виховання особистості учня або колективу здійснюється в певній послідовності.

1. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал.

2. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовані, а які перебувають у стадії зародження.

3. Реалізується програма виховання.

4. Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості.

На всіх етапах процесу виховання здійснюється педагогічне керівництво, управління цим процесом. Управління процесом виховання - діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

Виховання і самовиховання - дві сторони процесу формування особистості. Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у самої себе позитивних рис і подолання негативних. Воно успішно здійснюється за певних умов. Передусім самовиховання потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Важливий аспект самовиховання - логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій справі. Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою: самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорюван-ня, самозаохочення, самопримусу, самоаналізу, самозобов'язання, прийоми "самохарактеристики" та "взаємохарактеристики".

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення. Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Виправлення - складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці. Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховува-них, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців. Специфічними принципами перевиховання є:

> поєднання переконання з примусом;

> гуманне ставлення до важковиховуваних учнів;

> об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання;

> ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів;

> педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафективному стані;

> випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками;

> провідна роль наставника у перевихованні. Організований виховний процес має свої закономірності,

тобто стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості. У виховному процесі виявляються такі закономірності:

1. Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання.

2. Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників.

3. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність.

4. Визначальним у вихованні є діяльність та спілкування.

5. Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі.

6. Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання - цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. Науковий світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої себе. Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство й стали внутрішньою позицією особистості.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання - сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Трудове виховання - процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці. З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне виховання - організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливою складовою всебічного розвитку особистості є естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання - система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою методів виховання. Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми. Прийом виховання - частина, елемент мето-

ду виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання. Засоби виховання -вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі. До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи формування свідомості охоплюють методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До цієї групи належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу. їх називають методами переконування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки. Методи формування суспільної поведінки передбачають організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій. Методи стимулювання діяльності та поведінки виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.

Форми організації виховання поділяють на масові, групові, індивідуальні. До масових форм виховної роботи відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо. До групових форм виховної роботи належать політичні інформації, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо-і телепередачами, екскурсії, походи та ін.

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективу у вихованні особистості, значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що ніякі благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах. Колектив - організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами.

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність члена конкретного колективу. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування. Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Важливим засобом є критика і самокритика. Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Оскільки мета виховання підростаючого покоління - формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи:

1. Сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

2. Сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єк-

тивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причини не можуть належним чином виховувати дітей. 3. Сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги - сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Для дітей у такій сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

7.2. ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Людина - багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів. Виховання - соціально організований процес формування людини як особистості. Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Цей процес є двостороннім, цілеспрямованим, багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним, тривалим у часі. Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази. Методи виховання - спонукальна причина дій і вчинків людини.

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.

2. Формування почуттів.

3. Формування переконань.

4. Формування умінь і навичок поведінки.

Наука доводить, що виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. Національне виховання - виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духорності. Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:

^ громадянське виховання: формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;

> розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;

У моральне виховання: формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі, моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;

^ трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;

> естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;

> фізичне виховання: виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності:

1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання.

2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників.

3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери.

5. Визначальним у вихованні є діяльність і спілкування.

Принципи виховання - керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу. Процес виховання грунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї.

4. Опора на позитивне в людині.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

6. Систематичність і послідовність виховання.

7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості.

8. Єдність свідомості й поведінки.

9. Народність.

10. Природовідповідність.

11. Культуровідповідність.

12. Гуманізація.

13. Демократизація.

14. Етнізація.

Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів. Методи виховання -шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Метод виховання поділяють на окремі елементи - прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Прийом виховання - складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог до методів виховання. Засоби виховання - надбання матеріальної та духовної культури, форми і види виховної роботи, які залучають у ході виконання певного методу.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

; 4. Методи самовиховання: самопізнання, самооціню-вання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення.

Колектив - соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Для нього характерна єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:

> організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);

> виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);

> стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісті, чесності, гідності тощо). Колектив як людська спільнота, що утворює систему

^; колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, роз-

витку її індивідуальності. Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування.

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості. Сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям. Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну, житлово-побутову, репродуктивну, комунікативну, реактивну. Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, таким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагопо-лучні. Благополучна сім'я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Неблагополучна сім'я - сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умо-11 ви для виховання дитини. До неблагополучних належать:

У сім'ї, де батьки - алкоголіки, наркомани - ведуть

аморальний спосіб життя;

^ сім'ї асоціальні (члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень); ^ сім'ї конфліктні;

> сім'ї неповні;

У сім'ї зовні благополучні, але які систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість;

> сім'ї соціального ризику (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні).

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. До найважливіших особливостей сучасності належать:

1. Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків.

2. Відокремлення молодої сім'ї від родини.

3. Зменшення чисельності сім'ї.

4. Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях.

5. Залежність виховання від рівня освіти батьків.

6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію.

7. Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини.

8. Нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або особистішої позиції.

Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки.

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (подружжя та інші близькі родичі, які живуть разом). Родинне виховання - це виховання дітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків. Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода - пріоритети родинного виховання.

8. ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Авторитет батьків - 314 Бесіда - 295

Варіанти відносин батьків і дітей - 315 Визначення сім'ї - 309 Вимоги до покарань - 298 Виховання - 301 Виховання в колективі - 307 Виховання дошкільників - 314 Виховання молодшого школяра - 314 Виховання підлеглих - 303 Виховання старшого школяра - 314 Виховний колектив - 307 Відродження традицій виховання - 304 Вплив сім'ї - 313

Вправи - 296

Девіантна поведінка - 306

Дискусія - 295

Доручення - 296

Завдання сім'ї - 309

Закономірності щасливого шлюбу - 311

Заохочення - 397

Засоби виховання - 300

Змагання - 297

Мета національного виховання - 304

Метод "вибуху" - 298

Метод впливу на особистість - 295

Наслідування - 297

Національне виховання - 303

Неблагополучна сім'я - 313

Педагогічна вимога - 297

Педагогічний процес - 294

Перевиховання - 305

Переконання - 295

Побудова сім'ї - 309

Покарання - 298

Призначення сім'ї - 309

Прийом виховання - 298

Проблема "складного підлітка" - 306

Процес виховання - 301

Родинне виховання - 317

Розповідь - 295

Самовиховання - 307

Система виховання - 303

Сімейне виховання - 313

Соціалізація людини - 305

Стимулювання - 299

Типи сім'ї - 310

Традиції української сім'ї - 316

Умови виникнення контактів між батьками і дітьми - 315

Умови формування характеру - 307

Форми виховання - 300

Модуль 6

поняття про

Педагогічна майстерність: сутність і специфіка

• Компоненти діяльності педагога • Особистісні якості педагога • Проблеми педагогічної діяльності • Авторитет викладача • Педагогічна майстерність • Педагогічне спілкування • Стиль спілкування • Типи вчителів • Нова модель освіти

Творчість як вища форма самореалізації

• Творчість і її теорії • Механізм і продукти творчості • Творча діяльність • Творча особистість • Творче мислення

• Натхнення • Творча діяльність студентів

Поняття про педагогічну творчість

• Визначення педагогічної творчості • Ознаки педагогічної креативності • Ефективність педагогічної творчості

• Продукт педагогічної творчості • Вивчення особливостей діяльності вчителя • Становлення творчої особистості вчителя • Критерії творчої педагогічної діяльності • Мінливі стани свідомості • Вплив психотропних засобів

1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗНАННЯ

1.1. ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ: СУТНІСТЬ І СПЕЦИФІКА

Кожна людина за своє життя багато разів буває і в ролі учня, вихованця, і в ролі вчителя, вихователя. Педагоги займаються педагогічною діяльністю професійно, а непрофесійно цією діяльністю займаються майже всі люди.

Фахівець непедагогічного профілю може обрати і професійну педагогічну діяльність.

Проблема педагога і його ролі в суспільстві - одна з найважливіших у сучасному суспільстві. Складно уявити іншу діяльність, настільки різноманітну, настільки вимогливу до якостей та можливостей виконання, як діяльність педагога.

Основними компонентами діяльності викладача є такі:

1. Гностичний - належить до сфери знань педагога. Мова йде не лише про знання свого предмета, але й про знання способів педагогічної комунікації, психологічних особливостей учнів, а також

про самопізнання (власної особистості і діяльності).

2. Проектувальний - включає в себе уявлення про перспективні задачі навчання і виховання, а також про стратегії і способи їх досягнення.

3. Конструктивний - це діяльність, пов'язана з відбором, вмінням будувати навчально-виховний матеріал та проектувати розвиток індивідуальності учня, тобто особливості конструювання педагогом власної діяльності та активності учнів з урахуванням ближніх цілей навчання і виховання.

4. Організаційний, який включає організацію своєї поведінки на заняттях та поза ними; зворотного зв'язку з учнями, їх діями та вчинками. Це система умінь педагога організувати власну діяльність, а також активність учнів.

Компоненти

діяльності та

особисті якості

педагога

Дата добавления: 2015-05-22