Групова діяльність операторів

Сучасний етап розвитку меха­нізації і автоматизації вироб­ничих процесів характеризується тим, що управління техніч­ними комплексами здійснюється трупою операторів. Ефек­тивність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність склад­них систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени групи пов'язані між собою од­нією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і пев­ними засобами діяльності.

У вивченні групової діяльності інженерна психологія поєднується з соціальною [99; 145]. Найбільший інтерес вик­ликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах.

Реальною малою групою називається невеликий загал людей, який існує в спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі, спеціальні підрозділи.

Мала група може налічувати від двох (або трьох) до 30 осіб. Її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умова­ми життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку групи.

Взаємодія операторів у малій групі може розглядатися на двох основних рівнях:

офіційному, формальному, в якому реалізуються ділові взаємовідносини;

неофіційному, неформальному, для якого характерні міжособистісні стосунки.

Ділові взаємовідносини визначаються змістом завдання, то вирішується, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямо­ваними на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. За своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В ос­танньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідно­шення між цими двома формами взаємодії залежить від ви­рішуваних задач, засобів та умов діяльності, тобто типу СЛМ.

Міжособистісні стосунки виникають на ос­нові суб'єктних відносин між членами групи і будуються на принципах моральних групових норм поведінки, суб'єктив­них установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.

Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури гру­пи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визна­чається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатіями і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній. Значну роль у цій регуляції відіграють групові цінності й оцінки, опосередковані особистісно значущим і суспільно ціннісним змістом групової діяльності. Характер взаємодії у групі значною мірою залежить від особливостей завдання, що вирішується. Для цього оператори повинні обмінювати­ся необхідною інформацією, оптимально взаємодіючи між собою, приймати спільні рішення і за допомогою органів управління узгоджено їх виконувати. При цьому основними формами взаємодії можуть бути: психомоторна взаємодія, комунікативна взаємодія, взаємодія при вирішені мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних задач (аналіз та дешиф­рування різних зображень).

У процесі спільної діяльності люди спілкуються між собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, що в ньому, перш за все, виявляються психо­логічні якості людей. Спілкування завжди пов’язане з прак­тичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комуні­кативні функції: інформаційна, регулятивна і афективна [77].

Розглядаючи інформаційну функцію, необхідно зазначи­ти, що в процесі спілкування інформація не тільки пере­дається або сприймається, а й формується. Вивчення про­цесів формування інформації має велике значення для оптимізації процесів групового прийняття рішень і виконання спільних керуючих дій.

Реалізація регулятивної функції передбачає формування цілей, мотивів і програми поведінки членів групи, а також вза­ємну стимуляцію і контроль поведінки у процесі спілкування.

Афективна функція може впливати на психофізіологіч­ний стан людини, зумовлюючи рівень емоційної напруже­ності. За певних умов ця функція спілкування забезпечує емоційну розрядку.

У реальному спілкуванні означені функції поєднані, і для кожного з членів групи кожна з них може стати домінуючою.

Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньогрупових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва.

На думку Б. Паригіна, феномен лідерства пов'язаний із регуляцією міжособистісних стосунків, які мають нефор­мальний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації.

Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво — більшою мірою соціаль­на характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.

Комплектування групи, створення її певної композиції повинно проводитися залежно від специфіки виробничих завдань, умов діяльності операторів та їх функціонального призначення. При цьому варто дотримуватися відповідної пропорційності між пізнавальним, афектним і регулятивним компонентами структури людської поведінки, що, своєю чергою, забезпечує реалізацію інформаційної, афективної і регулятивної функцій спілкування у групі.

Психологічний клімат групи може визначатися через за­доволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (ке­рівник — підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у суміс­ності й спрацьованості.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних енергетичних витрат і значної взаємної іден­тифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілку­ванням головні ознаки сумісності.

Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних уча­сників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю со­бою, партнерами і змістом робіт.

Сумісність і спрацьованість регулюють ставлення людини до провідної діяльності, праці і є головними чинниками конфліктних ситуацій. Класифікація конфліктів на підставі виділення причинно – мотиваційних зв’язків, виду стосунків, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої групи наведена у таблиці 12 (за Н.Гришиною) [120].

Таблиця 12

Дата добавления: 2015-05-22