Максистська теорія

Філософія екзистенціалізму

найвпливовішим та найпоширенішим напрямом антропологічних філософських течій першої половини ХХ століття стає екзистенціалізм. Розвитку та поширення ідеї екзистенціалізму набули у Німеччині, Франції, Італії, частково Японії. У якості свого предмета він розглядає «власне людське» буття, буття власної природи людини, людської індивідуальності. Проблема людина у цьому столітті набула особливої гостроти. За словами М. Шеллера, одного з засновників філософської антропології, у ХХ ст. людина вперше опинилася в ситуації, коли вона остаточно загубила себе, перестала себе розуміти. У ХХ ст. відбувається своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, а саме, що власне робить людину людиною. Біля джерел цієї філософії був С. К’єркегор, А. Камю, Ж-П.Сартр, М.Хайдеггєр, К.Ясперс, а серед російських філософів – О. Бердяєв. Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивним існуванням людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства – вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Значна частина філософів визнає єдину реальність – світ людської душі, основою пізнання є інтуїція. Сенс «існування» в екзистенціалізмі розкриває категорія свободи, під якою розуміється нічим не обмежений, ні від чого не залежний вибір людиною своїх рішень. Однак екзистенціалісти стверджують, що людина не знає, що робити зі свободою. Вони вважають, що люди не мають жодних ідеалів, тому, що закинуті у хаотичний світ. Атрибути існування людей у ньому – страх і потяг до смерті.

Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

Карл Маркс використав теоретичні положення А. Сміта і Д. Рікардо про класову структуру капіталістичного суспільства для обґрунтування власної теорії класів.

Якщо А. Сміт і Д. Рікардо виділяли три суспільних класи - земельні власники, капіталісти і робітники, - між якими розподілялись доходи у формах ренти, прибутку і заробітної плати, то Маркс акцентує увагу на відносинах в історичній драмі капіталізму тільки двох класів, вважаючи, що значення ренти як одного з основних первинних доходів з розвитком економіки дедалі зменшується у зв'язку з її індустріалізацією, тому на арені боротьби залишаються тільки два великих класи - пролетаріат, який володіє робочою силою, і капіталісти, що привласнюють додаткову вартість, створену найманою робочою силою,

55.Погляди і проблематика вчених Києво-Могилянської академії (Гізель,Прокопович)

Інокентій Гізель та Феофан Прокопович були видатнимим культурними та суспільними діячами.Проблематикою вчень Гізеля було відношення Бога до світу.Він стояв на деїстичних позиціях.Деїзм-це віра в Бога творця світу,але не віра в його подальше втручання у розвиток світу.Також Гізель займався проблемою матерії.Він наголошував що матерія не народжується і не знищується,а постійно зберігається у своєму кількісному відношенні,переходячи з одного тіла в інше.Різні речі у своїй основі мають матерію одного типу.Також Гізель розглядає проблему руху,простору і часу.Він вважає що рух-це різні зміни які є універсальними.Він з повагою ставиться до людини,вважає її творцем свого щастя,долі і своїх вчинків.

...??? Феофан Прокопович у свожму натурфілософському курсі вирішує питання про відношення Бога до світу.Він спирається на те,що Бог є основою і творцем всього існуючого.

Дата добавления: 2015-05-22