Основні риси античної філософії та її основна проблематика

Західна та східна парадигми філософії

Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу.. Цим зумовле­на відмінність однієї національної філософії від іншої. Між європейською філософією, та ін­дійською і китайською філософіями, існують відмінності. Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігій­ними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. Даосизм і конфу­ціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокрем­лена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов'язана з наукою. На Сході такого зв'язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки. Друга відмінність — домінування етичної і со­ціально-етичної проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ і пізнання. Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона ли­ше на окремих етапах розвитку і не в усіх системах. Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Ки­таї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайсь­кій та індійській філософії панують не особи (погляди окре­мих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейсь­кій традиції — це не просто коментування поглядів учи­теля, а розвиток, зміна ідей. Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертною — націле­ною на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: фі­лософія — наука — техніка. Індійську і китайську культури вважають інтравєртними — спрямованими на оволодін­ня внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, прак­тики морального самовдосконалення тощо. М. Вебер зазначав, що давньогрецька, індійська та ки­тайська культури практично не контактували, що філосо­фія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу.

Філософія як самостійна галузь знань виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI—V ст. до н. е. Можна виділити такі найбільш загальні спе­цифічні риси: теоретичне ставлення до світу (замість образно­го міфологічного світогляду); натурфілософія (невіддиференційована від конкретно-емпіричного знання); відсутнє, в основному, свідоме протиставлен­ий мислення і буття у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом); наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція розглядається як певна конкретна речова структура); стихійна діалектика.Засновником античної філософії вважається Фалес (624—547 рр. до н. е.) із Мілета. Він першим поставив завдання виявити єдине, основоположне нача­ло розмаїтого світу, що дається людині в її відчуттях. Таким началом він вважав воду. Вслід за Фалесом, Анаксімен за першо­основу брав повітря, Анаксімандр — апейрон (гр. — безкінечне, невизначене, незнищуване), Геракліт — вогонь, Демокріт — атоми, Емпедокл — чотири стихії: вогонь, повітря, воду, землю.Античні філософи прагнули вирішити проблеми розумыння мінливості, плинності буття.Розвиток античної філософії логічно прямував до антропологічної, власне людської проблематики. Вже принцип Протагора ("Людина — міра всіх речей') привчав людей не покладатися на авторитет і прийняту думку, а виходити в усіх судженнях з власного розуміння.Антропологічний поворот в античній філософії зробив Сократ (470—339 pp. до н. е.). Принципом своїх філософських роздумів Сократ, зробив вислів: "Пізнай самого себе". Це означало початок нового етапу в роз витку філософської думки: призначення філософії віднині — не вивчення природи, а пізнання людини. Платон (427—347 рр. до н. е.) зробив спробу дати Відповідь на питання про походження та знаходження загальних понять. Він вважав, що ідеї— це ідеальні зразки або моделі існування всьо­го реального світу, чуттєвого розмаїття речей. Платон розглядає людину як єдність душі і тіла. Одним із найвидатніших античних філософів був Арістотель (384—322 рр. до н. е.) — учень Платона. Він суттєво транс­формував систему об'єктивного ідеалізму. Критикує теорію ідей Платона ("Платон мені друг, але істина дорожча"). На відміну від останнього, який стверджу­вав самостійне, окреме одне від одного існування світу Ідей і світу речей, Арістотель вважає, що сутність речі невід'ємна від самої речі. Річ існує сама по собі, незалежно від ідеї.

Дата добавления: 2015-05-22