Сутність філософських поглядів Канта як основоположника німецької класичної філософії

Німецька класична філософія: представники та специфіка розробки основних філософських проблем.

Німецька класична філософія охоплює період кінця XVIII – першої половини XIX ст. Для неї характерні такі основні риси: відродження діалектичної традиції; перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного на основі діалектичної методології; критика традиційної метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання; звернення до історії як філософської науки і застосування Гегелем діалектичного методу в дослідженні історії. Головними представниками були І. Кант(основоположник), Й. Фіхте, Ф. Шеллінг,Г. Гегель,Л. Фейєрбах Н. к.ф. не мала єдиного напрямку. Кант був дуалістом, Фіхте – об’єктивним, а Шеллінг і Гегель - об’єктивними ідеалістами, Фейєрбах – матеріалістом.У зв’язку з аналізом апріорних форм мислення Кант ставив питання щодо необхідності створення нової трансцендентної логіки, яка відрізняється від звичайної, формальної логіки. Цим він поклав початок розвитку діалектичної логіки.

І. Кант визнавав поступальний розвиток суспільства. Ідея суспільного устрою відображала зміст буржуазно-демократичних перетворень, про які мріяла німецька буржуазія. Гармонія між людською дією і винагородою можлива лише в потойбічному житі людей, існування якого, за Кантом, не можна довести, але яке є необхідним постулатом моральної свідомості.

Г. Гегель – основоположник діалектики. Складовими його філософії є логіка, філософія природи і філософія духу. Він сформував 3 закони, у відповідності з якими відбувається розвиток: 1)закон єдності і боротьби протилежностей; 2) закон переходу кількісних змін в якісні; 3) закон заперечення заперечення.

Л. Фейєрбах - критик релігії, атеїст. Він зробив спробу абсолютизації людини.

Основними течіями цієї доби є:- неотомізм, - неокантіанство, - неогегеліанство, - позитивізм, - прагматизм, - структуралізм, - герменевтика, - екзистенціоналізм, - персоналізм, - філософська антропологія, - психоаналіз, - філософія життя, - тейярдизм, - марксизм.

Іммануїл Кант вважається родоначальником нім. клас. філососфії. Творчість Канта можна умовно поділити на два періоди:

1) докритичний (до 60-х рр. XVIII ст.), коли Ї. Кант виступає як стихійний матеріаліст, який обґрунтовує ідею саморозвитку природи. Питання про можливості людського пізнання Кант вирішує оптимістично.

2) критичний (з 70-х рр. XVIII ст.), коли Кант займається «критикою розуму» — змінюються його погляди на можливості людського пізнання. В цей час він будує свою систему агностицизму. Крім гносеологічної проблематики розглядає проблеми релігії, етики, естетики.

Кант ділить філософію на теоретичну і практичну. Він вважав, що вирішенню таких проблем філософії, як проблеми буття, моралі і релігії повинно передувати дослідження можливостей людського пізнання.

Предметом теоретичної філософії є дослідження пізнавальної діяльності і законів людського розуму і його меж. Кант розумів, що прямолінійно відповісти на питання, зв'язані з проблемою пізнання світу, надзвичайно складно. Високо оцінюючи науку і силу філософського розуму, він все ж прийшов до висновку про існування межі пізнання. Крім того. Кант мав на увазі і принципову обмеженість суто наукового освоєння світу, про що дуже часто говорять сьогодні.

Практична філософія, вважає Кант, вивчає суспільство, проблеми людської свободи і відповідає на питання: що я повинен зробити? на що я можу надіятись? хто така людина? Він розглядає людину як істоту, що існує як у «світі явищ» (тобто проявляється як емпірична, природна істота), яка підкоряється законом природи, так і в світі «речей в собі», де людина повинна підкорятись категоричному імперативу — моральному закону, обов'язку, совісті.

Уся моральна теорія Ї. Канта грунтується на возвеличенні свободи людини. І.Кант шукає та вбачає свободу людини в її волі.

Таким чином, найвищою цінністю Кант проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов'язо

Дата добавления: 2015-05-22