Дайте характеристику філософії Просвітництва

Проблема методу пізнання в філософських поглядах Ф. Бекона та Рене Декарта.

Основоположник матеріалізму і експериментальної науки англійський філософ Френсіс Бекон вважав, що науки, які вивчають пізнання, мислення, є ключем до всіх інших, бо містять «розумові знаряддя», дають розуму вказівки або застерігають від помилок («ідолів»). Закликаючи зміцнювати фортецю розуму діалектикою, Френсіс Бекон вважав, що поширена тоді логіка — викривлена схоластами арістоте-лівська формальна логіка — даремна для відкриття знань. Ставля­чи питання про новий метод, про «іншу логіку», Френсіс Бекон підкреслював, що нова логіка — на відміну від чисто формальної — має виходити не тільки з природи розуму, але й з природи речей, не «винаходити і вигадувати», а відкривати і висловлювати те, що творить природа, бути змістовною, об'єктивною. Виділились три основні шляхи пізнання: по-перше, шлях павука — виведен­ня істин з чистої свідомості. по-друге, шлях му­рахи — вузький емпіризм, збір розрізнених фактів без їх концеп­туального узагальнення; по-третє, шлях бджоли — об'єднання перших двох шляхів, поєднання хисту, досвіду і розуму, тобто чуттєвого і раціонального.

Гносеологію Рене Декарта пронизує переконання в безмежно­сті людського розуму, в величезній силі пізнання, мислення і по­нятійного розсуду суті речей. Щоб створити нову, раціональну культуру, потрібний чистий «будівельний майданчик». А це означає, що необхідно спочатку «розчистити грунт» від традиційної культури. «Розчистку ґрунту» у Рене Декарта виконує сумнів: все сумнівно, але безсумнівний сам факт сумніву. Для Рене Декарта сумнів — це не безплідний скептицизм, а щось конструктивне, загальне і універсальне. За Декартом, розум, озбро­єний такими засобами мислення, як інтуїція і дедукція, може до­сягнути в усіх сферах знання повної вірогідності, якщо тільки керуватиметься істинним засобом. Істинний засіб є сукупність чітких і простих правил, суворе дотримання яких завжди пе­решкоджає прийняттю неправдивого за істинне. Правила раціо­налістичного засобу Рене Декарта поширюються на все віро­гідне знання тих раціональних засобів і методів дослідження, що ефективно застосовуються в математиці (зокрема, в геометрії). Це означає, що потрібно мислити ясно і чітко, розчленовувати кожну проблему на складові її елементи, методично переходити від ві­домого і доведеного до невідомого і недоведеного, не допускати пропусків в логічних ланках дослідження тощо.

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Її мислителі прагнули усунути недоліки існуючого суспільства. Особливо гостро вони критикували феодальний лад, його культуру, рішуче виступали проти кріпосництва, вірили в розум і високе покликання людини.

Особливого розвитку ідеї Просвітництва набирають у творчості англійських його представників – Джона Локка, Джона Толланда, шотландської школи – Томаса Ріда, Адама Сміта, Девіда Юма. У Франції ідеї Просвітництва розвивали Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, Ж. Ламетрі, а В Німеччині – Г. Лесінг, І.Гердер і молодший І.Кант.

Основні риси Доби Просвітництва:

- Перехід до розробки в якості основної проблеми – гносеологічної;

- Антропоцентризм – людина вперше розглядається як колективно-соціальна істота.

- Антиклерикалізм - суспільно-політичний рух, скерований на ослаблення політичного впливу духовенства, яке намагається використовувати релігійність світського громадянства та авторитет церкви для своїх конфесійно-політичних та партійно-станових інтересів.

- Матеріалізм

- Механіцизм

Відмінною рисою Просвітництва є антропоцентризм. Мислителі-просвітники головну роль звертали на людське суспільство, біди та страждання людей. У зв’язку з цим основний акцент вони роблять на розум., шляхи й засоби приведення сусп.. у відповідність з вимогами розуму, насамперед такими як справедливість, рівність, свобода, братерство тощо.

Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще.

З емпіризму, зокрема у Локка, філософія просвітництва взяла те, що необхідною передумовою розуму є опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього положення просвітники таврували раціоналізм як метафізику, філософію, що не сприрається на відомості про реальний світ.. Просвітники погано бачили різницю між філософією й наукою, й ставили до філософії такі ж вимоги, як до науки. В цьому відношенні вони були передвісниками позитивізму.

Розвивались 2 методи наукового пізнання:

- Емпірико-індуктивний – дає можливість отримати знання на основі існуючих

- Теоретико-дедуктивний – на основі теоретичних знань формуються практичні

Дата добавления: 2015-05-22