Людина як проблема філософії

Охарактеризуйте роль практики в процесі пізнання

У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, робити свої дії оптимальнішими або ефективнішими, збільшувати свої можливості та міру свободи.

Роль практики у процесі пізнання полягає у визнанні суспільної історичною предметно-чуттєвої діяльності людини, спрямованої на перетворення природи суспільства та себе основною рушійною силою, метою пізнання.

Практика виконує ряд функцій у процесі пізнання: є критерієм істинності знань, є кінцевою ціллю пізнання, є основою для подальшого пізнання, є областю опредмечення і розпредмечення людських знань.

Перш за все практика виступає як джерело пізнання, оскільки вона формує об'єкт пізнання. Крім того, вводячи предмети в практичний оборот, перетворюючи їх, людина отримує первинну інформацію про їхні властивості і проявах у вигляді відчуттів, сприйнять, уявлень. Більше того, і теоретичне знання є узагальнення практики на сутнісному рівні, а сам перехід від емпірії до теорії диктується аж ніяк не чистою цікавістю, а потребами практики у виявленні закономірностей природних і соціальних процесів.

Проте практика не тільки джерело, а й основа, рушійна сила пізнання. У практиці кореняться імпульси до придбання нового знання, її потреби виступають як найважливіша рушійна сила пізнання.

Нарешті, практика виступає і як мета пізнання, хоча в оцінці цього параметра впливу практики на пізнання однаково помилкові обидві крайності - і вузький практицизм у підході до науки, непомірно звужує діапазон дослідницького пошуку, і спроби відходу в так звану "чисту" науку, небажання працювати над вирішенням практичних завдань.

- Людина – це суб’єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття та освоєння дійсності, істота творча, моральна, яка відповідає за свої вчинки.

Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій – міфологічних, релігійних, наукових. Найбільші досягнення науки про людину зроблені за останні два століття. За сучасними науковими поглядами, людина – це високоорганізована істота, яка має природну основу, але набуває і реалізує свою сутність лише в суспільстві. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову, предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж знаряддя праці, техніку

Походження людини по-різному трактується релігією і наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму,тобто творення світу, всіх речей та істот Богом.

Наука доводить, що передумови виникнення людини складалися природним шляхом, оскільки наш світ має такі фізичні властивості, що в ньому можливе утворення складних систем і, – за певних умов, – живих організмів.

Існують такі концепції походження людини:

- Інопланетна – занесення людини та життя на Землю з інших світів;

- Антропного принципу – виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми.

- Концепція тупікової гілки еволюції – виникнення людини внаслідок фатальної помилки в ході природно-космічних процесів.

- Еволюційна концепція – виникнення людини шляхом еволюції форм життя.

- Креаціоністична – людина створена Богом, богами чи іншими вищими силами.

Кожен період розвитку філософії додавав нові риси, нові грані в пізнанні людини.

Для характеристики людини як індивідуального феномену використовується ряд термінів. Найважливішим з них є індивід, індивідуальність, особа й особистість.

Індивідом позначають представника роду, який стоїть в ряді таких понять «рід-вид-індивід». Індивід є носієм якихось важливих рис, притаманних родові взагалі. Особа – це суб’єкт і об’єкт соціальних стосунків. Той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані. Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає особистістю – самодіяльною, інтелектуальною та соціальною одиницею. Коли ж вищесказане усвідомлення сягає розуміння того, що в наслідок унікальності та неповторності особи існує дещо таке, що може виконувати лише вона, бо такої особи більше немає, не було і не буде, тоді особистість набуває рис індивідуальності.

Дата добавления: 2015-05-22