Сутність філософії як науки

Філософія виникла в глибоку давнину, задовго до появи таких наук, як біологія, хімія, фізика та ін. Поняття ″філософія″ походить від грецьких слів фалео і софія, що в перекладі означає любов до мудрості. За повір’ям, першим слова «філософія» і «філософ» (люблячий мудрість) вжив Піфагор. Він стверджував, що мудрість властива тільки богам, а все, що може людина, – прагнути до мудрості, любити її. Разом з тим, в судженнях про те, що ж є філософія, єдиного не має. В «словарі російської мови» І.Ожегова знаходимо декілька визначень терміну «філософія» і «філософський». Філософією можуть називатися «відволікаючі судження», іноді філософським іменують розумне, спокійне ставлення до негараздів життя. Існує і досить оригінальне судження, відповідно з яким філософія – це іграшка, котру кожний майструє по-своєму. Цікавими є результати спостережень вживання цього поняття в монографії А. В. Потемкіна «Про специфіку філософського знання». З 27 значень слова «філософія» найхарактерніші можна згрупувати наступним чином: 1) негативні – відірвані від життя судження, схеми не пов’язані з життям. 2) Нейтральні – судження про сутність життя, які не стосуються конкретних життєвих обставин. 3) Сукупність принципів життєдіяльності, які можна сформулювати висловом: «Моя філософія – нікому не робити зла!». 4) Наукове мислення чи людське мислення взагалі. 5) Іноді слово «філософія» використовується для прикрашення слогу з метою похвалити книжку, фільм, музичний твір чи науковий стиль авторського письма [3,25].

В сучасній філософській енциклопедії знаходимо наступне визначення філософії – «це особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань про фундаментальні принципи і основи буття людини, про найбільш загальні характеристики ставлення людини до природи, суспільства і духовного життя в усіх її основних проявах.»[1, 1127].

Нерідко, бажаючи припинити непотрібні міркування співбесідника, рекомендують: «Кинь філософствувати». Коріння такого розуміння філософії сягають глибокої давнини: у період панування богослов’я філософія часто перетворювалася на марнослів’я, використовувалася для того, щоб обґрунтувати релігійні, фанатичні уявлення. Насправді ж філософія нічого спільного не має з такими поглядами. Філософія виникла раніше багатьох наук – як тільки людина почала серйозно міркувати про навколишній світ. І, як будь-яку науку, викликала її до життя потреба людини пізнавати і практично впливати на навколишній світ.

Формування філософії як універсального засобу самоусвідомлення людини самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому започатковується у VII-VIст. до н.е. у таких осередках людської цивілізації як Давня Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично змінювалася. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, до XVIIст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім математики й медицини. Навіть у XXст. тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набула філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального. Отже, об’єктом філософії виступає світ, а предметом – є відношення людина – світ.

3. Філософські проблеми та дисципліни

Дальший філософський аналіз передбачає огляд структури філософії. Вченням про буття займається онтологія. Онтологія – вчення про першооснови буття. Вона виділяє різні сфери буття – неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Онтологія описує категоріальний «кістяк» світу і будь-якого явища в ньому таким чином, щоб з’ясувати онтологічний аспект вихідної «клітинки»: як можливе існування людини в цьому світі, або яким має бути світ. Під «клітинкою» розуміється поняття, яке означає найзагальніше абстрактне відбиття головного протиріччя, яке лежить в основі розвитку будь-якої системи.

Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, – що таке людина? Це запитання належить до сфери філософської антропології. Філософська антропологія – вчення про природу та сутність людини. Вона вивчає людину під особливим кутом зору – з позиції поєднання в ній біологічного і культурного початків. Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є засадничою (формує фундамент) для філософії історії, філософії культури, соціальної філософії.

Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світоглядних відношень – пізнавальне, оціночне, практичне.

Проблема пізнавальності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією. Тож, гносеологія – це теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання. Із гносеологією тісно пов’язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення.

Оціночне відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології («аксіс» – цінність) – філософська дисципліна, яка досліджує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, аніж аксіологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, естетика – естетичне, а філософія релігії – релігійне. Аксіологічною дисципліною вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.

Практичне відношення людини до світу є предметом теорії практики, або праксеології, дисципліни, яка ще остаточно не сформувалась. У межах практичного відношення виділяють філософію техніки – дисципліну, яка привертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку філософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з’ясовує історія філософії.

Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософських проблем і, відповідно, дисциплін. Філософія може вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме місце в історії. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту та ін., які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило їх, які функції вони виконують у культурі.

Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко ранжувати за ступенем загальності. Скажімо, розгляд філософії можна починати з проблем буття. Бо справді, буття стосується всього: матеріальних речей, людини, істини, цінностей. У зв’язку з цим онтологію можна вважати вихідною, універсальною дисципліною. Але з не меншим успіхом можна взяти за основу проблеми людини. Адже людину цікавить тільки той світ, який стосується насамперед її. Зрештою, вона визначає, що таке буття і небуття. Це дає підстави починати визначення буття з людини. А відповідно, філософську антропологію розглядати як вихідну та універсальну дисципліну. Існують філософські течії, які вихідним чинником вважають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мови) тощо. Однак нині домінує тенденція, згідно з якою вихідною філософською дисципліною є онтологія.

Загалом в історії філософії в різні часи на першому плані фігурували різні філософські проблеми та дисципліни. Серед них були онтологія, гносеологія, етика, що зумовлювалось не так структурою побудови філософського знання, як соціальними потребами, актуальністю певних філософських проблем.

Дата добавления: 2015-05-22