Чуттєве і раціональне в пізнанні

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання це чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий).

Причому вони перебувають у тісному діалектичному будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання.

Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.

Основними формами чуттєвого пізнання є:

Відчуття – відображення зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття є вихідним пунктом пізнання, найпростішим його елементом. Воно є об’єктивним за змістом і суб’єктивним за формою, оскільки на його характер певним чином впливають специфічний склад і стан людської психіки, опосередковано і суспільні умови, в яких перебуває людина. Більшу частину інформації людина одержує через органи зору, тому деякі спеціальності пов’язані з особливими вимогами стосовно зору людини. Так, у космічних частинах з метою адаптації органів зору, слуху, зниження порогів їх відчуття часто проводяться спеціальні тренування, зокрема, операторів РЛС.

Сприйняття – відображення зовнішності предметів об’єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об’єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об’єкта на органи чуття. Об’єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об’єкта, існуючого незалежно від свідомості людини. Цілісний образ предметів, процесів, ситуацій формується у свідомості людини внаслідок складної синтезуючої діяльності кори головного мозку. Тому люди, які покликані діяти в екстремальних умовах (військові, особливо офіцери космічних частин; пожежники; альпіністи тощо), змушені спеціально тренуватися, щоб досягти відповідної майстерності. Так, нетренованому молодому фахівцю космічних частин для сприйняття показників численних приладів потрібно у 8 – 10 разів більше часу, ніж досвідченому.

Уявлення – це відтворений у пам’яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.

Відчуття, сприйняття й уявлення піддаються мисленій обробці завдяки таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення тощо, що дає можливість продукувати теоретичне знання, завдяки якому вдається проникати в сутність речей, розкривати закони об’єктивного світу. Так відбувається якісний перехід від нижчого (чуттєвого) до вищого (раціонального) ступеня пізнання, тобто пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних властивостей речей, властивостей недоступних для органів чуття.

Основними формами раціонального пізнання є поняття:

Поняття – форма мислення, в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Змістом поняття є сукупність ознак, які мисляться в понятті, а обсягом той клас предметів, які відображаються в даному понятті. Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті – множина, в понятті – загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, – одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення – і тварини.

Судження – форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження завжди виражаються розповідними двоскладними реченнями.

Умовивід – форма мислення, з допомогою якої з одних думок одержують нові думки – висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнання може рухатися як від знання більш загальних положень до менш загальних, часткових чи й одиничних такі умовиводи називають індуктивними.

Упродовж віків точиться боротьба між емпіриками, які адекватним відображенням дійсності вважають чуттєві пізнання, і раціоналістами, котрі переоцінюють роль розуму і недооцінюють чуття. Емпірики, признаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, вважають, що зміст знання може бути представленим або як опис цього досвіду або може бути до нього зведеним. А раціональна пізнавальна діяльність зводиться ними до різного роду комбінацій того матеріалу, який дається в досвіді, і пояснюється як такий, що нічого не добавляє до чуттєвого змісту знань.

Переборення однобокості емпіризму і раціоналізму було досягнуто на основі аналізу процесу пізнання в органічному зв’язку з практичною діяльністю по перетворенню дійсності.

Процес пізнання має свої специфічні особливості в різних сферах дійсності. Так, осягнення соціальних процесів якісно відрізняється від пізнання природних явищ.

Специфікою об’єкта соціального пізнання є:

- суспільство як вища, ніж природа, форма прояву організації матерії;

- суспільство на відміну від природи є явищем, створеним у ході діяльності людей, людина може змінювати природу, але остання була до неї і поза нею, історичний процес є не що інше, як цілеспрямована діяльність людей, які переслідують свої інтереси й цілі;

- суспільство – це об’єкт, що включає в себе суб’єкт, оскільки воно формується в процесі об’єктивної діяльності людей, суб’єкт соціального пізнання аналогічний суб’єктові пізнання в загально гносеологічному розумінні цього поняття, це активно діюча, наділена свідомістю і волею особистість чи соціальна група, людство.

Аналізуючи сутність і специфіку пізнання соціальних явищ, необхідно враховувати той факт, що між законами природи і законами суспільного розвитку є багато спільного. Це насамперед об’єктивність, суспільство є частиною природи, все фізичне і духовне життя людини нерозривно пов’язане з природою, і соціальне пізнання підпорядковується загальним закономірностям пізнавального процесу.

Разом з тим суспільне життя – це специфічна частина природи, яка крім загальних має ще й свої особливі закономірності.

По-перше, якщо закони природи вічні, то закони суспільного розвитку діють лише в межах відповідного конкретно-історичного періоду, а потім поступаються місцем новим законам.

По-друге, якщо закони природи діють незалежно від людини, то функціонування законів суспільного розвитку стає можливим завдяки діяльності людей. Люди є не лише безпосередніми учасниками соціальних процесів, а й їх творцями. Роль суб’єктивного фактора в соціальному житті, зокрема й у соціальному пізнанні, визначається тим, що соціальні явища пізнає не абстрактний суб’єкт, а конкретна людина (чи група людей).

По-третє, пізнання явищ суспільного життя відрізняється від пізнання природи ще й тим, що в цій сфері ведуться дослідження не тільки матеріальних зв’язків і закономірностей, а й закономірностей розвитку духовного світу людини.

По-четверте, дослідження соціальних явищ від природничо-наукового відрізняється тим, що фактичний матеріал тут часто неможливо спостерігати безпосередньо. Навіть природа, як писали древні, "любить ховатися". Що ж до людського буття, то сутність його свідомо приховується, чому служать могутні сучасні ідеологічні засоби. До того ж експерименти на суспільних процесах, як свідчить практика, можуть призвести до трагічних наслідків, а при вивченні природи постійно звертаються до експериментів.

Ці особливості функціонування суспільних законів значною мірою визначають і специфіку їх пізнання, а саме:

- у пізнанні соціальних явищ суспільство виступає одночасно і як об’єкт, і як суб’єкт пізнання. Люди самі створюють свою історію, вони ж і пізнають її, об’єктом пізнання суспільних наук є суспільні, соціальні відносини, а суб’єктом пізнання залишається людина, таким чином, сама соціальна дійсність виражає собою єдність суб’єкта й об’єкта пізнання, до того ж це єдина сфера пізнання, де суб’єкт і об’єкт можуть мінятися місцями;

- суспільні явища самі по собі значно складніші, ніж природні. Це пояснюється тим, що суспільна форма руху матерії є найскладнішою з усіх відомих. Закони розвитку суспільства не так чітко і відкрито проявляють себе, оскільки це закони – тенденції;

- пізнання явищ суспільного життя завжди протікає в атмосфері особистісного ставлення суб’єкта до проблеми, що досліджується. А таке ставлення може або сприяти ефективності пізнання, або створювати додаткові перешкоди, гальмуючи процес досягнення істини.

Дата добавления: 2015-05-22