Розкрійте найперші особливості філософського поняття буття. Окресліть основні функції та значення поняття буття в сучасній філософії

Звернемося до найважливіших аспектів представлення буття у сучасній науковій картині світу.

По-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді. Класичну науку надихав пафос відкриття останніх та остаточних законів світу, що надали б можливість змалювати його гармонійним, злагодженим, упорядкованим. Із погляду сучасної науки порядок і гармонія радше постають не як норма, а як частковий випадок у стані світу. Отже, за даними сучасної науки, світ і буття є процесуальними за основною їх тенденцією.

По-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку “всього з усім”. Цей зв'язок не просто з'єднує окремі явища буття, а й об'єднує їх таким чином, що зміни його окремих елементів впливають як на інші елементи, так і на стан буття загалом

По-третє, до сучасної наукової картини світу входити рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси — це процеси субатомарного рівня, макро-процеси — це рівень тіл, мега-процеси — це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званої “великого об'єднання”, яка б дала змогу пов'язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує. У практичній діяльності слід враховувати, що сили, які діють у мікро- та мегасвітах, набагато перевершують сили макропроцесів. Тому, наприклад, дуже небезпечними постають ядерні випробування та експерименти, атомна енергетика і т.ін.

По-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє собі ще й еволюційно, що межує з оцінними підходами. Так, за наявності у Всесвіті безмежної кількості зірок планетні системи в ньому досить рідкісне явище (сьогодні астрономія знає лише шість планетних систем). Серед відомих нам планет органічні процеси розвинені лише на Землі. Отже, лише тут мі реальне стикаємося із розмаїттям рослинного і тваринного життя, з реально зафіксованими проявами свідомості. Це дає нам можливість оцінювати процеси Всесвіту за шкалою “вище-нижче”, “краще-гірше” (хоча ці оцінки відносні, а переконливої теорії еволюції сьогодні просто не існує). Сучасна наука має підстави стверджувати, що нижчі форми світових процесів, з одного боку, постають грунтом для вищих, а з іншого—входять до вищих як їх складові елементи. Водночас еволюцію не можна пояснити, виходячи з локальних розумів розвитку процесів світової взаємодії та життя. Тій факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на тих, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Отже, еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сутнього є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі.

По-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як об'єкта. З іншого боку, мову про об'єкт можна вести лише щодо людини, бо речі або явища можна характеризувати як об'єкти лише через зв'язок із суб'єктом. Тому сучасна наукова картина світу розглядає форми проявів буття лише в аспекті органічної єдності та неподільності об'єкта і суб'єкта. Це повертає нас до положень некласичної філософії про буття у межах інтенції свідомості та екзистенціальної зустрічі.

Вісновки:

У наша година поняття буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб'єктно-об'єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість фундаментальною умовою виявлення форм буття. Отже, мі, люди є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття ніби стоїть завжди за нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру мі знаходимо в усьому (тому що вона — у нас) і у якові мі вкладаємо все ті, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реальними мірами використання цього масштабу.

Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії “вусі”. Якщо дійсність постає перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як вже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення між. “Вусі” межує з “нічим”, тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій.

найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині. За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає як Єдине.

У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще.

Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового фактично було передумовою та засідкою наукового дослідження світу; воно набуло свого завершення в епоху Нового годині. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції, яку плідно й досить інтенсивно розробляли Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц та передставники німецької класичної філософії. Саме це поняття — поняття субстанції, на думання Дж.Локка, було всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації.

Якщо тепер підсумувати здійснений історико-філософський екскурс, то можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: усе-ніщо-першопочаток; стале – мінливе єдине - множинне; корінь сущого — будова мов; абсолют- причетність – ієрархія; субстанція – акциденція - модус; інтенція – наданість – екзистенціальна зустріч; тривалість – година - правильне мислення. Названа сукупність категоріальних визначень буття працює саме як сукупність, тобто вона позначає шлях поглиблення наших уявлень про буття від означення “вусі, що існує”, яку більшість людей вживає інтуїтивно як синонім буття як такого, до поняття “правильного мислення”, мислення категоріального історично виправданого.

Отже історія категоріальних визначень буття спрямована:

- на конкретизацію та деталізацію цього поняття, на наповнення його все більш точним змістом;

- на зближення філософських визначень буття із трактуваннями проявів буття наукою;

на поступове перетворення поняття буття із позначення чогось позасвідомого на внутрішню умову змістовного самоздійснення свідомості та мислення.

45. Окресліть основні концепції походження свідомості; покажіть їх позитивні та негативні сторони.

Сучасна філософія (і наука) не може дати залишкового і безсумнівного розв'язання проблеми походження свідомості, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну, дуалістичну, еволюційну, трудову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези, зазначаючи водночас переваги та недоліки кожної концепції.

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим дарма: створюючи людину, Бог “вдунувши у неї дух живий”, наділивши, таким чином, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Листа гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фрагментарно. У тій же година наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін. Безумовнім позитивним моментом теологічної концепції постає ті, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв’язок свідомості із людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояснює не походження свідомості, а лише ті, чому вона притаманна людині.

Дуалістічна концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині і робить звідси висновок про існування у світі двох родів явищ (або двох субстанцій) – матеріальних та ідеальних. Сморід існують і тісному переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності. Дуалістічна концепція може бути виправдана внаслідок того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настільки різкі межі, що звести їх одне до одного або до якогось спільного корінивши майже неможливо; ця концепція дозволяє нам виразно усвідомлювати докорінні відмінності між явищами матеріальними та духовними. І. Кант із цього приводу наголошував: “Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, можливо, з єдиного, загального, але нам не відомого корінивши...”.

Концепція єдиного інформаційного поля базується на тезі, яка не викликає серйозних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформації. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що існує єдине поле інформації усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість — один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показане далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї прямий стосунок. Зазначена концепція фіксує факт існування такого стосунку, до того ж вона по-своєму переконливо із посиланнями на новітні данні науки, пояснює зв’язок свідомості із мозком людини. Вона стверджує, що людський мозок можна уподібнити до доладного приймача: його деталі необхідні для прийому радіохвиль, але сморід не мають нічого спільного із їх змістом. Соціальне середовище та соціальна діяльність виконують функції “настроювання” мозку на необхідні параметри дії, тому поза ними свідомість не виникає (американські вчені Прібрам та Екклз). Ця концепція безумовно виправдана, але навряд чи здатна пояснити складності та нюанси реального функціонування людської свідомості, у тому числі, наприклад єдність свідомості та людських почуттів, переживань, прагнень до вищого та кращого.

Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Напріклад, так звана «Теорія панспермії» стверджує, що насіння життя («сперма») розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих розумів воно дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів. У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до розумів довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує саму можливість змін організмів через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше. Крім того, концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних розумів, скільки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички. Нарешті, дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим заперечення зв'язків людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості – із певними особливостями будови людського організму, наприклад існування людини у двох статях із особливостями вікового розвитку людини та ін.

Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвитку праці враховують археологія та антропологія і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато чого при цьому все одне залишається незрозумілим. Напріклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстають від нас у часі на 2,5 млн.років. Але справді помітні прояви людської свідомості, пов'язані із спеціальними похованнями людей, наскельними малюнками та ін., з'являються в інтервалі 100—35 тис. років тому (6, 11). Отже, “Трудова теорія” не пояснює, чому при наявності “праці із знаряддями” історичний процес формування свідомості був фактично або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий години Справедліві також зауваження, згідно з якими саме виготовлення знарядь праці потребувало досить розвиненого інтелекту. З іншого боку, зв'язок мислення та пізнання з технологіями людської праці досить очевидний. Отже, зв'язок є, але чи є він визначальний з боку праці щодо свідомості? Співучо, він складніший, багатофакторний та неоднозначний. По сьогоднішній день всі спроби прилучити розвинених тварин до стабільних дій із елементарними допоміжними засобами діяльності не дали позитивних результатів; а головешці ті, що у тварин не формується предметне сприйняття дійсності. Це свідчить про тих, що задля того, щоби діяльність із знаряддями привела до формування розвиненої свідомості і культурно-історичного процесу, необхідно мати в наявності досить високо розвинений інтелект, або, хоча б, зародки свідомості. Віходіть, що свідомість повинна ніби передувати своїй власній появі. Тому трудова концепція навіть у логічному плані залишається не коректною.

Нарешті, субстанційна концепція намагається податі свідомість як конкретне, на рівні людини виявлення вихідної засади світу – духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту). Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість еволюційних процесів як рух та найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття (оскільки дух – це є рух, енергія) і деякі характеристики свідомості (саморефлексія, трансцендентність). Проте і вона нагороджує нас серією складних питань; наприклад, субстанційні характеристики за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, означати, найпотужнішими, проте, як мі знаємо, свідомість тримається на постійному внутрішньому зусиллі; якщо свідомість початково є ідеальною, навіщо для її проявів потрібна недосконала матеріальна реальність? Якові роль у субстанційному процесі відведено людському стражданню та надіям на безсмертя?

Отже, переглядання основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про тих, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а те мі повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається, проте наявні її фрагменти дають можливість уявити її собі досить повно та виразно.

Креационіізм - філолофсько-методологічна концепція, у рамках якої основні форми органічного світу (життя), людство, планета Земля, а також світ у цілому, розглядаються як навмисно створені деяким надістотою чи божеством. Послідовникі креаціонізму розробляють сукупність ідей - від суто богословських і філософських до тих, що претендують на науковість, хоча в цілому сучасне наукове співтовариство відноситься до таких ідей критично.

Особлівістю багатьох релігій, у тому числі монотеїстичних (християнства іудаїзму й ісламу) є наявність кодифікованих священних текстів (відповідно Біблія, Танах і Коран), що містять у тім чи іншому варіанті фрагменти, що описують створення світу і людини. Нагромадження даних різних наук (від астрономії до геології і біології), особливо поява в XІ столітті теорії еволюції, привело до виникнення протиріччя між буквальним прочитанням цих текстів і наукових даних і теоріями. Результатом цього протиріччя ставши креаціонізм як сукупність телеологічних концепцій, що є релігійною реакцією на наукові представлення про еволюцію живої і неживої природи. У рамках таких концепцій фундаменталістські плини продовжували дотримувати буквальної інтерпретації священних текстів, повідомляючи погляду науки на походження світу і людини невірними, у тієї година як ліберальні плини намагалися знайти компроміс між ними.

Відповідно до загальноприйнятого критерію науковості До. Поппера, креаціонізм є не науковою теорією, а філософською концепцією і релігійною вірою, тому що введення що не перевіряють науковими методами зрозуміти (таких, як Бог-творець) не відповідає загальноприйнятому принципу верифицируемости/фальсифицируемости і принципу Оккама. Тому спростувати креаціонізм за допомогою наукових методів у принципі неможливо. Які б аргументи не приводили палеонтологи, усі сморід розбиваються про неможливість фальсифікації будь-якої системи, що включає усемогутнього творця як основна олениця.

На думання більшості фахівців в області природничих наук, що вивчають минуле, буквальне тлумачення священних текстів різних релігій про створення не тільки не науково, але і псевдонауково, тому що таке тлумачення суперечить масиву палеонтологічних і біологічних даних у частині інтерпретації біологічної еволюції, а також геологічним і астрофизичним даним про вік Землі й астрономічних об'єктів.

Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Напріклад, так звана «Теорія панспермії» стверджує, що насіння життя («сперма») розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих розумів воно дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів. У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до розумів довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує саму можливість змін організмів через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше. Крім того, концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних розумів, скільки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички. Нарешті, дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим заперечення зв'язків людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості – із певними особливостями будови людського організму, наприклад існування людини у двох статях із особливостями вікового розвитку людини та ін.

46. Розкрійте та поясніть структуру свідомості та її функції; у чому полягає життєве значення цих функцій?

Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Напріклад, пам'ять — це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості) і, водночас, наявність у свідомості певних образів, зрозуміти та переживань (структурні одиниці чи форми свідомості). Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву. Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдність самосвідомості, свідомого та несвідомого (і підсвідомого), за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі. Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці. Поняття “Психіка людини” ширше порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у собі як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. Своєю чергою, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки.

Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях єдність яких урешті-решт і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому, проте сфокусованому варіанті виділяють три основні функції свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні можливості свідомості. Докладніше смороду розкриваються так: пізнавальна інформативна, орієнтувальна, контрольно-регулятивна, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, соціально-адаптивна. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання;

47. (Розкрійте зміст основних ознак свідомості та поясніть їх) Поясніть зв'язок свідомості і мови.

\Мова є випрямляємо та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує багато функцій, а саме:

— позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотальності сущого;

— є засобом мислення, засобом виразу наочного змісту знання;

— об'єктивує ідеальну за своїм способом існування свідомість;

— є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями;

— зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвиткові;

— є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями.

У тієї ж година мі не повинні впасти в ототожнення думання, свідомості та мови; ясно, що мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст, так само, як, наприклад, матеріал впливає на наміри скульптора, якість фарб – на наміри живописця та ін. Мова, як реальне фізичне явище, будується та функціонує поклад від загальних законів матеріального буття. Її реальні можливості змушують людське мислення працювати у певному режимі, проте, напевне, кожна людина хоч колися відчувала неадекватність мови та думання, мови та того, що хочеться нею передати. Людське мислення сягає абсолютного, трансцендентного; останні також постають в людській свідомості в конкретних виявленнях та окресленнях, проте сморід є і не можуть бути зведеними до будь-чого часткового, фізично наявного. У сучасній науці існує гіпотеза Е.Сепіра та Б.Уорфа відносно мови; вона стверджує, що структура мови впливає на структуру нашого світосприйняття. Але вона тому є гіпотезою, що має стільки ж підтверджень, скільки і спростувань. А наш аналіз дозволяє зрозуміти, чому це саме так: тому, що предметний зміст свідомості та людської думання ніколи не може повністю вміститися у будь-які матеріально-фізичні форми.

Дата добавления: 2015-05-22