Окресліть провідні ідеї філософської антропології у філософії ХХ ст

філософська антропологія, що була заснована М.Шелером (1874-1928) та згодом набула багатьох прихильників, серед яких відомі А.Гелен (1904-1976), Е.Ротхакер (1888-1965), Г.Плеснер (1892-1985). Передставники антропології наполягали на тому, що найпершим об’єктом філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід розглядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати багатьох наук. М.Шелер (основна праця – “Становіще людини у космосі”) вважав, що людина постає унікальним явищем світу, оскільки лише вона принаджена до буття як такого. Наслідком такого прилучення постає людська орієнтованість на цінності: людина перш за все є носієм цінностей, а це означати, що її первинним відношенням є відношення позитивне. Воно проявляється у ставленні до інших, найвищим проявом якого постає любов, бо любов – це унікальна зустріч із іншим, рівним тобі буттям і входження із ним у співзвучність. Але найвищею любов’ю є любов до Бога, оскільки лише в ній знаходить повний прояв унікальність людини її відношення до буття та ціннісні засади. Проте в реальному житті вищі людські цінності скоріше виявляють собі безсилими, а звідси випливає основне завдання людського життя – поєднати духовне із силою життя. А.Гелен (основна праця – “Людіна. Її природа та її становище у світі”) прийшов до висновку, що вихідною особливістю людини постає її недостатність та незавершеність, тобто її непристосованість до виживання на основі біологічних завдатків. Цю недостатність людина компенсує, створюючи культуру: через неї людина надолужує природну обмеженість та досягає відкритості для собі світу. Але історично культура тяжіє до раціоналізації, що веде до втрати людської єдності із світом. Звідси випливає завдання: повернутися до коренів культури, де панують безсвідомо-вітальні сили. Г, Плеснер називав людину найбільшою таємницею буття, бо людина ніде не занходить свого завершення і прагне виходити за всі і всіляки межі. Проте вона є принципово ексцентричною і тому знаходить своє вираження у тілесності – як тілесності створюваних нею мов, так і у культивуванні власної тілесності. Е.Ротхакер, поділяючи багато ідей своїх однодумців, наполягав на тому, що вирішальним чинником буття людини як особини є культуротворення. Він розглядав культуру як відповідь людини на виклик природи. На його думання, культура – це тій куля, який людина вичленовує із світу в якості “духовного ландшафту”, бо в основі культури лежати людське переживання свого життя та мова.

До безумовних надбань філософської антропології ХХ ст. слід віднести акцентування виключного значення проблеми людини для сучасного суспільства та філософії (у тому числі – переконливе доведення втрати людиною ХХ ст. надійних орієнтирів свого самоздійснення), а також намагання включити у осмислення людини всі її властивості, здатності та прояви.

Дата добавления: 2015-05-22