Антропологічне вчення Л. Фейєрбаха

• Німецьким філософом, який першим піддав розгорнутій критиці метод і систему Гегеля з матеріалістичних позицій, був Аюдвіг Андреас Фейєрбах ( 1804-1872 рр.). Філософія Фейєрбаха - закономірний наслідок нових історичних умов, які склалися в 30— 40-ві роки XIX ст. в Європі Німецький радикальний рух давно втратив націоналістичне забарвлення і все більше набував демократичного характеру. У духовному житті, в якому Гегель посідав провідне становище, почала поширюватися критика його панлогізму. З нею виступили романтик Ф. Шлегель; брати Гумбольдти; Гете, який хоч і поважав філософію Гегеля, але ставився до неї критично; Шеллінг, який у 1832 р. склав систему нової, «позитивної» філософії; «ліві» гегельянці (Д. Штраус, Б. Бауер) - відкриті атеїсти і республіканці

А. Фейєрбах народився в Рехенберзі, неподалік від Нюрнберга, в сім'ї відомого юриста Закінчивши гімназію, в 1823 р. вступив на теологічний факультет Гейдельберзького університету. Невдоволений догматичною ортодоксальністю, переїжджає до Берліна, де слухає лекції Гегеля Після закінчення університету в 1828 р. в Ерлангенському університеті захистив дисертацію, витриману в дусі гегелівського ідеалізму. Після захисту став приват-доцентом того ж Ерлангенського університету. В 1830 р. Фейєрбах анонімно публікує твір «Думки про смерть І безсмертя», в якому заперечує ідею безсмертя душі. Авторство було встановлено, книгу конфісковано, а Фейєрбаха було позбавлено права викладати. Але він не залишає наукової діяльності У тритомній праці з історії філософії XVII ст. велику увагу при­діляє матеріалістичній філософії, високо оцінює її внесок у розвиток наукової думки. В 1836 р. Фейєрбах одружується і впродовж 25 років постійно проживає у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої фарфорової фабрики. У 1859 р. фабрика збанкрутувала, і Фейєрбах переселився до Рехенберга, де провів останні роки життя у великій скруті. Основна праця А. Фейєрбаха — «Сутність християнства».

Свою творчість Фейєрбах починає як ідеаліст, прихильник і учень Гегеля Але надрукована в 1839 р. праця «До критики філософії Гегеля» свідчить про його розрив з прихильниками Гегеля («лівими» гегельянцями) і перехід на позиції матеріалізму й атеїзму. У праці «Думки про смерть і безсмертя» йдеться про любов - земну і небесну, божественну і людську. Безсмертним, пише Фейєрбах, може бути тільки Бог, але Бог є любов, і любляча людина причетна до Бога, Біблія - не вічна мудрість, а всього лише епізод в «епосі людства»; справжнє «слово Боже» містить всесвітня історія. Фейєрбах не визнає індивідуального безсмертя, людина досягає його тільки в творчості.

Критикуючи Гегеля, він говорить про спорідненість його вчення з теологією, свідчення тому — наявність однакових категорій. Це зумовлено абстрагуванням і наділенням самостійної форми існування людської сутності найбільш загальними властивостями людського роду, такими як розум, безсмертя, могутність, благо. Бог — об'активована абстракція, яка існує лише в головах людей. У свідомості здійснюється переворот дійсних відношень, і дійсний творець Бога - людина - стає залежною від нього. Зі збільшенням атрибутів, приписаних Богові, все біднішою стає людина, оскільки всі ці атрибути вона віднімає від себе. Отже, Фейєрбах прагне відродити в людині необхідність самоствердження і гідності. І це можливо, на його думку, тільки на основі матеріалістичного світогляду.

Сам Фейєрбах відмовляється використовувати поняття «матерія», «матеріалізм» через існуюче в суспільній свідомості негативне до них ставлення. Замість по- няття «матерія» він використовує поняття «природа». Тому найімовірніше його світогляд можна назвати «натуралізмом».

• Фейербах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип. Сутність його в тому, щоб завдяки людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини, спираючись на історичні та емпіричні приклади. В центрі філософи повинна знаходитися людина як найвища істота природи. Звідси його твердження, що людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні фізіологією, ні психологією, вона -лише антропологія.

Сутність людини, за Фейєрбахом, ~ це сама людина, конкретний індивід. Ігноруючи соціально-природну сутність людини, Фейербах акцентує увагу на її природній сутності. Людина має три істотних принципи: розум, волю і серце.

Заперечуючи погляди класиків німецького ідеалізму на проблему людини, яка трактувалася насамперед як духовна Істота, Фейербах по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він для Фейєрбаха — не «абсолютний дух», не «світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. «Я» Фейєрбаха — не просто духовний і мислячий початок, а людина, наділена тілом і мислячою головою, реальна істота з усіма просторово-часовими характеристиками, завдяки чому здатна споглядати і мислити.

Суттєвою характеристикою суб'єкта в системі А Фейєрбаха є чуттєвість. Вона - синтетична, узагальнююча характеристика антропологічних властивостей «природи людини», її тілесності, розуму, волі, «серця». Чуттєвість розглядається не як натуральна і безпосередня, а як опосередкована спілкуванням з іншою людиною. Сутність християнства полягає теж у почутті, переживаннях. Індивід, відірваний від природи, інших людей, від суспільства, є об'єктом християнської релігії. Насправді відношення людини і природи опосередковується відношенням людини до людини. Саме в сфері міжлюдського спілкування і здійснюється реалізація людиною своєї родової сутності. В ході спілкування і спільної діяльності суб'єкта часткові визначення людської природи здатні підніматися до всезагальних об'єктивних визначень; у той же час індивідуальне життя, поєднуючись із родовим, утворює цілісність людських здібностей. Тобто людина, виконуючи «функції роду», перетворила сутнісні сили всього людства, продукти культури на свої власні життєві сили, на цілісність своїх здібностей.

Позиція Фейєрбаха як атеїста полягає у відстоюванні релігії без Бога, релігії любові людини до людини. Любов є універсальним законом розуму і природи і тому повинна бути найвищим і першим законом людини. Людина людині Бог — така найвищі практична першооснова, такий і поворотний пункт всесвітньої історії. Фейєрбах, обожествляючи прості закони людської спільності та моральності, прагне з цієї гуманістичної позиції упорядкувати людське суспільство, привести його до щастя. Саме тому етика Фейєрбаха - евдемонізм, тобто вчення, яке обґрунтовує прагнення до щастя. • А. Фейєрбах належить до тих мислителів, які, не створивши розгорнутої системи поглядів, підготували ґрунт для подальшого руху теоретичної думки. Головна заслуга Фейєрбаха - критика ілюзорних форм свідомості — ідеалізму і релігії -і ствердження реальної людини як конкретної індивідуальності.

Дата добавления: 2015-05-22