Специфіка і сутність ірраціоналізму

Тема 11. Семінар (2 год.) «Філософія життя» – психоаналіз.

Ключові слова

уявлення, волюнтаризм, романтизм, суб'єктивізм, ірраціоналізм, лібідо, сублімація, архетипи, несвідоме, інтуїтивізм, психоаналіз, «надлюдина».

•Визначальною гносеологічною і духовною орієнтацією сучасної філософії є ірраціоналізм. Як напрям філософського мислення ірраціоналізм починає формуватися ще в античну епоху. Його витоки можна знайти в деяких положеннях вчення орфізму, піфагореїзму, платонізму та неоплатонізму. Найбільше поширюються ірраціоналістичні тенденції в середньовічній християнській філософії, що пізніше вилилось в апофатизм. Вагомий внесок у формування ірраціоналістичного напряму зробили вчення М. Монтеня і релігійно-філософські пошуки Б. Паскаля. І навіть в епоху панування раціоналізму філософські ідеї пізнього Ф. Шеллінга суттєво поглибили ірраціоналістичне сприйняття дійсності

•Важливою віхою на шляху формування ірраціоналістичного типу пізнання і світовідношення був романтизм. Його народження пов'язується з діяльністю так званого енського гуртка, ядро якого складали Фрідріх Шлегель (1772-1829 рр.), його брат Август Вільгельм Шлегель (1767-1845 рр.), Фрідріх Тік (1773-1853 рр.), Фрідріх Новаліс (1772-1801 рр.), Фрідріх Шлейермахер (1768-1834 рр.). Ранній романтизм - переважно літературно-художня течія, яка вплинула на долю теоретичної думки. Романтики не залишили вчених трактатів, найбільш плідна форма їхніх поглядів - афо­ризм; досягнутий результат - неспокій думки. Романтизм відображав розчарування в буржуазній прозаїчній сутності буття, в раціоналістичних спекуляціях. Мета романтизму - свобода духу. Ідеал романтиків — вільна особистість. Для них важливою є конкретна жива людина: «Тільки індивід цікавий», - говорить Ф. Новаліс. Романтизм універсальний, він виступає за подолання будь-якої нетерпимості та обмеженості. Для романтика є цікавою кожна Індивідуальність - людина, народ, усе людство як щось неповторне.

• Ф. Новаліс у повісті «Учні в Саїсі» через притчу про Гіацинта, який шукає сенс буття, приходить до висновку, що таємниця буття - поряд з людиною, в простому почутті кохання. Романтики вміли не тільки мріяти про далеке, нездійсненне, але й знаходити свої ідеали в близькому, повсякденному, людському. Для романтиків найвищою цінністю є життя. Вони уникають абстрактного мислення, вбачаючи в ньому життя сіре та затхле. Саме поняття «романтичний» розуміється як «той, що виходить за рамки повсякденності».

• Один з провідних романтиків Ф. Шлейєрмахер апелює до інтелігенції, мислячої аудиторії, вбачаючи своє завдання в тому, щоб з'ясувати значущість релігії. її сутність - не в мисленні і не в дії, а в спогляданні й почутті Метафізика (філософія) намагається пояснити всесвіт; релігія вселяє почуття причетності до універсуму. Мораль виходить зі свободи, релігія знову повертає свободу в природу, доповнюючи світобачення і практику «прагненням до нескінченності». Завдання релігійного виховання полягає насамперед у пробудженні почуття любові.

Отже, романтизм, звертаючись до внутрішнього світу людини, її почуттів, відходить від традицій раціоналістичної філософії, започатковуючи новий погляд на світ, нову світоглядну орієнтацію.

Ствердження філософського ірраціоналізму відбувається при розчаруванні інтелігенції в тих ідеалах, якими оперував філософський раціоналізм. До середини XIX ст. сформувалося переконання, що прогрес науки і техніки сам по собі не веде до реалізації вікових прагнень людства. Люди перестали вбачати в світовому історичному процесі виявлення і здійснення вищого Розуму. Через це втратила свою привабливість ідея пріоритету соціально-історичної активності людини. В літературі, мистецтві, філософії стверджується думка про безпідставність і марність усіх надій людини на те, що об'єктивний рух світового процесу гарантує здійснення власне людських цілей, а пізнання його закономірностей дасть людині надійну орієнтацію в дійсності. Зневіра в конструктивно-творчих силах людини, соціальний та історичний песимізм — основні риси світоглядних орієнтацій другої половини XIX - початку XX ст., які лягли в основу ірраціоналізму як філософського напряму сучасної західноєвропейської філософії.

Під впливом цих тенденцій відбувається переосмислення раціоналістичної концепції ставлення людини до навколишнього світу, зміна уявлень про сенс, мету та призначення людської діяльності і пізнання, перегляд самого спосооу тлумачення людського мислення і свідомості На відміну від раціоналізму, в якому містифікуються раціонально доцільні форми людської активності, ірраціоналізм ототожнює духовне зі спонтанними, несвідомими імпульсами, емоційно-вольовими та морально-практичними структурами суб'єкта. Всі форми раціонального, доцільного ставлення до світу оголошуються б ірраціоналізмі похідними від початкової, досвідомог основи. Нестійкість соціального буття індивіда перетворюється в ірраціоналізмі на онтологічну неврівноваженість усього Всесвіту. З точки зору представників ірраціоналізму, світ не має впорядкованої, законоподібної побудови, і самі основи буття нерозумні. Буття ірраціональне, оскільки алогічне, дисгармонійне, завжди суб'єктивне. Його осягнення можливе тільки через «внутрішнє», «душевне», інтуїтивне сприйняття

Дата добавления: 2015-05-22