Проблемне завдання. «предмети, які даються нам досвідом, незрозумілі для нас із багатьох поглядів, і на багато питань, на які наводить нас закон природи

«Предмети, які даються нам досвідом, незрозумілі для нас із багатьох поглядів, і на багато питань, на які наводить нас закон природи, якщо їх довести до певної глибини (але завжди з подібними законами), не можна дати відповідь, як, наприклад, на питання про те, чому речовини притягують одна одну. Але коли ми зовсім залишаємо природу або ж, простежуючи ланцюг її зв'язків, виходимо за межі будь-якого можливого досвіду, отже, заглиблюємося в сферу чистих ідей, тоді ми не можемо сказати, що предмет нам незрозумілий і що природа речей пропонує нам невирішувані завдання. Адже в цьому випадку ми маємо справу зовсім не з природою або взагалі з даними об'єктами, а тільки з поняттями, які мають джерело виключно в нашому розумі, та з чисто мисяи-тельними сутностями, відносно яких усі завдання, що випливають з їх поняття, повинні бути вирішені, тому що розум може і повинен у будь-якому разі давати собі повний звіт у своєму власному діянні. Через те що психологічні, космологічні та теологічні ідеї є тільки чисті поняття розуму, що не можуть бути дані ні в якому досвіді, то питання про них, запропоновані нам розумом, стають не предметами, а тільки максимами розуму заради його власного задоволення, і на всі ці запитання обов'язково може бути дано належну відповідь, якщо показати, що вони є основоположеннями, які служать для того, щоб довести застосування нашого розсудку для повної ясності, завершеності та синтетичної єдності, а тому значущі тільки для досвіду, але для досвіду, взятого в цілому. Хоч абсолютна сукупність досвіду і неможлива, однак тільки ідея сукупності пізнання за принципами може взагалі надати пізнанню особливий вид єдності, а саме єдності системи, без якої наше пізнання є лише чимось фрагментарним і непотрібним для вищої мети (яка завжди є лише системою всіх цілей)...

Отже, трансцендентальні ідеї виражають дійсне призначення розуму, а саме, як принципу систематичного застосування розсудку. Якщо ж приймають цю єдність способу пізнання як єдність об'єкта, що пізнається, якщо цю єдність, що, власне, є суто регулятивною, вважають конститутивною і уявляють, начебто завдяки цим Ідеям можна розширити своє знання далеко за межі будь-якого можливого досвіду... — то це не більш як помилка в оцінці власного призначення нашого розуму і його основоположень, це діалектика, яка, з одного боку, заплутує застосування розуму в досвіді, а з другого - приводить розум до суперечностей із самим собою».

(Кант И. Пролегомени ко всякой будущей метафизике, которая может появиться как наука // Соч.: В 8 т. - Т. 3. - М., 1994. - С. 112-113.).

Чи погоджуєтесь ви з міркуваннями І. Канта про регулятивну роль розуму стосовно досвіду?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Волков Г. Сова Минервы. - М., 1973.

2. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. ~ Т. 1-3, - М., 1973.

3. Гульсга А. В. Немецкая классическая философия. - М-, 1978.

4. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К., Енгельс Ф. - Твори. - Т. 21.

5.История диалектики. Немецкая классическая философия. - М., 1978.

6. Кант И. Пролегомени ко всякой будущей метафизике, которая может появиться как наука // Соч.: Б 8 т. - Т. 3. - М., 1994.

7.Марксизм: рго і сопіга. - М., 1992.

8. Фейєрбах А. Сущность христианства // Избранные философскиє произведеиия. -Б 2 т. - М., 1955. - Т. 1.

9. Фихте И. Г. Факты сознания. Назначение человека. Наукоучение. - Минск -Москва, 2000.

10.Ш еллинг Ф. В. И. Система трансцендентального идеализма // Соч. - В 2 т. -М., 1987. - Т. 1.

З середини XIX ст. в європейській філософії починає формуватися нова (сучасна) філософська парадигма. Вона протиставляє пануючому раціоналістичному напряму в класичній інтелектуальній традиції альтернативні орієнтації в змісті філософствування: об'єктивізму - суб'єктивізм, натуралістичному сцієнтизму — гуманізм, раціоналізму — ірраціоналізм, детермінізму - волюнтаризм, механістичній унітарності буття — «вітальний» універсум «несвідомих потягів», активних «вибухів» волі, «життєвих поривів» тощо. В західноєвропейській філософії відбувається серйозне зрушення: на перший план виступають здебільшого суб'єктивістські та ірраціоналістичні концепції.

Некласична (сучасна) філософія демонструє плеяду видатних мислителів, які збагатили філософську культуру глибокими і проникливими ідеями, що відобразили досягнення науки та інші сторони матеріального і духовного розвитку людини. Західна філософія цього періоду - це велике розмаїття шкіл, концепцій і напрямів. Один з них - «філософія життя», центральне поняття якої - «життя» як потік нескінченного, мінливого, невловного раціональними методами пізнання і в той же час творчого і продуктивного для кожної людини існування - протиставляється традиційному поняттю буття як чогось незмінного, основоположного, умодосяжного.

Дата добавления: 2015-05-22