Семінарське заняття №2-3

Тема: Загальна характеристика основних етапів розвитку історії філософії (4 год.)

План:

1. Характерні особливості філософії Стародавнього світу (Індія, Китай).

2. Періодизація античної (грецької) філософії. Класичний період: софісти, Сократ, Платон, Аристотель.

3. Філософія Середньовіччя та Відродження.

4. Емпіризм та раціоналізм філософії Нового часу.

5. Німецька класична філософія.

6. Марксизм. Неомарксизм.

7. Філософія буття, філософія пізнання та філософія людини ХХ століття.

8. Вітчизняна філософська думка.

Основні поняття: карма, нірвана, сансара, дао, де, жень. Лі, і, інь, янь, фізис, архе, атом, космос, ейдос, гілеморфізм, ноос, енкратея, атараксія, апатія, патристика, схоластика, апологетика, теоцентризм, креаціонізм, універсалії, реалізм, номіналізм, емпіризм, раціоналізм, пантеїзм, субстанція, атрибут, модус, монада, чуттєвість, розсудок, розум, трансцендентний, апріорний, апостеріорний, спекулятивний, антиномії, категоричний імператив, абсолютна ідея, діалектика, воля, інтелект, воля до влади, надлюдина, інтуїція, тривалість, феноменологічна рефлексія, редукція, інтенціональність, інтер-суб’єктивність, екзистенція, відчуження, страх, покинутість, смерть, присутність, абсурд, бунт, марксизм, ленінізм, прагматизм, позитивізм, кордоцентризм, антеїзм, «сродна праця», «філософія серця», філософія мови.

Методичні рекомендації:

Надзвичайно складним є аналіз розвитку історії філософії в умовах відведеного часу на увесь філософський курс, тому рекомендуємо студентам засвоїти логіку розвитку історії філософії відповідно до визначених планом семінарського заняття основних етапів її генезису. Таким першим етапом була філософія Стародавнього Сходу. Необхідно засвоїти особливості існуючої в сучасній філософії та культурології проблеми «Схід – Захід», а потім звернутись до оригінальних набутків філософської думки Стародавніх Індії та Китаю, зокрема вивчивши роль для індійської філософії духовного джерела «Веди» (відповідно умовний поділ в літературі на ортодоксальну і неортодоксальну філософські системи); рухів, що передували виникненню шкіл (джайнізм, йога та буддизм), а також шкіл: санкх’я, чарвака-локаята, ньяя, вайшешика.

У Стародавньому Китаї духовним каноном життя було «П’ятикнижжя», де стверджувалось про 5 світових стихій (вогонь, вода, земля, дерево, метал), що є результатом взаємодії двох протилежних початків буття – Інь (жіночий) і Янь (чоловічий). Найбільш важливими філософськими школами Стародавнього Китаю вважають конфуціанство та даосизм. Після ознайомлення з ними (вивчення основних положень) студенти повинні в цілому по філософії Стародавнього Сходу зробити підсумовуючий висновок про сутність, особливості і значення даних філософських знань, підкресливши наявність взаємозв’язку з міфологією, далеку відстань від наукового знання, орієнтацію на моральну проблематику тощо.

Антична (грецька, як основна складова) філософія має свої передумови формування, на які студенти повинні звернути увагу (географічні, соціальні та інші). Її вважають першою історичною формою європейської філософії. За її змістом виділяють декілька періодів розвитку: докласичний (досократівський), класичний (сократівський) та післякласичний (який дослідники поділяють на елліністичний та римський періоди, крім того, назви періодів у різних джерелах мають свої варіанти).

Аналізуючи докласичний період, студенти обов’язково повинні висвітлити, про що стверджували представники Мілетської школи, елеати, Геракліт, піфагорійці, атомісти, хто із них займав матеріалістичні чи ідеалістичні позиції тощо.

Класичний період включає діяльність софістів і об’єктивних ідеалістів: Сократа, Платона, Аристотеля. Значущість їхньої філософії дозволяє назвати даний період високою класикою.

Завершальний цикл розвитку античної філософії передбачає аналіз найавторитетніших шкіл цього періоду: епікуреїзму, скептицизму, стоїцизму та неоплатонізму.

Підсумок з даного питання передбачає визначення величезної ролі античної філософії, яка уперше окреслила основні напрями філософської проблематики, логіку людського мислення, відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру і отримала свою назву та неповторність (у тому числі, в порівнянні із філософією Стародавнього Сходу).

Західноєвропейська філософія Середньовіччя в цілому була теоцентричою, що студенти повинні зрозуміти внаслідок соціально-історичного аналізу (особливо значення поширення християнства у Західній Європі), відповідно ознайомитися з християнськими концепціями: апологетикою, патристикою, схоластикою, а також з ідеями Августина Блаженного (патриста) та Фоми (Томи) Аквінського – засновника томізму – одного з найвпливовіших напрямків християнської філософії. У вченні останнього бажано зрозуміти сутність його тези про гармонію розуму та віри; п’ять тез доведення буття Бога тощо.

У цілому вивчення даного періоду передбачає осмислення студентами змін у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, аналіз основних ідей епохи Середньовіччя, його течій – номіналізму та реалізму, а також роль даної філософії в освоєнні позачуттєвих сутностей і нагромадженню нових знань.

У ХV-ХVІ ст. Європа вступила в нову історичну епоху – Відродження, яку розглядають як наслідок нагромадження знань, кризи середньовічного світогляду, а відповідно його суттєві переорієнтації: на пізнання природи, сутності (земної) людини тощо. Цю епоху розглядають як перехідну від Середньовіччя до епохи Нового часу і досить суперечливу (з одного боку – антропологізм, з іншого – драматизм буття антропосу – людини).

На світобачення цього періоду вплинули ідеї М. Кузанського, Леонардо да Вінчі, М. Коперника, Е. Роттердамського, Дж. Бруно та Галілео Галілея, з якими студенти повинні ознайомитися.

Підсумовуючи, слід зазначити, що філософія епохи Відродження має неповторний суперечливий характер: вона еволюціонувала від етичного гуманістичного антропоцентризму до натурфілософії дещо віддаленої від живої різновимірної людини. Її характерні парадигми: антропоцентризм, пантеїзм, панпсихізм, гілозоїзм тощо.

Четверте питання плану передбачає аналіз основних ідей та напрямків філософії Нового часу (в основному ХVІІ-ХVІІІ ст., хоча є й інші датування). У соціальному плані це був період формування і утвердження в Європі буржуазних відносин, завершення епохи географічних відкриттів, зрушення у духовному житті та світоглядних орієнтирах людини, поява наукової теорії (механіки І. Ньютона) та інших наукових відкриттів.

Усе це призвело до певних змін філософствування, зокрема філософської парадигми. На перший план виходять проблеми методології наукового пізнання, пошук і обґрунтування ефективних методів пізнання природи, яка повинна слугувати(з точки зору мислителів того часу) людині. Однією з течій був емпіризм, родоначальник якого – Ф. Бекон. Як течія в пізнанні (гносеології) емпіризм передбачає досягнення істини шляхом експериментів, спостереження на основі індуктивного методу. Дещо по іншому процес пізнання обґрунтовував Р. Декарт – представник раціоналізму. Він вважав, що пізнання природи залежить від розуму, головним на цьому шляху є метод дедукції. Студентам необхідно поглибити свої знання про названих двох мислителів.

Позиції Дж. Локка в гносеології можна назвати сенсуалізмом, оскільки він апелював у пізнанні до чуттєвого досвіду. У дусі радикального сенсуалізму виступив Дж. Берклі (суб’єктивний ідеаліст), що призвело його до соліпсизму, а Д. Юма (теж суб’єктивного ідеаліста) – до скептицизму.

Оригінальним було вчення Б. Спінози про субстанцію, що виходило за межі гносеології, а також монадологія Г. Лейбніца, субстанцією для якого були монади (метафізичні сутності).

Новий час включає в себе процеси Просвітництва, де визначну роль відіграли французькі філософи-мислителі Б. Паскаль, Т. Гоббс (концепція суспільної угоди), Ш.-Л. Монтеск’є (теорія природного права), Ж.-Ж. Руссо, Вольтер, Д. Дідро та інші, а також німецькі мислителі Е. Лессінг, Х. Вольф та інші, яких об’єднує впевненість у величі людського розуму, неповторності людської індивідуальності, дослідження суспільних процесів

Особливе місце в історії філософії посідає німецька філософія (друга половина ХVІІІ – ХІХ ст.), яка отримала назву класичної, збагативши європейську культуру цілою низкою ідейних надбань, без яких неможливо уявити сучасну інтелектуальну ситуацію у суспільстві. Родоначальником даної філософії вважають І. Канта. Студентам необхідно засвоїти основні філософські положення трьох періодів вчення мислителя (до критичного, критичного і антропологічного). Особливу увагу потрібно приділити другому періоду, в який він обґрунтував свої найважливіші філософські ідеї («коперниканський переворот», апріоризм, категоричний імператив та інші).

Значущими були філософські погляди Й. Фіхте (суб’єктивний ідеалізм) та Ф. Шеллінга (об’єктивний ідеалізм). Найвищим досягненням німецької класичної філософії є філософія Г.В.Ф. Гегеля (об’єктивного ідеаліста), який вважав основою світу духовну субстанцію (абсолютну ідею), яка є єдністю свідомості та самосвідомості, не лише субстанцією, а й суб’єктом, тобто діючим розумом. Це означає, що абсолютна ідея все породжує, все охоплює, все залучає у поле свого інтелектуального споглядання. Вона має внутрішньо суперечливий характер, проходить три основні стадії свого розвитку: 1) самототожність ідеї – теза; 2) відмінність, заперечення – антитеза; 3) заперечення другої стадії – синтез. Тріадний цикл пронизує усю систему філософії Г.В.Ф. Гегеля. Відповідно йому належить відкриття законів розвитку (діалектики): закону єдності і боротьби протилежностей, закону взаємного переходу кількісних змін в якісні, закону заперечення заперечення, а також принципів:

а) тотожності мислення і буття;

б) всезагального зв’язку;

в) розвитку.

Усі вище названі німецькі філософи-класики були діалектиками. Відносно особливу позицію займав ще один класик німецької філософії Л. Фейєрбах, досить суттєво відійшовши від основного русла думок своїх попередників. Прагнучи звільнити людину від релігії, повернути їй усю повноту життя, філософ звертається до природи людини і вимагає від філософії повернення до реалій людини, до її дійсних проявів. Усе через людину, і тому справжньою філософією може бути лише антропологія.

Є підстави зауважити, що Л. Фейєрбах відчув вичерпування потенціалу класичної філософії. Вона дійсно є неперевершеним взірцем культури мислення, а також передднем появи принципово нової філософії. Будучи спочатку палким прихильником Г.В.Ф. Гегеля (об’єктивний ідеаліст), мислитель згодом відмовився від діалектики його й ідеалізму, зайнявши позиції метафізичного матеріалізму.

У ХІХ ст. (40-і роки) в Німеччині зародилося вчення марксизму (заснував К. Маркс та розвинув Ф. Енгельс). Воно отримало неоднозначну оцінку і в ХІХ, і в ХХ ст. Частина дослідників включає марксизм в некласичну «наукову філософію», представники якої, як і засновники марксизму, вважали, що наука спроможна давати відповіді на всі найважливіші питання людського буття. Діалектичний матеріалізм марксизму закони діалектики Г.В.Ф. Гегеля переосмислив з позицій матеріалізму. Марксизм створив матеріалістичне вчення «розуміння історії», проголосив побудову вищої соціальної справедливості – комунізму (без експлуатації людини людиною, без приватної власності, з правом людини на всебічну самореалізацію, з принципом рівності тощо). Утілення у ХХ ст. у життя побудови такого суспільства у нас не увінчалися успіхом, оскільки сам по собі марксизм доповнений ленінізмом-сталінізмом тезами про диктатуру пролетаріату, всесвітню соціалістичну революцію, доцільність соціального насильства та ін. виявилися небезпечними і спрямованими проти людини. У ХХ ст. неоднозначність оцінки марксизму проявиться в концепціях неомарксизму.

Таким чином, ХІХ ст. поступово після німецької класичної філософії (особливо після смерті у 1831 р. Г.В.Ф. Гегеля) стимулює процес формування засад нового філософствування: формується некласична філософія, особливості якої остаточно визначаться у ХХ ст.

Досить складним є питання стосовно світової некласичної філософії ХХ ст. З нашої точки зору, студентам доцільно звернути увагу на спробу систематизації (класифікації) великого розмаїття філософських течій, концепцій, шкіл, напрямків, детермінованих надзвичайно динамічним у соціально-економічному відношенні минулим ХХ ст., умовним поділом на три великі групи, з певною домінуючою проблемою аналізу: філософія буття, філософія пізнання, філософія людини (є й інші підходи). Важливо спочатку зрозуміти, чим відрізняється нова некласична філософія від класичної? У більшості підручників досить аргументовано дається відповідь на це питання, бажано звернути увагу на оцінку ролі розуму в класичній філософії (він є вищою і найціннішою частиною людської психіки і за його допомогою людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям) і некласичній (ірраціональне домінує над свідомим, а розум не лише не сприяє гармонізації буття, а іноді заважає цьому). Отже, є очевидним: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення. Слід звернути увагу – це головні тенденції, з яких є окремі винятки (некласичність уживалась у подальшому розвитку із певними елементами класики).

Течії, концепції, які умовно можна об’єднати в групу філософія буття, в якості основної проблеми поряд з іншими аналізують буття як таке, тенденції розвитку соціального буття, перспективи цивілізації тощо.

До названої групи теж умовно (у різних дослідників є інші міркування) можна віднести «філософію життя» Ф. Ніцше, який високо цінував думку А. Шопенгауера про волю як вихідну основу сущого, але ще більше загострював її (А.Шопенгауера вважають засновником некласичної філософії); філософію неотомізму, оновлену філософську концепцію Фоми (Томи) Аквінського. Її корифеї: Ж. Маритен, Е.Жільсон, Ю. Бохеньський.

Слід звернути увагу на концепцію тейярдизму (автор – П. Тейяр де Шарден), на авторитетні течії ХХ ст., які намагалися осмислити суспільну історію, перспективи розвитку цивілізації культурологічного спрямування, представлені О. Шпенглером, А.Дж. Тойнбі, П. Сорокіним, Р. Зейденбергом, а також різноманітні варіанти філософського структуралізму (засновник – К. Леві-Стросс), постструктуралізму (Ж. Деррида, М. Бахтін).

Друга група об’єднує концепції, де домінують гносеологічні проблеми, які закорінені у філософію позитивізму, що з’явився у першій половині ХІХ ст. (розробник – О. Конт). Головна його теза: наука вийшла на такий рівень, що потреба у філософії з її світоглядними узагальненнями відпадає. У ХХ ст. наука досить швидко перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Ціла низка напрямів філософії розглядала себе необхідним доповненням до розгортання конкретно-наукових студій, які у своїй більшості підкреслюють позитивні сторони наукового прогресу (з англ. sciens – наука), звідси назва – сцієнтизм, представлений поглядами Е. Гуссерля, Л. Вітгенштейна, Б. Рассела. Це представники логічного позитивізму (або неопозитивізму), куди належали також «Віденський гурток» та «Львівсько-Варшавська школа».

Традиції неопозитивізму розвивалися далі в межах аналітичної філософії (постпозитивізм, Марбурзька школа неокантіанства тощо).

Студентам необхідно осмислити вихідні положення сучасної герменевтики та прагматизму.

Третя група включає концепції антропологічного спрямування: екзистенціалізм, філософську антропологію, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм.

Екзистенціалізм формується у 20-і роки ХХ ст., а термін «екзистенція» (існування) відносно людини використав ще С. К’єркегор (один із творців некласичної філософії), що дає підстави вважати його ідейним попередником течії ХХ ст. екзистенціалізму, на який, в свою чергу, мала суттєвий вплив феноменологія Е. Гуссерля. Засновником екзистенціалізму вважають М. [Х]Гайдеггера, представниками Ж.-П. Сартра, А. Камю та інших філософів,ідеї яких були досить популярними: вони закликали людину боротися за свою гідність та збереження своєї індивідуальності.

Філософська антропологія (засновник – М. Шелер) акцентувала увагу на виключному значенні проблеми людини для сучасного суспільства та філософії.

Персоналізм має релігійне забарвлення, визначає людину як особистість (з лат. – persona). Представники: Е. Муньє, М. Бердяєв.

Важливу роль у ХХ ст. у формуванні погляду на людину відіграли фрейдизм (засновник – З. Фрейд) та неофрейдизм (К.-Г. Юнг, А. Адлер, Е. Фром).

Студентам потрібно ознайомитись не лише з названими концепціями ХХ ст., а також з провідними тенденціями розвитку світової філософії на межі тисячоліть, зокрема філософського постмодернізму (Ж. Деррида, Ж. Дельоз та інші).

Аналіз вітчизняної філософської думки ускладнюється тим, що українська філософія отримала можливість самостійно розвиватись лише з набуттям нашою державою незалежності. Дослідники даної проблеми стверджують про наявність таких особливостей, власне принципів, національного філософствування як антеїзм, кордоцентризм та екзистенціальність. Студентам бажано звернути увагу, що єдиної точки зору з цього приводу немає. Появу філософії та території Київської Русі пов'язують з утвердженням християнства, запозиченого з Візантії, як державної релігії. Подальший розвиток відбувався в поєднанні двох тенденцій: прагненні до самобутності та величезному впливові Візантії. Першими джерелами були: «Повість минулих літ», «Ізборник Святослава 1073 р.), «Слово про закон та благодать», «Повчання Володимира Мономаха» тощо.

Подальший розвиток відбувається у духовних зв’язках з європейською культурою, в процесі українського Відродження, в діяльності діячів Острозького культурно-освітнього осередку та Києво-Могилянської академії, в тому числі й у філософсько-етичній системі найвідомішого її вихованця Г.С. Сковороди, який став родоначальником «філософії серця». Студенти повинні належним чином осмислити названі здобутки, особливу увагу потрібно приділити вивченню філософського спадку великого земляка Г.С. Сковороди та філософів, що розвинули його вчення. Заслуговує на увагу університетська філософія в Україні ХІХ ст., а також філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.

Студентам необхідно шляхом самостійного опрацювання засвоїти розділ російської філософії, оскільки історично так склалося, що тривалий час українська філософія розвивалася у взаємозв’язку з російською в лоні єдиної держави – Російської імперії. На особливу увагу заслуговує релігійна філософія (філософія російського релігійного ренесансу, представлена М. Бердяєвим, П. Флоренським та ін.), ідеї якої мали і мають неабиякий вплив і поширення. Поставивши людину в центр своїх розмірковувань, ця філософія виводила людські якості із особливого місця людини у творенні світу Богом, робилися численні дослідження у напрямках персоналізму, антропології, теорії пізнання, естетики тощо. Студентам варто звернути увагу на теософію О. Блаватської, учення «живої етики» О. Реріха та інших. Характерною особливістю релігійної російської філософії була «софійність» світу, божественна премудрість, втілена в творінні та діяннях Христа, яка піднімалась на рівень особливої божественної іпостасі.

У ХХ ст. українська філософська думка, переживши короткий період злету, надалі розвивалась трьома потоками: в Україні (Радянській та Західній) і в діаспорі – за межами України. Студентам слід звернути увагу на діяльність В. Зеньковського, Г. Флоровського, Л. Шестова, В. Вернадського, М. Хвильового, В. Липинського та інших відомих філософів. Нині українська філософія тільки виходить на шлях власних надбань, має історичну перспективу. Сучасне студентство має змогу долучитися до даного процесу і поповнити вітчизняну духовну культуру здобутками, гідними історії світової філософії.

Таким чином, увесь розділ історії філософії вимагає від студентів надзвичайно об’ємної самостійної та індивідуальної роботи, узгодженої з рекомендованою тематикою.

Література:

1. Античные философы. Свидетельства, фрагменти, тексты. – К.: Изд-во Киев. гос. ун-та им. Т.Г.Шевченко, 1955. – 316 с.

2. Антология мировой философии: в 4-х т. –М.: Мысль 1969-1973.

Т.1. – Ч.1. Философия древности и средневековья. – 1969. – С. 262-580

3. Аристотель Метафизика / Аристотель // Аристотель Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль 1976. (Серия – Философское наследие). – T.1. – С. 65-367.

4. Асмус В.Ф. Античная философия / В.Ф. Асмус. – М.: Высшая школа, 1999. – С. 9-173.

5. Бекон Ф. Новый Органон / Ф. Бекон // Бекон Ф. Соч.: в 2-х т. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1977.

Т.2. – 1977. – С. 5-222.

6. Богомолов А.С.Античная философия / А.С. Богомолов. – М.: Издательство Московского университета, 1985. – 368 с.

7. Гегель Г.В.Ф. Наука логики / Г.В.Ф. Гегель. – СПб.: Наука, 1997. – 799 с.

8. Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика / Г.В.Ф. Гегель // Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: в 2 т. – М.: Мысль, 1971.

Т. 2. / Сост., общ. ред. А.В. Гулыги. – 1971. – С. 7-209.

9. Гельвеций К.А.О человеке, его умственных способностях и его воспитании / К.А. Гельвеций //Гельвеций К.А.Соч.: в 2-х т. – М.: Мысль, 1974.

Т.2. – 1974. – С. 5-568.

10. Горський В. С. Історія української філософії / В.С. Горський. – К: Наукова думка, 2001. – 376 c.

11. Гольбах П.А.Система природы, или о законах мира физического мира духовного / П.А. Гольбах // Гольбах П.А.Избр. филос. произв.: в 2-х т. – М.: Мысль, 1963.

Т.1. – 1963. – С. 59-67.

12. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства / А.Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1990. – 395 с.

13. Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV-XVII ст.: Курс лекцій. Навчальний посібник для вузів / В.І. Гусєв. – К.: Либідь, 2000. – 264 с.

14. Декарт Р. Рассуждение о методе / Р. Декарт // Декарт Р. Избр. произв.: в 2-х т. – М.: Мысль, 1989.

Т.1. – 1989. – С. 250-296.

15. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский; ред. тома и авт. вступ. ст. А.Ф. Лосев; перевод М.Л. Гаспрова. – 2-е. изд. – М.: Мысль, 1986. – 571 с. (Серия – Философское наследие).

16. История античной диалектики. – М.: Мысль, 1972. – 335 с. (АН СССР. Ин-т философии).

17. История диалектики. Немецкая классическая философия. – М.: Мысль, 1978. – 365 с.

18. Історія філософії України. Хрестоматія: навч. посібник / упор. М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, А.К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 421 с.

19. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант; пер. с нем. Н. Лосского. – М.: Мысль, 1994. – 591 с.

20. Кант И. Основы метафизики нравственности / И. Кант // Кант И. Основы метафизики нравственности. – М.: Изд-во «Мысль», 1999. – С. 155-246.

21. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей появиться как наука / И. Кант // Кант И. Основы метафизики нравственности. – М.: Изд-во «Мысль», 1999. – С. 3-146.

22. Кессиди Р.Х.Гераклит / Р.Х. Кессиди; под ред. Зимбули А.Е. – СПб.: Алетейя, 2004. – 217 с.

23. Кессиди Р.Х. Сократ / Р.Х. Кессиди. – СПб.: Алетейя, 2001. – 352 с. – (Серия – Античная библиотека. Исследования)

24. Кузнєцов В.Н. Западноевропейская философия XVIII века: учеб. пособие для студентов филос. фак. ун-тов / В.Н. Кузнєцов, В.В. Мееровский, А.Ф. Грязнов. – М.: Высш. шк.: 1986. – 400 с.

25. Лазарев В.В. Гегель и философские дискуссии его времени / В.В. Лазарев, А.И. Рау. – М.: Наука, 1991. – 160 с.

26. Лейбниц Г.В. Монадология / Г.В. Лейбниц // Лейбниц Г.В. Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1983.

Т. 1. – 1983. – С. 313-429.

27. Локк Дж.Опыт о человеческом разумении / Дж. Локк // Локк Дж.Соч.: в 3-х т. [пер. с англ. А.Н. Савина]. – М.: Мысль, 1985.

Т. 1-2. – 1985. – С. 78-582.

28. Лосев А. Ф. Античная философия и общественно–исторические формации. Типы античного мышления / А.Ф. Лосев // Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. – С. 398-452.

29. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року / К. Маркс, Ф. Енгельс // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.42 [пер. з 2-го рос. вид.] – К.: Політвидав України. 1980. – С. 88-178

30. Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей: Ист.-филос. очерки и портреты / Н.В. Мотрошилова. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с. – Раздел 4.

31. Мотрошилова Н.В. Социально-исторические корни немецкой классической философии / Н.В. Мотрошилова; Отв. ред. Т.И. Ойзерман; АН СССР, Ин-т философии. – М.: Наука, 1990. – 205 с. (НКФ: Немецкая классич. философия. Новые исследования.).

32. Нарский И.С. Западноевропейская философия XIX в. / И.С. Нарский. – М.: Высшая школа, 1976. – 584 с.

33. Ортега-и-Гассет X. Вера и разум в сознании европейского средневековья / X. Ортега-и-Гассет // Человек. – 1992. – №2. – С. 81-89.

34. Соловьев В.С. Жизненная драма Платона / В.С. Соловьев // Соловьев В.С. Соч.: в 2 т. – М.: Мысль, 1990.

Т. 2. – 1990. – С. 582-625.

35. Соколов В.В. Европейская философия ХV-ХVІІ веков / В.В. Соколов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк.: 1996. – 399 с.

36. Соколов В.В. Средневековая философия / В.В. Соколов. – М.: Высшая школа, 1979. – 623 с.

37. Сухина В.Ф. Практикум по философии: учеб. пособие для студентов вузов / В.Ф. Сухина, К.В. Кислюк; М-во образования и науки Украины, Нар. укр. акад. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Фолио, 2001. – 430 с.

Раздел 4. Античная философия.

Раздел 5. Средневековая философия. – Харьков, 2001.

Раздел 7. Философия Нового времени.

Раздел 11. Украинская философская мисль.

38. Трахтенберг О.В.Очерки по истории западноевропейской средневековой философии / О.В. Трахтенберг. – М.: Госполитиздат, 1957. – 254 с.

39. Фейербах Л. Основные положения философии будущего / Л. Фейербах // Фейербах Л. Избр. филос. произв.: в 2-х т. – М.: Политиздат, 1955.

Т. 1. – 1955. – С. 134-204.

40. Фейербах Л. Сущность христианства / Л. Фейербах. – М.: Мысль, 1965. – 414 с.

41. Філософія відродження на Україні / Відп. ред. М.В. Кашуба. – К.: Наук. думка, 1990. – 334 с.

42. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Д. Чижевський. – К.: Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. – 230 с.

43. Чижевський Д. Філософія і національність / Д. Чижевський // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – №10. – С. 94-101.

Контрольні питання і завдання:

1. Визначте характерні особливості давньоіндійської філософії.

2. Як відрізняються спрямування даосизму та конфуціанства?

3. Які тексти послужили витоками індійської та китайської філософії?

4. Як вплинула кастова система Індії на формування філософських шкіл?

5. Що покликані врегулювати основні принципи конфуціанства?

6. Підберіть синоніми до поняття «дао».

7. Назвіть головні відмінності між західною та східною філософією.

8. Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньосхідної філософії.

9. Назвіть філософів античності, які розвивали атомістичні погляди на природу.

10. Чим відрізняється ідея Платона від форми Аристотеля?

11. Що спільного та відмінного між поняттями енкратея, атараксія, апатія?

12. Розкрийте співвідношення понять «антична філософія» та «давньогрецька філософія».

13. Позначте основні напрями розвитку ідей в античній натурфілософії.

14. Поясніть позитивні та негативні сторони діяльності давньогрецьких софістів.

15. Назвіть особливості та здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

16. Які риси грецької культури сприяли появі філософії?

17. Міркування, що в світі панують постійні зміни є відображенням позиції Геракліта чи елеатів?

18. Порівняйте грецькі поняття скептик, стоїк, цинік з сучасним змістом цих слів.

19. Чим обумовлене різноманіття напрямків і шкіл в античній Греції?

20. Назвіть специфічні риси середньовічної філософії. Чим вони зумовлені?

21. Яке головне завдання переслідувала патристика?

22. Які значення має термін «схоластика» і чому?

23. Чи являються докази буття Бога Ф. Аквінського доказами?

24. Як вирішувалась у середньовіччі проблема співвідношення віри та розуму?

25. У чому суть суперечки між реалістами та номіналістами?

26. Порівняйте вихідні ідеї схоластики та містики.

27. Окресліть історичний зміст концепції «подвійної істини».

28. Розкрийте зміст і значення принципу «бритви Оккама».

29. Назвіть соціально-політичні та природничо-наукові передумови філософії Нового часу.

30. Чим зумовлена увага до раціоналізму у філософії ХVІІ ст.?

31. Поясніть вибір методу пізнання Ф. Беконом і Р. Декартом.

32. Чому пошуком субстанції більше цікавились раціоналісти, а не емпірики?

33. Знайдіть логічний зв’язок між середньовічним реалізмом і номіналізмом та раціоналізмом і емпіризмом.

34. Чиїм поглядам в тлумаченні людини Ви віддаєте перевагу – вченню про вроджені ідеї Р. Декарта чи поняттю «tabula rasa» Дж. Локка?

35. Порівняйте погляди на субстанцію Б. Спінози і Г. Лейбніца.

36. Які принципові зміни в науковій і філософській картині світу відбулися в Новий час?

37. Порівняйте епохи середньовіччя та Нового часу.

38. Чи погодитесь Ви з висловом: «Немає нічого в розумі, чого б не було у відчуттях?Погляди якого напрямку він відображає?

39. Чим зумовлені основні характерні риси німецької класичної філософії?

40. Які завдання виконує чистий розум?

41. Яка різниця між розсудком і розумом?

42. Чому чуттєвість апостеріорна, а розсудок апріорний?

43. Чому саме розум потрапляє в антиномії?

44. Що таке «категоричний імператив»?

45. Яка різниця між моральними та легальними вчинками?

46. Розкрийте зміст і значення «коперниканського перевороту» І. Канта у філософії?

47. Що таке «річ в собі»?

48. Чому філософію І. Канта називають критичною?

49. Що спільного між «світовим розумом» Г.В.Ф. Гегеля та християнським віровченням? У чому різниця?

50. Чому філософським методом Г.В.Ф. Гегеля є діалектика?

51. Поясніть назву Абсолютна Ідея.

52. Окресліть основні аспекти розуміння субстанції Г.В.Ф. Гегелем.

53. Чим відрізняються між собою поняття рух і розвиток і що між ними спільного?

54. У чому полягає специфіка кожного із законів діалектики?

55. Яким словом можна замінити вираз «єдність і боротьба протилежностей»?

56. Як співвідносяться протилежності і протиріччя?

57. Чи змінюється якість при зміні властивостей?

58. Чи змінюється якість при зміні кількості?

59. Чи є тотожними поняття заперечення і заперечення заперечення?

60. Наведіть приклади розв’язання суперечностей у природі, суспільному житті, мисленні.

61. Якщо світ розвивається за законами діалектики, то чи не означає це, що вони передують об’єктивній дійсності, і, отже, позиція ідеалізму, зокрема Г.В.Ф. Гегеля, є однозначно правильною?

62. Чим відрізняються філософські категорії від категорій конкретних наук?

63. Що таке категорія? У чому її відмінність від поняття?

64. Дайте визначення основних принципів і категорій діалектики.

65. Як Ви розумієте вислів К. Маркса, що «якби сутність і явище співпали, то наука була б непотрібна»?

66. Скільки явищ у сутності?

67. Прокоментуйте вираз «необхідність випадкова, випадковість необхідна».

68. У чому проявляється двоїстість форми?

69. У чому найістотніша відмінність філософських течій кінця ХІХ – поч. ХХ ст. від класичної філософії?

70. У чому суть концепції «воля замість розуму» в некласичній філософії?

71. Визначте філософсько-світоглядні засади «філософії життя».

72. Визначте, абсолютизація яких начал лежить в основі некласичних філософських течій.

73. Класична і некласична європейська філософія: їх взаємні переваги та недоліки.

74. Проілюструйте конкретними прикладами прояви внутрішньої суперечливості філософських ідей Ф. Ніцше.

75. Охарактеризуйте етику А. Шопенгауера.

76. Визначте функції інтуїції та інтелекту за А. Бергсоном.

77. Що таке «тривалість»?

78. Чим відрізняється поняття волі за А. Шопенгауером від сили волі?.

79. Чим викликаний нігілізм Ф. Ніцше?

80. Які засоби «убачання смислу» виділяє Е. Гусерль?

81. У чому полягає метод феноменологічної редукції Е. Гусерля? Порівняйте її з «епохе» грецьких скептиків.

82. Що таке «онтологічна істина»?

83. Філософія екзистенціалізму, її витоки і сучасні форми.

84. Людська індивідуальність як предмет філософії екзистенціалізму.

85. Що означають поняття «присутність» та «співприсутність»?

86. Які ситуації ми називаємо граничними?

87. Як Ж.-П. Сартр тлумачить свободу?

88. Чи можна вважати абсурд нісенітницею?

89. Які Ви знаєте форми бунту?

90. Які особливості і характерні риси властиві українській філософії?

91. Поясніть, чим була спрямована змістова спрямованість філософських міркувань, які ми знаходимо в джерелах Київської Русі.

92. Окресліть, що було спільного та відмінного в ідеях західноєвропейського та українського гуманізму.

93. Особливості філософії представників Києво-Могилянської академії.

94. У чому проявилась оригінальність філософських ідей Г.С. Сковороди?

95. Поясніть,чому у розвитку української духовної культури велику роль у поширенні філософських ідей виконували література та громадсько-політичні рухи.

96. У чому суть філософії серця П. Юркевича?

97. Часто підкреслюють: «Сковорода – це український Сократ». Дайте порівняльну характеристику цим двом мислителям.

Дата добавления: 2015-05-22