Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Питання 3.1. Вербальні методи




 

До вербальних методів належать: переконання, навіювання, психологічна консультація. Головне їх призначення полягає в тому, щоб формувати правильне уявлення про необхідні зміни у психіці воїнів і психології військового колективу та викликати їх.

Переконання — один із основних методів психологічної підготовки, який забезпечує ефективність усіх інших методів, а також лежить в основі діяльності та поведінки воїна. Переконаннями є такі знання, які мають для нього особистісний смисл, тобто вони формують його свідомість і світогляд, регулюють світосприйняття і світорозуміння. Переконання звернене до логіки та розуму воїна.

У роботі зособовим складом офіцерові допомагає знання основних умов ефективності переконання:

—особиста переконаність офіцера та йогозахопленість військовою справою;

—всебічна та досконала професійна підготовленість і компетентність;

—знання й уміле використання індивідуально-психічних особливостей воїнів та елементів психології військового колективу;

—уміння контактувати з підлеглими, здобувати їхню довіру та виливати на них;

—логіка, ясність та правдивість у викладанні матеріалу;

—відвертість, емоційність і власний оптимізм;

—уміння доводити, заперечувати та пояснювати різноманітні твердження, уміло використовуючи факти й приклади;

—дотримання правил педагогічного такту тощо.

 

Переконання перебуває у тісному зв'язку зі світоглядом, емоціями, почуттями та волею воїна, безпосередньо впливає на зміст мотивації діяльності воїна та формує його настанову й життєві орієнтири. Переконаність — основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, цілеспрямованість, послідовність, що допомагають воїнові успішно оволодівати необхідними військово-професій-ними навичками і вміннями, успішно долати труднощі військової служби та сучасної війни.

Навіювання, яке спрямоване до підсвідомості військовослужбовця, розраховане на некритичне сприйняття інформації та має на меті сформувати відповідні мотиви поведінки та діяльності. Різниця між переконанням і навіюванням полягає в тому, що перше спрямоване до логіки й розуму воїна, а друге — до підсвідомості й почуттів, на некритичне сприйняття певної інформації.

Навіювання — закономірне психічне явище, що ґрунтується на особливій властивості людини — сугестивності (нахил до навіювання), яка тією чи іншою мірою притаманна кожній людині, з часом вона стає характеристикою воїна, психіці якого властиві такі сприятливі до навіяння риси, як невпевненість у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, довірливість, сором'язливість, полохливість, надмірна вразливість та емоційність, низький темп психічної діяльності.

Сугестивність —~ це нормальна властивість психіки воїна, але надмірна сугестивність, а особливо за критичних обставин, може викликати дезорганізацію поведінки та паніку, і тому є вкрай небажаною. Протилежною рисою сугестивності є критичність (табл. 14-3).

 

Табл. 14-3. Сугестивність

 

Низька сугестивність Висока сугестивність
сильнийтип нервової системи слабкий тип нервової системи
швидкий темп психічної діяльності повільний темп психічної діяльності,
інтроверт екстраверт
скептичний довірливий
спокійний тривожний
затятий податливий
високий рівень спрямування до самовираження низькийрівень спрямування до самовираження
творче мислення репродуктивне мислення
прагнення до самостійності прагнення працювати шаблонно

 

Навіювання можна успішно застосовувати в практиці психологічної підготовки з метою активізації психічних резервів особового складу, формування настанов на успішне подолання труднощів військової служби взагалі й сучасного бою зокрема.

Воно може здійснюватись у двох формах: гетеросугестії (сторонній вплив) та автосугестії (самонавіювання). Об'єктом гетеросугестії може бути як окрема особистість, так і колектив. Джерелом навіювання може бути офіцер, військовий колектив, інші групи військовослужбовців, елементи психології військового колективу, ЗМІ тощо.

Автосугестія передбачає поєднання в одній особі суґестора (джерело навіювання) та сугеренда (об'єкт впливу). Для опанування автосугестією необхідно навчити воїнів техніці автотренінгу.

Навіювання досягається вербальними та невербальними засобами.

До вербальних засобів належать слова та інтонація. У навіюванні величезний вплив на психіку воїна має слово. Особливо таке, що свідчить про небезпеку. Наприклад, гучно промовлене слово «обережно» примушує воїна миттєво зосередитися. Слово та пов'язаний із ним збуджувальний образ створюють у корі головного мозку потужний центр збудження, який, у Свою чергу, призводить до сповільненої діяльності інших частин головного мозку. При цьому навіяна думка стає єдиною у свідомості та підсвідомості, особливо за критичних обставин. Інтонація відіграє важливу, а в екстремальних умовах — вирішальну роль. За допомогою інтонації відбувається передання почуттів, що призводить до посилення ступеня впливу. В організації процесу навіювання офіцерові слід обов'язково це враховувати.

До невербальных засобів навіювання належать міміка, пантоміміка, жести, дії, фактори навколишнього середовища. Тому офіцер має також зважати на середовище, в якому відбувається навіювання, на власну поведінку, міміку та пантоміміку. Невербальні засоби мають навіть більший вплив, ніж вербальні, тому командир має вміло застосовувати різноманітні кольори, за потреби — відповідний музичний супровід для посилення ефекту навіювання.

У зв'язку з цим постає питання про методи навіювання. Вони поділяються на прямі та посередні, а також на навмисні й ненавмисні. Пряме навмисне навіювання полягає у використанні офіцером спеціальних «словесних формул», які закарбовуються в підсвідомості підлеглого і стають активним елементом його свідомості тa поведінки. При застосуванні посередніх засобів зміст навіювання вкладається до повідомлення у замаскованому вигляді й сприймається воїном мимовільно.

Залежно від стану об'єкта навіювання поділяються на: навіювання в бадьорому стані, уві сні, гіпнотичне та пост гіпнотичне. Причому навіювання під час гіпнозу сильніше, порівняно з навіюванням у бадьорому стані. Воно допомагає переборювати нав'язливі стани, фобії, страх, які виникають у бойовій обстановці.

Останніми роками в деяких закордонних арміях впроваджено методи штучного впливу на поведінку та дії військовослужбовців із застосуванням електронного маніпулювання мозком за допомогою ультразвуку й мікрохвильового випромінювання. Створено цілі програми людської поведінки з використанням комп'ютеризованої технології у поєднанні з гіпнозом та іншими засобами впливу на психіку. Для того щоб людина не замислювалася про те, що її поведінку штучно запрограмовано, організм піддають впливу наркотичних речовин, електрошоку, подовженого сну.

 

Завершуючи аналіз цього методу, слід наголосити, що навіювання є сильнодійним методом психологічної підготовки воїнів. Його ефективність визначається особистими якостями офіцера; якостями особистості піднавіюваного; стосунками, що складаються між ними; засобами побудови повідомлення.

Своєчасно надана психологічна консультація поширена за кордоном, де розроблено відповідні методики та технології, і є одним із найважливіших методів психологічної допомоги. Психологічна допомога сприяє зняттю психічної напруженості в колективі та в поведінці окремого воїна, пошукові оптимальних моделей поведінки в критичних ситуаціях. За допомогою спеціально організованого процесу спілкування психологічна консультація сприяє усвідомленню воїном критичної ситуації, актуалізації її причин, мобілізації додаткових сил та резервів для її подолання.

Розв'язання кожної проблеми під час психологічної консультації потребує від офіцера відповідного настрою та виконання таких умов:

—налагодження взаєморозуміння між офіцером і воїном, який
звернувся за допомогою; офіцер має переконати воїна, що
прагне допомогти і щиро зацікавлений його проблемами;

—створення доброзичливого морально-психологічного мікроклімату, коли воїн має можливість відверто висловитися;

—формування настанови на заспокоєння;

—допомога воїнові усвідомити причини ситуації, що склалась, і організувати спілкування таким чином, щоб воїн сам поставив собі психологічний діагноз;

—допомога воїнові розробити план його подальшої поведінки, виходячи із ситуації, що склалася;

—закріплення настанови військовослужбовця на виконання
ухваленого рішення за допомогою переконання або навіювання.

Таким чином, професійна майстерність офіцера, його глибоке знання психології особистості та спілкування, уміння побачити проблему очима воїна, вміле використання різноманітних прийомів психологічного впливу забезпечують успіх психологічного консультування.

Питання 3.2. Практичні методи психологічної підготовки

 

До практичних методів психологічної підготовки належать психологічні вправи і тренування, метод аварійних ситуацій (вправи і тренування на спеціальних тренажерах та імітаторах, подолання смуг перешкод, завалів, спеціальні спортивні ігри, психологічні вправи для розвитку пізнавальних, емоційних та вольових рис тощо).

Психологічні вправи і тренування — це система багаторазових повторень, що стають дедалі складнішими, спеціальних дій та вчинків з метою формування у воїнів провідних якостей і злагодженості військового підрозділу, необхідних їм для ефективної діяльності у сучасній війні.

Прийоми і засоби, що моделюють діяльність військового підрозділу й воїна у складних умовах (пошкодження зв'язку, знеструмлення аварії та передаварійні ситуації, вихід із ладу різноманітних технічних пристроїв тощо), становлять метод аварійних ситуацій. Такі ситуації створюються штучно з метою викликання у особового складу стресового стану різних ступенів.

Поняття «стрес» використовується для визначення психічних станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психічному та поведінковому рівнях. Ті чинники, що викликають стрес, називаються стрес-факторами. Під час бонової підготовки можна застосовувати такі види стрес-факторів:

фізіологічний (надмірне фізичне навантаження, високі та низькі температури, утруднення дихання);

психічний (загроза, небезпека, інформаційне перевантаження).

 

Офіцерові необхідно знати, що стрес в екстремальній ситуації може впливати як мобілізувальний, так і дестабілізаційний фактор. Він має два ступені: легкий (гіпострес) та високий (гіперстрес). Усе це певною мірою залежить від конкретних характеристик нервової системи воїна, особистісної значущості факторів, що впливають на нього, досвіду діяльності в екстремальних умовах. Існують люди, для яких небезпека є життєвою необхідністю, які відчувають прагнення до неї і в боротьбі з якою вбачають найбільшу радість життя.

Зазвичай з таких людей виходять визначні військові діячі, такі, наприклад, як О.В. Суворов, Наполеон 1снують також люди, здатні виявити свій військовий талант тільки в атмосфері небезпеки, в умовах бою. Таким був маршал Мішель Неп (1769-1815), про якого Наполеон писав, шо він мав розумове осяяння лише серед куль та ядер. Ще характернішим у цьому відношенні є інший наполеонівський маршал Андре Массна

(1758-1817), талант якого, за описом Наполеона, у небезпеці зростав стократ.

Образно кажучи, О. В. Суворов добре спав лише під гуркіт гармат. Змістжиття для нього полягав у трьох словах: армія, війна та бій. поза якими він не знав справжнього щастя. Тому, як тільки розпочиналися бойові дії, він рвався на фронт, немов лев із клітки. Наприклад, під час Другої польської війни він перебував у Фінляндії, керував будівництвом укріплень. Як тільки розпочалися бойові дії, він попросився на фронт. «Сором мені не бути там, — писав він. — Баталія для мене краще, ніж лопата вапна та піраміда цегли. Мені ліпше мати 2 000 душ на полі бою, ніж 20 000 в гарнізоні».

 

Отже, стрес може створювати позитивну емоцію бойового збудження, посилювати та загострювати роботу мозку. У ряді випадків стрес сприяє мобілізації внутрішніх резервів психіки воїна на подолання труднощів бойової обстановки. Тому інколи офіцерові можна спеціально створювати стресову ситуацію для психічного гарту воїнів.

Створення стресових аварійних ситуацій як основний елемент однойменного методу потребує від офіцера знання певних практичних методів, прийомів та засобів психологічної підготовки.

Характер використовуваних, наприклад, у військах зв'язку, таких методів продиктований специфікою бойової діяльності, яка полягає в багаторазових повтореннях одноманітних дій з налагодження зв'язку в умовах територіальної роз'єднаності, у складі екіпажу або самостійно. Особливу увагу. необхідно приділяти вихованню у воїнІв-зв'язківців впевненості в техніці зв'язку та у власній майстерності, а також стійкості, самовладанні, самостійності, увазі та слуховій пам'яті.

Впевненості в техніці зв'язку досягають перш за все завдяки поглибленому вивченню її конструкції І можливостей забезпечення надійного зв’язку за будь-яких обставин. З цією метою на всіх практичних заняттях необхідно демонструвати особовому складу надійність та високу стійкість засобів зв'язку проти перешкод, навчати радіотелефоністів прийому на слух в умовах інтенсивних радіоперешкод, вводити прицільні радіоперешкоди, практикувати широкий маневр антенами, частотами та режимами роботи радіоапаратури.

Зв'язківцям доводиться забезпечувати зв'язок на відстані в сотні й тисячі кілометрів, у зв'язку з чим у деяких воїнів може виникнути почуття невпевненості у технічних можливостях засобів зв'язку. Для виховання впевненості у надійності апаратури зв'язку рекомендовано призначати малодосвідчених солдатів другими номерами до досвідченіших фахівців, відряджати їх на чергування за наявності стійкого зв'язку і тільки після цього допускати до самостійного забезпечення зв'язку.

 

Виховувати в особового складу впевненість у військовій майстерності рекомендується поступово. Спочатку необхідно навчити воїнів професійній майстерності за сприятливих умов забезпечення зв'язку і лише згодом поступово ускладнювати рівень зовнішніх перешкод для відпрацювання необхідних навичок особовим складом.

Радіотелеграфістам, наприклад, для виховання стійкості необхідно збільшувати тривалість бойового чергування на радіостанція, розпочинаючи з двох-трьох годин до однієї добипри інтенсивній роботі в умовах активних радіоперешкод. Рекомендується також забороняти залишати апаратну і забезпечити харчування їх сухим пайком. Практикувати роботу на радіостанціях, коли ефір найбільш завантажений, а прийом повідомлень — ускладнений.

Радист під час чергування на станції постійно має бути готовий прийняти сигнал, незалежно від того, навчальний він чи бойовий. З цією метою офіцер мусить мати радіопередавач, з якого періодично передавати сигнали, вимагаючи від радистів негайно доповідати про їх отримання.

На тактико-спеціальних заняттях рекомендовано створювати на кросових апаратних великі навантаження телефоністам, механікам спецапаратури, фахівцям дальнього зв'язку. У процесі чергування необхідно навмисно створювати максимальні навантаження завдяки встановленню додаткових апаратів. З навчальною метою вимагати від телефоністів з'єднань із різноманітними абонентами в обмежені терміни.

Для формування і розвитку у воїнів-зв'язківців самовпевненості в процесі розгортання антенощоглових пристроїв з метою перевірки стану антени необхідно тренувати, наприклад, механіків радіорелейного зв'язку в підніманні щогли на різні висоти. При цьому перші заняття рекомендовано провадити за доброї погоди, а наступні — за вітряної та дощової.

Лінійним наглядачам слід практикувати постановку завдань на забезпечення зв'язку з пунктами керування, місцезнаходження яких відомо лише приблизно, в умовах сильно пересіченої місцевості та наявності водних перепон.

Виходи на лінію для контролю стану кабелю та усунення пошкоджень спочатку здійснювати командами по дві-три особи, а згодом — по одному, будь-якої пори року та доби. При цьому пошкодження слід вносити у важкодоступних місцях. Наприклад, пошкодження жил кабелю зі збереженням цілісності ізоляції.

Для розвитку в радистів слухової пам'яті та уваги на заняттях із фахової підготовки необхідно тренувати їх у прийомі коротких сигналів і команд на слух без запису. Для цього керівник заняття може передавати ключем кілька знаків і вимагати їх повторення радистами. Таким самим чином вивчають кодові фрази і скорочення, які використовуються під час налагодження зв’язку та здійснення оперативного обміну.

Телефоністів, фахівців дальнього зв'язку та кросів слід тренувати у складанні прямих та обхідних каналів зв'язку по пам'яті, без структурних схем зв'язку.

 

Стосовно особового складу військ ППО психологічна підготовка має здійснюватися із врахуванням тих особливостей, які властиві бойовій діяльності операторів та номерів розрахунків радіолокаційних станцій, гармат, установок і бойових машин.

Основними завданнями психологічної підготовки у військах ППО с досягнення стійкості навичок і вмінь операторів і номерів розрахунків, формування в них нервово-психічної витривалості, розвиток уваги, оперативної пам'яті та швидкості мислення.

З цією мстою можна застосувати такі практичні заходи і методи:

— поступове ускладнення умов бойової роботи й повітряної обстановки;

—періодичну зміну розв'язку завдань різної складності та створення швидкозмінної обстановки;

—відтворення шумів, характерних для бойової обстановки;

—тренування операторів і номерів розрахунків у тривалому перебуванні в індивідуальних засобах захисту під час бойових чергувань в умовах зовнішніх перешкод і підвищених температур у кабінах і робочих відсіках;

—тренування в бойовій роботі зі зміною та обладнанням вогневих (стартових) позицій, здійснення маршів і подолання різних перепон (водних перешкод, заболочених і замінованих ділянок, завалів тощо), відбиття нападів наземного супротивника;

—внесення завдань на стеження за групою цілей і виділенням основної, курс якої збігається з курсами інших цілей, на стеження за цілями за наявності несправжніх цілей;

—систематичні чергування у веденні цілей з нарощуванням їх складності, а також шляхом ведення на планшетах, табло та інших засобах відображення інформації різних сигналів, що характеризують дії повітряного супротивника і бойову діяльність військ

тощо.

 

Таким чином, застосування практичних методів і методів аварійних ситуацій — найсильніший фактор формування психічної стійкості військовослужбовця і військового колективу.

Але для гарантування безпеки таких занять і досягнення кінцевого позитивного успіху офіцерові необхідно дотримуватися таких умов;

—чітко знати механізми впливу стрес-факторів на психіку військовослужбовця та їх імовірні наслідки;

—знати ступінь стресостійкості кожного воїна і на основі цього застосовувати відповідні аварійні методи психологічної підготовки;

—поступово посилювати емоційну напруженість занять з бойової підготовки;

—забезпечувати надійну страховку воїнів у процесі психологічної підготовки;

—комплексно застосовувати різні прийоми й елементи стрес-факторів, які можуть мати місце в сучасній війні;

—знати механізми проявів групової психології в екстремальних умовах та їхні ймовірні наслідки;

—здійснювати за потреби групову або індивідуальну психологічну консультацію для застереження і запобігання різним негативним наслідкам дій стрес-факторів психологічної підготовки;

— провадити спеціальні дослідження для визначення рівня нервово-психічної та емоційно-вольової стійкості воїнів.

 

З цього випливає, що ефективність психологічної підготовки залежить також від індивідуально-психічних особливостей психіки кожного воїна і його вміння керувати своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях.

Питання 3.3. Методи емоційно-вольової саморегуляції

Методи емоційно-вольової саморегуляції мають зайняти належне місце в психологічній підготовці особового складу. їх результативність полягає в тому, що вони допомагають воїнові самостійно впоратися з труднощами функціонування психіки в умовах сучасного бою, зберегти боєздатність і успішно виконати бойове завдання. Вміле їх застосування сприяє ослабленню впливу негативних факторів на психіку військовослужбовця, допомагає швидкому налагодженню нормального функціонування психіки після впливу стрес-факторів сучасного бою.

Цю роботу слід виконувати в два етапи. Спочатку необхідно настроювати воїнів на пізнання своїх Індивідуально-психічних особливостей, сильних сторін і недоліків.

З цією метою їх слід навчити методиці самоспостереження, самоаналізу своєї поведінки й самооцінки. У ряді випадків з цією метою можна провадити анкетування, тестування, спостереження, бесід» тощо, які допомагають глибше й різнобічніше пізнати підлеглих. За результатами цих досліджень необхідно організувати індивідуально-виховну роботу з ними для підведення їх до висновку в необхідності самовдосконалення.

Наступний етап — озброєння воїнів навичками і вміннями застосування методів самопереконання, самонавіювання, самотренування, самоуправління, самозаохочування, самоконтролю тощо.

Метод самопереконання можна застосувати:

* з метою самоусвідомлення воїном соціальної значущості та необхідності військової діяльності;

* формування соціальнозначущих мотивів і мотивації військової діяльності;

* підтримання мотивів і мотивацій подолання труднощів сучасного бою;

* надання допомоги у самопізнанні та досягненні згоди із самим собою тощо.

Самонавіювання ґрунтується на свідомому використанні воїном можливості впливу другої сигнальної системи на психічні та фізіологічні процеси, які відбуваються в організмі людини. Це процес навіювання, адресований самому собі, за якого суб'єкт і об'єкт навіяного впливу збігаються. Воно сприяє підвищенню рівня саморегуляції, завдяки чому воїн у бойових обставинах може поліпшити управління процесами пам'яті й уваги, емоційним та вольовим станом,

Зміну психічного або фізичного стану за самонавіювання досягають за допомогою словесних самоінструкиій. Цей метод ще називається аутогенним тренуванням, яке в багатьох випадках людської діяльності застосовують для досягнення певного фізичногоі психічного стану, для зняття стресового стану і пришвидшення мобілізації психічних можливостей людини. Його широко можна застосувати в психологічній підготовці військ. У цьому методі важливе значення мас правильне складання словесних формул, в яких не повинно бути частки «ні» та інших заперечливих висловів. Словесні формули мають бути зрозумілі, короткі, категоричні і не викликати сумніву та напруження.

Отже, метод самонавіювання —ефективний метод психологічної підготовки. Дії цього методу значно посилюються тоді, коливін застосовується систематично, послідовно і цілеспрямовано в комплексі з іншими методами.

На основі самосвідомості та самопізнання відбувається самооцінка воїна. Самооцінка — це оцінка воїном самого себе, своїх можливостей, якостей і місця у військовому колективі, Вона — важливий регулятор його поведінки. Від змісту самооцінки воїна залежать його взаємини з іншими бійцями, критичність, вимогливість до себе, ставлення до власних успіхів і невдач. У кінцевому результаті самооцінка впливає; на ефективність діяльності воїна в різних, у тому числі й екстремальних, умовах.

Самотренування — це систематичне повторення аналогічних вчинків, дій, слів з метою розвитку необхідних рис, навичок і звичок. Значний вплив у досягненні успіху в самотренуванні мас самопримушення. яке допомагає само зобов’язати себе до виконання тих чи інших дій без стороннього впливу. В цій роботі на основі об'єктивної та критичної самооцінки результатів своєї діяльності допомагає самозаохочепня.

 

Комплексне застосування воїнами зазначених методів емоційно-вольової саморегуляції під час дій в екстремальних умовах, котрі викликають психічну напруженість, дають змогу:

—заспокоїтися;

—зняти або полегшити напруження та швидко відпочити;

—зняти або розслабити стресовий стан, нервову перевтому,
емоційне напруження;

—самостійно регулювати кровообіг, частоту серцевих скорочень та дихання;

—боротися з болем;

—активізувати психічні та фізичні функції організму;

—глибоко пізнати самого себе;

—перемогти внутрішнє напруження і цілеспрямовано діяти
у складних умовах бойової обстановки;

—постійно само контролю вати виконання поставленого завдання, сконцентрувати вольові зусилля на активних і рішучих діях.

Таким чином, уміння ефективно використовувати можливості різних методів і засобів психологічної загартованості воїнів та творчий підхід до її організації — обов'язок кожного воїна й передумова їхніх успішних дій в умовах бойової діяльності.

 

Тести та завдання для самоконтролю

14-1. Автоконтрольний блок.

Психологічна підготовка — це_____ підготовка військовослужбовців до__________________________________________ практичної діяльності у складі підрозділу на полі бою в умовах сучасної війни.

Стійкої

Наукова

Психіки

14-2. Зробіть психологічний аналіз одночасно дійних та тісно взаємозв'язаних між собою різноманітних процесів, внаслідок яких відбуваються позитивні зміни у психіці військовослужбовця під час психологічної підготовки:

процес цілеспрямованого впливу на психіку особового складу ззовні, що відбувається в ході військово-педагогічного процесу;

процес планованої роботи і цілеспрямованої зміни в психіці воїнів, які свідчать про їхню потенційну й реальну можливість долати труднощі сучасної війни й успішно розв’язувати бойові завдання;

процес самовпливу воїна, самомобілізації з метою оптимального регулювання психічних станів, поведінки й діяльності на основі засвоєних способів та заходів, апробації їх у ході подолання труднощів бойової служби, навчання.

14-3. Психологічна підготовка воїнів має дві основні цілі: формування психічної стійкості та психологічної готовності. Дайте психолого-педагогічне обґрунтування їх змісту.

14-4. Психічна стійкість — це система психічних якостей воїна, яка визначає його потенційну можливість долати труднощі сучасної війни й успішно виконувати отримане завдання. Психологічна готовність — це націленість і мобілізованість психіки воїнів на подолання майбутніх бойових труднощів, яка забезпечує результативність і якість вико­нання бойових завдань, адекватно їх складності, значущості та важ­ливості. На основі цих дефініцій визначте зміст нижчеперелічених пси­хічних якостей.

а)

—знання (труднощів різних бойових ситуацій і способів управління своєю поведінкою за цих обставин);

—знання дій імовірного супротивника і способів протидії

йому;

—знання тактики дій своїх військ;

—поглиблене знання своїх обов'язків і бойової техніки;

—уміння та навички подолання труднощів сучасної війни, керування своїми психічними станами й діями, визначення своїх можливостей і своєї готовності до розв'язання постав­лених завдань;

—погляди й переконання, мотиви і настанови на необхідність і можливість подолання труднощів сучасної війни й успішно­го виконання бойового завдання;

—якості особистості, що відображають стійку здатність до­лати труднощі сучасного бою, володіти своїми психічними станами і діями. Зміст психічних якостей, що формуються, тісно пов'язаний із характером тих труднощів, які долають­ся в ході сучасного бою.

Ця система психічних якостей складає_____

 

б)

мотиваційний — прагнення подолати труднощі майбутнього бою і розуміння необхідності їх подолання, оцінка своїх можливостей щодо управління психічними станами та дія­ми на основі раніше нагромадженого досвіду тощо;

емоціональний — переживання почуття впевненості або сум­ніву у своїй готовності до подолання труднощів сучасного бою. Найголовніша справа— навчити воїнів боротися зі страхом, який паралізує їхню розумову діяльність.

Це основні структурні елементи__________

14-5. Різниця між геройством і боягузтвом виявляється не в тому, що воїн слабкий і відчуває страх, а в тім, що відважний боєць здатен перемогти, побороти страх та діяти. Зробіть психологічне обґрун­тування цього положення.

 

14-6. Основні напрями боротьби зі страхом:

1) свідоме розуміння мети бойового завдання;

2) цілеспрямована дія (бо бездіяпьність призводить до пере­моги страху);

3) формування бойової майстерності;

4) особистий прикпад командира;

5) перебування воїнів у групі (не запишати воїна самого);

6) добре психічне самопочуття;

7) добрий фізичний стан;

8) знання сутності страху й прийомів боротьби з ним;

9) виховання відваги, що становить ще один компонент психо­логічної готовності.

Зробіть їх психологічне обґрунтування.

14-7. Який із нижчеперелічених принципів не належить до принци­пів психологічної підготовки:

а) моделювання;

б) натуралізація;

в) проблемність;

г) психологічне протиборство;

д) науковість;

е) безпека дій особового складу;

ж) правильної відповіді немає;

з) усі відповіді правильні?

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 1171; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.132 сек.