Медикаментозні (фармакологічні) способи відомі із стародавності

Основними способами та засобами психологічної підтримки є комунікативні, організаційні, медикаментозні,, аутогенні.

Комунікативні способи психологічної підтримки:

— вербальні (у формі повідомлення певної інформації, переконань у вигляді висловлювань «Ми подолаємо ці трудно­щі!», навіювання «Ти впораєшся з цим завданням», «Ти чоловік чи ні?», підбадьорення «Герой», «Богатир», жартів, наказів, погроз тощо);

— візуальні — контакт очима, підбадьорення мімікою, пантомімікою тощо;

— тактильні — дотик, потиск руки, плескання по плечу тощо;

— емоційні — перебування у важку хвилину разом з підлеглим, співпереживання, приязна усмішка тощо;

— діяльні -— особистий приклад командирів у активних і рішучих діях, підтримка вогнем і діями, пригощання цигаркою тощо.

Організаційні способи психологічної підтримки:

— зупинення чи послаблення інтенсивності дій факторів, що травмують психіку воїнів у бойовій обстановці (виведення особового складу у безпечне місце, ліквідація або усунення джерела травматизму тощо);

—недопущення контактів воїнів з деморалізованими особами;

—тверде і постійне управління діями підлеглих, постановка
конкретних завдань на продовження виконання бойового
завдання;

—оптимальне чергування різних видів діяльності воїнів, сну,
відпочинку тощо.

Наприклад, воїни племені каяків для зняття надмірної психічної напруги та страху використовували наркотичний засіб, що був зроблений на основі мухомора, який має у своєму складі міцну речовину, що гамує біль. ^; Вона робить організм людини практично нечутливим до болю. Ще більш анестезувальний засіб вони отримували від сечі оленів, котрі поїдали мухомори. Цей засіб сприяв значному збільшенню сили, витривалості, поліпшенню сну, відпочинку воїнів. У різних племенах Індіанців для боротьби зі страхом і дотепер широко використовують гашиш, алкоголь та інші наркотичні речовини.

У сучасних розвинених арміях широко застосовується медикаментозний спосіб допомоги воїнам, які отримали бойові психічні травми. Це вони пов'язують з тим, що в умовах дій довготривалих стрес-факто­рів на психіку військовослужбовців тільки у 2 % учасників бою практично не виявили психічних розладів. У цьому аспекті багатий досвід мають Ізраїльські та американські збройні сили.

Наприклад, в американській армії тісно поєднують поняття психічні травми та посттравматичні стресові реакції. Ці реакції поєднують з фактом надання оперативної психологічної допомоги воїнам, що отримали бонові психічні травми, у безпосередній близькості від району бойових дій. Бо, на думку американських спеціалістів, факт евакуації таких воїнів у тил і звільнення від необхідності брати участь у бойових діях, по-перше, породжує явище масової симуляції психічного травмування, по-друге, сприяє переходу цього негативного психічного стану в хронічну форму. Тому в американській армії у В'єтнамі при наданні психіатричної допомоги керувалися двома основними принципами: «негайності» та «воєнних потреб». У результаті були отримані найнижчі психіатричні втрати в історії армії США — 12 випадків на 1 000 солдатів на рік. Для надання медикаментозної допомоги вони широко використовують рослинні препарати, вітаміни, психотропні засоби тощо. Наприклад, для цих цілей у В'єтнамі широко використовувалися такі психотропні засоби, як нейролептики (мелерил, стелазин, пролікенн, компазин); транквілізатори (мільтаун, лібрнум, валіум, атаракс); антидепресанти (тофранил, дезиміпрамін, авентил) тощо.

Для надання такої кваліфікованої допомоги створені відповідні штатні структури. У медичній роті американської дивізії є психіатр, психолог і соціолог. До груп підвищеного ризику вони відносять воїнів, які вже отримували поранення, військовополонених, представників етнічних меншин, жінок, батьків маленьких дітей тощо. Наприклад, за дослідженнями Н. Спіда, у 29 % військовополонених навіть після 40 років після звільнення з полону були виявлені посттравматичні психічні розлади. За даними П. Саткера та його колег по дослідженню, у ветеранів В'єтнамської війни, які були у полоні, після п'яти років звільнення з полону посттравматичні психічні розлади виявляли у 86 % обстежених.

Автогенні способи психологічної підтримки (самодопомога). Як свідчить сучасний бойовий досвід, війна — це великі вимоги до психіки кожного воїна та надзвичайно важкі психічні, психофізіологічні й фізичні перевантаження. Тому наявність навичок і вмінь самоуправління перебігом психічних процесів, оптимального встановлення рівня самопочуття та самоуправління психічним станом є важливою передумовою як ефективного виконання завдань сучасного бою, так і збереження психічного здоров'я кожного окремого воїна. Бойова обстановка пред'являє жорсткі вимоги до засобів і методів саморегуляції психіки. По-перше, вони мають бути простими та ефективними (за короткий строк, наприклад 3-5 хв., давати позитивний результат). По-друге, не повинні давати побічного результату (наприклад, розслабленості, в’ялості, зниження уваги, пам'яті, швидкості розумових операцій, а навпаки — підвищувати їх). Ці методи розглянуті детальніше у підрозділі «Методи психологічної підготовки» цього підручника.

У разі отримання військовослужбовцями більш важких психічних розладів необхідно здійснити заходи психологічної реабілітації.

Дата добавления: 2015-05-22