Д. Сміт виокремлює дев'ять основних етапів у психотерапевтичному процесі

* Перші три пов'язані з обговоренням проблем довіри до людей, умінням контролювати власні дії, подоланням дратівливості, гніву та обвинувальної поведінки щодо інших людей.

* Четвертий етап передбачає підведення ветерана до відкриттявласних проблем,

* п'ятий — перетворення системинастанов і виношені., що склалися, та стороння умов для Інтеграції травматичного досвіду в мову систему;

* шостий — обговорення значення травматичного досвіду для Інших подій у житті ветерана;

* сьомий — повернення до того, про то вже говорилось і внесення уточнень;

* восьмий — створення умов для емоційного розкріпачення; останній, дев’ятий етап — збудження бажання у ветерана надати допомогу іншим. На його погляд, вияв агресивності ветерана може мати три форми: надмірний контроль та уникнення її вияву, активна її демонстрація та змішана поведінка.

Т. Кін та його співавтори використовували метод поведінкової псих отерапії — імплозії, тобто занурення пацієнта в уяві в травматичну ситуацію, що надало їм можливість знизити рівень тривожності, депресії» зменшитинав'язливі переживання, що повторюються. Але водночас їм не вдалося підвищити емоційну чуттєвість і подолати відчуженість [146, с 245-260].

Використовуються й інші ефектніші методи поведінкової терапії — десенсибілізації (А. Cclluci, R. Lawrence, 1978), зупинки обмірковувань, когнітивної реконструкції, поведінкової бібліотерапії (R. Marafiorte, 1980; Е. Parson, 19S4), десенситизації через вплив на рух очей (F. Shapiro, I989). Досить результативні такі види психотерапії, як артотерапія (D. Johnson, A. Morgan, М. James), гіпноз (J. Brendi, В. Benedict, 1980), гештальтстерапія (Е. Parson, 1984), наркосинтез (L. Kolb, 1985), трансцендентальна медитація (В. Brooks, T. Scarano, 1982) та iн.

Широкої популярності набувають різні модифікації групової психо­терапії. Ще 1944 р. Г. Роум. визначаючи необхідність групового підходу до реабілітації ветеранів, відокремив кілька факторів, що впливають на ЇЇ ефективність: подібність психічних проблем у групі, зниження внутрішнього психічного напруження, подолання почуття неповноцінності, довірливі відношення між психотерапевтом і пацієнтом, контрольоване емоційне розкріпачення, контрольований глибинний аналіз проблем, доповнення групової роботи Індивідуальною, коли є така необхідність [152, с 525]. Р. Гринкер І Б. Шпігель у 1945 р. відмічали, що ефективність групової психотерапії з ветеранами забезпечується трьома факторами: розвитком позитивних взаємин між психотерапевтом і пацієнтом, вільним висловлюванням почуттів, можливістю детальнішого аналізу психічних проблем [139, с. 387].

У 1970 р. групою американських психотерапевтів (R. Lifton, С. Shatan, F. Pincus та in.) були організовані так звані rap-групи ветеранів з організації «В'єтнамські ветерани проти війни» з метою падання допомоги у подоланні психічних наслідків війни та осмислення свого військового досвіду. Довірлива атмосфера, взаємна емоційна підтримка, неформальний характер груп сприяли ефективності психологічної допомоги. Rap продовжували традиції груп з обмеженою роллю ведучого (центруванні на клієнті групи «палкого» стільця, вільно «плавальні» групи тощо) або взагалі не мали ведучого (групи двічі народжених, що організовані у Сан-Франциско).

Ці групи, як правило, об'єднують ветеранів, що пережили психотравматичніявища, з метою надання їм психологічної допомоги. Вони завдяки описуванню, вивченню, трансформації та структуруванню невпорядкованого травматичного досвіду надають можливість;

—подолати почуття ізольованості через емоційний комфорт, підтримку і відчуття спільності з Іншими ветеранами;

—подолати почуття неповноцінності та відновлення власної гідності;

—«переробити» травматичний¹ досвід серед людей» спроможних його розуміти;

—емоційне розкріпачення;

—самогенерацію (відродження потреби у самопізнанні, самоконтролі, самооцінці, самовдосконаленні).

Дата добавления: 2015-05-22