Батурин - адміністративно – політичний центр України. 3 страница

Наказ було виконано. Заволодівши за допомогою зрадника Батурином, московити вчинили нещадну розправу над його захисниками та жителями, знищивши не тільки козаків, а й усе цивільне населення міста разом з немовлятами – всього бл. 15 тис. Осіб.

По всій Україні почалося винищення прихильників гетьмана. Протягом лише двох місяців 1708 р. було закатовано більше 23 тис. чол. Немилосердно караючи всіх, хто був запідозрений у зв’язках із Мазепою, Петро I одночасно щедро обдаровував тих, які залишалися йому вірними, та донощиків. Останнім, за його наказои, передавалися величезні маєтки, матеріальні цінності, конфісковані в І. Мазепи та його однодумців. Грамоти обіцяли прощення всім, хто знову повернеться під владу московського царя. Глибока деморалізація та страх охопили все українське суспільство.

8 липня 1709 р. відбулася вирішальна Полтавська битва, під час якої війська Карла ХІІ та І. Мазепи зазнали поразки. Вони змушені були відступити на південь, у Молдавію, що перебувала тоді під владою Туреччини. Близько 50 чоловік козацької старшини, 500 козаків Гетьманщини і понад 4 тис. запорожців супроводжували І. Мазепу до Бендер. Ці “мазепинці” стали українськими політичними емігрантами.

Полтавська катастрофа глибоко вразила І. Мазепу. Менш ніж через три місяці, 2 жовтня 1709 р., 70-річний гетьман, прибитий горем, помер. Його поховали у Святоюрському монастирі румунського міста Галаца.

Спроба гетьмана І. Мазепи вирвати Україну з лабет московського царизму завдала невдачі. Сподівання на об’єднавчу силу національної ідеї, за словами дослідника В. Борисенка, виявилися марними. Надто далеко відірвався лівобережний гетьман своєю соціальною політикою від народу, його життєвих потреб. Козаки, селяни й міщани більше дбали про захист власних економічних інтересів, ніж про державну незалежність від Москви. До того ж, прості виробники вбачали головного винуватця у погіршенні свого становища у козацькій старшині, насамперед у гетьмані та його оточенні. А далекий московський цар в очах багатьох з них продовжував залишатися справедливим суддею й захисником усіх неімущих. І. Мазепа ж, замість того, щоб якимось чином вплинути на почуття українців, по можливості підготувати їх до виступу, до останнього дня декларував свою відданість Петру І. Не останню роль у пасивності українського населення під час антимосковського повстання відіграв і страх перед жорстокими покараннями за прикладом Батуриеа. Усе це, поряд з воєнними невдачами Карла ХІІ, стало головними складовими поразки. Однак, незважаючи на невдачу гетьмана Мазепи в реалізації визвольних планів, його вчинок залишив глибокий слід в українській історії, а його ім’я стало символом боротьби за незалежність України для майбутніх поколінь.

2. Після смерті І.Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К.Гордієнка 5 квітня 1710 р. обрали гетьманом України в еміграції Пилипа Орлика.

Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом – у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.

Високоосвітчений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики ХІХ століття - Соловйов, Ключевський, Костомаров - незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів.

Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеі, він присвятив ціле своє життя створенню західно-європейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, щоб українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVІІІ століття.

“Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького” або так звана “Конституція Пилипа Орлика”, яку було проголошено 5 квітня 1710 р. у день виборів гетьмана, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій.

Цей документ мав вступ і 16 статей. Головною ідеєю його була повна незалежність України від Польщі і Росії.

У вступній частині Конституції стверджувалось ідея самостійності і незалежності України, подавалася історія її відносин з Московською державою. Тут заперечувалась можливість самодержавної влади чи спадковість гетьманства. Це ще раз підкреслювало, що даний документ не є тимчасовою угодою, що він стосується всіх наступних гетьманів і носить конституційний характер.

Статті договору передбачали цілу програму розбудови української державності. В першу чергу – збереження православ’я як державної релігії та заборона інших сподівань, особливо іудейства, самостійності й незалежності церкви в Україні.

Передбачалося встановлення кордонів України по річці Случ, як за Хмельницького.

Україна мала бути самостійною і незалежною, що забезпечувалося протекторатом шведського короля та мирною угодою з Кримом. В разі заключення миру з царем при посередництві шведського короля мали бути повернуті всі полонені українці й відшкодовані збитки.

Особливе місце в угоді відводилося Запорожжю. Була зафіксована вимога про обов’язкову руйнацію всіх московських фортець на землях запорожців, Мали бути повернуті й гарантовані права і вольності козацтва. Запорожжю треба було повернути місто Трехтемирів і збудувати там госпіталь для старих, хворих і скалічених запорожців. Січі передавалися всі рибні лови та млини по Дніпру від Переволочної до Очакова і по річці Ворсклі на вічні часи.

Україна мала підлягати владі гетьмана, але влада останнього не є самодержавною. Визначну роль в управлінні мала відіграти

Рада, що складалося з генеральної старшини, полковників, по одному представнику від полку. Рада повинна збиратися тричі на рік: на Різдво, на Воскресіння Христове та Покрову. Вона мала вирішувати всі найважливіші питання. Без її згоди не приймалося жодне рішення. Вона ж мала право й критики діяльності гетьмана. Термінові справи вирішувалися на малих радах гетьмана з генеральною старшиною.

Суд повинен був вершити не гетьман, який не мав права сам карати, а генеральний військовий суд.

Гетьман був позбавлений права розпоряджатися військовим скарбом. Йому, як полковникам, визначалася певна частка прибутків. На чолі казни стояв виборний генеральний підскрабій.

Гетьман здійснював загальний нагляд за діяльністю адміністрації, не допускав зловживань і несправедливості.

Всі адміністративні посади мали бути виборні, гетьман лише затверджував обрані кандидатури.

Пункти 11-16 містили конкретні постановити про вольності козацьких вдів, сиріт, дружин; про генеральну ревізію маєтностей.

Отже, у Конституції проводилися важливі ідеї про українську державність та її конституційні принципи. Визначалися кордони України. Встановлювалась колегіальна форма управління та виборність усієї адміністрації. Визначалися права, вольності та обов’язки гетьмана, старшини, війська.

Було визнане право збереження на Запорожжі свого устрою і внутрішнього управління. Головним законодавчим та контролюючим органом визначалася Генеральна Рада, гетьману надавалася виконавча влада.

Конституцію Орлика одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені і політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона, як державний акт республіканського спрямування, на 80 років випередила ідеї французької революції.

Дата добавления: 2015-05-22