Лекція 10. Україна у складі Російської та Австрійської імперій 2 страница

В роки революції 1905-1907рр. було створено ще дві українські політичні партії - Українську демократичну партію (УДП) на чолі з Євгеном Чикаленко та Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Борисом Гринченко. Обидві партії, зовсім нечисленні, мали ліберальний напрям і захищали ідею встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ і надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії. В 1905 р. вони об'єднались в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

У 1908 р. на базі УДРП виникла партія «Товариство українських посту­повців» (ТУП), яка відстоювала конституційно-парламентський шлях боротьби за «українську справу».

Визначною подією для українського руху стала участь українських діячів у Державній Думі Росії. На засіданнях Думи українська громада виголошувала промови як проти соціального, так і проти національного гноблення українського народу в Російській імперії.

Український рух за національне Відродження у другій половині XIX - початку XX ст. набрав силу, організувався з культурницького в політичний і проголосив основну мету - досягнення незалежної демократичної України. Але національний рух, не зважаючи на значні досягнення, не встиг повністю сформуватися у потужну політичну течію. Цей процес залежав від національної буржуазії, яка складала невелику частку серед іноземної, російської та польської буржуазії. Національний рух за Відродження України очолила українська інтелігенція.

Процес формування українських політичних партій на початку ХХ ст.. мав ряд особливостей.

По-перше, політичний рух українців, як недержавної нації, відбувався в умовах незавершеного формування буржуазних класів не тільки в Україні, а й в Росії. Тому керівною політичною силою у цьому процесі виступила національна інтелігенція. Їй були притаманні риси постійного сумління, нерішучості, численних суперечок про питання першорядності національної або соціальної програми. Значну її частину становили вчені, письменники, студентство, учні та інші різночинські елементи міст.

По-друге, населення України мало неоднорідну етносоціальну структуру. Українське селянство слабо сприймало національні ідеї і вимагало від політичних партій вирішення аграрного питання. Робітничий клас України, з переважанням в ньому росіян, також більше сприймав соціалістичні ідеї. Це вело до звуження соціальної бази українських політичних партій, лідери яких вважали національно-політичні завдання першорядними.

По-третє, в своїй діяльності керівники партій спирались на ідеї відомих українських діячів громад - просвітників XIX ст. – М. Драгоманова, І. Франко, Т. Шевченко, М. Костомарова. Поряд з використанням ідей державного будівництва України на демократичних засадах, керівники українських політичних партій зберігали у діяльності культурно-просвітницькі форми боротьби. Культурологічні питання набували вирішального значення, особливо під час Російської революції 1905-1907 рр. та післяреволюційний період.

У роки Російської революції 1905-1907 рр. українські політичні партії розгорнули активну діяльність. Вони створювали партійні осередки в містах України, видавали на українській мові листи, газети. Ішов процес об’єднання інтелігенції, ремісників, селянства в боротьбі за національні та соціальні права.

За часи Російської буржуазно-демократичної революції були створені національні партії поміркованих українців. В 1904р. із Всеукраїнської загальної організації виділилась група, яка утворила українську радикально-демократичну партію. Її керівниками були В.Грінченко, М.Грушевський, С.Єфремов, Є.Чикаленко. Основною метою діяльності партії було встановлення конституційного правління, проведення соціальних реформ, автономія України у складі майбутньої Федеративної Російської Республіки та українізація шкіл.

Після поразки революції в Росії на базі УРДП було створено „Товариство українських поступовців» – культурно-просвітницька організація на чолі з М.С.Грушевським.

В 1910-1912 рр. діяльність українських соціалістичних партій фактично припинилась, внаслідок арештів і заслань її діячів. Закордонні комітети партій „Спілка» та „УСДРП» не мали будь-якого впливу на події в Україні. Напередодні Лютневої революції 1917р. політична палітра складалась з партій націоналістичного, соціал-демократичного та ліберально-консервативного напрямів. Абсолютна перевага в українському русі належала лівим національно-соціалістичним силам.

Проблемно-пізнавальні питання:

Що таке українське національне відродження і які причини його обумовили?

Назвіть особливості промислового перевороту в Україні.

Теми повідомлень:

Т. Шевченко – ідейний натхненник українського відродження.

Розвиток Донбасу у ІІ пол. ХІХ ст.

Реферати:

Микола Костомаров – громадсько-політичний діяч, історик, публіцист і письменник.

“Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху України.

Кирило-Мефодіївське братство.

Донбас в умовах капіталістичної модернізації суспільства.

Понятійний апарат:

Габсбурги – династія, що правила в Австрії.

Губернія – основна адміністративно-територіальна одиниця в Росії з 1708р. Розподілялась на повіти. В 1923-29 рр. замість губерній створені краї та області.

Магістрат – урядовий орган міського управління (в Росії з 1720 р.).

Промисловий переворот – стрибок у розвитку виробничих сил, полягає в переході від мануфактури до машинного виробництва. В Росії початок промислового перевороту відноситься до першої половини ХІХ ст., завершився на прикінці 70-х поч. 80-х рр. ХІХ ст. В результаті промисловий переворот закінчився утвердженням капіталізму.

Література:

Бойко о.д. історія україни. – к.: академія., 2001.

Історія України. – Донецьк: ЦПА., 1999.

Історія України. Навч. посібник під ред. В.А.Смолія. – К., 1997.

Косик В. Україна і Німеччина у ІІ світовій війні. – Л., 1993.

Лановик Б. Історія України. – К., 2001.

лекція 11. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1921 РР.)

План:

Розвиток революції в Україні в 1917р. Діяльність Центральної Ради.

Українська гетьманська держава П. Скоропадського.

УНР в період Директорії.

1. Розглядаючи перше питання, слід звернути увагу на те, що в результаті збройного повстання в лютому 1937 р. в Росії було утворено дві форми влади: Тимчасовий уряд і Рада робітничих і солдатських депутатів. А на Україні була утворена ще третя форма влади 3 березня 1917 р. – Центральна Рада, яка вела боротьбу за відродження української державності. Центральна Рада була створена поміркованими лібералами з Товариства українських прогресистів. Президентом Центральної Ради був обраний М. Грушевський, його заступником - В. Винниченко.

Доцільно зазначити, що першим кроком на шляху відродження державності був Всеукраїнський конгрес, скликаний 5-7 квітня 1917 р. На ньому були проголошені повноваження Центральної Ради і М. Грушевського. Крім того, було обрано склад Центральної Ради.: Велику Раду (150 чол.) і Малу Раду (20 чол.). Важливо сказати, що з приходом до влади Центральна Рада провела певні реформування в Україні:

1. були сформовані центральні органи влади: законодавчі функції виконувала Центральна Рада, виконавчі - Генеральний секретаріат, згодом -Рада народних міністрів;

2. створювались в Україні центральні органи управління, секретаріат і міністерства;

3. активно розроблялась законодавча база;

4. в лютому 1918р. була затверджена символіка УНР: державний герб - тризуб, державний прапор -жовто-блакитне полотнище;

- на території УНР вводився новий стиль обчислення часу: 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня 1918р.;

1. було розпочато формування нового адміністративно-територіального поділу на основі етнографічного і географічного фактору: УНР ділилась на 30 земель (губерній);

2. було розпочато створення грошової одиниці - 1 березня 1918р.нею була гривна, що рівнялась 8,7 частин чистого золота;

3. розпочалось проведення судової реформи, але вона не була доведена до кінця;

1. був розроблений проект конституції.

Центральна Рада проводила роботу по створенню української преси:

- в 1917 р. було видано 677 назв українських книг, виходило 63 періодичних видань, були розроблені навчальні плани для українських шкіл.

Вводилась українська мова в школах, створювались українські гімназії, університети, музеї.

Доцільно зазначити, що важливим етапом у розвитку української державності було прийняття 4-х універсалів Центральною Радою. В першому зазначалось: "Хай буде Україна вільною! Не відділяючись від усієї України, не розриваючи зв'язків з державою російською, хай український народ має право сам порядкувати своїм життям". Крім того, в універсалі було наголошено на тому, щоб прямим і тайним голосуванням вибрати Всеукраїнські збори (Сейм), відібрати землі у поміщиків і монастирів царські землі і віддати їх у власність народу. В умовах загальнонаціонального піднесення УЦР наважилася на рішучий крок. 10 червня 1917 р. на II Всеукраїнському військовому з'їзді В. Винниченко зачитав Універсал «До українського народу на Україні та поза Україною сущого», названий пізніше І Універсалом.

2,5 тисячі одягнених у військову форму вчорашніх робітників і селян із завзяттям сприйняли всі положення цього історичного документа, що проголошував: «Не відокремлюючись від усієї Росії, не пориваючи з державою Російською, нехай народ український на своїй землі має право сам розпоряджатися своїм життям. Нехай порядок в Україні дають обрані всенародним, рівним, прямим, таємним голосуванням Всенародні Українські збори. Усі закони, що повинні забезпечити порядок отут у нас, на Україні, мають право видавати тільки наші Українські збори».

Проголошення І Універсалу викликало сплеск ентузіазму в українських колах. За словами М. Грушевського, перша половина червня стала «апогеєм українського руху».

Основні положення І Універсалу:

1. Вимога надати Україні автономію в рамках демократичної та федеративної Росії.

2. Обрання на основі загального, прямого, таємного голосування Українських Установчих зборів.

3. УЦР проголошувала себе виразником всенародної волі та брала на себе в цьому зв'язку всю повноту політичної відповідальності.

4. Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння з демократичними силами інших націй.

5. В Універсалі містилася вимога усунення на місцях окремих осіб і організацій, що «вороже ставились до ідеї української незалежності», але не­насильницькими методами, а шляхом їхнього переобрання.

6. Проголошувалася необхідність створення української скарбниці за рахунок організації збирання податків з населення.

7. Містився заклик до населення створювати органи влади на місцях, які б знаходилися у підпорядкуванні УЦР.

8. Засуджувалася політика Тимчасового уряду на переговорах із представниками УЦР.

Тимчасовий уряд засудив І Універсал УЦР як документ «злочинний і сепаратистський». Наприкінці червня до Києва прибула з Петрограда делегація Тимчасового уряду. За кілька днів переговорів їй вдалося змусити УЦР піти на компроміс і відмовитися від деяких положень І Універсалу.

ІІ Універсал було прийнято 3 липня 1917 р., в якому проголошувалась крайова автономія України у складі Російської Федерації.

Ш Універсал був прийнятий 7 листопада 1917 р.

Основні положення III Універсалу:

1. Характеристика історичної обстановки як обстановки безвладдя і хаосу. Головне - проголошення УНР: «Відтепер Україна стає Українською Народною Республікою»; висувалася ідея перетворення Російської Республіки в «федерацію рівних і вільних народів».

2. Верховна законодавча влада в Україні зосереджувалася в руках Української Центральної Ради, а вища виконавча влада - у руках Генерального Секретаріату України (уряду УНР).

3. Визначення території України - земель, населених здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму); застереження про необхідність подальшого вирішення питання про приєднання частини Холмщини, територій у районі Курська, Воронежа та інших.

4. Аграрна реформа - ліквідація поміщицького землеволодіння, декларація про перехід землі трудовому народу без викупу.

5. Установлення 8-годинного робочого дня на підприємствах.

6. Установлення державного контролю над виробництвом.

7. Прагнення до припинення світової війни й установлення миру.

8. Скасування страти в Україні; амністія всім політв'язням.

9. Зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування.

10. Підтвердження всіх демократичних прав і свобод, завойованих Лютневою революцією.

11. Проголошення справедливої національної політики, у тому числі - визнання права на національно-персональну автономію російського, єврейського, польського та інших народів, прагнення забезпечити їм право на самовизначення.

12. Визначення важливості вирішення продовольчої проблеми.

13. Заклик до підтримки скликань Українських і Всеросійських Установчих Зборів.

Практичне значення прийняття Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало в тому, що:

1) вперше була проголошена конкретна програма перебудови українського суспільства на демократичній основі - програма, що відповідала інтересам більшості. Сам факт проголошення прогресивних і справедливих політичних і соціально-економічних реформ показав українському народу реальність досягнення національної незалежності та будівництва національної демократичної держави. Цей документ відіграв важливу роль і в розвитку української національної самосвідомості, і в зміцненні демократичної спрямованості українського національного руху.

2) був нанесений удар по поміщиках - соціальній опорі монархістів;

3)були забезпечені умови для участі в Українській революції представників російського, єврейського, польського та інших народів;

4) зріс авторитет українського національного руху серед населення України; Центральна Рада одержала верх над українськими більшовиками, змусивши їх звертатися по допомогу до Росії.

Прийняття Центральною Радою ІІІ Універсалу і проголошення Української Народної Республіки мало історичне значення:

1. український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;.

1. був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної І неподільної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;

1. відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;

1. велике значення для багатонаціональної Європи мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;

2. історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті рр. Доцільно зазначити, що Центральна Рада не змогла реально розширити владу на всю територію України, оскільки більшовики, користуючись впливом серед робітників важливих промислових центрів України, закликали їх до передачі влади Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів. На І Всеукраїнському з'їзді Рад в грудні 1917р. вони проголосили утворення Української Радянської Республіки.

Розпочалася війна двох влад спочатку з допомогою декретів, а згодом
шляхом воєнних дій.

IV Універсал був прийнятий 22 січня 1918 р., в якому Україна проголошувалась вільною, самостійною, незалежною державою.

Основні положення IV Універсалу:

Головне - проголошення незалежності та суверенітету Української Народної Республіки.

а) У зовнішньополітичній сфері:

1. Універсал ставив за обов'язок уряду довести до кінця переговори з Центральними державами й укласти мир;

2. декларував прагнення до дружніх стосунків із сусідами України - Росією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами.

б) В аграрній сфері:

1. проголошувалася націоналізація (перехід власності до рук держави) усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю;

2. гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт.

в) У сфері промисловості:

1. проголошувалася демілітаризація підприємств (переведення підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції);

2. надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

3. проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами.

г) У військовій сфері:

1. проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією.

д) У сфері фінансів:

2. проголошувалося встановлення державного контролю над банками.

е) У сфері міжнаціональних відносин:

3. підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Історичне значення IV Універсалу Центральної Ради:

а) Вперше в новітній історії український народ прийшов до найважливішого рішення - проголошення незалежної суверенної Української держави, остаточно розірвавши відносини з імперським центром і заклавши основи наступного державного будівництва. З проголошенням IV Універсалу автономія остаточно йде в минуле української суспільно-політичної думки.

б) Центральна Рада нарешті відкинула коливання і пішла на радикальне вирішення земельного питання - головного для країни, у якій переважало сільське населення.

в) Український національний рух знову підтвердив свій демократичний характер: у найважчі для революції дні Центральна Рада продовжувала відстоювати демократичні свободи, права національних меншин (у тому числі - росіян).

На жаль, історичні рішення Центральної Ради були прийняті тоді, коли доля українського демократичного уряду була уже вирішена. Уроки Української революції взагалі і діяльності Центральної Ради зокрема є дуже цінними для державного будівництва в сучасній незалежній Україні.

Важливо сказати, що у зовнішній політиці Центральна Рада орієнтувалась на підтримку Німеччини. 27 січня (9лютого) 1918 р. підписано Брестський договір постачання продуктів Німеччини в обмін на збройну допомогу.

По відношенню до Росії Центральна Рада вимагала визнати самостійність України. Між Росією і Центральною Радою виник конфлікт. Необхідно звернути увагу на те, що 4 грудня 1917 р. Росія направила Центральній Раді ультиматум, в якому зазначалось:

- припинити дезорганізацію фронту і відкликати з нього українські частини;

1. не пропускати контрреволюційні війська на Дон і Урал;

2. не допускати роззброєння радянських військ в Україні;

- сприяти революційним військам в боротьбі з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням.

Слід сказати, що самостійну українську державу не вдалось відстояти Центральній Раді. 28 квітня 1918 р. Центральна Рада закінчила своє існування. Необхідно визначити основні причини поразки Центральної Ради:

- відсутність двох головних баз державності: боєздатної армії, адміністративного апарату;

- нерозвинутість українського національного руху: будівництво держави розпочато ще до завершення процесу формування нації;

4. більшість освічених людей в Україні були росіянами; український рух ще не проникнув у міста;

5. існувала гостра ворожнеча між Петлюрою і Винниченком;

6. була недостатня кількість компетентних людей;

- Центральну Раду не підтримувало населення через постачання продуктів Німеччині, діяльності каральних законів і т.д.

Таким чином, Центральна Рада проіснувала з 3 березня 1917 року по 29 квітня 1918 року.

2. Розглядаючи друге питання, необхідно зазначити, що з 29 квітня 1918 р. по 14 листопада 1918 р, на Україні була нова форма влади - Гетьманщина. Цей уряд був український за формою, але російський за змістом.

Доцільно сказати, що 29 квітня 1918 р. на хліборобському з'їзді в Києві при підтримці німців гетьманом був проголошений Павло Скоропадський - 45-ти років, в минулому ад'ютант Миколи II, потомок гетьмана Лівобережної України - Івана Скоропадського.

Дуже важливо наголосити, що основними причинами перевороту були:

1. криза соціальної політики Центральної Ради і несприйняття цієї політики поміщиками та промисловцями;

2. втрата авторитету Центральної Ради у широких верств населення в умовах окупації;

3. заінтересованість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов'язання щодо постачання продуктів Німеччині.

Характерно, що нова держава грунтувалась на дивовижному сплетінні монархічних, республіканських і диктаторських засад.

Висвітлюючи суть внутрішньої політики уряду Скоропадського, треба виділити такі моменти:

4. замість УНР проголошувався гетьманат під назвою "Українська держава";

5. першими документами нової влади були: "Маніфест до українського народу" та "Закони про тимчасовий державний устрій України";

6. був сформований кабінет міністрів із великих землевласників: голова кабінету міністрів - Ф. Лизогуб, міністр закордонних справ - Д. Дорошенко, міністр освіти - історик М. Василенко, міністр юстиції- Чубинський;

7. було проголошено право приватної власності як фундаменту культури і цивілізації;.

8. розпочато формування білогвардійської армії;

9. введено категорію громадян-козаків;

10. був прийнятий закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства;

11. в промисловості вводився 12-ти годинний робочий день;

12. було підготовлено законопроект земельної реформи;

13. створено суд на нових засадах;

14. в галузі фінансів організована діяльність Міністерства фінансів, встановлювалась українська грошова система, створювались банки.

Дуже важливо зазначити, що значних успіхів було досягнуто у галузі національно-культурної політики. Були зроблені спроби українізувати державний апарат і систему освіти. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, історії та географії України. Відкривались нові українські університети, зокрема у Києві і Кам'янець- Подільському. Почала діяти УАН. Було створено Національну Бібліотеку, Національний Архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр.

Висвітлюючи зовнішню політику уряду П.Скоропадського, доцільно відмітити, що особлива увага в зовнішньополітичній діяльності гетьманського уряду приділялася дипломатичним відносинам з радянським урядом Росії: протягом травня-червня 1918 р. у Києві тривали російсько-українські переговори, підсумком яких було визнання України як самостійної держави, підписання російсько-української угоди про перемир'я.

Характерно, що головним зовнішньополітичним завданням нової влади була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Так, за часів гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали свої представництва у Києві,

Україна мала своїх представників в 23 державах. Негативними моментами в діяльності Скоропадського були:

1. відсутність власної армії;

2. його компрометувала залежність від німців, діяльність каральних загонів, постачання продуктів Німеччині;

3. не було вирішено земельне питання;

4. П. Скоропадський був тісно пов'язаний з багатими верствами населення;

5. П. Скоропадський був прихильний до росіян і т. д.

В цілому, невдала політика репресій проти селянства, невирішеність військового питання, цілковита залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, а також поразка держав Центрального блоку призвели до краху Гетьманату. 14 грудня 1918р. П. Скоропадський зрікся влади.

3. Висвітлюючи третє питання, слід зазначити, що 14 листопада 1918р., коли П.Скоропадський оголосив про федерацію української держави з Росією, у Києві і інших містах з'явились відозви із закликом до повстання проти гетьмана-зрадника. Ініціатором цього руху виступила Директорія - урядове формування, яке було створене на таємних зборах опозиційного українського національного союзу за участю селянської спілки і профспілок залізничників та командирів загону січових стрільців. До складу створеного нового органу зідновленої УНР - Директорії УНР ввійшли:

6. соціал-демократ В. Винниченко (голова);

7. соціал-демократ Симон Петлюра (звільнений з в'язниці, був головним отаманом республіканських військ);

8. професор геології Київського університету Ф. Швець;

9. соціаліст-самостійник, адвокат О. Андрієвський;

- голова профспілки українських залізничників безпартійний А. Макаренко.

Слід наголосити, що центром повстання стало м. Біла Церква. Звідти 6 листопада повстанці розпочали наступ на Київ. Ядром військ Директорії став полк Євгена Коновальця, командира січових стрільців. 18 листопада 1918 року гетьманські війська зазнали поразки від сил Директорії під Мотовилівкою. 14 грудня 1918 р. війська Директорії УНР урочисто вступили до Києва.

Необхідно сказати, що після приходу до влади, Директорія провела деякі реформування в Україні:

1. відновила не лише попередню назву держави, а й республіканську форму державного устрою;

1. відновила чинність усіх законів УНР;

2. ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу;

2. розпустила обрані на основі майнового цензу органи місцевого самоуправління і призначила нові вибори;

3. в основу розбудови влади було покладено трудовий принцип, згідно з яким в губерніях і повітах влада мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції без участі експлуататорських класів;

4. найвища виконавча влада належала Директорії у складі 5 осіб, а найвища законодавча - Трудовому конгресу;

5. Директорія відновила автономію єврейської, польської і німецької громад;

6. 12 квітня 1919 р, Директорія прийняла декларацію про боротьбу уряду з порушеннями громадського порядку.

Необхідно звернути увагу на протиріччя внутрішньої політики Директорії:

7. Директорія видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не змогла його реалізувати;

8. намагаючись уникнути порушення законів, Директорія однак залишила недоторканими польські маєтки в Україні;

9. в січні 1919 р. Директорія провела вибори в парламент (Трудовий конгрес), але реальної законодавчої влади створити не змогла;

10. Директорія об'явила про злуку УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р., але із-за гострої класової боротьби в обох державах об'єднання України залишилось на бумазі;

3. існували протиріччя між членами Директорії: прибічники В. Винниченка виступали за союз з більшовиками, за першочергове вирішення соціальних завдань, а прибічники Петлюри - за союз з Антантою проти більшовиків, за укріплення незалежності через посилення армії. Крім того, діяльність Директорії стримувалась також особистим суперництвом В.Винниченка і С. Петлюри.

Свої зовнішньополітичні зусилля Директорія направила на розширення міжнародних зв'язків молодої української держави. УНР визнали уряди Голландії, Угорщини, Чехословаччини, Італії та ряду інших держав. Однак новій владі не вдалося налагодити стосунки з радянською Росією, країнами Антанти і Польщею, від позиції яких залежала доля УНР.

1) Відносини з радянською Росією.

Раднарком радянської Росії не визнав Директорію вищим органом влади в Україні. Уряд УНР прагнув дійти згоди із сусідньою державою. Ініціатором таких дій був В. Винниченко, однак переговори закінчилися безрезультатно.

У грудні 1918 р. радянські війська почали наступ на Київ, Чернігів І Харків. На всі протести голови уряду В. Чехівського керівники РСФРР відповідали, що російських військ в Україні немає, а воєнні дії ведуть війська українського радянського уряду, що є незалежним від Раднаркому РСФРР.

16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну радянській Росії. Війська РСФРР нарощували масштаби воєнних дій на території України.

2) Відносини з країнами Антанти.

У цих умовах українські політики спробували знайти підтримку у країн Антанти. Почалися переговори з метою досягнення негайної угоди. Французьке командування висунуло ультимативні умови;

а) реорганізувати уряд УНР;

б) вивести зі складу Директорії членів соціалістичних партій;

в) реорганізувати армію УНР і підкорити її союзному командуванню.

В. Винниченко і В. Чехівський подали у відставку, уся повнота влади зосередилася в руках С. Петлюри, який вийшов із рядів УСДРП.

Але надії Директорії на допомогу з боку Антанти виявилися марними. Більш того, війська Антанти почали активні бойові дії на півдні України й у Криму, керуючись намірами взяти під свій контроль території, залишені німецькими й австро-угорським й військами, і надати допомогу білогвардійському руху.

Втручання військ Антанти у війну в Україні не сприяло вирішенню жодного з питань, навколо яких відбувалася жорстока боротьба.

3) Відносини з Польщею.

Після відтворення Польської держави в листопаді 1918р. її лідер генерал Ю. Пілсудський висунув територіальні претензії до України. Польські війська почали бойові дії в Західній Україні, їм удалося потіснити армію ЗУНР і окупувати Східну Галичину.

Дата добавления: 2015-05-22