Охарактеризуйте основні поняття та проблеми середньовічної філософії

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст..). Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. —«теос» — бог).

Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч.ІУ ст). привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починає формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослів'я) підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена «служницею богослів'я», і за допомогою свого раціонального апарату вона повинна була утверджувати основні положення християнства.

Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істининим буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль.,

По-друге ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.

На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому «сидить» диявол.

По-третє, світ сприймається як двоїсте буття, справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.

Особливості світоглядних орієнтацій доби середньовіччя
Середньовічна філософія – це якісно відмінний порівняно з античністю етап в історії філософії. Хронологічні межі середньовічної філософії звично визначаються часовими рамками самої епохи середньовіччя. З цього питання в медієвістиці (вивчення епохи середньовіччя) до цього часу висловлюються різні точки зору. Початок середньовіччя належить або до ІІ–IV ст., або до VII–VIII ст., а то і до Х ст.; відповідно завершення середньовіччя припадає то на рубіж XIV–XV ст., то навіть на XVIII–XIX ст. (концепція “великого часу середньовіччя”). Формальними датами початку середніх віків звично визнають перенесення столиці Римської імперії до Константинополя у 330 р., розділення імперії на Західну і Східну у 395 р., пограбування Риму Аларіхом у 410 р., остаточне падіння Риму і загибель останнього римського імператора, мало­літнього Ромула Августула у 476 р. Стандартна періодизація – це V–XV ст., тисяча років існування середньовічної культури. Питання коли та з чого починається середньовіччя значуще і для істориків філософії. Наприклад, вважають, що ця епоха починається тоді, коли корпус текстів Старого і Нового Завіту набуває статусу одностайно безумовного тексту. У цьому разі логічно відносити завершення середніх віків на той час, коли цей корпус перестає бути єдино безумовним і авторитетним. Саме тому біблійний корпус і корпус асимільованих християнством текстів Плотіна можна розглядати, як два наріжні камені середньовічної раціональності.
Найпершою та виразною ознакою духовної атмосфери середньовіччя поставало повне панування релігії в усіх сферах та проявах життя. Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського середньовіччя, було руйнування античного по­ліса (основної форми державного та громадського життя) як реального ґрунту усієї античної цивілізації, а разом із ним – руйнування і всього укладу життя. Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центрові. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя. Зневірившись в усьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору для протистояння життєвим негараздам. Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно доволі швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало автономію людського духу, а дало їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу, а могутність останнього була наочно продемонстрована Ісусом Христом. Який саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. Унаслідок цього уся епоха середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.
Поява та утвердження християнства в Європі привели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Це можна побачити доволі виразно через порівняння античного та середньовічного світоглядів за їхніми основними характеристиками.

Античний світогляд
1. Політеїзм (багатобожжя).
2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій.
3. Вихідні якості богів: сила, могутність.
4. Боги впорядковують та оздоблюють світ.
5. Космос, природа – загальні умови існування богів і людей.
6. Людина спирається у своїх вчинках на знання.
7. Головне життєве завдання людини – здійснення подвигу.
8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє.
9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.
10. Панування натуралістичного світосприйняття.

Дата добавления: 2015-05-22