Апологетика

Дайте загальну характеристику філософії представників апологетики

Загальні проблеми апологетики, її роль і значення в захисті та поширенні християнства. Боротьба проти язичництва та язичницької філософії.

Основна проблема - Бог і душа. Єдиність Бога через монотеїзм, ставлення Бога до світу, пізнання Бога. Питання про безсмертність та вічність душі, про божественну природу душі, про тілесність душі. Питання про належність тіла до природи людини на рівні з душею.

Апологети про метафізику як філософську концепцію християнства.

Юстин Мартир (106-166) - мученик з Палестини. Критичне сприйняття стоїцизму, перипатетики, піфагорійства. Захоплення Платоном. Юстин - платонік. Захист християнства від кініків, гностиків і стоїків. Пошуки налагодження зв'язку між грецькою філософією (Платон) і християнським світоглядом.

Юстин про створення світу: "Словом Божим весь світ створений з речовини". Вплив Платона на погляди Юстина щодо створення світу: потойбічний світ вічних ідей як зразок, вічна матерія, творення Деміюргом речей.

Спасіння душі як вища мета людини. Покора. Тілесне воскресіння. Питання долі. Заперечення предестинації як передвизначення (призначення) до добра або до зла. Вільний вибір - основа відповідальності і заслуженої винагороди або покарання. Допускання алегоричного тлумачення Святого Письма як можливість зближення християнського та філософського світоглядів.

Татіян (приблизно 125-175) - родом з Ассирії. Вороже ставлення до античної культури. Твір "Промова проти еллінів". Непримиренність християнства і античної філософії. Саркастичне заперечення грецьких філософів, античної науки і культури.

Найвищий авторитет - "варварська філософія", тобто християнське вчення, "варварські книги", тобто Святе Письмо.

Татіян про творення світу і матерії Богом "з нічого". Посилання на Євангеліє ап. Івана: Слово - початок світу. Свобода волі й гріхопадіння.

Трактування Бога в дусі євангельської та апологетичної теології. Погляди на душу.

Інші апологети: Афінагор, Фелікс Міндоцій, Теофіл Антіохійський, Іреней Антіохійський, Іпполіт.

Квінт Септимій Флоренс Тертуліан (160-230) з Карфагена. Юрист, філософ. Прийняття християнства (приблизно 195 року), апологет. Приєднання до монтаністів.

Твори: "Апологія", "Про ідолопоклонство", "Про воскресіння тіла", "Проти Маркійона", "Проти Гермогена або проти вічності матерії" та ін.

Учення Тертуліана про співвідношення філософії та релігії, розуму та віри. Протиставлення моралі чуттєвості, Одкровення - людському розумові, релігії - філософії, християнства - язичництву.

Теза Тертуліана: "Credo quia absurdum est" ("Вірю тому, що абсурдне"). Віра і знання. Проблема абсурду, знання, істини. Мудрість людини - дар Божий.

Учення про Бога, його природу і сутність.

Теза Тертуліана: "Creatio ex nihilo" ("Творення із нічого"). Заперечення вічності матерії. Критика Платона і неоплатоніків, Гермогена (за визнання вічності матерії). Визнання вічності матерії - приниження та заперечення Бога.

"Теологічний матеріалізм" Тертуліана. Тілесність душі. Тілесність Бога: Бог - дух, дух - тіло sui generis. "Матеріалістична" психологія, сенсуалістична гносеологія.

Неприйняття церквою окремих положень та ідей Тертуліана.

Розвиток релігійно-християнського світогляду проходить кілька етапів. Близько середини 11 ст. н. е. починається період апологетики. Апологети - це богослови -полемісти, які захищали християнство в період боротьби з язичницьким політеїзмом. Вони розробляли та обґрунтовували засади (догмати) християнського віровчення. Християн у цей час переслідувала офіційна влада за те, що вони ставили церкву вище держави. Вони відмовлялися поклонятися як божеству і дотримуватись державної міфології, оскільки вона суперечила християнським цінностям. Негативно ставились до християнства і більшість філософів - неоплатоніки, стоїки, епікурейці та інші. Вони з презирством вбачали у християнському мучеництві непотрібну і беззмістовну впертість. Але негативне ставлення з боку античних філософів викликало відповідну реакцію апологетів християнства.

Звичайно, багато апологій не збереглося, або залишились лише уривки. Першим християнським апологетом, чиї твори вижили, був Флавій Юстін (бл. 100-166). Після його творів збереглися праці Татіана (бл. 125-175), Урінея (бл. 130-202), Климента Олександрійського (бл. 150-217), Тертуліана (бл. 160-220), Орігена (бл. 185-254). Така нам доступна донікейська теологія, тобто теологія християн до Нікейського собору в 325pн. е., на якому був сформульований Нікейський символ віри. Донікейська теологія утворює першу частину патристики.

Флавій Юстін або Юстін Мученик, був одним із перших захисників нового віровчення, який прийняв хрещення в 40 роки 11 ст,. вів проповідницьку діяльність у Римі, де й був страчений за відмову принести жертви язичницьким богам. Захищаючи основи християнського світогляду не тільки від кініків і від стоїків, але і від гностиків, Юстин намагається знайти подібність між християнським світоглядом і вченням античних філософів. Він говорить, що філософи говорили неточно, неясно, приблизно і суперечливо. Істинний голос - цеХристос.

У Юстина ще немає концепції створення світу Богом із нічого. Він стверджує, що світ був створений Богом силою його слова. Вища мета людини - спасіння його душі. Він вірив в тілесне воскресіння; за вільно вибраним добром іде нагорода, а за вільно вибранимзлом -покарання.

На відміну від Юстина Татіан був ворогом античної культури і античної філософії. У його апологетичній “Речі проти еллінів” християнський світогляд і антична філософія непримиримі.

Татіан відкидає медицину, протиставляє їй лікування вірою в Бога. Критикує також і античне мистецтво, особливо скульптуру, яка увіковічує в мармурі непотрібне. Він піднімається на більш високе розуміння Бога, ніж це було можливо язичницькій міфології. Для християнства Бог - це Дух. Продовжуючи вчення Юстина про створення світу Богом Татіан говорить вже не тільки про створення світу як “благоустроєного” цілого з заданої речовини, але і створення Богом самої цієї речовини. Отже, без начала тільки Бог, він начало всього. З Богом існувало, як розумна сила, і саме Слово, яке було в ньому. Воно… є начало світу. Це слово створило ангелів і людей. Один з ангелів повстав (проти закону Бога і став демоном, за ним пішла частина ангелів, ставши демонами. В результаті цього стало в світі погано жити.

Свобода волі погубила нас, ми стали рабами, продали себе через гріх: ми самі створили зло). Такою є тенденція Татіана і взагалі християнства.

Найбільш яскравим виразником переконання про несумісність філософії та християнського віровчення був Квінт Септимій Флоренс Тертуліан. Він - войовничий прибічник віри, він ставить віру вище розуму. Всяке міркування, філософствування є саме єрессю і джерелом релігійних єресей. Філософи і єретики розмірковують про одні і ті самі предмети, своїми суперечками заплутують себе, стомлюють сильніших і перемагають слабших. Всі їхні вчення з'явилися пізніше істини. Тому їхні погляди є тимчасовими і хибними, а істина існувала споконвічне в Святому Письмі, яке виходить від Бога. Така думка Тертуліана, виражена в його “Апології”, яка написана в 217 р. н. е.

У трактаті “Про плоть Христову” Тертуліан приймає і розгортає тезу апостола Павла, який сказав, що “мудрість світу цього є безумство перед Богом”, бо “Бог обрав немудре світу, щоб посоромите мудре”. Земний розум та наш земний смисл не здатні охопити його, оскільки сам Бог вхоплює все. В Бога можна тільки вірити. Віра - це безумство в очах філософії, в очах світу, розум обурюється проти неї. Але обурення розуму, за Тертуліаном, і є найкращим доказом істинності віровчення.

У своєму трактаті “Про цнотливість” Тертуліан вперше поставив тринітарну проблему, на яку дає відповідь у запропоновану ним символі віри.

Представником східної (грекомовної) апологетики був Климент Олександрійський. Він прагнув якось об'єднати християнську теологію з еллінською філософією, еллінською освіченістю. З цією метою він склав щось на зразок енциклопедії християнської теології в трьох частинах. Такий твір мав переконувати освічених еллінів у необхідності прийняття християнства.

Глибоко поважаючи філософію і прагнучи застосувати її для оформлення засад віровчення, Климент не цурався і гностицизму. Він називав себе істинним гностиком, за що його вважали навіть єретиком. Філософія, заКлиментом,є пропедевтика до християнства, вона не дає істинного знання, яке насправді є навіть і не знання, а стан душі, вищий ступінь віри. Філософською освіченістю зумовлюється трепетне почуття, що веде до істинного богопочетання та благочестя.

Оріген - учень і послідовник Климента. Доапологетів Орігена зараховують через його полемічний твір “Проти Цельса”. Розділяючи в цілому християнський світогляд, він нерідко “грішив” ухилами то в платонізм, то в стоїцизм. На відміну від Тертуліана він був прибічником не буквального розуміння тексту священного письма і розробив учення про три смисли Біблії.

У своєму головному трактаті “Про начала” Оріген стверджує, що наш світ - не перший і не останній, що до нього були і інші світи, створені Богом. Тому творення треба розуміти не як одноразовий акт, а як періодичний процес творення з нічого.

Людина теж створена Богом і “складається з тіла, душі та духу”. Крім духу та душі, людина наділена розумом, який дається людям для творення добра. Оріген говорив, що спасуться усі, всі повернуться до головного начала - Бога, який простить усіх, з'єднаються з ним. Адже все мало його колись своїм початком. Проте головною причиною звинувачення олександрійського богослова в єресі було його збочення до так званого субординаціонізму. Він стверджував, що Бог - син нижчий від Бога-Отця, якому підпорядковується. Така точка зору суперечлива ортодоксальному розв'язку тринітарної проблеми, за яким кожна з іпостасей (ликів) Трійці є єдиносущною, рівнопоклоняємою і рівнославимою.

Наприкінці 111- на початку 1Уст. вОлександрії з'являється ще одна єресь - аріанство. Назва його пішла від імені пресвітера Арія (256-336), який у дусі Орігена вчив, що Бог - Син має іншу сутність, ніж Бог-Отець, що Син є лише образом Отця і підпорядкований йому тощо.

Проти Арія виступив патріарх Олександрійський Афанасій (295-373). Трапилось це на Нікейському соборі 325р., скликаному імператором Костянтином. Собор відкинув і засудив погляди Арія і підтримав догмат про єдиносутність Отця і Сина, якого дотримувався Афанасій. Пізніше, вже після смерті Афанасія, була підтверджена теза про єдність і рівносутність усіх іпостасей Трійці і був прийнятий догмат про триєдинство Бога. Цим і завершується період апологетики.

У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи: апологетика (ІІ-Ш ст.); патристика (III-VIII ст.); схоластика (IX - кінець XIII ст.); містика (кінець XIII-XV ст.)2.

Дата добавления: 2015-05-22