Кольорова. 2 страница

— поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

— залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

— удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозбері­гаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпе­чити зниження витрат деревини;

— розширення сфери застосування ефективних замінників лі­соматеріалів;

— збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісо­користування, створення високопродуктивних плантаційних лісо­насаджень.

58. Деревообробна промисловість України, принципи розміщення, основні центри.

Деревообробна пром. здійсн переробку деревини й виготов- ляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для насел. і н/г. Вона об’єднує різні за мета ломісткістю вир-ва. Особл. цієї пром. є споживання у великій к-ті хім. продукції. Підпр-ва деревообр. пром. розміщені в місцях зосередження лісосиро- винних рес-в – на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті. Осн. галуззю деревообр. пром. Укр. є меблева. Висока концен трація вир-ва меблів склалася у Закарп., Ів-Фр., Чернів. обл., які виготовляють понад 25% заг. к-ті меблів. В інших регіонах осередками вир-ва меблів є обл. центри. Найб. підприємст- вами меблевої пром. є Сваляв- ський, Хустський, Тереснянсь- кий (Закарп.), Болехівський і Брошнівський(Ів-Фр), Черніве- цький, Броварський(Київська)деревообробні комбінати; дні- пропетровські “Дніпромеблі”, лбвівські “Карпати”, Ів-Фр., Чернів., Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Бере- гівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровогр., Дрогобицький, Сумський меб- леві комбінати. Серед спеціалі- зованих підприємств по вир-ву меблів виділяється Ів-Фр., Житом., Київська ім.Богожен- ка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львів., Моло- чанський меблеві комбінати. З відходів деревообробної пром. виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетр., Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та

ін.)

59. Целюлозно-паперова та лісопильна промисловість України, її значен-ня, принципи розміщення та основні центри.

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а та-кож вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Вона характ-ся високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Ко-рюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й Вели-кий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і насе­лення в папері в серед-ньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або ви-робляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенден­цію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревоструж­кові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

Лісопильне вир-во є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревени.Його розм залежить від положення р-нів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру траспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів.Традиційно підпр-ва деревообробної пром-ті розміщені в місцях зосередження лісосировинних ресурсів – на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті. Лісопильне вир-во представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька обл), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська обл), Рахів, Тересва (Закарпатська обл), Сколе, Стрий, Турка, (Львівська обл), Ковель, Костопіль, Овруч, Коростень.У 1996р вир-во пиломатеріалів в Укр становило 2,3 млн. м³.

60.Будівельний комплекс України, його суть, галузева структура і значення. Будівельний комплекс (Бк) – це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу Бк входять такі галузі матеріального в-ва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, в-во будівельних конструкцій і деталей. У ряді наукових досліджень структура Бк розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура. Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так у Києві діють холдінгова компанія „Киівміськбуд”, спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю. Нині в-во будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії,тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально будівельні територіальні сполучення. Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування Бк просто не можливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, РПС і розвиток регіонів. Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл,окремих р-нів. Бк підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання в-ва в усіх галузях господарства.

61. Цементна і скляна промисловість України, її сировинна база, принципи розміщення та основні центри.

Цементна пром-ть- матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщуються в районах видобування сировини. В Ук-раїні налічується 15 цементних заводів; їх загальна потужніс-ть —24 млн т на рік. Цементна пром-сть – матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у р-нах видобування сировини.У Донбасі залягають високоякісні карбо-натні породи, тому тут споруджено найбільшші цементні під-ва України-Амвросіївський цементний комбінат, Краматорсь-кий, Єнакіївський. Донецька област по вир-ву цементу посі-дає перше місце, Дніпропетровська — друге, Харківська (Ба-лаклія) — третє. Найбільші цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Цеме-нтні заводи цих обла­стей випускають портланд-цемент і шла-копортланд-цемент, вико­ристовуючи для виробництва остан-нього шлаки металургійних за­водів.Цементні заводи в захід-них областях виробляють третину це­менту України. Найбіль-ші заводи зосереджено у Львівській (Мико­лаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмель­ницькій (Кам'янець-Подільський) областях.Порівняно менше виробля-ють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сирови-на. На території південних областей Ук­раїни працюють Бах-чисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська обл.), Одеський та інші заводи.Виробництво скла — дуже теплоємний процес, тому його розташовують поблизу паливних баз. В У. є 6 заводів листового та технічного скла. Найбільшим центром виготовлення скла в Україні є Костянти-нівка в Донбасі. Тут виробляють віконне скло, шла-коситалеві плитки, армоване, вітринне скло та інші його види. Склоробні заводи є також у Лисичанську, Львові, Запоріжжі.Україна бу-ла значним виробником і експортером цементу, але техно­логія його виробництва вже застаріла.

62. АПК, його суть, галузева стр-ра і особливості розвитку в ринкових умовах.

АПК – це сукупність галузей господарства, що виконують функцію забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання с/г походження. АПК значною мірою визначає розвиток кр-ни, рівень життя населення, його забезпеченість продуктами харчування, а промисловість с/г сировиною. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. АПК – складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і в-в. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери: 1) с/г вир-во – рослинництво і тваринництво, що створює сировинну базу АПК – це його основна ланка;2)галузі, що створюють матер-техн-ні засоби для галузей АПК. Це с/г машинобуд-ня, вир-во засобів захисту рослин, мінеральних добрив;3)галузі, що забезпечують переробку с/г продукції (харчова, легка). У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового в-ва – агропромислові об’єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації. В сучасних умовах розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки і в-ва на основі створення науково-виробничих систем. В Україні успішно функціонує науково-виробнича система „Кукурудза” в Дніпропетровській обл..

63. Територіальна організація АПК: спеціалізовані і інтегральні АПК, їх суть.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агро-промислової інтеграції, тобто елементів територіальної струк-тури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної с/г продукції і мають
найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбі-льш поширеними Серед них виділяють:

• агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об'-єднує в населеному пункті переробку одного виду с/г сиро-вини;

• агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об'-єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сиро- вини;

• агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що хара-ктеризуються компактним розміщенням на невеликій терито-рії агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зона-ми;

• агропромисловий вузол — складне територіальне агроп-ромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів,центрів і кущів навколо міста, (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної
адміністративної одиниці обумовлюють формування відпо-відного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного р-ну. В межах природно-еконо-мічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони, вони представлені інтегра-льними агропромисловими зонами і агропромисловими р-ми та спеціалізованими агропромисловими зонами і р-ми. Інтег-ральна агропромислова зона — це територіальне зосереджен-ня всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї приро-дно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Поліс-ся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропро-мислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізова-ний агропромисловий р-он — територіальне зосередження аг-ропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах від-повідної спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зо-середження агропромислових підприємств у межах певної ча-стини природно-економічної зони. Якщо зональні агропроми-слові комплекси формувалися переважно під впливом приро-дних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісо-степу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреа-ційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спеціалізовані примісь-кі АПК. На формування таких агропромислових утворень на-самперед впливає попит населення великих міст на малотран-спортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК ха-рактерна відсутність в-ва і переробки більшості зернових і те-хнічних культур та тісний зв'язок в-ва продукції з її реалізаці-єю. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

64. Зернове госп-во Укр, його значення, структура, динаміка розвитку і зональний х-р розміщення зернових культур.

Зернове госп-во формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно твариннництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт. Вир-во зерна в нашій кр-ні коливається за останні роки від 24 млн до 50 млн. За останні роки значно зменшилось вир-во зерна і становило: в 1991р – 38,6 млн т, в 1995р – 33,9 млн, в 1996 р – 24,6 млн, в 1997р – 35,5 млн. Зернові культури займали останніми роками 42—47 % посівних площ. Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В Украї-ні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими при-родно-економічними умовами.Основними хлібними зерновими культурами України є озима пшениця і жито, круп'яними — просо, гречка і рис, зернофураж-ними — ячмінь, кукурудза овес і зернобобові.

Озима пшениця — основна продовольча зернова культура, по-сіви якої займають до половини зернового клину. Наивища кон-центрація їх у степовій (понад половина посівів) і лісостеповій зо-нах (понад третина). Значно менше посівних площ під озимою пшеницею на Поліссі. Врожайність 30 – 40 ц/га.

Озиме жито — цінна продовольча культура. Основні його посі-ви зосереджені на Поліссі (понад 60 % усіх його посівів), в районах Карпат і деяких лісостепових районах.Врожайність 20 ц/га.

Фуражні к-ри. Ярий ячмінь — оновна фуражна і частково продовольча зернова к-ра, друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валовими зборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу а також в передгірських та гірських районах Карпат. Озимий ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах Криму. Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура,її основні посіви зосереджені у Степу і південній частині Лісостепу. Середня врожайність 30 – 35 ц/га. Овес — допоміжна фуражна культура. Найбільшу част в струк-турі посівних площ овес займає на Поліссі і районах Карпат.

Просо, гречка, рис — цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують пе­реважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінниць­кій, Черкаській).

Гречку вирощують у лісостепових і поліських об­ластях, менше – у степових. Посіви порівняно невеликі – 0,3 - 0,4 млн га, врожайність 7 – 10 ц/га

Рис росте на зрошувальних землях Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим. Посівна площа – 23 тис га.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох. люпин, вика, менше – соя, соче­виця. квасоля, боби. чина та ін. Середня урожай­ність зернових становить 32,1 ц з одного га.

65. Технічні культури України, іх стр-ра і вплив на формування спеціалізованих АПК

Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в У. є цукрові буряки, соняш­ник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.

Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 % посівних площ техні­чних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4 посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-тра­цією посівів характеризуються Вінницька, Хмельни­цька, Терно-пільська. Черкаська та Чернівецька об­ласті. Решта посівів знах. в північному Степу, пів­денному Поліссі та Передкарпатті. Україна — най­більший бурякосіючий ареал у світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.

Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному і централь­ному Степу.

Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в пе­редгір’ях Карпаті Найбільші посівні площі під льо­ном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській, Черні­гівській, Київській, Рівненській, Львівській, Во-линсь­кій та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров'ї.

Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.

3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин. 3 лікарських най­більш поширені шавлія, валеріана, звіробій, бела­донна, ромашка та багато інших.

66. Тваринництво України, його значення, галузева стр-ра

Тваринництво не тільки постачає населенню ви­сокоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію. Поголів'я ве-ликої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.

Свинарство набуло переважного розвитку в ра­йонах інтенсив-ного землеробства, зокрема картоп­лярства. промислової переро-бки сільськогосподар­ської сировини, фуражного зернового госпо-дарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.

Птахівництво — одна з найвисокопродуктивні­ших галузей тва-ринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизо-вана га­лузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на те­риторіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенден-ція до на­ближення його до споживача будівництвом птахо­фабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд шт. за рік.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тва­ринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачан­ням концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець і кіз (у 1995 р.). У степо­вих областях вівчарство має тонкорунну і напівтон­корунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.

Не втратила свого значення і така галузь, як ко­нярство. Пого-лів'я коней становить в Україні ме­нше, ніж 1 млн.

інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових областях, зокрема в захі­дних.

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісо­степу і Карпатах.

Ставкове рибництво має найвищу продуктив­ність у лісостепо-вих та карпатських областях.

Певного розвитку набуло шовківництво (розве­дення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових областях.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і природні кор­мові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а та­кож транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-пато­кової промисловості.

67.Цукробуряковий комплекс України, передумови розвитку, принципи і регіональні особливості розміщення.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує бага­то сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощу­вати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства, її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Ви­рощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, перероб­них підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній час­тині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопіль­ська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомир­ська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північ­ному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення.

68. Сучасні проблеми і перспективи розвитку с/г України.

За останні роки у с/г в-ві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рос-линництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби до-сягло критичної межі при значному зниженні його продук-тивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних по-треб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. По-ряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висо-кокваліфікованими кадрами. У перспективі з метою подолан-ня кризових явищ в агропромисловому комплексі України по-ряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розви-тку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилен-ня державного регулювання щодо фінансового стану підпри-ємств. Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропроми-слового в-ва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання с/г продукції. У найближ-чій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охо-рони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землероб-ства. Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх в-ва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях
розвитку сільського господарства практично вичерпався. То-му у подальшому він може здійснюватися лише на основі ши-рокомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаю-чих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

69.Соціальний комплекс України, його суть, г-ва структура і регіональні особливості розміщення.

До складу СК входять соц сфера(сфера послуг) та виробництво товарів народного споживання(насамперед легка промисловість).

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить соц сфері, яку становлять: житлове і комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок, система побутового обслуговування населення, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура і спорт. За своїм призначення всі вони істотно впливають на вирішення основних соц-ек завдань. Основне значення соц сфери полягає в тому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури.

Роль СК у сусп розвитку визначається 2 головними функціями:1)завдяки його функціонуванню ств комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширенного відтворення робочої сили;2)заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

Соц сфера складається з 2 комплексів:соц-культурного і матеріально-побутового. Соц-культурний комплекс включає галузі, пов’язані із відтворенням головної продуктивної сили сусп, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу.

Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення. Дошкільні заклади: наприкінці 1997р в Україні налічувалось понад 18тис постійних дошкільних закладів, у яких перебувало близько 1,2млн дітей. Основним видом навчально-виховних закладів є середня загальноосвітня школа 3 ступенів. На поч 1999/2000 навчального року в Україні функціонувало 21,9тис шкіл, у яких навчалося понад 7млн учнів. Активно розвиваються новф види навчальних завдадів – гімназії, ліцеї та колегіуми. У 1998р в Україні функціонувало 224 гімназії, 206 ліцеїв, у тому числі 20 колегіумів, де навалось понад 200тис учнів. У 1998р в Україні працювало 246 вечірніх(змінних) шкіл, у яких навчалися майже 140тис учнів. Розгалуженою є мережа дитячих музичних шкіл, а також мистецьких, художніх та хореографічних шкіл, у яких навчається більш як 300тис учнів. Вища освіта України представлена 660 навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації, в яких навчається близько 526тис студентів, з них на денному відділенні – близько 400тис. Крім того, в Україні функціонує 280 вищих закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, в яких навчається більш, ніж 1,1млн студентів. Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ-IV рівнів акредитації, сконцентровано в Харкові, Києві, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Львові.

Культура. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури і мистецтва установи і організації засобів масової інформації. Наймасовішим закладом культури України є бібліотеки, кількість яких у 1997р становила більше, ніж 21,5тис. Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких на кінець 1997р налічувалось понад 21тис, у тому числі у сільській місцевості – 18тис. Кінообслуговування в Україні представлено 10,8тис кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік перевищує 7млн. Їз заг кількості музеїв – 118 краєзнавчих, 119 історії і археології, 59 мистецтвознавства, 42 літературних. Кількість театрів в Україні зростає. У 1997р в країні функціонувало 130 професійних театрів, у тому числі оперети та балету – 7, драми та музичної комедії – 85, дитячих та юного глядача – 38. найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та АР Крим, а державних музеїв – у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку.

Охорона здоров’я. Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та ін медичні установи, різні види соц забезпечення, відпочинку і фізичної культури. В Україні налічується 3,4тис лікарняних закладів. Найвищий рівень забезпеченості населення лікарнями в Києві, АР Крим, а Одеській, Львівській і Харківській областях. В Україні діє значна кількість спортивних споруд, спортивних організацій, товариств, клубів тощо. Кількість стадіонів становить понад 1тис, спортивних залів – 15тис, футбольних полів – 20тис. Найбільшого поширення набули ігрові види спорту, в яких укр спортсмени мають євр і світову славу,- футбол, баскетбол, волейбол тощо.

У СК важливе місце посідає рекреаційне господарство, до якого належать санаторії, курорти і пансіони, будинки і бази відпочинку, санаторії-профілакторії, туристичні бази тощо. У його структурі переважають лікувально-оздоровчі заклади. Найбільше рекреаційних закладів у Криму, Карпатах та узбережжі Чорного і Азовського морів.

Важливу роль в СК відіграють побутові послуги (житлово-комунальні, побутового обслуговування, торгівлі і громадського харчування тощо), які сприяють збільшеню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культурного побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Весь житловий фонд в Україні перевищує 10000млн м² заг площі житла, у тому числі держ, колективний фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 292млн м², а решта – знаходиться у приватній власності громадян. Краща забезпеченість населення житло у міських поселеннях луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської, Черкаської обл., а в сільській місцевості – у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській обл.. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних приміщень. З’вилося більше жилих кварталів та суспільних центрів, які мають виразні архітектурні рішення. За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселень і сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Обсяг житлового будівництва в останні роки знизився. За останні роки структура в-ва основних видів побутових послуг в Укр поступово приводиться у відповідність до структурних змін в потребах населення. У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічні обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництва житла, пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури тощо. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні обл. Укр. Складовою Ск є комплекс торгівлі і громадського харчування, що задовольняє перш за все особисті потреби населення. Торгівля поділяється на оптову і роздрібну. Під-ства оптової торгівлі закуповують у виробників великі партії товарів і тому концентруються у великих містах і промислових центрах. Крамниці роздрібної торгівлі продають товари безпосередньо кожній людині. За останні роки їх мережа різко зросла. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину х – ний для міста Києва, АРК, Донецької, Харківської. Запорізької, Одеської і Львівської обл.. Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Останнім часом зросла мережа громадського харчування, особливо швидкого обслуговування. Важливе соціально-ек. значення набуває транспорт, в якому переважає питома вага послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного. В Укр. функціонує широка мережа (понад 17 тис.) під-ств зв’язку та їх відділення. Комплекс зв’язку включає всі види зв’язку, радіомовлення і телебачення. В перспективі слід розвивати телефонний зв’язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сортувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільненню обсягу та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.

70Легка промисловість України, її значення, галузева структура, принципи розміщення і центри основних галузей.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про­мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини. Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне ви­робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя­ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком­бінат). Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов­ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець­кої та Закарпатської областей. Лляна промисловість України розвивається на власній сиро­вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе­реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь­кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод. Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'яза­на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різнома­нітний асортимент продукції. Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах. Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на­селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства­ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро­вину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах. Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере­робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин­ці, Тисмениці.

71.Текстильна промисловість України, її значення, г-ва структура, принципи розміщення і центри основних галузей. Найважливіша галузь легкої промисловості – текстильна промисловість. До текстильної промисловості належать первинна обробка текстильної сировини, бавовняна, лляна, вовняна. Шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в’язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяна-повстяна підгалузі. На бавовняну промисловість припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї х-не віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Основні бавовняні під-ства розміщені у Херсоні і Тернополі(бавовняні комбінати), Донецьку(бавовняно-прядильний комбінат), Нововолинську, Чернівцях, Києві, Івано-Франківську. Вовняна промисловість виробляє 7% усіх тканин України. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах,Кременчуці, Луганську, Чернігові. Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона зосереджена у Києві і Черкасах, де випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську. Лляна промисловість випускає 7,3% тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Корост енській і Марчихіно-Будській фабриках. Майже всю продукцію конопляно-джутової промисловості випускають Одеська джутова фабрика і Харківська канатний завод, повністю задовольняючи потреби країни. Найбільші трикотажні під-ства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі,Чернівцях, Дніпропетровську.

Дата добавления: 2015-05-22