Транспортний комплекс, його галузева структура та народногосподарське значення

Транспорт – одна з найважливіших інфраст­руктурних галузей матеріального вир-ва, яка забез­печує виробничі й не-виробничі потреби н/г і насел в усіх видах перевезень. Велике значення має транс­порт для зв’язку між галузями н/г, між міс-том і се­лом, між окремими районами країни. Транспорт спри-яє суспільному ТПП, є активним фактором формування еко-номінчої спеціалізації гос-в окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

За призначенням виділяють танспорт: згаль­ного корис-тування (для перевезення готової продук­ції, задоволення пот-реб насел. у просторовому пе­реміщ), відомчий (внутрішньо-виробничий, внутріш­ньобудівельний, внутрішньогосподарсь-кий, внутріш­ньозаводський і внутрішньопортовий) і трансорт особистого призначення.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізнич-ний, автомобільний, в’ючний), водний (мор­сьий, річковий, озерний), повітряний та трубопровід­ний.

Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт — галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпо-середньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є чет-вертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він достав-лений до споживача.

З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціо-нування самого виробництва, де він здійснює доставку сирови паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткуван-ня і т.п., а з другого — доставляє готову продукцію до спожи-вача. Таким чином, в процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси — на ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у со-бівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефектив-ності виробництва. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і ра-йоноутворюючого значення. Він сприяє суспільному територі-альному поділу праці, формуванні зв'язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтегра-ція України у загальносвітову економічну систему.

73. Залізничний транспорт України: значення, структура, сучасний стан, проблеми та перспек­тиви розвитку.

В Україні значно розвинений за­лізничний транспорт, на нього припадає основна частина вантажооброту і перевезень пасажирів. За­лізничний трансорт Укр має 6 залізниць, об’єднаних департаментом “Укразалізниця”, у тому числі 900 лі­нійних підпр-в для перевезення на магістралі за­вдовжки 22,8 тис.км, з них електрифіковано 8,3 тис км. Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсут­ність поставок нових пасажирських вагонів, які ім­портувалися б з ближнього та далекого зарубіжжя. Найгустіша мережа залізничних магістралей х-на для Донбасу, Придніпров’я, Правобережного Лісостепу та західних територій України. Залізничний транспорт України посідає 2 місце серед інших видів транспорту за вантажообігом. Нині на нього припадає близько 40,5% всього вантажообороту країни. Найбільші обсяги перевезень вантажів х-ні для Донецької, Дніпропетровської і Луганської обл., найменші – для Чернігівської, Чернівецької та Тернопільської обл.. Залізничні магістралі різного напряму, перетинаючись, утворюють залізничні вузли. Найбільшими серед них в Україні є Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Ковель, Кривий Ріг.

Для забезпечення неперервних вантажних та пасажирських перевезень необхідно збудувати швидкісні залізничні лінії; ровантажити переванта­жені ділянки й лінії, збільшити середню масу поїздів за рахунок підвищення статичного навантаження, реконструювати великі станції, мости, тунелі.

74. Трубопровідний транспорт України: зна­чення, сучасний стан, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку, основні нафто- і газопроводи.

Трубопровідний транспорт є найекономічним засо­бом транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, різних хім. продуктів. В Укр виник у 20-ті рр. в Прикарпатті – газопровід -Дашава-Стрий-Дрогобич.

В Україні діють нафтопроводи Долина-Дрогобич, Битків-Надвірна, Качанівка-Охтирка, Гнідинці-При­луки-Кременчук-Херсон, Кременчук-Черкаси, Са­мара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, який через під­ведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію зах. обл. (Волин­ської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокла­дено європейський нафтопровід "Дружба". У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук-Лу­бни-Київ.

Нафтопровідним транспортом нині поставляє­ться 93,6 % усієї нафти, яку споживає Україна. Наф­топровідний транспорт України має 12 основних на­фтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала до­ставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в закупівлі її на світовому ринку.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; “Союз”. В перспективі планується зростання видобутку газу в Укр, будівництво нових газопроводів, у тому числі і магістральне із Ірану, а також інших країн світу.

75. Автомобільний транспорт України: значення, суч. стан, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку.

Автомобільний транспорт зручний при пере­везенні вантажів на короткі відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в обслу­говуванні місцевого і сільськогосподарського ванта­жообігу. За обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й морському.

Найважливіші автомагістралі — Київ — Брест, Москва — Харків, Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Дніпропетровськ — Нікополь, Львів — Київ. Харків — Ростов-на-Дону.

Автотранспортом перевозять продукцію с/г, хар­чової і легкої пром-ті, будматеріали. В Донбасі і Придніпров'ї велике знач. має також транспорту­вання продукції вугільної пром-ті.

Сфера викор. автотранспорту — перевез. все­редині підпр-ва (технологічні), в межах міста і обла­сті. Частково автотранспорт використ в міжреспублі­канських і міжнар перевез.

Треба організувати вітчизняне автомобілебуд для забезпеч потреби Укр. в автомобілях на 65—70 % (нині — 10-15 %).

Щоб досягти автошляхами єврорівня, необх по­буд 200 тис. км шляхів, у томучислі 60 % у сільській місцевості.

Слід також створити швидкісні автомагістралі, що з'єднають Західну Європу з країнами СНД.

Доцільно забезпеч участь заруб фірм в реконстр та буд-ві автомагістралей.

76.Повітряний транспорт Укр, особливості його розвитку і розміщення.

Пт – наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий. Поряд з перевезенням вантажів, пошти і пасажирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок. Найбільші аеропорти – Бориспіль(Київ), Харків, Донецьк, Вінниця, Запоріжжя. Аеровокзали збудовано у Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську. Пт Укр об’єднаний у „Авіалінії України”, до яких належить 27 авіазагонів, 105 аеродромів. Найперспективнішими аеропортами є: Бориспіль, Жуляни, Луганськ, з місцевих аеропортів – Вінниця, Кіровоград, Полтава, Ужгород, Херсон, Керч.

Подальший розвиток усіх видів транспорту Укр передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, внутрішньогосподарський шляхів з твердим покриттям, спорудження нових та реконструкцію ряду старих залізничних вузлів, розвиток усіх видів транспорту.

77. Водний транспорт України: передумови його розвитку, зна­чення, проблеми та перспективи розвитку.

Водний транспорт України складається з морсь­кого, річкового.

Морський транспорт. Укр має сприятливі умови для морського транспорту; на півдні її терит. омива­ють Чорне та Азов моря, які практично не замерза­ють і з'єднуються з Середземним морем че­рез про­току Босфор, Мармурове море і протоку Дарда­нелли. Заг. довжина морської берегової лінії – понад 2000 км.

Найважл. морськими портами є Одеса, Ізмаїл. Іллічевськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. великі портові міста на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянськ тощо.

Основу морського транспорту становлять Чор­номорське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Ду­найське (УДП) пароплавства, що володіють транс­портним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. В Україні є 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонт­них з-дів.

Український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновле­ний, всього за 5—7 років його витіс­нять конкуренти.

Потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних транспортних суден ван­тажністю 1,1 млн т і 11 пасажир­ських суден на 4,5 тис. місць. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.

Валютні надходження від пароплавства станов­лять щороку $800-900 млн. Однак сучасна система оподаткування зводить нані­вець можливість само­фінансування морського транспорту.

Річковий транспорт має ряд переваг перед су­хопутним: готові прир. шляхи, використ течії води, можливість одночасного транспортув великих ван­тажів і пасажирів. Утрим водних шляхів потребує набагато менших капіталовкл, до того й перевез вантажів водним транспортом обходиться дешевше.

Після буд-ва в середині 30-х Дніпрогесу і затоп­лення Дніпров­ських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт представл. міжгалузевим держ об'єднан "Укррічфлот", яке реформувалося в акціонерну судноплавну ком­панію, що склад з Голо­вного підпр-ва та 290 структурних одиниць.

Річковому транспорту на потрібно 120 тис. т са­мохідного ван­тажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.

78. Нова мережа економ р-нів України, їх територіальна структура і спеціалізація

Карпатський регіон (Закарпатська, Львівська, Івано-Фран-ківська, Чернівецька);

Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмель­ницька);

Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненька, Чернігів-ська);

Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);

Донецький (Донецька, Луганська);

Придніпровський (Дніпроптровська, Кіровогрд­ська, Запорізька);

Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська);

Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим, м.Севастополь). Запропонований проект нової мережі економ р-нів в цілому відповідає науковим критеріям економ.районування, але разом з тим не позбавлений певних недоліків. Насамперед це стосується виділення Поліського р-ну. З точки зору географічного визначення невдалою є назва Східного р-ну в усіх варіантах попередніх мереж ек. Районування. Він був названий Північно-Східним. Подальший розвиток ек. р-ну в Укр. Дасть змогу вдосконалювати мережу ек. р-нів Укр.
79. Диференціація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку. Депресивні території України.

При рангуванні регіонів за ступенем їхньої депресивності слід враховувати не тільки сучасний рівень соціально-економічного розвитку, а й найважливіші ретроспективні хар-ки, наприклад стартові умови входження в ринок, що визначають можливості й темпи адаптації до ринкового сер-ща. Не менш важливе значення мають і об‘єктивні регіональні передумови (геополітичне положення, ресурсний потенціал, транспортна освоєність тощо), які прискорюють або уповільнюють цей процес. Урахування їх лає можливість визначити дійсно проблемні регіони, депресивний стан яких зумовлений недостатнім розвитком продуктивних сил. Крім причин, що пов‘язані з низьким розвитком продуктивних сил та недоліками теріторіальної організації суспільства, є й інша група причин. Це катастрофи – природні, антропогенні та техногенні, а також соціально-політичні, екологічні лиха.

Депресивний регіон – це такий проблемний регіон, який не в змозі сам (без допомоги з боку держави або зовнішньої допомоги) вирішити свої власні гострі проблеми. Характерною траєкторією соціально-економічного розвитку, що зумовлює виникнення депресивних регіонів, є загострення тієї чи іншої загальної для країни проблеми, яка в деяких регіонах досягає крайніх значень. Це і робить такі регіони проблемними.

80. Донецький екон р-н
Р-н розташ на сході і південному сході країни. Площа його – 53,2 тис кв км. Нас-ня – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і Луганську області. Е.г.п. в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до Азовського моря і зн-ся на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку госп-ва р-н має в цілому сприятливі прир умови, значні прир ресурси (родючі грунти, кам вугілля, кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, буд мат-ли та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські ресурси. За к-стю та густосою нас-ня р-н посідає перше місце в Укр. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90, Луганська 0 87%). Переважна частина нас-ня зайнята в пр-сті. Є гострі проблеми рац викор труд ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький р-н в УК найбіль шекономічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хім пр-сть, важке маш-ня та пр-сть буд мат-в. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв¢язки. Провідна галузь району – вугільна пр-сть. Тут видобувають коксівне (Донецька обл) і енергетичне (Луганська обл) вугілля. На вугільній пр-сті базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни (вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов¢янська, Старобешівська, Штерівська). Чм – це галузь, на якій спеціалізується Донецький р-н. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найб п-ва Чм – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський заводи. Чм-ю обслуговує потужна коксохімічна пр-сть. Найбільші коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський, Макіївський. Видобувають у р-ні флюсові вапняки та вогнетриви. Км набагато поступає ться чорній. Основні п-ва зн-ся в Костянтинівці (в-во цинку), Микитівці (в-во ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів). Донецький р-н має також потужну хім пр-сть.На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку, анілінофарбова пр-сть розвинута в Рубіжному. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з в-вом добрив розвивається сірчаокислотна пр-сть. У р-ні значно розвинута содова пр-сть (Лисичанський содовий завод, Слов¢янське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія орг синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна пр-сть зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби – в Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із Стаханова. У р-ні добре розвинулося важке маш-ня. Найбільші його п-ва зн-ся в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обл-ня для металургійної пр-сті – у Макіївці, Дебальцевому, Слов¢янську. Прокатне маш-ня забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози – Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин. В-во різноманітного електротехнічного обл-ня зосереджено у Донецьку, Слов¢янську і Торезі. Район має потужну будіндустрію, п-ва якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найб розвитку досягла цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Караматорськ) та скляна (Костянтинівка) пр-сть. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Прир умови і потреби міського нас-ня сприяли формуванню в р-ні потужного АПК. Близько 80% с/г угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн га. З них близько 50% зн-ся під зерновими культурами, 35% - під кормовими. У с/г т-во домінує над рослинництвом. Т-во має молочно-м¢ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині р-ну с/г має приміський характер. Південь і північ Донецького р-ну спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику. П-ва, що переробляють с/г пр-цію, зосереджені переважно у найб пром вузлах. Їхня пр-ція – борошномельно-круп¢яна, м¢ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в р-ні соляна пр-сть. Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка пр-сть використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільного працюють жінки. Серед найб п-в р-ну – Донецький бавовняний та Луганський токосуконний комбінати, трикотажні п-ва Луганська, Донецька, Маріуполья, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівська, Артемівська. В багатьох містах р-ну є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень р-н посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником нал залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж найбільша в нашій кр і становить 56 км на 1000 кв км території. Основними електрифікованими залізницями є Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, Іловайськ - Слов¢янськ – Лозова – Харків, Слов¢янськ – Донецьк – Маріуполь. Друге місце за обсягами перевезень у р-ні посідає автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ – Харків, Луганськ – Дебальцеве – Донецьк – Запоріжжя. Промисловими вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов з використанням труд ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обл-ня, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький ек р-н, безперечно, має перспективи дальшого соц-ек розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

Дата добавления: 2015-05-22