Карибська криза

Вплив НТР на економіку

Вирішальний вплив на піднесення тогочасної американської економіки справило дальше розгортання НТР. Відбулось якісне перетворення основних складових виробництва, насамперед його автоматизація. Значно зросло застосування комп’ютерної техніки. НТР дозволила США обігнати СРСР у галузі освоєння космосу, тісно пов’язаній з військовим виробництвом. Свідченням успіхів США став політ на Місяць 20 липня 1969 р. космічного корабля «Аполлон-11» з трьома астронавтами на борту.

НТР спричинила значні структурні зрушення в економіці США. Першорядного значення набули галузі промисловості, пов’язані з найновішими досягненнями науки і техніки: електроенергетика, радіотехніка, хімічна промисловість, найсучасніші види машинобудування. Найповнішого технічного переоснащення зазнало сільське господарство. Швидкими темпами НТР охоплювала й галузі невиробничої сфери - торгівлю, обслуговування, кредитно-фінансову систему, апарат управління.

Показником розгортання НТР став стрімкий злет освіти, зокрема вищої. Якщо в 30-х роках лише 4 % молоді студентського віку навчались у вузах, то в середині 60-х - 35 %. Водночас суттєво підвищився рівень кваліфікації працівників.

Результатом згаданих процесів було прискорення темпів економічного зростання. За вісім років (1961-1968) промислове виробництво США збільшилося на 50 %. Економічні успіхи сприяли зростанню життєвого рівня американців. Але Сполученим Штатам у 60-ті роки так і не вдалося подолати відставання за темпами економічного розвитку від країн Західної Європи та Японії.

У другій половині 50-х і на початку 60-х років антирасистський рух за всієї своєї масовості мав винятково мирний, ненасильницький характер. Пізніше мирні форми боротьби відступили на другий план, а дедалі більшої популярності набули радикальні, екстремістські настрої.

4 квітня 1968 р. від кулі вбивці загинув М.Л. Кінг. Упродовж тижня негритянські повстання охопили понад 200 міст країни. Заворушення, що послідували за вбивством М.Л. Кінга, були останнім спалахом масового негритянського руху, після чого він швидко зійшов нанівець, оскільки на той час досяг своїх основних цілей.

Водночас у 60-ті роки стрімко піднісся молодіжний рух, у першу чергу студентський. Спалах студентської активності був пов’язаний насамперед з помітним кількісним зростанням Цього прошарку та змінами в його соціальному складі.

Відразу ж після приходу до влади демократи вжили заходів щодо підвищення обороноздатності країни. Оскільки Радянський Союз у ході гонки озброєнь домігся вагомих результатів у створенні та виробництві ракетно-ядерної зброї стратегічного призначення, США приділили першочергову увагу розгортанню саме цих видів озброєння. Зросла чисельність регулярних збройних сил.

У зв’язку з спробою розміщення радянських ракетно-ядерних установок на Кубі в 1962 р. різко загострились американо-радянські відносини, що знайшло прояв у Карибській кризі. Пік напруження відомий як Карибська криза тривав з 14 жовтня по 28 жовтня 1962 року.

Мирне, компромісне розв’язання кризи дало американському урядові надію на можливість вирішення нагальних проблем міжнародного життя шляхом переговорів з керівництвом СРСР і взаємних поступок.

Каменем спотикання для адміністрації демократів стала, починаючи з 1964 р., безпосередня участь США у війні в Індокитаї. Хоча чисельність американських військових, оснащених найновішою військовою технікою, у Південному В’єтнамі перевищила 500 тис. чоловік, американцям не вдалося досягти значних успіхів у цій війні. Участь США у війні розколола американське суспільство: частина американців виступала за її продовження, інші ж рішуче наполягали на припиненні втручання США. Нездатність американського експедиційного корпусу у В’єтнамі добитися перелому у війні призвела до послаблення позицій правлячої Демократичної партії й особисто президента Л. Джонсона.

На виборах 1968 року президентом було обрано кандидата Республіканської партії Річарда Ніксона. Річард Ніксон прийшов до влади в період, коли економічне становище країни ускладнювалось, і ці тенденції мали тривалий характер. Уже з другої половини 60-х років помітно сповільнилися темпи господарського розвитку, а згодом посилилась інфляція. На початку 70-х років послабилися зовнішньоекономічні позиції Сполучених Штатів Америки, похитнулися міжнародні позиції долара. Свою економічну політику Річард Ніксон намагався узгоджувати з різкими змінами господарської кон’юнктури.

Широкомасштабною була соціальна політика адміністрації Річарда Ніксона: по суті вона становила продовження курсу, започаткованого у 60-ті роки демократами. Збільшувались обсяги виплати пенсій та інших видів соціальної допомоги; особливо широкого розповсюдження набула допомога родинам з доходами, нижчими офіційної межі бідності.

На чергових президентських виборах 1972 р. Р. Ніксона було обрано президентом на новий термін. Зрештою, демократи, як і в 1968 р., здобули перемогу на виборах до конгресу, зберігши стійку більшість в обох його палатах.

«Поділене правління» - період коли виконавча влада належала республіканцям, а законодавчу контролювали демократи - породжувало чимраз більшу напруженість між цими владними структурами. Як і його попередники, Р. Ніксон прагнув до розширення президентських повноважень. Не раз він діяв в обхід законодавчого органу.

Під час виборчої кампанії 1972 р. у штаб-квартирі Демократичної партії, у вашингтонському кварталі Уотергейт, поліція затримала групу зловмисників, які намагалися встановити підслуховуючу апаратуру. Після виборів було оприлюднено факти про те, що президент і його найближче оточення не тільки були поінформовані щодо згаданої акції, але й всіляко намагалися зам’яти цей неприємний інцидент. Вибухнув гучний скандал, справа стала предметом розслідування у конгресі та вищих судових інстанціях.

Що ж до самого Р. Ніксона, то слідство у його справі зайшло так далеко, що конгрес розпочав процедуру імпічменту - усунення президента від займаної посади. За такої ситуації Р. Ніксону не залишалося нічого іншого, як піти у відставку (серпень 1974 p.), президентом став Дж. Форд.

«Уотергейтська справа» сколихнула всю американську громадськість. У ширшій перспективі вона пішла на користь суспільству: розслідування «уотергейтської справи» засвідчило непохитність засад американської демократії й те, що у правовій державі ніхто не може безкарно зловживати владою, в тому числі й президент.

Дж. Картер прийшов у Білий дім у час, коли економічне становище країни покращувалося, криза 1974-1975 pp. лишилася позаду. Зусилля його адміністрації в господарській сфері були спрямовані на якнайшвидшу ліквідацію наслідків спаду: прискорення темпів економічного зростання, скорочення безробіття. На відміну від попередніх адміністрацій демократів, Дж. Картер обрав інші засоби для досягнення своїх цілей: скорочення державних видатків, насамперед на соціальні потреби, і зменшення податків для заохочення нових капіталовкладень в економіку. Загалом економічна стратегія Дж. Картера продовжувала започаткований Дж. Фордом курс на згортання державного регулювання економіки; шляхом надання пільг корпораціям уряд заохочував розширення інвестицій.

Дата добавления: 2015-05-22