Політичний та економічний розвиток у 50-60 ті роки ХХ ст

Канада після Другої світової війни.

Вступ.

Канада наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Зовнішньополітичний курс країни.

Соціально-економічний розвиток та політичне життя.

Проблема Квебеку. Конституційна реформа 1982 р.

Політичний та економічний розвиток у 50-60 ті роки ХХ ст.

1867 р. англійський парламент ухвалив Акт про Британську Північну Америку, який з наступними доповненнями є основним конституційним документом Канади і від якого бере початок історія канадської держав­ності. Акт проголошував утворення Домініону Канада, якому надавалася самостійність у сфері внутрішнього самоврядування, а за Великою Брита­нією зберігалось право здійснення зовнішньополітичних функцій. Протягом наступних років Канада поступово розширювала свій суверенітет і, зрештою, на початку 80-х років XX ст. одержала повну державну незалежність від колишньої метрополії.

Канада, яка була англійським домініоном, взяла активну участь у другій світовій війні на боці антигітлерівської коаліції. Вона стала справжнім арсеналом Англії. Тут було вироблено понад 800 тис. військових вантажних автомобілів, 50 тис. танків, 18 тис. літаків, 4 тис. військових кораблів. Її війська брали участь у бойових діях майже на всіх фронтах війни. Війна дала поштовх до економічного зростання Канади: за темпами розвитку вона вийшла на перше місце серед західних країн. Канада перетворилась на індустріальну державу. Економічне піднесення, почате у роки війни, продовжилось і у повоєнні роки. Стимулом до цього стало швидке зростання населення (в основному за рахунок емігрантів), а, відповідно, збільшення внутрішнього ринку, освоєння півночі і далекого заходу.

У 1949 р. до складу Канади увійшли Нью-Фаундленд і багата на залізну руду північно-східна частина Лабрадору. Було відкрито великі родовища нафти в Альберті і Саскачевані.

Зміцнення економічного і політичного становища Канади послабило традиційні зв’язки з Великобританією. Важливим кроком до ліквідації залишків колоніальної залежності стало прийняття у 1947 р. закону про канадське громадянство та визнання канадського Верховного суду вищою апеляційною інстанцією країни. У 1952 р. губернатором Канади вперше став канадець за походженням В.Мессі.

У внутрішньополітичному житті продовжувалось традиційне суперництво провідних політичних партій – ліберальної та консервативної. З 1935 по 1957 р. при владі незмінно стояли ліберали, політика яких сприяла економічному піднесенню країни (до 1948 р. уряд очолював Маккензі Кінг, а до 1957 р. Луї Сен Лоран), а також зміцненню стратегічних відносин з США.

Консерватори, прагнучи прийти до влади, вдалися до серйозної реформи всередині партії. З 1956 р. партія почала називатися Прогресивно-консервативною. Партію очолив енергійний політик Джон Дифенбейкер, який став ініціатором зміни програми партії. Нова передвиборча програма передбачала вирішення багатьох економічних і політичних питань: розвиток Півночі, відновлення традиційних зв’язків з Англією та Британською Співдружністю, «канадизація» економіки і культури, ліквідація безробіття, вдосконалення взаємовідносин між федеральною владою та провінціями. Завдяки оновленню програми, консерватори у 1957 р. перемогли на виборах і створили уряд. Новий уряд збільшив розміри допомоги інвалідам і людям похилого віку, зменшив податки, надав кредити фермерам під майбутній врожай, провів інші соціальні реформи.

У серпні 1960 р. був прийнятий "Білль про права громадян". Але виконати більшість передвиборчих обіцянок не вдалось. Зокрема не виконано програму освоєння Півночі, "канадизації", ліквідації безробіття. Позиції правлячої партії почали слабшати.

На початку 60-х років у канадському суспільстві розгорілась гостра дискусія щодо розміщення американської ядерної зброї в країні і присутності канадських військ у Європі. Прем’єр-міністр Дифенбейкер виступив категорично проти, але більшість міністрів його кабінету висловилась "за". Це викликало урядову кризу, наслідком якої став розпуск парламенту і призначення нових виборів. У політичну боротьбу включились дві нові політичні партії – Нова демократична і Партія соціального кредиту. Хоч вибори 1963 р. виграли ліберали, які набрали 42% голосів, з’ясувалось, що двопартійна система зазнала краху, адже консерватори набрали 32% голосів, а нові партії 25%.

Новий уряд сформував Лестер Пірсон, який знаходився при владі до 1968 р. Не маючи більшості в парламенті, ліберали змушені були проводити обережнішу політику, обходячи гострі політичні кути. Серед найпомітніших акцій ліберального уряду є прийняття 1965 р. нового канадського прапору з червоним кленовим листком на білому полі та укладення Автопакту, за яким об’єднались автомобільна промисловість Канади й США.

Дата добавления: 2015-05-22