Канада після Другої світової війни

Вступ

1960-1975

1945-1960

Зростання ролі США у світі.

Економічна стратегія Клінтона

Характерною рисою економічної програми В. Клінтона, схваленою конгресом, було те, що федеральні органи одержали більші повноваження для управління економікою.

За президентства В. Клінтона, після господарського спаду 1989-1992 рр., відбувається динамічне зростання економіки, причому за темпами США випередили як західноєвропейські країни, так і Японію. Кількість безробітних, яка в 1998 р. становила лише 4,2 відсотка працездатного населення, була найнижчою за чверть століття. На низькому рівні залишалась інфляція. Безперечною заслугою адміністрації демократів стала ліквідація бюджетного дефіциту. У 1998 р. вперше за багато років доходи держави перевищили видатки. Зростання середній клас.

Важче йшли справи із здійсненням соціальних проектів Клінтона. Конгрес, в якому республіканці на проміжних виборах 1994 р. завоювали більшість в обох палатах, заблокував програму реформування системи охорони здоров’я, яка мала б зробити її доступнішою ширшим верствам населення.

Незабаром намітився компроміс між президентом і конгресом: під тиском законодавців узято курс на зниження податків, а Білл Клінтон, домігся збільшення асигнувань на охорону здоров’я, освіту та інші соціальні потреби.

Характер зовнішньої політики США у повоєнні роки обумовлювався значним посиленням їх військово-політичної могутності, а отже, ролі у світі. Серйозним суперником Сполучених Штатів був СРСР, який, встановивши своє панування у країнах Центральної та Східної Європи, прагнув поширити вплив на інші регіони світу. Недопущення поглинення нових країн Радянським Союзом і міжнародним комунізмом стало стратегічним завданням американської дипломатії.

Найважливішим регіоном протистояння двох наддержав стала Західна Європа. Щоб не допустити захоплення західноєвропейських країн Радянським Союзом, з боку США необхідно було надати їм економічну та політичну допомогу. На початку 1947 року загроза нависла над Грецією й Туреччиною. Для підтримки тамтешніх урядів США прийняли програму допомоги Цим країнам, відому під назвою «доктрина Трумена». Основою доктрини була політика «стримування» СРСР у всьому світі. Відповідно до неї Греції та Туреччині було виділено фінансову допомогу, направлено туди військові місії. Того ж року американський уряд висунув широку програму економічної відбудови Європи, яка дістала назву «план Маршалла» - за прізвищем тодішнього державного секретаря США Дж. Маршалла, який оприлюднив цей проект.

«План Маршалла» підготував ґрунт для тіснішого військово-політичного співробітництва США з тими країнами. 4 квітня 1949 року Сполучені Штати Америки, Канада і 10 країн Західної Європи підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір. Утворилась організація Північноатлантичного договору, яка проголосила своєю метою колективну оборону від можливої агресії.

Радянський Союз і під його тиском країни Центральної і Східної Європи відхилили цей план. Натомість держави Західної Європи його прийняли. Вони одержали від США допомогу на суму понад 13 млрд доларів (більше 60 млрд доларів за теперешніми цінами), що значно прискорило справу господарського відродження західноєвропейського регіону.

Другим за значенням полем конфронтації двох наддержав став у повоєнні роки Далекий Схід. У 1945-1949 рр. тривала прихована, але запекла боротьба СРСР і США за Китай. Сполучені Штати її програли, й у Китаї було встановлено комуністичний режим. У ході війни в Кореї (1950-1953) війська США та їхніх союзників, що діяли під прапором Організації Об’єднаних Націй, перешкодили спробам північнокорейського комуністичного режиму

Щодо безпосередніх відносин між США і СРСР, то вони на зламі 40-50-х років впали до найнижчого рівня, зводячись до взаємних звинувачень і обміну нотами протесту. Після смерті Сталіна, у зв’язку з пом’якшенням зовнішньо політичного курсу СРСР, крига в американо-радянських відносинах стала потроху скресати. Однак інцидент з американським розвідувальним літаком, збитим у 1960 р. над територією СРСР, призвів до нового загострення відносин між державами захопити Південну Корею.

Основні засади зовнішньої політики США впродовж кінця 60-х і 70-х років зазнали певного перегляду. Річард Ніксон змушений був зважати на нарощування стратегічних озброєнь радянським блоком, у результаті чого на початку 70-х років встановилася приблизна військова рівновага обох світових блоків. Через це Р. Ніксон вважав за необхідне у відносинах із СРСР та його союзниками робити наголос на переговорах, а не на погрозі застосування сили.

Ці засади втілилися насамперед у підході до в’єтнамської проблеми, яка залишалася найболючішою для Сполучених Штатів Америки.

У в’єтнамській війні США втратили 56 тис. чоловік убитими, загальні видатки на війну перевищили 110 млрд доларів, що вдвічі перевищувало затрати на війну у Кореї. Результати війни завдали Америці величезної морально-політичної шкоди. Вони означали суттєве порушення територіального балансу між двома світовими блоками, що склався у післявоєнні роки, на користь комуністичного табору. Невдача США у В’єтнамі не означала втрату позицій у південно-Східній Азії.

Другою визначною дипломатичною ініціативою Р. Ніксона було врегулювання відносин з комуністичним Китаєм, які досі мали виразно конфронтаційний характер. На початку 1972 р. р. Ніксон здійснив офіційний візит до Пекіна, де провів переговори з китайськими керівниками, домовившись про подальшу нормалізацію відносин між обома країнами. Пізніше, 1979 p., було укладено угоду про взаємне визнання і встановлення дипломатичних відносин.

Налагоджуючи відносини з «червоним» Китаєм, американська дипломатія водночас прагнула до поліпшення стосунків з СРСР.

Прийшовши до влади, адміністрація Р. Рейгана стала проводити жорсткий курс, спрямований на посилення ролі США у світі, на рішучу протидію Радянському Союзові. Американо-Радянські відносини знову набули конфронтаційності, супроводжуючись посиленням гонки озброєнь і взаємоспрямованої пропагандистської кампанії. Загострення взаємин досягло найвищої точки, коли Р. Рейган оголосив Радянськи Союз «імперією зла» й висунув програму СОІ.

З приходом до влади в СРСР нового партійно-державного керівництва на чолі з М. Горбачовим клімат американо-радянських відносин став поступово поліпшуватися. Це сприяло оздоровленню міжнародної обстановки в цілому. Відбулась низка зустрічей на найвищому рівні між Р. Рейганом, а потім Дж. Бушем і М. Горбачовим. У результаті в 1987 р. підписано американо-радянський Договір про повну ліквідацію ракет середнього і меншого радіуса дії.

СНО-1. Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь між СРСР і США був підписаний 31 липня 1991 р. Договором передбачалося, що протягом семи років після вступу його в дію обидві сторони скоротять кількість своїх ядерних боєзарядів до 6000 одиниць. На момент підписання Договору Радянський Союз мав 10 271 ядерний боєзаряд, США — 10 371.

СНО-2. Договір про подальше скорочення і обмеження стратегічних і наступальних озброєнь був укладений між Росією і США 3 січня 1993 р. Головним у Договорі є зобов'язання сторін до 27 грудня 2007 р. скоротити свої ядерні боєзаряди до рівня 3000—3500 оди­ниць і повністю ліквідувати ракети наземного базування з головними частинами індивідуального наведення, що розділюються.

Згодом американо-російські відносини ускладнилися: Росія виступила проти розширення НАТО за рахунок східноєвропейських країн, на що США дали згоду.

Проблемою українсько-американських взаємин було питання про статус України щодо ядерного озброєння, про долю міжконтинентальних балістичних ракет з ядерними боєголовками, що знаходилися на території України. США наполягали, щоб Україна ліквідувала свій ядерний арсенал. У результаті тристоронніх переговорів, що відбулись у 1994 р. в Москві, президенти України, США та Російської Федерації підписали заяву «Про ліквідацію ядерної зброї на території України», якою було декларовано без’ядерний статус Української держави й зазначено, що США і Росія поважатимуть територіальну цілісність, недоторканність кордонів, суверенітет і незалежність України.

Непросто складалися відносини США з КНР. З одного боку, візити до Пекіна президентів Р. Рейгана і Дж. Буша свідчили про те, що Китай продовжує посідати значне місце у зовнішній політиці США. Однак підтримка Сполученими Штатами традиційних відносин з Тайванем, включаючи поставки останньому озброєння, зустрічало спротив з боку КНР, і це вносило розлад в американо-китайські відносини. Після жорстокої розправи китайських комуністичних властей над студентами маніфестантами в Пекіні у червні 1989 р. сенат США схвалив пакет санкцій проти КНР, який включав відмову від багатьох спільних економічних і торговельних програм.

На Близькому Сході США продовжували підтримувати Ізраїль і добиватися його примирення з арабськими державами й Організацією визволення Палестини.

У 1989-1991 pp. виникла гостра міжнародна криза у Перській затоці в зв’язку з анексією Іраком держави Кувейт. США та їхні союзники здійснили військову акцію проти Іраку. Було визволено Кувейт, відновлено його незалежність, запроваджено суворі військово-політичні та економічні санкції проти тоталітарного режиму Саддама Хусейна в Іраку. Нова фаза американо-іракського протистояння припала на 1998-1999 pp., коли іракський лідер зробив спробу порушити накладені санкції. Американська військова авіація піддала бомбардуванню оборонні об’єкти в Іраку.

США разом із європейськими країнами доклали зусиль у справі ліквідації воєнних конфліктів на території колишньої Югославської федерації: у Боснії та Герцеговині (1995), Косово (1999).

Лекція 42-43. Канада в другій половині XX ст. Проблема Квебеку. Зовнішня політика, встановлення відносин з Україною (2 год.)

План:

Дата добавления: 2015-05-22