Сільське господарство України, його галузева структура. Сучасний стан та проблеми інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

Сільське господарство складається з взаємопов’язаних комплексів – рослинництва та тваринництва. У рослинництві зосереджене виробництво зерна, буряку, соняшнику, льону-довгунця, картоплі, овочів, плодів, ягід, винограду тощо. У тваринництві переважають скотарство, свинарство, вівчарство, бджільництво, рибоводство, звіроводство. З 1991 року частка тваринницької продукції знизилася з 54 до 44%.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва передбачає інтенсивне використання земельних угідь. Подальший приріст продукції землеробства можливий тільки за рахунок підвищення родючості грунтів. Продуктивність орних земель за регіонами різниться, відомості про їх родючість містить земельний кадастр.

Дійовим засобом підвишення родючості земель є меліорація (осушення, зрошення, внесення добрив тощо). Площа меліорованих земель становить 5,9 млн га (14% сільськогосподарських угідь), на них виробляють понад 20% продукції землеробства.

Рослинництво. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 56,5%. Найсприятливіші умови для його розвитку у степовій і лісостеповій зонах. Посівні площі становлять 28,8 млн га, в тому числі під зерновими – 13,7, технічними – 3,7, картоплею і овоче-баштанними – 2,1, кормовими культурами – 9,2 млн га. Площа чистих парів становила 3,0 млн га.

Зернові культури займають понад 45% посівних площ. Основне виробництво зерна зосереджено у Степу і Лісостепу, де виробляють від­повідно 45 і 40% його загального обсягу. Основні зернові культури в Україні – озима пшениця й жито; круп'яні – просо, гречка та рис; зернофуражні – ячмінь, кукуру­дза й овес, зернобобові – горох.

Технічні культури. Україна є відомим виробником технічних культур. Основними технічними культурами є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кучерявець, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини. Частка посівів їх становить 12,8% загальних посівних площ країни.

Головними галузями тваринни­цтва є скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення мають конярство, хутрове звірівництво, бджільництво, ставко­ве рибництво, шовківництво тощо.

Скотарство є провід­ною галуззю і має м'ясо-молочну спеціалізацію.

Розміщення скотарства має територіальні відміності у рівнях розвитку й виробничої спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м'ясна спецалізація.

Молочне скотарство є основою розвитку молочнопромислового підкомплексу АПК. Він об'єднує галузі, пов'язані з виробництвом моло­ка і продуктів його переробки. Зменшення обсягів виробництва молока зумовлено змінами у продуктивності та поголів'ї худоби.

Виробництво молока зростає за рахунок приватного сектора. Більшість товарних ресурсів молока (до 84%) надходить від господарств суспільного сек­тора.

Свинарство друга за значеням галузь тваринництва, яка розвивається переважно в районах інтенсивного зем­леробства, зокрема, картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства.

Вівчарство у структурі товарного тваринництва має невику часту – 2%. Продукція вівчарства має значний попит як у галузях господарства, так і у населення. Вівчарство постачає не тільки м'ясо (баранину), молоко, а й сировину (овчини, шкурки і смушки, во­вну, кетгут та ін.) для легкої і медичної промисловості.

Птахівництво забезпечує потреби населення у м'ясі птиці та яйцях, а легкої промисловості – у пуху і пір'ях. Ця галузь найбільш продуктивна, механізована й автоматизована, що суттево впливає на її територі­альне розміщення. Птахівництво зосереджене у Лісостепу та Степу.

23. Роль ТВК в системі економічного районування.

Ще за часів роботи над мережею економічних районів було описано два різновиди процесів та явищ: тенденція до членування виробництва, що виявлялася у поділі праці, спеціалізації й концентрації, та тенденція до інтеграції початкове порізнених частин. Ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування. М. Колосовський запровадив поняття ТВК. Серед нових властивостей ТВК відзначалася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсистем утворювались тривкі сукупності ви­робництв – енерговиробничі цикли. Нові територіально-виробничі системи (ТВК та ЕВЦ) успадкували різні властивості районних комбінатів: ТВК – здатність формувати економічний район, ЕВЦ – спосіб внутрішньої самоорганізації на основі комбінування.

Україна, можливо, перегляне сучасну мережу з 9 економічних районів, запропоновану Ф. Заставним. У більшості країн світу за основу управління територією взято економічне районування.

Дата добавления: 2015-05-22