Етапи кохання

Психологи розрізняють такі етапи кохання:

1. Перше кохання - кохання поверхове, галасливе, короткот­ривале. Дівчата раніше від хлопців проходять через цей етап, че­рез це й цікавляться старшими хлопцями. Поверховість цього етапу є водночас і його позитивною рисою, бо молодь вчиться встанов­лювати перші контакти з представниками протилежної статі, платячи відносно низьку ціну за розчарування і поразки. Тому юнацьке кохання - це прелюдія кохання, а не саме кохання. О. І. Герцен свого часу сказав: «Перше кохання тому так пахуче, що воно забуває відмінність статей, що воно - пристрасна друж­ба».

Величезна цінність першого кохання - кохання-дружби - в тому, що воно вчить юних відданості та самопожертві і є могут­нім рушієм самовдосконалення, духовного зростання людини, тим чарівним склом, яке допомагає надзвичайно яскраво побачити і глибоко відчути красу світу, людей, буття.

2. Романтичне кохання - середня стадія, коли партнера під­носять до рівня ідеалу, коли почуття домінують над розумом. У художній літературі зображаються такі вияви романтичного ко­хання, як здатність відмовитись від усіх й усього і присвятити себе об'єктові кохання, підпорядкувати своєму почуттю всі інші жит­тєві справи. Зразки таких дій та ставлень, що черпаються з літе­ратури, іноді призводять до помилкових сподівань, які мають мало спільного з реальністю і психологією щасливого і тривалого жит­тя двох людей.

Ідеалізація благотворно впливає на стосунки закоханих, все­ляючи в них впевненість стосовно один до одного і підвищуючи рівень самосприйняття. Великий російський філософ В. Солов-йов вважав, що ідеалізація - це інше сприйняття, за якого закоха­ний бачить в об'єкті свого кохання не тільки те, що там є на сьо­годні, але й те, що там буде або, принаймні, може бути. Особис­тістю розвинуті люди більше схильні до ідеалізації.

Уявлення про романтичне кохання дає ознайомлення з най-вживанішими фразами, що проголошуються закоханими. Перша фраза характеризує взаємини на початковій стадії і звучить так: «Ми знайомі лиш декілька днів, а мені здається, що я знаю тебе вже давно». Це так званий «феномен пізнавання». Пізніше закоха­ні усвідомлюють цей факт і кажуть: «Дивно, але мені здається, що я знав тебе все життя» - «феномен безмежності». Коли сто­сунки заходять далеко, закохані, дивлячись в очі один одному, говорять: «Коли я з тобою, я не відчуваю себе самотнім» - «фено­мен з'єднання». Нарешті, в якийсь момент закохані заявляють про своє почуття. Вони кажуть: «Я не можу жити без тебе» - феномен

необхідності.

3. Зріле кохання, в якому поєднуються глибокий емоційний зв'язок і статева насолода, що надає взаєминам двох осіб макси­мальної близькості, інтимності і задоволення. Спираючись на понятійний апарат античної філософії і літератури, Джон Алан Лі (Канада, 1988), Клайд і Сьюзан Хендрик (США, 1993) ідентифіку­вали три основних любовних стилі: ерос, людус і сторге, які, по­дібно до основних кольорів спектру, комбінуються і утворюють вторинні любовні стилі: прагма, агапе, манія. Сьогодні існує нау­кова систематика видів кохання, яка допомагає краще зрозуміти сутність даного поняття. Зарубіжна систематика включає шість «кольорів» кохання:

а) кохання-ерос - сильне почуття, прагнення до повного фі­зичного володіння, кохання-пристрасть, високий емоційний заряд, коли інтелектуальні якості відступають на задній план, коли лю­дина, що відчуває подібну пристрасть, не вільна собою розпоря­джатися. В коханні-еросі дуже сильний потяг до тілесної краси, і тілесний потяг стоїть у ньому на першому місці, особливо на його
початку. Цей стан завжди супроводжується муками (пристрасть старослов'янською мовою означає страждання). Кохання-ерос неможе бути щасливим. Воно не може привести людину до стану
задоволення, оскільки завжди пов'язане з такими дуже сильними негативними емоціями, як ревнощі, страх втрати, іноді ненависть до того ж об'єкту;

б) кохання-сторге - спокійне, тепле, безпристрасне, надійне кохання-дружба, в якому сексуальний потяг вторинний, а на пер­шому місці стоїть дружнє ставлення, емоційна близькість, глибо­ке проникнення в інтереси об'єкту кохання. Прудон говорив, що це «кохання без лихоманки», без сум'яття і безрозсудливості, мирна і зачаровуюча прив'язаність. Виникає вона поступово - не як «удар стріли», а як повільне дозрівання квітки з поступовим проростан­ням коренів у глибину. У такого кохання особлива міцність і воно може перенести навіть дуже довге розлучення. І розлучаючись, «сторгіани» не стають ворогами, а залишаються добрими прия­телями. В цьому описі кохання добре передані зовнішні прояви кохання-дружби, але не його внутрішній світ. Перед нами не кохання-почуття, а кохання- стосунки, не своєрідність почуттів, а своєрідність стосунків закоханих;

в) кохання-прагма - спокійне, розсудливе, що легко піддаєть­ся свідомому контролю, почуття. Справжній прагматик не може кохати того, хто кохання не вартий. Він до дрібниць бачить всю
цінність людини або відштовхує її. Кохання для нього – настільки ж справа голови, скільки й серця, і він свідомо керує своїм почут­тям. Він добре ставиться до близької людини: допомагає їй роз­крити себе, робить добро, полегшує життя, залишається відданим їй у життєвих труднощах. Для прагматиків дуже важливий ро­зумний розрахунок, вони намагаються все планувати.

Кохання-прагму переживають або дуже спокійні, або дуже раціональні люди, або ті, у кого помірна нервова енергія, невели­ка палкість почуттів. У них сильне самоволодіння почуттями як

раз тому, що ці почуття ослаблені. Прагма - це нормальне, при­родне для людини почуття, але як би флегматизоване кохання, і воно може бути дуже міцним і тривалим почуттям;

г) кохання-людус - гедоністичне кохання-гра, почуття негли­боке, порівняно легко допускає можливість зради. Людина тут ніби грає в кохання, і його мета - виграти, до того ж виграти як­
найбільше, затративши якнайменше сил. Людуани прагнуть мрій­ ливих і безтурботливих стосунків, їх відлякують серйозніші по­чуття. У них немає ревнощів, немає власницького ставлення до
коханця;

д) кохання-агапе - кохання-самовіддача, почуття, в якому ор­ганічно злиті ерос і сторге; в якому прагнення володіти об'єктом кохання тісно пов'язане з такою ж потребою віддаватися об'єкту
кохання. Люблячий таким почуттям готовий пробачити все, на­віть зраду, готовий відмовитися від себе, якщо це дасть щастя ін­шому. Це один з найбільш повних і зрілих варіантів, в якому ро­зумний егоїзм поєднується з достатнім альтруїзмом. Саме таке кохання здатне стати основою, на якій можуть тривало існувати міцні і гармонійні попружні стосунки;

е) кохання-манія - ірраціональне кохання, одержимість, для якого типові невпевненість і залежність від об'єкту захоплень. Його основа - хворобливе почуття неповноцінності. У таких людей, зазвичай, занижена, в чомусь хвороблива самооцінка, ними часто керує відчуття неповноцінності, таємне або свідоме. Вони підви­щено тривожні, вразливі, і від цього у них трапляються психоло­гічні зриви і сексуальні труднощі. Неврастенічність деколи поро­джує в них кохання-ненависть, лихоманку амбівалентних почут­тів. Манія рідко буває щасливою: це песимістичне, спрямоване на самозруйнування почуття, його переживають люди, у яких прига­шена енергія світлих почуттів. Майже всі вони незадоволені жит­тям.

Психолог Роберт Стернбуг (1988) розглядає кохання як три­кутник, трьома сторонами якого (різними за довжиною) є прис­трасть, інтимність і зобов'язання (схема 3).

У кохання є два різних виміри: кількісний - його сила, запал, пристрасність і якісний - його глибина, людяність. Для того, щоб виникло пристрасне кохання, необхідні дві умови: здатність лю­дини до пристрасного кохання і зустріч з представником протилежної статі, наділеним такими рисами, які найбільшою мірою обумовили б збудження цього почуття. Здатність до пристрасно­го кохання, в свою чергу, залежить від двох факторів. Перший -розвинута психіка, натхненність людини. Багата уява, вразливість дають змогу людині ідеалізувати об'єкт кохання, бачити його дос­коналим - і це обумовлює виникнення сильного почуття. Другий - здатність людини більше турбуватись про іншу, навіть більше, ніж про себе. На жаль, перевантаження науково-технічної рево­люції, урбанізація суспільства, інтенсифікація міжлюдських сто­сунків знижують запал і силу кохання. Віднімаючи енергію у пси­хіки людини, вони, напевно, віднімають стільки ж енергії у її ко­хання - і цим послаблюють його.

Що стосується «якісного» виміру, то тут кохання може йти вперед, стаючи з часом більш людяним, глибше проникаючись вищими людськими ідеалами, а може й регресувати, змінюватись розчаруванням, байдужістю, а то й ворожістю. Уникнути цього допомагає знання законів кохання і вміння застосовувати їх у сво­їх стосунках з партнерами. Кохання розвивається чи вмирає за своїми законами, і якщо вчинки закоханих суперечать їм, руйну­вання кохання неминуче. Молоді, які вступають у самостійне жит­тя, повинні знати, що кохання - не якась стала величина, як, при­пустимо, температура кипіння води чи прямий кут. Воно розви­вається відповідно до своїх законів, періоди теплого ставлення можуть змінюватись періодами відчутного охолодження, за яким може знову наступити потепління. Але може й не настати, якщо нічого для цього не робити.

Справжнє кохання, на нашу думку, характеризується а) его-альтруїзмом; б) партнерством; в) взаємним почуттям відповідаль­ності; г) усвідомленням двосторонності (взаємності) кохання, а отже діалектичною єдністю щастя і терпіння; д) усвідомленням мінливості кохання з часом; е) амбівалентністю або одночасним існуванням у людині суперечливих почуттів; є) подібністю погля­дів на основні питання життя; ж) глибоким знанням партнера; з) наявністю проблем, колізій, що виникають між партнерами, до яких треба бути готовими; й) можливістю кожному проявити свою індивідуальність, свої бажання, інтереси, повагою до інтересів партнера; і) відкритістю стосунків; ї) активним спілкуванням; й) реальним ставленням до партнера, а не його повною ідеаліза­цією; к) задоволенням різноманітних психічних потреб (афірма­ції, акцентації, близького контакту, безпеки, спільності); л) інтим­ністю; м) взаємною вірою один в одного, вірністю.

Дата добавления: 2015-05-22