Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм

Отаманщина (як синонім іноді використовується термін махновщина) - 1) засилля різноманітних збройних формувань в умовах відсутності реальної державної влади; 2) період в історії визвольних змагань. Найчастіше асоціюється з селянським повстанським рухом у 1918 - 1923 роках. Найвідоміші представники: Зелений, Григор`єв, Махно, Божко, Ангел.

Махновський рух — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918–1921 роках під час Громадянської війни під керівництвом Нестора Махна.

Революційна повстанська армія України (махновців) (таку назву повстанська армія одержала 1 вересня 1919 року після переформування) вела збройну боротьбу проти австро-угорської та німецької окупаційних армій, Гетьманату, Директорії, білогвардійців, окупаційних військ Радянської Росії.

НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ — національно орієнтований напрям у комуніст. русі, що виник 1917—20 серед частини недерж. народів колиш. Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуніст. економіки приведе до знищення як соціального, так і нац. гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за рос. зразком, а пристосовувати до специфічних нац. умов.ммНАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ — національно орієнтований напрям у комуніст. русі, що виник 1917—20 серед частини недерж. народів колиш. Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуніст. економіки приведе до знищення як соціального, так і нац. гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за рос. зразком, а пристосовувати до специфічних нац. умов. В Україні Н.-к. був поширеним й наприкінці 1920-х рр.

До укр. націонал-комуністів історики традиційно зараховують вихідців з нац. укр. партій комуніст. ґатунку (Українська комуністична партія (боротьбистів) та Українська комуністична партія; УКП) і тих представників більшовицької партії, що, зберігаючи вірність ленінізму, відстоювали укр. нац. специфіку. У роки української революції 1917—1921 для укр. націонал-комуністів характерним було висунення вимоги створення незалежної укр. рад. республіки з окремою червоною армією і під кер-вом організаційно самостійної комуніст. партії. Ці ідеї були розповсюджені не лише серед укапістів та боротьбистів, а й у частини більшовиків, найбільш відомі з яких — Г.Лапчинський, М.Скрипник, С.Мазлах, В.Шахрай. Останнім двом належить видана на поч. 1919 в Саратові праця «До хвилі: Що діється на Україні та з Україною», що теоретично оформила вищеназвану доктрину укр. Н.-к.

Тимчасове утвердження в Україні білогвардійського режиму А.Денікіна було суттєво похитнуте масовим повстанським рухом, чільне місце в якому займала армія Н.Махна, а також бойовими діями об’єднаних військових сил УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого основного ворога, терени України захопила Червона Армія.

Після того, як у листопаді 1920 р. ціною величезних втрат радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні практично завершилася. Порозуміння більшовиків з Польщею припинило радянсько-польську війну й нейтралізувало національно-визвольні українські сили.

39. Більшовицька політика в Україні. 1919-1920 та перемога радянської влади в Україні. На початку 1920 р. радянську владу в Україні було відновлено. Щоб не повторити колишніх помилок, очолений Г.Петровським (1878–1958) Всеукрревком (Всеукраїнський революційний комітет) – надзвичайний вищий законодавчий і виконавчий орган – прийняв новий земельний закон, яким проголосив зрівняльний поділ землі, доб­ровільність у створенні комун та артілей і обмежив земельну площу радгоспів. Одначе це був тактичний маневр у засто­суванні тієї ж таки системи воєнного комунізму. Більшо­вики знову розмовляли зі своїми опонентами мовою ультиматумів або через ЧК. Не припинялися мас­штабні репресії проти представників інших партій.

Інакше більшовики змушені були поставитись до керованих О.Шумським, В.Блакитним та М.Шинкарем боротьбистів, що стояли на націонал-комуністичних позиціях і мали тісні зв’язки з селянством. Під кінець літа 1919 р. ця група спробувала очолити комуністичну революцію в Україні. Відокремившись від Української соціалістичної партії, вони перейменувалися на Українську комуністичну партію (боротьбистів) і на початку 1920 р. намагалися вступити до Комуністичного Інтернаціоналу. Хоч підпорядкований Москві Комінтерн відмовив їм, і боротьбисти змушені були саморозпуститися, більшовики, що відчували гостру потребу в україномовних активістах, близько 4 тис. боротьбистів прийняли до своїх лав, а декого з них призначили на високі, але не ключові, посади в радянському українському уряді.

Державність УСРР мала суто фор­мальний характер. Згадавши існування угоди 1919 р. про об’єднання військової, державної і госпо­дарської діяльності РСФРР та УСРР, Всеукрревком замінив декрети уряду УСРР відповідними російськими.

Знову розгорнула­ся націоналізація. З кінця весни 1920 р. проти більшовиків знову піднявся масовий повстанський рух, який набув загрозливих для ра­дянської влади масштабів. Чисельність збройних сил, ви­користаних для боротьби з повсталим селянством, не поступалася чи­малій армії.

Дата добавления: 2015-05-22